Рішення

від 25.06.2012 по справі 33/5005/4231/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.06.12р. Справа № 33/5005/4231/2012 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", м. Дніпропетровськ

до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

Третя особа: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

Суддя Рудовська І.А.

Секретар судового засідання Ващенко А.В.

Представники:

Від позивача: Чимбар А.Д. - довіреність б/н від 28.09.2011 року

Від відповідача: Лавриненко І.С. - довіреність № 7/11-2531 від 23.12.2011року

Від 3-ї особи: представник не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2"звернулося до господарського суду з позовною заявою та просить Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2"(ЄДРПОУ31458985; вул. Радистів, 2, м. Дніпропетровськ, 49023) право власності на адміністративне приміщення літ. А12, загальною площею 458 м 2 , яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку №2 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську, право на яке підлягає державній реєстрації відповідно до чинного законодавства в Комунальному підприємства Дніп ропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2011р. у справі №28/5005/13995/2011 позов задоволено повністю. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" право власності на адміністративне приміщення літ.А12, загальною площею 458кв.м, яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку №2 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську, право на яке підлягає державній реєстрації відповідно до чинного законодавства в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. у справі № 28/5005/13995/2011 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2011 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2012 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2011 р. у справі № 28/5005/13995 скасовано, справу направлено для нового розгляду.

Скасовуючи попередні судові рішення, колегія суддів зазначила , визнаючи за позивачем право власності на адміністративне приміщення за набувальною давністю, попередніми судовими інстанціями, у порушення вимог ст.43 ГПК України не було установлено усі фактичні обставини справи, не наведено правових підстав для застосування

ст.344 ЦК України, залишено поза увагою, без належної правової оцінки доводи міськради про належність спірного майна до комунальної власності, яке на час реорганізації КП "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" не було передано за розподільчим балансом товариству "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2", у статуті якого цей об'єкт відсутній у переліку майна, з якого складається статутний фонд товариства. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2009р. у справі №25/55-09, що набрало законної сили, було відмовлено товариству у визнанні права власності на спірне адміністративне приміщення літ.А12, яке за висновками суду є комунальною власністю та перебувало лише на балансі товариства. Виходячи з чого, позивач на законних підставах володів спірним майном, що виключало можливість застосування ст.344 ЦК України. Крім того, за положеннями цієї статті право власності за набувальною давністю може набуте на чуже майно, тобто в даному випадку нерухоме майно мало бути зареєстровано в установленому законом порядку, докази чого відсутні у матеріалах справи, на що не було звернуто увагу попередніми судовими інстанціями. Таким чином, судами не було установлено наявності всіх елементів, з якими чинне законодавство пов'язує виникнення права власності за набувальною давністю, тому необґрунтовано дійшли висновку щодо задоволення позову на підставі ст.344ЦК України. За таких обставин, виходячи з повноважень касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають скасування з направленням справи для нового розгляду, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи ( ст. 111-12 ГПК України ).

Ухвалою суду від 14.05.12р. справа прийнята суддею до свого провадження , їй присвоєно №33/5005/4231/2012, справа призначена до розгляду в засіданні на 31.05.12р. ; від позивача, відповідача та третьої особи витребувано письмові пояснення з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2012 р. у справі № 28/5005/13995/2011, докази в обґрунтування письмових пояснень.

Ухвалою господарського суду від 31.05.2012 р. розгляд справи було відкладено на 14.06.2012 р. , ухвалою суду від 14.06.2012 р. розгляд справи відкладено на 25.06.2012 р.

Під час нового розгляду справи позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, раніше наведених ним у позовній заяві та у додаткових пояснень до позову.

Відповідач заперечував з підстав, раніше наведених ним у відзиві на позов та з врахуванням письмових пояснень , які залучені судом до справи.

3- особа у судові засідання не з'явилася, письмових пояснень суду надано не було.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу ( аудіо запис) представниками сторін не заявлялося.

В порядку ст. 85 ГПК України, судом у судовому засіданні прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача, дослідивши подані докази у їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

12.08.1987р. виконавчім комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів було прийнято рішення за № 250/25 "Про дозвіл заводу ім. Комінтерна проектування житлового будинку по вул. Радистів", яким було передбачено знесення домоволодіння №24 по вул. Радистів, в якому знаходилося приміщення фабрики індпошиття №2 та виділення останній у збудованому житловому будинку приміщення на першому поверсі з демонстраційним залом.

08.02.1990р. між заводом ім. Комінтерна та ДП "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" було укладено договір на будівництво житлового будинку господарським способом на основі дольової участі, у відповідності до умов п.1.1. якого було передбачено, що завод здійснює будівництво житлового будинку по вул. Радистів та надає фабриці дві квартири( одну двокімнатну та одну трикімнатну ( т.1 а.с.16).

Відповідно п.1.2. договору будівельні роботи на підставі договору на будівництво житлового будинку здійснює завод ім. Комінтерну.

Згідно з п.1.3. договору "Дольщик" в особі фабрики індпошиття та ремонту одягу № 2 не приймає участь у будівництві даного об'єкту.

