Постанова

від 03.07.2012 по справі 3/325

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2012 № 3/325

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

секретар судового засідання: Марвано А.Т.,

в судове засідання з'явились представники:

від позивача: Брус О.М., довіреність б/н від 10.05.2012 року,

від відповідача 1: Вяльченко Д.В., довіреність №10 від 09.12.2011 року,

від відповідача 2: Яременко О.В., довіреність б/н від 04.01.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж»

на рішення господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року

у справі № 3/325 (суддя Сівакова В.В.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг», м. Київ,

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж», м. Дніпропетровськ,

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка», м. Київ,

про солідарне стягнення 708 934 грн. 72 коп.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «УніКредитЛізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» та ТОВ «Техбудмеханіка» про стягнення 708 934 грн. 72 коп. (а.с. 5-15).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року позов задоволено частково, присуджено до стягнення солідарно з ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» та ТОВ «Техбудмеханіка» на користь ТОВ «УніКредитЛізинг» 389 671 грн. 98 коп. основного боргу за лізинговими платежами, 49 612 грн. 66 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3 % річних в сумі 21 578 грн. 13 коп. та 9 217 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31 січня 2012 року по справі № 3/325 в частині задоволення позовних вимог ТОВ «УніКредитЛізинг» про солідарне стягнення на його користь з ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» та ТОВ «Техбудмеханіка» 389 671 грн. 98 коп. основного боргу, 21 578 грн. 13 коп. - 3% річних, 49 612 грн. 66 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 9 217 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не надано правової оцінки факту односторонньої відмови від Договору та не здійснено застосування правових наслідків такої відмови. Скаржник зауважує, що судом не враховано, що сума сплачених ним лізингових платежів повністю перекриває розмір збитків та витрат позивача, пов'язаних з виконанням умов Договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2012 року відновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу відповідача-1 до провадження. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 10 квітня 2012 року.

Ухвалами від 10 квітня 2012 року, 27 квітня 2012 року та 25 травня 2012 року розгляд справи відкладався.

Розпорядженням секретаря судової палати від 11 червня 2012 року, у зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному, розгляд справи визначено здійснити колегії суддів у складі: головуючого судді Чорногуза М.Г., суддів - Агрикової О.В. та Мальченко А.О.

11 червня 2012 року від скаржника надійшла заява про призначення судової економічної (бухгалтерської) експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2012 року розгляд справи № 3/325 відкладено на 03 липня 2012 року.

У судовому засіданні 03 липня 2012 року представник відповідача-1 заявив клопотання про зарахування зустрічних вимог за договором фінансового лізингу та підтримав заявлене клопотання про призначення судової експертизи.

Представник позивача проти заяв скаржника заперечив.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та заяви про призначення судової експертизи та про зарахування зустрічних вимог за договором фінансового лізингу, порадившись вирішила залишити останні без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" «Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.»

Клопотання про призначення судової експертизи ґрунтується на положеннях Договору щодо проведення взаєморозрахунків між сторонами за наслідками відмови від Договору, проте самих розрахунків та доказів на їх підтвердження тобто об'єкту експертного дослідження відповідачем 1 не надано суду.

Заява про зарахування зустрічних вимог за Договором датована 02 липня 2012 року, тобто після прийняття спірного рішення місцевим господарським судом.

Представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31 січня 2012 року по справі № 3/325 в частині задоволення позовних вимог ТОВ «УніКредитЛізинг» про солідарне стягнення на його користь з ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» та ТОВ «Техбудмеханіка» 389 671 грн. 98 коп. основного боргу, 21 578 грн. 13 коп. - 3% річних, 49 612 грн. 66 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 9 217 грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 03 липня 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

12 жовтня 2007 року між ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 261-LD (надалі - Договір) (а.с. 16-27).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у додатку №1 до цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізигоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмету лізингу становить еквівалент 155 000,00 доларів США.

Згідно додатку № 1 (Специфікація) предметом лізингу є екскаватор гусеничний DOOSAN Solar 255LC-V у кількості 1 штуки (а.с. 28).

26 жовтня 2007 року ТОВ «Індустрія Групп» (продавець) ТОВ «УніКредит Лізинг» (покупець) та ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» (лізингоодержувач) підписали Акт приймання передачі екскаватора гусеничного DOOSAN Solar 255LC-V, серійний номер ДНКНЕМУОК70001505, двигун № ДВ58ТІ8703701ЕА (а.с. 32).

