Постанова

від 20.09.2012 по справі 41/75

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 41/75

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:С.Могил Є.Борденюк, І.Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Фірма Т.М.М." на постановувід 03.07.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 41/75 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" дофірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю простягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3% річних

В судове засідання прибули представники сторін: відповідачаСлучак О.О. (дов. від 23.06.2010) Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк , пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- ТОВ про стягнення 93 543,51 грн. заборгованості, 1 827,51 грн. неустойки, 1 293,17 грн. інфляційного збільшення, 353,72 грн. 3% річних, а всього 97 017,91 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2011 (суддя О.Спичак) позовні вимоги задоволені частково: присуджено до стягнення з Фірми "Т.М.М."- ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг" 93 543 грн. 51 коп. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 1 824,93 грн. пені, 1 283,42 грн. інфляційних витрат, 353,21 грн. 3% річних; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 (колегія суддів: В.Суховий, О.Агрикова, М.Чорногуз) рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2011 змінено в частині присуджених до стягнення заявлених сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням перерахунку, здійсненого апеляційною інстанцією, а також витрат зі сплати державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу.

Судові рішення мотивовані наступним.

20.03.2007 між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Фірма Т.М.М." укладений договір фінансового лізингу № 710/03/2007, відповідно до умов якого Лізингодавець (позивач) зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності до встановленої Лізингоодержувачем (відповідачем) специфікації та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти його на умовах даного Договору.

На виконання договору позивачем надана в користування відповідача краново-маніпуляторна установка Palfinger PK 18500C (дві одиниці), 2007 року випуску, загальною вартістю 619 400,98 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000445 від 29 листопада 2007 року, № РН-0000444 від 14 листопада 2007 року та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серія ЯОД № 847039 від 05 листопада 2007 року.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу складає суму еквівалентну 92 299,00 у.о. з урахуванням ПДВ в розмірі 20% - 15 366,67 у.о., виражену в гривнях України. Також, сторони узгодили, що вартість майна (з урахуванням ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану у "Графі 4"графіку внесення платежів (далі - Додаток № 1 до Договору) по "Курсу 1"та викупну вартість, вказану в Додатку № 1 до Договору по "Курсу 1".

Згідно з п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, які підлягають до сплати лізингоотримувачем лізингодавцю, складає: 120 804,54 "у.о.", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, яка відноситься в погашення вартості майна 15 200,00 "у.о.".

Відповідно до п. 7.1 Договору валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та рівна одному Євро по курсу відповідно до пункту 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Евро станом на 20.03.2007;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Евро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно з додатком №1 до договору (графіку внесення платежів).

Відповідно до п. 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно з "Графою 3" Додатку №1 до договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Відповідно до п. 7.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6. Договору).

30.07.2009р. між позивачем та відповідачем підписана додаткова угода № 710/03/2007/R до Договору, згідно з п. 1 якої сторони погодили, зокрема, викласти Графік внесення платежів у новій редакції з вказівкою на періоди погашення, дату проведення платежу, суму, борг, тощо.

Також, відповідно до п. 1 Додаткової угоди, сторонами погоджено, що заборгованість Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за лізинговим платежам на дату підписання даної Додаткової угоди підлягає оплаті відповідно до Графіка внесення платежів (Додаток №1 до Договору). Платіж в погашення суми заборгованості вноситься одночасно з лізинговим платежем (додатково). Платіж в погашення суми заборгованості, який підлягає оплаті в гривні, розраховується як здійснення платежу в погашення суми заборгованості вираженій в "у.о." згідно з "Графи7" Додатку №1 до Договору на відповідну дату проведення лізингового платежу та "Курсу2".

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати лізингових платежів за 38-41 періоди, за ним утворилась заборгованість у розмірі 93 543,51 грн.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 1 827,51 грн. неустойки, 1 293,17 грн. інфляційного збільшення, 353,72 грн. 3% річних

Відповідно до п. 9.5 Договору, у разі якщо Лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснив оплати встановлених Договором платежів, то Лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а Лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення неустойки нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України визнана обґрунтованою та правомірною.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково перерахував наведену позивачем суму, вказавши, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 824,93 грн., так як за розрахунком суду апеляційної інстанції, здійсненим за допомогою калькулятора Інформаційно-аналітичної програми "ЛІГА", розмір пені становить 1 827,51 грн., тобто сума, вказана у позовній заяві, правильно розрахована позивачем, тому рішення в цій частині підлягає зміні.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, здійсненим за допомогою калькулятора Інформаційно-аналітичної програми "ЛІГА", розмір інфляційних втрат відносно заявленої у позові суми заборгованості за 38, 39, та 40 період (з 09.12.2010р. по 10.03.2011р.) складає 1 285,33 грн., тоді як місцевий господарський суд помилково нарахував суму у розмірі 1 283,42 грн. Позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом апеляційної інстанції задоволені частково, а саме на користь позивача присуджено до стягнення 1285,33 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних у сумі 353,72 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є правильними, тоді як місцевий суд, помилково перерахувавши заявлену позивачем суму, вказав, що підлягають стягненню 3 % у сумі 353,21 грн.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому скаржник посилається, зокрема, на положення ст. 192 ЦК України, ст.ст. 189, 198 ГК України, відповідно до яких грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Укладений між сторонами договір не є таким, що регулює зовнішньоекономічні відносини сторін, сторони не мають ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу.

А тому наслідком визначення умовами договору грошового зобов'язання у іноземній валюті є неузгодження сторонами ціни договору.

Також скаржник посилається на неправильний розрахунок суми позовних вимог, оскільки в ньому не зазначений правильний курс НБУ для долара, який повинен застосовуватися при розрахунку лізингового платежу для кожного періоду.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається виходячи з такого.

Відповідно до ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій.

За умовами укладеного між сторонами договору, відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі, виражені у національній валюті, яке і є грошовим зобов'язанням. Сторони погодили формування ціни предмету лізингу і лізингові платежі, розмір яких безпосередньо пов'язаний з ціною предмету лізингу, з урахуванням співвідношення національної валюти до іноземної.

У постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно зі статтею 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Фірма "Т.М.М." залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 у справі №41/75 залишити без зміни.

Судді: С. Могил

Є. Борденюк

І.Вовк