КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.07.2012 № 41/75
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Чорногуза М.Г
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,
розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2011р.
у справі № 41/75 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3% річних,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Ласка Лізинг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - ТОВ (далі - відповідач) про стягнення 93 543,51 грн. заборгованості, 1 827,51 грн. неустойки, 1 293,17 грн. інфляційного збільшення, 353,72 грн. 3% річних, а всього 97 017,91 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі № 41/75 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг» 93 543 грн. 51 коп. заборгованості по лізингових платежах, 1 824,93 грн. пені, 1 283,42 грн. інфляційних витрат, 353,21 грн. 3% річних та судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вказане рішення вмотивоване тим, що зважаючи на встановлені судом факти та вимоги правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд здійснивши перерахунок суми позову дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу по лізингових платежах з урахуванням комісії, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 93 543,51 грн., відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача. Також суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 546, 549, 551, 610-612, 625 ЦК України та умови договору фінансового лізингу дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання зі сплати лізингових платежів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі № 41/75 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуальних вимог відносно повноти, всебічності та об'єктивності розгляду справи. Зокрема, скаржник зазначає, про те, що деякі умови договору укладеного між сторонами (договір фінансового лізингу) є нечинними, оскільки суперечать законодавству в частині визначеного у договорі порядку розрахунків в іноземній валюті, а також оскільки в договорі не визначено ціну, скаржник посилається, що цей договір є неукладеним на підставі норм Господарського кодексу України, а відтак на думку скаржника у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів. Також відповідач посилається на те, що предмет спору не відповідає обставинам справи, розрахунки, здійснені позивачем та судом неправильні, судом порушено ст. 43 ГПК України, оскільки він не врахував, що в період з грудня 2010 р. по січень 2011р. відповідач предметом договору не користувався, а тому, на думку відповідача він не має сплачувати за цей період. Крім того, відповідач посилається на те, що судом також не врахований той факт, що у позовній заяві позивач вимагає повторно стягнути заборгованість за вже вказані періоди з 38 по 41.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про нормативну необґрунтованість та неаргументованість доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, та вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування рішення. Позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.07.2011р.
У судовому засіданні 05.07.2011р. оголошено перерву до 23.08.2011р.
23.08.2011р. судове засідання не відбулося у зв'язку з хворобою головуючого судді (доповідача) Сухового В.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2011р. розгляд справи № 41/75 призначено на 13.09.2011р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011р. провадження у справі №41/75 зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 4/337, у зв'язку з клопотанням представника Фірми «Т.М.М.» - ТОВ про зупинення провадження у справі № 41/75.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012р. поновлено провадження у справі № 41/75 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 12.06.2012р.
У зв'язку з хворобою судді доповідача розгляд справи призначено на 03.07.2012р.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
20.03.2007р. між ТОВ «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 710/03/2007 (далі - Договір, а.с. 16-25).
Згідно з п.1.1 Договору передбачалося, що лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності з встановленою лізингоотримувачем специфікацією продавця (тип: спецтехніка; марка, модель: краново -маніпуляторна установка Palfinger PK 18500C (дві одиниці); № шасі: буде встановлено в акті приймання - передачі; рік випуску: 2007 рік; специфікація продавця: Додаток до Договору купівлі - продажу від 20.03.2007 року) та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоотримувачу в якості предмета лізингу на тривале володіння та користування за плату, а лізингоотримувач в свою чергу зобов'язався прийняти його на умовах даного Договору.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що майно купується лізингодавцем у продавця майна (далі - продавець) на умовах Договору купівлі - продажу (далі - Договір купівлі -продажу) для подальшої передачі його в лізинг.
Пунктом 2.3 Договору встановлено, що вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу складає суму еквівалентну 92 299,00 у.о. з урахуванням ПДВ в розмірі 20% - 15 366,67 у.о., виражену в гривнях України. Також, сторони узгодили, що вартість майна (з урахуванням ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану у «Графі 4» графіку внесення платежів (далі - Додаток № 1 до Договору) по «Курсу 1» та викупну вартість, вказану в Додатку № 1 до Договору по «Курсу 1».
Згідно з п. 6.3 Договору загальна сума лізингових платежів, які підлягають до сплати лізингоотримувачем лізингодавцю, складає: 120 804,54 «у.о.», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, яка відноситься в погашення вартості майна 15 200,00 «у.о.».