06 березня 2009 року сторони підписали додаткову угоду № 1, в якій погодили змінити Графік лізингових платежів (додаток № 2 до Договору) виклавши його в новій редакції, що наведена в Додатку № 1 до цієї додаткової угоди (а.с. 34-35).

Відповідно до п. 7.1.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 06 березня 2009 року) періодичні лізингові платежі. Третій та кожен наступний лізинговий платіж складається із:

a) відшкодування;

b) лізингових відсотків, нарахованих на ціну предмету лізингу за вирахуванням відшкодування, дата платежу за яким настала (далі - відсотки) на базі місяця з 30 днів та року з 360 днів., починаючи з 15-го числа наступного за тим, в якому передача предмету лізингу до дати фактичної сплати лізингоодержувачем предмет лізингу, або до останнього дня строку лізингу, за відповідним рішенням лізингодавця, згідно з умовами цього договору.»

Згідно з п. 7.5. Договору позивач письмово повідомлятиме відповідача-1 про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 робочих дні до кожної чергової дати платежу.

Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну Національного банку України на дату повідомлення.

У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу лізингодавець здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю в окремому повідомлені.

Коригування суми здійснюється за наступною формулою:

К = (С*КП)- (С*КВР), де К - сума коригування

С - сума платежу, що зазначена в додатку № 2 до цього договору.

КП - Курс на дату платежу

КВР - Курс повідомлення

Відповідно до п. 7.6 Договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору на розрахунковий рахунок лізингодавця.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

12 жовтня 2007 року між ТОВ «Унікредит Лізинг» (лізингодавець), ТОВ «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» (лізингоодержувач) та ТОВ «Техбудмеханіка» (поручитель) було укладено договір поруки № 261/SUR (надалі - Договір поруки) (а.с. 36-38).

Пунктом 1.1. Договору поруки встановлено, що відповідно до умов договору фінансового лізингу № 261-LD від 12 жовтня 2007 року поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою в межах гривневого еквіваленту 155.000.00 доларів США та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. договору поручитель зобов'язався сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога (надалі - вимога), (з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання, - протягом 5 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки лізингодавця, вказані в вимозі.

31 серпня 2010 року позивач направив відповідачу-1 повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу № 261-LD від 12 жовтня 2007 року в односторонньому порядку та припинення дії фінансового лізингу починаючи з 3 вересня 2010 року і повернення предмету лізингу ( а.с. 39)

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, зі змісту наведеної норми права випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів (постанова Верховного Суду України від 19 грудня 2011 р. у справі N 3-136гс11).

Аналізуючи графік лізингових платежів та фактичну сплату, проведену відповідачем-1 на виконання Договору, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що за період з 15 червня 2009 року по 03 вересня 2010 року останній прострочив сплату лізингових платежів, в результаті чого виник борг в розмірі 389 671 грн. 98 коп.

Відповідно до п. 12.6 Договору при настанні випадку невиконання та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем протягом 3 робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця.

08 жовтня 2010 року, позивач надіслав до ТОВ «Техбудмеханіка» вимогу про сплату простроченої заборгованості боржника по договору фінансового лізингу (а.с. 40)

Тобто, позовні вимоги у частині солідарного стягнення з відповідачів суми основного боргу в розмірі 389 671 грн. 98 коп., який виник в період дії договорів лізингу та поруки заявлено позивачем правомірно та обґрунтовано, а відтак підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено вище, відповідач 1, в порушення умов Договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 9.1.2», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що місцевим господарським судом вірно розраховано та правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних у сумі 49 612 грн. 66 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 21 578 грн. 13 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору встановлено, що у випадку несплати відповідачем-1 в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, відповідач-1 сплачує позивачу неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20 відсотків річних за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пеня в сумі 35 852 грн. 38 коп. нарахована щодо кожного лізингового платежу починаючи з 15 червня 2009 року по 03 вересня 2010 року за шість місяців з дати настання платежу.