За п.1.4. та 2.1. договору "Титулодержатель" зобов'язується надати дві квартири (одно та трикімнатну) "Дольщику" в житловому будинку по вул. Радистів взамін звільненого "Дольщиком" приміщення для будівництва житлового будинку "Титулодержателем", а за п.3.3. договору "Дольщик" зобов'язується не вимагати відшкодування оціночної вартості за приміщення управління фабрики по вул. Радистів, 24.

27.11.1991 р. рішенням № 46 Дніпропетровської міської ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів , яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів, згідно якого підприємства служби побуту, в тому числі і Дніпропетровська фабрика індопошиття та ремонту одягу № 2 (разом з приміщенням , розташованим по вул. Радистів, 24 у м.Дніпропетровськ ) визнано об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 17.03.1994 р. № 245 вирішено відвести заводу ім. Комінтерну земельну ділянку в тимчасове короткострокове користування строком на 1 рік площею 0, 69 га за рахунок земель міської забудови для будівництва житлового будинку по вул. Радистів зі знесенням домоволодінь по вул. Радистів № 22, 24 .

Згідно акту державної приймальної комісії, затвердженого рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради №1080 від 27.10.1994р., будівництво 69-квартирного будинку по вул. Радистів здійснено в період з січня 1990 по серпень 1994р. за замовленням ВАТ "Комінмет" (Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна) Міністерства промисловості України ( т. 1 а.с.21-25).

В зазначеному рішенні виконкому Дніпропетровської міської ради зазначено, що житловий будинок №2 по вул. Радистів з вбудовано-прибудованим адміністративним приміщенням і демонстраційним залом фабрики індпошиття одягу побудований ВАТ "Комінмет" для ВАТ "Комінмет", дозволити ввести в експлуатацію та передати на баланс ЖРЕУ ВАТ "Комінмет".

На виконання умов договору щодо будівництва житлового будинку на основі дольової участі ВАТ "Комінмет" в червні 1996р. за актом №2 передало Дніпропетровській фабриці індпошиття та ремонту одягу №2 приміщення фабрики, розташоване на першому поверсі житлового будинку по вул. Радистів, загальною площею 480кв.м з демонстраційним залом ( т. 1 а.с.26-27).

02.04.2001р. між КП "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" та пози вачем був складений акт приймання-передачі майна від КП до Позивача, згідно якого у вартість будинків і споруд, що передавалися включено вартість Приміщення по вул. Радистів 2.

Факт щодо безоплатної передачі приміщення підтверджується також листом ВАТ "Комінмет" №945 від 28.08.2001р. (т.1 а.с.38).

Як вбачається з матеріалів технічної інвентаризації Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації 1999р. приміщення №2 по вул. Радистів, літера А-12 загальною площею 458кв.м оформлена на колективне підприємство "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" ( т. 1 а.с.29-33).

В 2001 році відбулася реорганізація колективного підприємства "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2", шляхом розподілу на два товариства: ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу № 2" та ТОВ фабрика "Анаско", в результаті якої було утворене ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2"

Згідно Статуту ТОВ "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" в редакції від 28.08.2008р. ,затверджений протоколом № 2 зборів учасників, товариство є правонаступником частки прав колективного підприємства відповідно до розподільчого балансу ( т.1 а.с.7-11, 36-37).

Предметом спору по цій справі є вимоги Позивача про визнання за ним права власності на зазначене у позові нерухоме майно з підстав набувальної давності.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набувальна давність ( або давність володіння ) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача основані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов'язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК.

Слід зазначити, що право власності належить до числа таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач, є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Таким чином, особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах, у всіх випадках є не власник і, тим більше, власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном).

Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю ( ст. 3 ЦК України ).

Для визнання володільця добросовісним вважається достатнім, щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі.

Як встановлено судом, Дніпропетровською міською радою народних депутатів 27.11.1991р. прийнято рішення №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності, до якого ввійшли підприємства служби побуту, у тому числі Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" разом з приміщенням по вул. Радистів,24. Однак, будівля по вул. Радистів,24 була знесена у зв'язку з відведенням земельної ділянки під забудову, на якій здійснено нове будівництво, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами. Після закінчення будівництва і введення житлового будинку №2 по вул. Радистів в експлуатацію, позивач безоплатно отримав від ВАТ "Комінмет" спірне приміщення, передачу якого вважав компенсацією за раніше знесену будівлю фабрики, що підтверджується листом ВАТ "Комінмет" №945 від 28.08.2001р.

