Рішення

від 11.06.2012 по справі 2-7032/11

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа№2-7032/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 р. року, Київський районний суд м. Одеси в складі:

судді Пучкової І.М.

за участю секретаря Бродецької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про розділ майна подружжя, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2, набута під час шлюбу, та, оскільки з ОСОБА_1 проживають троє неповнолітніх дітей сторін, просила визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири. Позивач зазначила, що, хоча кошти на придбання спірної квартири частково були отримані від продажу квартири відповідача, після зробленого за її рахунок ремонту технічний стан квартири був значно покращений, тому гроші отримані від її продажу вважає спільною власністю подружжя. Крім того, позивач надалі у письмових поясненнях просила визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеної квартири, та усно висловлювалась, що більшу частку коштів на придбання спірної квартири надали її батьки, таким чином, позивач у судовому фактично змінювала позовні вимоги, хоча позовну заяву, оформлену належним чином, не надала.

Відповідач позов визнав частково, посилаючись на те, що джерелом придбання спірної квартири були його особисті кошти, однак частково були й спільні кошти подружжя, оскільки однокімнатна квартира, що була продана, була куплена до шлюбу з позивачем та є особистою власністю ОСОБА_2 Тому відповідач вважає, що частина спірної трикімнатної квартири, придбана за його особисті кошти та не є спільною власністю подружжя і не підлягає розподілу, ця частина складає 4081/8362, або - 12/25. Інша частина квартири, 4281/8362, 13/25 - підлягає розподілу між подружжям відповідно до закону, тобто, 37/50 -відповідачеві, 13/50 - позивачеві ОСОБА_1 Щодо посилань позивача на те, що разом з нею мешкають троє дітей, і тому їй потрібна більша частка квартири, відповідач вважає, що це не є підставою для відступу від рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки він сплачує аліменти в розмірі, достатньому для забезпечення фізичного, духовного розвитку дітей та їх лікування.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судом встановлено, що 4.02.1992 року - до шлюбу з позивачем - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 28.12.1995 року відповідач уклав із ОСОБА_1 шлюб, що був зареєстрований відділом РАЦС Приморського району м. Одеси, актовий запис №1031. Від шлюбу вони мають трьох дітей: двох неповнолітніх дітей - 1996, 1999 року народження, та малолітню дитину, 2010 року народження.

26.07.1999 року ОСОБА_2 продав зазначену належну йому однокімнатну квартиру за 4081 грн.

Під час шлюбу, 10.08.1999 року, відповідачем була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_2, вартістю 8362 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 10.08.1999 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.11.2011 року шлюб між сторонами було розірвано. 15.03.2012 року Київським районним судом м. Одеси було

ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на кожного з трьох дітей у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 57 СК України, майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

На час придбання відповідачем зазначеного власного майна діяла законодавча норма, передбачена ст. 24 КЗпШ України.

Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Як вбачається з матеріалів справи, АДРЕСА_1, кошти від продажу якої пішли на придбання спірної трикімнатної квартири, була придбана відповідачем до шлюбу з ОСОБА_1 та є його особистим майном.

Посилання позивача на значне покращення технічного стану цієї квартири під час шлюбу за її рахунок не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Суд не вбачає підстав для відступу від засади рівності часток подружжя.

Позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, або мали місце будь-які інші істотні обставини, перелічені в зазначеній статті. Відповідач сплачує на утримання дітей кошти, в матеріалах справи відсутні докази, що суми аліментів недостатньо для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Отже, частина трикімнатної квартири, яка придбана за особисті кошти ОСОБА_2, та не є спільною власністю подружжя і не підлягає розподілу, складає 12/25. Інша частина квартири, 13/25, є спільною власністю подружжя і підлягає розподілу між сторонами в рівних частках.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 повинно на праві власності належати 13/50 часток спірної квартири, ОСОБА_2 - належати 37/50 часток квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених

позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 212 -215, 209 ЦПК України, ст. 60, 70 Сімейного Кодексу України», постановою Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 13/50 частки квартири АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 37/50 частки квартири АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя : Пучкова І. М.