Рішення

від 09.07.2012 по справі 5011-5/3268-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/3268-2012 09.07.12

За позовом Державного агентства резерву України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Трейд"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інтег"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державне підприємство "Ресурспостач"

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Ломака В.С.

судді Блажівська О.Є.

Шаптала Є.Ю.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Свірська Н.П. за довіреністю № 2463/0/4-12 від 28.05.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: Вакуленко О.М. за довіреністю № 120 від 15.06.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне агентство резерву України (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Трейд" (далі -відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інтег" (далі - відповідач-2) про визнання договору про відступлення права вимоги від 21.10.2010 р., укладеного між відповідачами, недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та ДП "Ресурспостач" було укладено договір доручення № юр-234/2006 від 10.02.2006 р., на підставі якого вказане підприємство мало вчиняти від імені та за рахунок позивача юридичні та інші дії, спрямовані на організацію проведення конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву. У 2009 році відповідач-1 виявив бажання взяти участь в аукціоні, який було оголошено позивачем, у зв'язку з чим він та ДП "Ресурспостач", яке діяло від імені позивача, уклали попередній договір № 4-1021 від 17.04.2009 р., за умовами якого відповідач-1 мав внести не пізніше, ніж за один день до дати проведення аукціону, гарантійний внесок на рахунок ДП "Ресурспостач" в сумі, яка визначена комісією з реалізації матеріальних цінностей державного резерву. 22.04.2009 р. відповідач-1 вніс на рахунок ДП "Ресурспостач" грошові кошти в сумі 3 583 219, 45 грн. у якості гарантійного внеску за лот № 565. При цьому, як зазначає позивач, оскільки заявка на участь в аукціоні відповідача-1 була відхилена, ДП "Ресурспостач" не перерахувало вказані кошти на рахунок позивача та мало їх повернути відповідачу-1 протягом 5 календарних днів, як це передбачено п. 2.2.3. попереднього договору. Однак, ДП "Ресурспостач" зазначені кошти не повернуло відповідачу-1, а враховуючи наявність у останнього заборгованості перед ним на підставі договору № 122 від 03.07.2008 р. на суму 55 340 000, 00, провело зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3 583 219, 45 грн., надіславши відповідачу заяву від 11.10.2010 р. Про вказані дії, вчинені ДП "Ресурспостач", позивач не попереджався та відповідно він вважає, що вказане підприємство вийшло за межі своїх повноважень, наданих договором доручення. У той же час, 21.10.2010 р. на підставі договору про відступлення права вимоги відповідач-1 уступив відповідачу-2 право вимоги на суму 3 583 219, 45 грн. до позивача, проте як, на думку останнього, боржником у зобов'язанні, враховуючи вищенаведені обставини, мало бути визначено саме ДП "Ресурспостач", у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом про визнання зазначеного договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/3268-2012, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Державне підприємство "Ресурспостач"; розгляд справи призначено на 05.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 23.04.2012 р.

11.04.2012 р. через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких вона зазначає про те, що дійсно, 11.10.2010 р. не було направлено на адресу відповідача-1 заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої ДП "Ресурспостач" було зараховано вимоги відповідача-1 в сумі 3 583 219, 45 грн., у зв'язку з чим борг останнього за договором № 122 від 03.07.2008 р. зменшився і складав 51 756 780, 55 грн. Вказана заява повернулась на адресу ДП "Ресурспостач" з відміткою "Адресата за адресою не знайдено", при цьому оригіналу чи копії відповідного конверту третя особа надати не може в силу того, що 18.11.2010 р. на підприємстві податковою міліцією було проведено обшук та вилучено майже всі господарсько-фінансові документи. 13.05.2011 р. третьою особою було повторно направлено заяву про зарахування зустрічних вимог, однак вона повернулась з відміткою "Повернуто за закінченням терміну зберігання". На підставі зазначеного, третя особа вважає, що відповідні вимоги в сумі 3 583 219, 45 грн. на момент укладення оспорюваного у даній справі договору були погашені внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

13.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про зобов'язання відповідачів надати договір про відступлення права вимоги від 21.10.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. задоволено клопотання позивача про витребування від відповідачів договору про відступлення права вимоги від 21.10.2010 р., розгляд справи відкладено на 16.05.2012 р.

15.05.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо обставин відсутності у позивача примірника попереднього договору № 4-1021 від 17.04.2009 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 30.05.2012 р.