З наведених обставин вбачається, що приміщення набуте внаслідок господарської діяльності ВАТ "Комінмет" було власністю останього, підтвердженням того, що саме ВАТ "Комінмет" за власні кошти будувало будинок з вбудованим спірним приміщенням свідчить

зміст п.1 рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1080 від 27.10.1994 р. "Про затвердження акту державної про прийняття в експлуатацію житлового будинку № 2 по вул. Радистів у АНД районі із вбудовано- прибудованим адміністративним приміщенням і демонстративним залом фабрики Індопошиття одягу: тепловим пунктом 1 трансформаторним пунктом 10кВ, що стоять окремо, загальною площею 4658 кв. м. I житловою площею 2612кв. м. побудованого ВАТ "Комінмет" для ВАТ "Комінмет" затвердити. Виконуючи вимоги рішенням Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 250/25 від 12.08.1987 "Про дозвіл на проектування жилого будинку по вул. Радистів" пунктом 2.3.1 якого передбачалося на першому поверсі будинку передбачити приміщення фабрики індопошиття № 2 з демонстративним залом , ВАТ "Комінмет" передало позивачу спірне приміщення за актом № 2 у липні 1996 р., як особа уповноважена на той час виконувати функції власника спірного майна. Чинне законодавство України не визначає правового статусу майна, переданого на баланс, який є лише формою бухгалтерського обліку, проте за своєю правовою природою фактична передача "на баланс" майна від ВАТ "Комінмет" до Позивача є передачею майна у володіння Позивача, при цьому сторонами не було визначено строків володіння Позивачем даним майном, але до Позивача з вимогами про його повернення не зверталось, на підтвердження іншого суду доказів не подано. Таким чином з липня 1996 року по даний час Позивач володіє спірним майном, що складає більше 10 років.

Також слід зазначити, що за даними комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради приміщення по вул. Радистів, 2 станом на 9.10.2001р. в комунальній власності не перебувало, про що свідчить лист № 3/3/1954 від 09.10.2001 р. наданий на запит позивачу від 09.07.2001 р. ( т.а.с.39).

Доказів набуття нерухомого майна зазначеного у позові злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі -суду не надано. Відсутні і докази того, що у Позивача наявний умисел причинити шкоду іншій особі, або того, що Позивач допускає легковажності або самонадійності чи необережності по відношенню до можливого завдання шкоди. Наведене дає підстави вважати Позивача добросовісним володільцем спірного нерухомого майна.

Ще однією важливою обставиною, яка підлягає доведенню за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію.

Надані Позивачем докази: договір на відпуск теплової енергії, вентиляції та гарячого водопостачання № 271 від 01.01.2001 р. , технічні умови на підключення електроустановок споживачів № 2874/ТУ від 26.11.2001 р. , договір № 1115 на відпуск води і послуги каналізації , довідка ВАТ "Комінмет" № 123 від 06.06.2001 р. комунальні послуги за виробниче приміщення по вул.. Радистів 2 здійснювались з боку КП "Дніпропетровської фабрики індопошиття і ремонту одягу № 2 (т.2 а.с 102-107) -свідчить про відкритість володіння ( очевидне для третіх осіб, які мали можливість це бачити, відсутність перешкод доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію ).

Ст. 344 ЦК України про набувальну давність не вказує, що вважається перериванням володіння за давністю. Безперервність володіння, яке відповідає всім зазначеним в законі умовам, повинне бути на протязі визначених законом строків і цей строк диференціюється в залежності від об'єкта ( для нерухомого майна -10 років ).

У п. 8 Прикінцевих і перехідних положень ЦК передбачено, що правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК.

З наданих Позивачем документів вбачається, що давність володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" на адміністративне приміщення літ. А12, загальною площею 458 м 2 , яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку №2 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську, та його безперервність (тобто строк володіння) бере початок з 1996 року, а на час розгляду спору у суді складає понад 10 років.

Отже, вищенаведене свідчить, що Позивачем доведена суду сукупність певних юридичних фактів, які виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України мають значення для цієї справи, а саме: законність об'єкту володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння спірним нерухомим майном.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ( ст. 15 ЦК України ).

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Доказів котрі б свідчили про реалізацію відповідачем свого права щодо володіння, користування або управління в цей період спірним майном відповідачем не надано. Лист департаменту корпоративних прав та правового забезпечення від 14.12.2011р. не спростовує події, які фактично відбулися, а факт перебування спірного приміщення на балансі КЖЕП-19 не підтверджено документально.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Доказів порушення права інших осіб визнанням права власності на зазначене нерухоме майно, суду не надано.

Приймаючи до уваги підстави з якими Позивач пов'язує свої позовні вимоги, господарський суд відповідно до ст. 49 ГПК України покладає судові витрати по справі на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 328, 344, 397 Цивільного кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити .

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" ( код ЄДРПОУ 31458985; вул. Радистів, 2, м. Дніпропетровськ, 49023) право власності на адміністративне приміщення літ. А12, загальною площею 458 м 2 , яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку №2 по вул. Радистів у м. Дніпропетровську, право на яке підлягає державній реєстрації відповідно до чинного законодавства в Комунальному підприємства Дніп ропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика індпошиття та ремонту одягу №2" (49023, м. Дніпропетровськ, вул.. Радистів, 2, код ЄДРПОУ 31458985) державне мито в сумі 939 грн. 48 коп., витрати на інормаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн.00, про що видати наказ.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудовська

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК

України " 13 " липня 2012 р.