Постанова

від 19.06.2012 по справі 5023/1045/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2012 р. Справа № 5023/1045/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О. , суддя Кравець Т.В. , суддя Білоусова Я.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 ( копія дов.№02-07/2293 від 24.10.2011р.),

1-го відповідача - ОСОБА_2 (копія дов. № б/н від 03.01.2012р.),

2-го відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківське виробничо-торгівельне підприємство "Комунар", м. Харків (вх.№1585Х/2-6) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. у справі № 5023/1045/12 (суддя Денисюк Т.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ

до 1. Відкритого акціонерного товариства "Харківське виробничо-торгівельне підприємство "Комунар", м. Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтек", м. Харків

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012р. позивач, ПАТ "Укрсоцбанк", звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 19.01.2012р., укладеного між ВАТ "ХВТП "Комунар" та ТОВ "Альтек", відповідно до умов якого, ВАТ "ХВТП "Комунар" відступило ТОВ "Альтек" право вимоги безпідставно набутих позивачем коштів на суму 174496,44 грн.,

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. по даній справі в задоволенні клопотання ВАТ "ХВТП "Комунар" про припинення провадження у справі відмовлено. Позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 19.01.2012р, підписаний між ВАТ "ХВТП "Комунар"(код 05502746) та ТОВ "Альтек" (код 307555072). Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Харківське виробничо - торгівельне підприємство "Комунар"(код 05502746, 61004, м. Харків, пров. Колодязний, 40, рах. 26005036096800 в ПАТ "Укрсиббанк", МФО 351016) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" (адреса для листування: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, юридична адреса: м. Київ, вул. Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019, рах. 37394130000014 в ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023) - 536,50 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтек" (код 30755072, 61000, м. Харків, пр. Леніна, 40, к. 529 рах. 26007036015500 в ПАТ "Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" (адреса для листування: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, юридична адреса: м. Київ, вул. Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019, рах. 37394130000014 в ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023) - 536,50 грн. судового збору.

Перший відповідач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. по даній справі, прийняти нове, яким провадження у справі припинити, з посиланням на незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що право вимоги безпідставно набутих коштів належить ВАТ «ХВТП «Комунар»на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві (вх.№4927) на апеляційну скаргу, просив рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. по справі №5023/1045/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання 14.06.2012р. представник другого відповідача не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 07.05.2012 року.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 14.06.2012р. направлена була другому відповідачу рекомендованим листом та отримана ТОВ «Альтек» 11.05.2012р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, другий відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

В матеріалах справи міститься копія рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2012р. по справі №5023/8805/11, яким позовні вимоги (про стягнення з ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ, в особі Харківської обласної філії 174496,44 грн. безпідставно набутих коштів) задоволені, стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії на користь позивача 174496,44 грн., державного мита 1744,96 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.(а.с.21-а.с.23).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2012 р. було скасовано (а.с.75-79).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.12р. між відповідачами було підписано договір відступлення права вимоги.

Відповідно до умов вказаного договору, ВАТ "ХВТП "Комунар" (первісний кредитор) передав ТОВ "Альтек" (новий кредитор) право вимоги від ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії безпідставно набутих коштів в сумі 174496,44 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно стаття 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Пунктами 7, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови її дійсності.

Відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України: "Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом."

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України: "Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)."

Відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2012р. по справі №5023/8805/11, на час укладення договору про відступлення права вимоги було оскаржено та не набрало чинності, у ПАТ "Укрсоцбанк" ще не виникало обов'язку сплатити на користь відповідача кошти в сумі 174496,44 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перший відповідач відступив право вимоги цих коштів не маючи на це правових підстав, а тому, вищевказаний договір про відступлення права вимоги суперечить вимогам ст.ст. 509, 512, 513, 515 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування апеляційної скарги перший відповідач посилається на те, що право вимоги безпідставно набутих коштів належить ВАТ «ХВТП «Комунар»на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, виходячи з наступного.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на вказану норму ЦК України, судова колегія зазначає, що без достатньої правової підстави неможливо відступити право вимоги по зобов'язанню особи повернути безпідставно набуте майно, яке вона набула або зберегла у себе за рахунок іншої особи (потерпілого).

Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

Так, відповідно до ч.3 ст. 1212 ЦК України положення цієї норми застосовуються до вимог: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

На думку колегії суддів, для застосування положень ст. 1212 ЦК України необхідна сукупність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами, правочином.

Право вимоги безпідставно набутого майна виникає не на підставі правочину, на підставі неправомірних дій особи, яка набула це майно, тобто, мова йде, зокрема, про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків в розумінні ст.11 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та першим відповідачем не укладалось правочинів, відповідно до яких позивач мав сплатити або іншим чином передати першому відповідачу будь-які грошові кошти чи/або майно (річ).

Як встановлено в ході судового розгляду справи та зазначено представником позивача між позивачем та першим відповідачем був укладений договір поруки №837/17-27/36/6-087 від 21.08.2006р. відповідно до умов якого, перший відповідач зобов'язався солідарно з позичальником відповідати перед позивачем за належне виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту.

Представник позивача стверджує, що саме на підставі договору поруки в зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договором кредиту, грошові кошти у сумі 174 496,44 грн. були списані з поточного рахунку ВАТ «ХВТП «Комунар». Правомірність списання грошових коштів у сумі 174 496,44 грн. оскаржується першим відповідачем у судовому порядку.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що у суду відсутні правові підстави для застосування норм ст.1212 ЦК України та стягнення з позивача безпідставно отриманих коштів.

Щодо клопотання першого відповідача про припинення провадження по справі, то судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в його задоволенні, оскільки, господарський суд досліджує відповідність договору нормам чинного законодавства на момент його укладення, незалежно від того чи розірваний договір був у наступному, а тому немає підстав для припинення провадження у справі згідно з п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, перший відповідач не надав доказів на підтвердження своїх доводів.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. у справі № 5023/1045/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2012р. у справі № 5023/1045/12 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 19.06.2012 року.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Білоусова Я.О.