30.05.2012 р. до початку судового засідання від позивача та третьої особи надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 30.05.2012 р. суд дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду справи № 5011-5/3268-2012.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-5/3268-2012 у складі колегії суддів: Головуючий суддя В.С. Ломака, судді О.Є. Блажівська, Є.Ю. Шаптала.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/3268-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.07.2012 р.

31.05.2012 р. через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли додаткові документи у справі.

09.07.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові заперечення проти позову, в якому він стверджує про те, що всі обставини та факти про які йдеться у даній справі вже встановлено у справі № 61/212, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову та при цьому проводити розгляд справи без участі його представника.

У судове засідання 09.07.2012 р. представники відповідачів не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2006 р. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Державним підприємством "Ресурспостач" укладено договір доручення № Юр-234/2006, згідно з п. 1 якого третя особа приймає на себе зобов'язання вчинити від імені і за рахунок Комітету юридичні та інші дії, направлені на організацію проведення конкурсу, що включає заходи, спрямовані на збір та систематизацію інформації, підготовку та проведення конкурсу, а також заходи, спрямовані на організацію реалізації матеріальних цінностей державного резерву.

Згідно з п. 1.1 Статуту ДП "Ресурспостач", воно засноване на державній власності та створене згідно з наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву № 23 від 30.01.2006 р. та належить до сфери управління цього комітету.

17.04.2009 р. між ДП "Ресурспостач" від імені Держкомрезерву України (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алан-Трейд" (сторона-2) було укладено попередній договір № 4-1021, згідно з п. 1.1 якого сторони визначили, що його предметом є укладення ТОВ "Алан-Трейд" договору купівлі-продажу матеріальних цінностей державного резерву на аукціоні за лотом № 565, перший етап якого мав відбутися 24.04.2009 р. відповідно до оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" № 60 від 03.04.2009 на умовах та у формі, визначених Держкомрезервом України відповідно до вимог Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 25.08.2004.

Пунктом 2.1.1 попереднього договору було передбачено, що ТОВ "Алан-Трейд" зобов'язане не пізніше ніж за 1 день до дати проведення аукціону внести гарантійний внесок у сумі 3 583 219,45 грн., що визначений комісією Держкомрезерву України.

Відповідно до п. 1.3.3.3 попереднього договору, за умови належного виконання ТОВ "Алан-Трейд" умов договору, грошові кошти, внесені останнім у якості забезпечення виконання договору, зараховуються в рахунок оплати вартості матеріальних цінностей.

Згідно з п. 2.2.3 попереднього договору сторона-1 зобов'язалась повернути стороні-2 гарантійний внесок протягом 5 календарних днів після настання підстав для його повернення, визначених Порядком реалізації.

ТОВ "Алан-Трейд", на виконання умов 2.1.1 попереднього договору, перерахувало на рахунок третьої особи грошові кошти у розмірі 3 583 219, 45 грн. у якості гарантійного внеску за лот № 565.

В подальшому, відповідно до Протоколу засідання комісії Держкомрезерву України щодо проведення аукціону з реалізації матеріальних цінностей державного резерву № 99/пром від 24.04.2009 р. заявку ТОВ "Алан-Трейд" було відхилено з тієї підстави, що запропонована сума за заявкою менша розміру гарантійного внеску.

Таким чином, гарантійний внесок, з урахуванням п. 2.2.3 попереднього договору, мав бути повернутий ТОВ "Алан-Трейд" до 29.04.2009 р. включно (з урахуванням вихідних днів).

21.10.2010 р. між ТОВ "Центр Інтег" (новий кредитор) та ТОВ "Алан-Трейд" (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з п. 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, що виникло за попереднім договором від 17.04.2009 р. № 4-1021, укладеним між ТОВ "Алан- Трейд" та Державним комітетом з державного матеріального резерву в особі Державного підприємства "Ресурспостач".