Згідно п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи наведене, строк позовної давності в один рік щодо нарахованої пені за вказані позивачем періоди на дату пред'явлення позову до суду вже сплинув.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи те, що відповідач-1 у місцевому господарському суді заявив про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів пені в розмірі 35 852 грн. 38 коп.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення 212 219 грн. 57 коп. збитків, понесених позивачем внаслідок проведеного ремонту предмету лізингу, у зв'язку з наступним.

Згідно з частиною 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Пунктом 1 статті 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 4.2 Договору фінансового лізингу відповідач 1 зобов'язався за власний рахунок утримувати предмет лізингу в гарному технічному та робочому стані. Відповідач 1 зобов'язався додержуватись інструкцій виробника та продавця щодо утримання, обслуговування та експлуатації Предмета Лізингу (з залученням належним чином підготовлених фахівців). Всі витрати, пов'язані з експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом предмета лізингу, несе відповідач 1 (лізингоодержувач). Всі роботи, пов'язані з технічним обслуговуванням та ремонтом предмета лізингу повинні виконуватись виключно уповноваженими компаніями; всі запасні частини та витратні матеріали, що використовуються, повинні бути виключно виробника/моделі, які визначені/ухвалені технічною документацією або продавцем.

У п. 12.5 Договору фінансового лізингу сторони домовились, що відповідач 1 зобов'язується компенсувати позивачу його витрати і збитки, понесені внаслідок настання будь-якого з випадків невиконання, передбачених в пунктом 12.1 цього договору, або внаслідок будь-якого іншого невиконання відповідачем 1 зобов'язань за цим договором, зокрема щодо сплати/відшкодування вартості ремонту або відновлення предмета лізингу.

Обґрунтовуючи завдання збитків, позивач посилається на те, що відповідач 1 повернув йому предмет лізингу пошкодженим, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 21 вересня 2011 року та «деффектовочним актом» від 18 січня 2011 року, та засвідчує пошкодження та відсутність певних запчастин предмету лізингу (а.с. 42, 177).

В подальшому, ТОВ «Індустрія Техно-Груп», за замовленням позивача здійснено відповідні послуги з ремонту предмету лізингу загалом на суму 212 219 грн. 57 коп. (рахунок № 112 від 16 лютого 2011 року на суму 186 137 грн. 57 коп. та рахунок № 136 від 22 лютого 2011 року на суму 26 082 грн. 00 коп.) (а.с. 44-45).

Проте, вказані обставини, на думку колегії суддів, не доводять наявність підстав для стягнення збитків у даній справі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшко- дуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Необґрунтованими, з огляду на встановлені судом обставини та наявні у справі докази, є посилання відповідача на те, що збитки в розмірі 212 219 грн. 57 коп. мали місце внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем-1. Так несправності (недоліки) виявлені під час огляду предмету лізингу при його поверненні згідно з Актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року не співвідносяться з несправностями (недоліками) та відсутністю деяких запчастин, зафіксованими у «Дефектовочному» акті, який складено майже через 4 місяці після повернення предмету лізингу, а саме 18 січня 2011 року. При цьому, рахунок № 112 від 16 лютого 2011 року, виставлений на оплату послуг з ремонту містить більший перелік запчастин. Отже, надані позивачем документи в підтвердження наявності збитків від пошкодження (несправності) предмету лізингу не є беззаперечними, та не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вини відповідача-1 у пошкодженні предмету лізингу у розумінні ст. 34 ГПК України.

Тим більше, зазначені документи не доводять того, що пошкодження предмету лізингу (відсутність та несправність запчастин) мало місце не у період з 21 вересня 2010 року до 18 січня 2011 року, тобто у період після передачі предмета лізингу відповідачем-1 позивачеві.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, щодо не доведення позивачем причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та понесених в зв'язку з цим позивачем витратами саме внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 договірного зобов'язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з того, що даний спір стосується виконання умов договору фінансового лізингу № 261-LD від 12 жовтня 2007 року в період його дії. Питання застосування наслідків припинення з 3 вересня 2010 року дії фінансового лізингу № 261-LD від 12 жовтня 2007 року, може бути вирішене сторонами в добровільному порядку, або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року по справі № 3/325 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» на рішення господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж» на рішення господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року у справі № 3/325 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26 січня 2012 року по справі № 3/325 залишити без змін.

3. Справу № 3/325 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя Чорногуз М.Г

Судді Мальченко А.О.

Агрикова О.В.