Відповідно до п. 7.1 Договору валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та рівна одному Євро по курсу відповідно до пункту 7.1.1 Договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також, необхідного приладдя та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоотримувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту приймання - передачі майна. Приймання майна лізингоотримувачем повинно бути здійснено протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізингоотримувача шляхом направлення відповідного повідомлення по факсу.
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування краново - маніпуляторну установку Palfinger PK 18500C (дві одиниці), 2007 року випуску, загальною вартістю 619 400,98 грн., що засвідчується видатковими накладними № РН-0000445 від 29 листопада 2007 року, № РН-0000444 від 14 листопада 2007 року та довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей серія ЯОД № 847039 від 05 листопада 2007 року.
Пунктом 13.2 Договору визначено, що лізингоотримувач зобов'язаний в строк, вказаний у вимозі лізингодавця передати останньому майно, а також документи та приналежності, які є невід'ємною частиною майна.
Згідно з пунктом 13.7 Договору, у випадку, якщо лізингоотримувач у встановлені лізингодавцем строки не передає останньому майно та/або по будь - якій причині майно неможливо продати як нероздільний об'єкт в розумний строк по ціні достатній для погашення суми припинення Договору, то лізингодавець має право вимагати від лізингоотримувача погашення суми припинення Договору.
Також, відповідно до п. 13.6 Договору передбачено, що отримана від продажу майна грошова сума направляється на погашення суми припинення Договорів, яка включає поточний борг лізингоотримувача, неоплачені лізингові платежі, строк оплати яких відповідно до Графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пеня, які підлягають до сплати лізингоотримувачем на умовах Договору станом на день розірвання Договору, а також суми необхідної для покриття витрат і збитків лізингодавця, пов'язаних з вилученням, реалізацією майна та погашенням можливих обов'язків лізингодавця перед третіми особами, які виникли внаслідок виконання Договору. У випадку якщо отримана від продажу майна грошова сума менша, ніж сума припинення Договору, то лізингодавець має право вимагати від лізингоотримувача відшкодування такої різниці.
Відповідач згідно з п. 7.5 Договору зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком до Договору (а.с. 26).
30.07.2009р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 710/03/2007/R до Договору (далі - додаткова угода, а.с. 27).
Згідно з п. 1 Додаткової угоди, сторони погодили зокрема, викласти Графік внесення платежів у новій редакції з вказівкою на періоди погашення, дату проведення платежу, суму, борг, тощо.(а.с. 28).
Позивач, заявляючи позов, вказує на те, що відповідач порушив умови Договору, оскільки у період з 08.12.2010р. по 08.03.2011р. не сплачував передбачені Договором обов'язкові платежі, унаслідок чого у нього виникла заборгованість за 38-41 періоди, яка складає загалом 93 543,51 грн.
Приписами статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а до відносин пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. При цьому за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та слідує з розрахунків позивача, вищевказана сума заборгованості відповідачем не сплачена, а докази її своєчасної оплати у матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані у встановленому порядку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Крім того, відповідно до вимог цієї ж статті, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 93 543,51 грн. є правильними, а тому відповідач має сплатити вказану суму позивачу повністю.
Відносно стягнення з відповідача пені у сумі 1 827,51 грн., колегія суддів вважає вказану суму обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Згідно з п.9.5 Договору сторони погодили, що відповідач (лізингоодержувач) має сплатити позивачу (лізингодавець) неустойку в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежів.
При нарахуванні суми пені, необхідно також враховувати вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за своєчасне виконання грошових зобов'язань», щодо обмеження розміру неустойки (пені), а також положення ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України щодо строку нарахування штрафних санкцій та перебігу позовної давності застосування пені.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Оскільки в процесі розгляду справи встановлено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та Додатковою угодою, колегія суддів вважає, що позивач, на підставі норм чинного законодавства та умов договору, вправі вимагати від відповідача сплати розміру неустойки за порушення зобов'язань.
Водночас, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково перерахував наведену позивачем суму, вказавши, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 824,93 грн., так як за розрахунком суду апеляційної інстанції, здійсненим за допомогою калькулятора Інформаційно-аналітичної програми «ЛІГА», розмір пені становить 1 827,51 грн., тобто сума, вказана у позовній заяві, правильно розрахована позивачем, тому рішення в цій частині підлягає зміні.