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Центр Інтег" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ДП "Ресурспостач" про стягнення суми гарантійного внеску, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, всього 4 456 690, 55 грн., право на стягнення яких воно набуло на підставі Договору про відступлення права вимоги від 21.10.2010 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2011 р. у справі № 61/212, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2011 р., вказаний позов було задоволено повністю, вирішено стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ТОВ "Центр Інтег" 3 583 219, 45 грн. основного боргу, 662 895, 60 грн. інфляційних витрат, 210 575, 50 грн. 3 % річних, 25 500, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору, позивач в якості підстави позовних вимог визначає свої висновки про те, що боржником у зобов'язанні щодо повернення спірних коштів відповідачу-1 є третя особа, а відповідно при укладенні Договору про відступлення права вимоги його сторони невірно визначили основне зобов'язання в частині його суб'єктного складу.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При розгляді даної справи судом встановлено невідповідність оспорюваного договору приписам ст. 514 ЦК України, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав , якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись з загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинні бути чітко визначенні істотні умови та зміст зобов'язання для боржника.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що не можливо передати іншому право, що виникне у майбутньому, тобто є невизначеним, оскільки обсяг переданих прав визначається на момент передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Зустрічне виконання зобов'язання нерозривно пов'язано з поняттям взаємних зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Як зазначалось вище, пунктом 2.1.1 Попереднього договору було передбачено, що ТОВ "Алан-Трейд" зобов'язане не пізніше ніж за 1 день до дати проведення аукціону внести гарантійний внесок у сумі 3 583 219,45 грн., що визначений комісією Держкомрезерву України.

У свою чергу, згідно з п. 2.2.3 попереднього договору сторона-1 (позивач) зобов'язалась повернути стороні-2 (відповідач-1) гарантійний внесок протягом 5 календарних днів після настання підстав для його повернення, визначених Порядком реалізації.

Вказане зобов'язання позивача є зустрічним по відношенню до зобов'язання відповідача-1 щодо внесення гарантійного внеску, та повинне здійснюватися тільки тоді, коли це обумовлено (передбачено) договором.

ТОВ "Алан-Трейд" перерахувало грошові кошти у розмірі 3 583 219, 45 грн. у якості гарантійного внеску за лот № 565, проте не на рахунок Держкомрезерву України, а на рахунок третьої особи та як вбачається з матеріалів справи, такі кошти не були перераховані останнім позивачу.

Суд звертає увагу на те, що не лише у зобов'язанні з повернення гарантійного внеску сторонами є позивач та відповідач-1, але й у зобов'язанні щодо внесення такого гарантійного внеску позивач виступав кредитором, а відповідач-1 -боржником, а відповідно останній мав виконувати взяті на себе зобов'язання щодо внесення грошових коштів в порядку визначеному Попереднім договором.

Так, відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто , якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Попереднім договором сторони не визначали, що спірні кошти мають або можуть бути перераховані на рахунок третьої особи у даній справі, проте як стороною Попереднього договору виступав саме позивач, а третя особа була наділена останнім лише правом діяти від його імені.

Згідно з приписами ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

При цьому, відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Та обставина, що серед переліку прав третьої особи, визначеної в договорі доручення та додаткових угодах до нього, міститься положення щодо можливості отримання повіреним грошових коштів на користь довірителя від інших осіб, не може впливати на сутність зобов'язань між позивачем та відповідачем-1, зокрема в частині виконання зобов'язань належними сторонами, оскільки останній не є стороною договору доручення і його відносини з позивачем врегульовані виключно на підставі попереднього договору. Крім того, положення договору доручення та додаткових угод до нього не конкретизують право третьої особи саме прийняти зобов'язання боржника від імені кредитора.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що так як під час розгляду даної справи учасниками судового процесу не надано доказів перерахування відповідачем-1 спірних коштів, визначених як гарантійний внесок за попереднім договором, безпосередньо позивачу, або ж доказів того, що такі кошти були в подальшому перераховані йому третьою особою, - виконання відповідачем-1 зобов'язання щодо внесення гарантійного внеску не можна вважати належним, зокрема, в контексті виконання зобов'язання перед належним кредитором, а відповідно у позивача не виникло зустрічного зобов'язання з повернення таких коштів відповідачу-1, у зв'язку з чим відповідні вимоги не могли бути передані за опорюваним у даній справі договором.

На підставі зазначеного, суд знаходить обґрунтованими позовні вимоги та вважає за необхідне їх задовольнити, роз'яснивши відповідачу-1 його право ставити питання щодо повернення спірних коштів саме перед третьою особою, як тим, хто утримує їх без достатньої правової підстави.

При цьому, розглядаючи дану справу та аналізуючи позовні вимоги на предмет їх обґрунтованості та відповідності чинному законодавству, суд вважає за необхідне зазначити про те, що ним не можуть бути взяті до уваги як преюдиційні висновки господарського суду міста Києва, зроблені під час розгляду справи № 61/212 та підтримані вищестоящими судами.

Так, вирішуючи спір між сторонами щодо наявності правових підстав для стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ТОВ "Центр Інтег" 3 583 219, 45 грн. основного боргу, 662895,60 грн. інфляційних витрат, 210 575,50 грн. 3 % річних, судові інстанції вказали на те, що

- згідно з договором доручення № Юр-234/2006 від 10.02.2006 р. цивільні права та обов'язки відповідно до Попереднього договору № 4-1021 від 17.04.2009 р. були створені саме довірителеві -Державному комітету України з державного матеріального резерву;

- сторонами попереднього договору є Держкомрезерв України та ТОВ "Алан-Трейд", а щодо повернення гарантійного внеску боржником ТОВ "Алан-Трейд" та в подальшому ТОВ "Центр Інтег", є Держкомрезерв України;

- підставою, за якою ТОВ "Центр Інтег" набуло право вимоги щодо стягнення грошового внеску в розмірі 3 583 219,45 грн. є укладений 21.10.2010 р. між ним та ТОВ "Алан-Трейд" договір про відступлення права вимоги, предметом якого є домовленість сторін про те, що ТОВ "Алан-Трейд" відступає, а ТОВ "Центр Інтег" набуває право вимоги, належне ТОВ "Алан-Трейд", що виникло за попереднім договором № 4-1021 від 17.04.2009 р., укладеним між ТОВ "Алан-Трейд" та Держкомрезервом України в особі ДП "Ресурспостач".

Враховуючи зазначене суди визнали за ТОВ "Центр Інтег", як новим кредитором, право вимагати саме від Держкомрезерву України виконання зобов'язань за попереднім договором № 4-1021 від 17.04.2009 р., в тому числі повернення гарантійного внеску в сумі 3 583 219,45 грн., а доводи Держкомрезерву України щодо припинення відповідного зобов'язання у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог відхилили з огляду на те, що сторонами Договору № 122 від 03.07.2008 р. є ДП "Ресурспостач" та ТОВ "Алан-Трейд", тобто у попередньому договорі № 4-1021 та договорі № 122 сторони є різними, а відповідно зарахування є неможливим у розумінні приписів ст. 601 ЦК України.

Досліджуючи зміст судових актів у справі № 61/212, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Однак, слід звернути увагу на те, що такі факти знаходять своє відображення в резолютивній, а не мотивувальній частині судового рішення.

Окремі обставини, яким дана відповідна оцінка в мотивувальній частині судового рішення не є преюдиційними фактами в розумінні статті 35 ГПК України, оскільки виступають оціночними судженнями, що не слід ототожнювати з фактами, які не потребують доведення в даній справі.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 07/009 від 19.12.2006 р. у справі № 46/08-06, а також Вищий господарський суд України у постанові № 12/183 від 13.12.2011 р., № 2/13 від 12.04.2011 р., № 8/13/07 від 26.03.2008 р.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідні висновки судів у справі № 61/212, наведені вище, зроблені, виходячи з обставин дійсності правочину щодо уступки права вимоги, який на момент розгляду вказаної справи не був оспорений в судовому порядку.

Так, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У свою чергу, суд розглядає спори, що виникають між сторонами цивільно-правових відносин, виходячи з предмету доказування, до якого у спорах про примусове виконання обов'язку за певним правочином, враховуючи презумпцію його правомірності (ст. 204 ЦК України), безпосередньо не входить дослідження наявності підстав для визнання такого правочину недійсним.

З урахуванням зазначеного, слід враховувати, що вирішення в судовому порядку спору про примусове виконання обов'язку за певним правочином, не позбавляє права в подальшому ставити питання про недійсність самого правочину за наявності передбачених законом підстав, та у разі встановлення його неправомірності, - перегляду судового рішення, яким було вирішено спір щодо виконання зобов'язань за таким правочином, за нововиявленими обставинами.

Таким чином, рішення суду у спорі про примусове виконання обов'язку за правочином не може мати жодного преюдиційного значення для спору про визнання такого правочину недійсним в силу різного предмету доказування.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги від 21.10.2010 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алан-Трейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Інтег".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Трейд" (01025, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Володимирська, будинок 7, офіс 1, код ЄДРПОУ 35745488) на користь Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Пушкінська, будинок 28, код ЄДРПОУ 37472392) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат по оплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інтег" (01013, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Промислова, будинок 4-А, код ЄДРПОУ 36483068) на користь Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Пушкінська, будинок 28, код ЄДРПОУ 37472392) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат по оплаті судового збору.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2012 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді О.Є. Блажівська

Є.Ю. Шаптала