Рішення

від 10.05.2011 по справі 2-6854/11

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-6854/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 травня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Фурсай М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі -Позивач) 15 лютого 2011 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі -Відповідач) про визнання недійсним кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 червня 2007 року між ним та Відповідачем було укладено Кредитний договір (далі -Договір), за яким Відповідач зобов'язався надати йому на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, кошти у розмірі 75 000 доларів США, зі строком погашення до 16 червня 2037 року із виплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,99 % річних. Зауважує, що на день укладання Договору, відповідно до курсу Національного банку України, 1 долар США дорівнював 5 грн. 05 коп. і, що на момент звернення до суду із цим позовом 1 долар США дорівнює 7 грн. 95 коп. Тим самим, на його думку, існує істотна зміна становища щодо виконання зобов'язання за Договором і, що подальше виконання Договору за таких обставин, порушуватиме принципу справедливості. За таких обставин, вважає, що спірний правочини підлягає визнанню судом недійсним, ще й з тих підстав, що надання Відповідачем йому коштів та виконання ним взятих на себе зобов'язань за цим правочином в іноземній валюті, протирічать діючому законодавству, зокрема, конституційній нормі, якою визначено, що грошовою одиницею України є гривня, яка є єдиним законним засобом платежу, що застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, а також статті 524 Цивільного кодексу України. Крім того, зауважує, що надання Відповідачем кредиту в іноземній валюті, потребує індивідуальної ліцензії, яка на час укладення спірного правочину у Відповідача була відсутня. Тим самим, на його думку, використання доларів США, як засобу платежу за спірним Договором, також протирічить Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу». За таких обставин, вважає, що спірний Договір має бути визнаним недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, крім того, вважає, що укладений спірний правочин не відповідає вимогам статті 3 Цивільного кодексу України. Просить суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним Кредитний договір, укладений між сторонами 16 червня 2007 року та зобов'язати Відповідача прийнятим у нього суму 378 750 грн., із розстрочкою платежів на 120 місяців при умові, сплати щомісячного платежу у розмірі 3 156 грн. 25 коп.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі, просив суд позов задоволити.

Представник Відповідача у судовому засіданні позов не визнав, проси суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що позов є безпідставним, оскільки на час укладення спірного правочину Відповідач був публічною фінансовою установою, яка здійснювала кредитування, у тому числі населення, для споживчих потреб. Зауважив, що спірний правочин ґрунтується на приписах, встановлених статтею 1054 Цивільного кодексу України та статтями 2, 45 та 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»і, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Крім того, відповідно частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що 16 червня 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладено Кредитний договір № 64-Б (далі -Договір).

За змістом пункту 1 Договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 75 000 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири № 35, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Волі, будинок 11.

Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 11,99% відсотків річних.

Банк надає позичальнику кредит строком до 16 червня 2037 року (а.с. 8-10).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтями 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до пункту 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

неторговельні операції з валютними цінностями;

операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Як вбачається із матеріалів справи, 26 жовтня 1993 року Національним банком України Відповідачу було видано банківську ліцензію № 21 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, 23 серпня 2002 року Національним банком України Відповідачу були видані Дозвіл № 21-1 з Додатком до нього, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», із переліком операцій, які має право здійснювати Відповідач.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що на час укладення спірного правочину, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу, наданих Національним банком України, Відповідач був наділений правом здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, виходячи із фактично встановлених судом обставин справи, зокрема, судом встановлено, що спірний правочин був спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків, сторони спірного правочину були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, крім того, правочин був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, тому суд не приймає позицію Позивача і знаходить, що позов в частині щодо визнання спірного Договору недійсним є безпідставним та таким, що задоволенню в цій частині не підлягає.

Крім того, Позивач просить суд ухвалити судове рішення, яким зобов'язати Відповідача прийнятим у нього суму 378 750 грн., із розстрочкою платежів на 120 місяців, при умові сплати щомісячного платежу у розмірі 3 156 грн. 25 коп.

Позов цій частині також задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом частин 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що цивільно-правові відносини між даними сторонами ґрунтуються на підставі Договору, який є чинним.

За змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході судового розгляду справи Позивач через свого представника не довів обставини та не надав доказів в частині щодо істотного порушення Договору з боку Відповідача. Крім того, у самому Договорі відсутні будь-які застереження щодо права його сторін, за певних підстав, звертатися до суду із вимогою про внесення до нього будь-яких змін за рішенням суду. Крім того, Законом, який регулює зазначені правовідносини (параграфи 1 та 2 глави 71 Цивільного кодексу України) випадки, коли можуть бути внесені зміни до договору за рішенням суду, також не передбачені.

За таких обставин, суд знаходить позов в цій частині безпідставним та таким, що задоволенню також не підлягає.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 192, 202, 203, 215, 651, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», керуючись статтями 10, 11, 13, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним кредитного договору - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.