Позич також просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 1 293,17 грн. та 3 % річних у сумі 353,72 грн.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги є обґрунтованими частково, виходячи з наступного.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком суду апеляційної інстанції, здійсненим за допомогою калькулятора Інформаційно-аналітичної програми «ЛІГА», розмір інфляційних втрат відносно заявленої у позові суми заборгованості за 38, 39, та 40 період (з 09.12.2010р. по 10.03.2011р.) складає 1 285,33 грн., тоді як місцевий господарський суд помилково нарахував суму у розмірі 1 283,42 грн. Отже, позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат мають бути задоволені частково, а на користь позивача підлягає стягненню саме 1 285,33 грн. інфляційних втрат.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення 3% річних, колегія суддів знаходить цю суму обґрунтованою повністю. Так, 3% річних відносно заявленої у позові суми заборгованості за 38, 39, 40 та 41 періоди, за перерахунком суду апеляційної інстанції, здійсненим за допомогою калькулятора Інформаційно-аналітичної програми «ЛІГА», становить 353,72 грн., тоді як місцевий суд, помилково перерахувавши заявлену позивачем суму, вказав, що підлягають стягненню 3 % у сумі 353,21 грн.
Також, колегія суддів зазначає, що при перерахунку сум, що заявлені позивачем, суд першої інстанції не вказав, за які саме періоди ним проводиться перерахунок, а також не навів відповідних розрахунків вказаних сум.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню загалом 97 007,07 грн. Враховуючи той факт, що при зверненні до суду з позовом, позивачем було сплачено 970,18 грн. (1 % від заявленої ціни позову 97 017,91 грн.), колегія суддів на підставі ст. 49 ГПК України дійшла висновку про необхідність перерахування розміру судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме 970,07 грн. державного мита та 235,98 грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що деякі умови договору укладеного між сторонами є нечинними, оскільки суперечать законодавству в частині визначеного у договорі порядку розрахунків в іноземній валюті, а також оскільки в договорі не визначено ціну та необхідність визнання неукладеним договору з таких підстав.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В даному випадку сторони погоди всі умови, щодо яких вони дійшли згоди, підписавши та засвідчивши печатками Договір фінансового лізингу та Додаткову угоду до нього.
Аналіз умов Договору, зокрема п.п. 2.3, 7.1 та п. 1 Додаткової угоди, згідно з яким, зокрема, «платіж на погашення суми заборгованості підлягає сплаті в гривнях» не дає підстави вважати, що розрахунки між сторонами повинні проводитись в іноземній валюті, а тому положення чинного законодавства щодо використання у господарсько-правових відносинах грошової одиниці - гривні, на думку колегії суддів, не порушуються.
Також, слід зазначити, що у пунктах 2.3 та 6.3 Договору сторонами погоджено його ціну виражену у гривнях України.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неукладеність та не чинність Договору, з урахуванням того факту, що про вказані обставини відповідач стверджує вже після того, як ним було підписано вказаний Договір та фактично прийнято його до виконання (зокрема, отримання кранової установки).
При цьому, відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про існування судового рішення, яким вказаний Договір та Додаткова угода до нього втратили чинність, визнані недійсними або неукладеними.
Посилання відповідача на не можливість користуватись предметом договору в період з грудня 2010 р. по січень 2011р. та посилання на повторне стягнення заборгованості за одні й ті ж періоди, апеляційною інстанцією відхиляються як необґрунтовані та непідтверджені належними доказами.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. у справі № 41/75 є правильним по суті та відповідає обставинам справи, однак має бути змінено в частині стягнення заявлених сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням перерахунку, здійсненого апеляційною інстанцією, а також витрат зі сплати державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу. Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. у справі № 41/75 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю змінити.
3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з Фірми «Т.М.М.» Товариство з обмеженою відповідальністю (код
14073657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
(код 33104543) 93 543,51 грн. - заборгованості по лізингових платежах, 1 827,51 грн. - пені, 1 285,33 грн. інфляційних втрат, 353,72 грн. - 3% річних, а також 970,07 грн. - державного мита та 235,98 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу».
4. В решті рішення залишити без змін.
5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи № 41/75 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Чорногуз М.Г
Агрикова О.В.
05.07.12 (відправлено)
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 03.07.2012 |
Оприлюднено | 06.07.2012 |
Номер документу | 25041156 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Суховий В.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні