Постанова

від 27.06.2012 по справі 5015/7500/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2012 р. Справа № 5015/7500/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення", м. Київ на постановувід 25.04.2012 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 5015/7500/11 господарського суду Львівської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення", м. Київ до приватного підприємства "Інтер Лайф", м. Львів простягнення 50 335 грн. 59 коп. заборгованості за договором № 070, 1 325 грн. 27 коп. пені, 256 грн. 51 коп. трьох відсотків річних в судовому засіданні взяв участь представник:

ТОВ "Інтегровані маркетингові рішення"ОСОБА_4, довір., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2012 року, що прийнято у справі № 5015/7500/11 (суддя - І.Б. Козак) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення" (далі-Позивач, Товариство) до приватного підприємства "Інтер Лайф" (далі -Відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості за договором № 070, пені та трьох відсотків річних задоволені частково: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 50 335 грн. 59 коп. основного боргу, 1 325 грн.27 коп. пені, 256 грн. 51 коп. 3 % річних, а також на Відповідача покладені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 411 грн. 50 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, приватне підприємство "Інтер Лайф" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2012 року в частині задоволених позовних вимог і відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 року (головуючий суддя -Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Марко Р.І) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, а з Позивача на користь Відповідача стягнено 804 грн. 75 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору; в решті ж рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 року, а рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2012 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 251-253, 525, 526, 530, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 193 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції в ході розгляду справи встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими доказами у справі та відповідають умовам укладеного сторонами у справі договору частково -на суму, що підлягає задоволенню.

Скасовуючи це рішення, апеляційний суд зазначив, що за умовами укладеного між Товариством та Підприємством договору з купівлі-продажу лікарських засобів, обов'язок оплатити отриманий від Позивача товар у Відповідача виникає після отримання коштів за реалізований товар, а тому застосування норм ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України -щодо строку після пред'явлення вимоги до Відповідача, є неправомірним. Згідно ж поданих апеляційному суду доказів (рішень судів в інших справах) на рахунок Відповідача від його контрагентів кошти за реалізований товар не надходили, а вимога до Відповідача про сплату коштів у досудовому порядку є передчасною. Крім цього, апеляційний суд встановив, що видаткова накладна від 08.12.2010 року № МР-0007595 оформлена з порушенням норм законодавства, а тому не підтверджує передачу Відповідачу товару за цією накладною, а товар за нею не був повернутий. За цих підстав, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення спірної суми.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.

Так, посилаючись та враховувавши при прийнятті рішення додатково подані Відповідачем на стадії апеляційного перегляду справи докази (рішення в інших справах про стягнення сум коштів на користь Відповідача тощо), апеляційний суд в порушення норм ч. 1 ст. 101 ГПК України не надав цим доказам жодної правової оцінки. Відповідно ж до норм ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього . Однак, суд апеляційної інстанції не вказав та не надав правову оцінку і причинам неподання вказаних доказів Відповідачем в суді першої інстанції, які були зазначені ним у відповідному клопотанні (т. 2 а.с. 1), зокрема - відсутність представника Підприємства при розгляді справи у місцевому суді. При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції її розгляд неодноразово відкладався з причин неявки представника Відповідача у відповідні судові засідання, а рішення також було прийнято за відсутності представника Підприємства. Суд же першої інстанції встановив, з посиланням на докази у справі, що Відповідача було належним чином повідомлено про час та місце проведення судових засідань (т. 1 а.с. 1, 82, 112-113, 120 -127). Поважних же причин (тобто тих, що не залежали від нього) у розумінні ст.ст. 33, 34, 101 ГПК України, за яких уповноважений представник Підприємства був відсутній у таких засіданнях та не міг подати докази у справі, у тому числі ті, які були подані ним на стадії апеляційного оскарження та на які саме і послався апеляційний суд, Відповідач не вказав та відповідні докази на підтвердження цих причин не надав. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, в поданому Підприємством клопотанні від 31.01.2012 року про відкладення розгляду справи, ним не вказано із доданням доказів у справі, за яких поважних причин Відповідач не міг направити у судове засідання свого уповноваженого представника. Виклавши разом із клопотанням відзив на позовну заяву, Відповідач не вказав та не додав докази, на які він послався. За цих підстав суд касаційної інстанції вважає, що Відповідачем додаткові докази були подані апеляційному суду та прийняті цим судом до уваги з порушенням норм ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Щодо порядку розрахунків між сторонами за цим договором колегія суддів зазначає про таке.

Дійсно, як встановили суди попередніх інстанцій в протоколі розбіжностей до договору від 15.06.2010 року в п. 3.4 останнього сторони погодили, що передумовою здійснення покупцем (Підприємством) оплати за отриманий від Товариства товар є реалізація (відвантаження та оплати) цього товару контрагентами Підприємства, тобто факт отримання ним коштів за цей товар, а розрахунок здійснюється протягом двох днів з моменту реалізації. В цьому ж пунктів договору сторони погодили ще одну передумову застосування такого порядку розрахунків -надання Підприємством Товариству не пізніше 5-го числа та 20-го числі місяця, наступного за звітним, звітів про обсяги реалізованого (відвантаженого та оплаченого) товару. Виходячи з вказаного порядку розрахунків, ненадання покупцем (Підприємством) Товариству вказаних звітів про обсяги реалізованого товару унеможливлює визначення сторонами договору строків та обсягів реалізованого товару, а відповідно унеможливлює для Товариства пред'явлення Підприємству вимог щодо оплати за реалізовану останнім продукцію.

Підприємство надавало Товариству вказані вище звіти лише з червня по жовтень 2010 року, з листопада ж такі звіти Відповідачем Позивачу не надавались, про що, доречи, вказував Позивач також у своїх вимогах до Відповідача щодо оплати за отриману продукцію (т. 1 а.с. 52, 55, 57-59). Суд же апеляційної інстанції взагалі не врахував згадану вище та зазначену в п. 3.4 передумову для розрахунку між сторонами за поставлений товар, а також ні цим судом, ні заявником апеляційної скарги не було доведено, з посиланням на належні докази, надання Відповідачем Позивачу звітів за всю реалізовану продукцію.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що іншим чином Товариство та Підприємство в договорі від 15.06.2010 року не врегулювали умови щодо строків та порядку розрахунків за поставлену продукцію (у тому числі у випадку ненадання Відповідачем звітів про обсяги реалізованого товару), колегія суддів вважає, що є правомірним застосування у такому випадку Товариством та посилання судом першої інстанції на норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до норм ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, не заперечуючи вимоги ст. 526 вказаного кодексу (щодо виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору ), суд касаційної інстанції між тим вважає неправомірним посилання апеляційного суду щодо порядку та строків розрахунків між сторонами лише на умови 3.4 договору від 15.06.2010 року, та відповідно, ненастання у Позивача права вимагати від Відповідача оплати за поставлений за цим договором товар. Натомість, протилежні висновки суду першої інстанції з цього приводу є такими, що відповідають і нормам законодавства, і обставинам справи. При цьому, суд погоджується також і з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог -на частину заявленої Позивачем до стягнення з Відповідача суми, як таким, що є обґрунтованим та відповідає доказам та обставинам справи.

За таких обставин, та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, передбачених нормами п. 6 ст. 111 9 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а рішення першої інстанції -залишенню в силі, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. у справі № 5015/7500/11 скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2012 р. у справі № 5015/7500/11 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного підприємства "Інтер Лайф" (код ЄДРПОУ 36659987, 79037, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького, буд. 212, корп. 2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення" (код ЄДРПОУ 34727117, 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 27а) судовий збір за розгляд касаційної скарги в сумі 519 грн. (п'ятсот дев'ятнадцять гривень) 17 коп.

Доручити господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанову виготовлено та підписано 27.06.2012 року.