Рішення

від 09.07.2012 по справі 5016/7/2011(16/1)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2012 р. Справа № 5016/7/2011(16/1)

За позовом Веселинівського районного споживчого товариства,

57001, Миколаївська область, смт. Веселинове, вул. Леніна, 14,

до відповідача Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1,

про витребування майна з чужого незаконного володіння та примусове виселення з нежитлового приміщення.

Суддя Гриньова -Новицька Т.В.

Представники:

Від позивача -Соболєва І.О., дов. № 1-11№ 1 від 03.01.2012р.

Від відповідача -ОСОБА_2, дов від 08.06.2012р.;

- ОСОБА_3, дов. від 13.04.2011р.

Суть спору: У січні 2011 року Веселинівське районне споживче товариство звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та примусове виселення з нежитлового приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого у АДРЕСА_1, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна № 1 від 01.02.2010р., укладеного між сторонами.

Уточнивши позовні вимоги, Веселинівське районне споживче товариство просило примусово виселити фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 із вищевказаного приміщення у зв'язку з тим, що відповідач незаконно ним користується після закінчення строку дії договору оренди, а позивач, в свою чергу, не має наміру продовжувати з ним орендні правовідносини.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.02.2011р. позовні вимоги задоволено.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 12.05.2011р., рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постановою від 27.07.2011р. Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду Миколаївської області від 23.02.2010р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.05.2011р. у справі № 5016/7/2011(16/1), а справу передав на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.

Згідно з розпорядженням керівника апарату господарського суду Миколаївської області за № 324 від 19.08.2011р. щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи, відповідно до порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, для розгляду даної справи визначено суддю Гриньову-Новицьку Т.В.

Користуючись правом, наданим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), позивач неодноразово змінював позовні вимоги, остаточно визначивши їх 26.09.2011р. таким чином:

1) витребувати у фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 28/100 нежитлового приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаодиться за адресою: АДРЕСА_1;

2) зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 повернути приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належному власнику -Веселинівському районному споживчому товариству;

3) примусово виселити фізичну-особу -підприємця ОСОБА_1 з нежитлового приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У судових засіданнях 03.07.2012р. та 05.07.2012р. оголошувались перерви; 09.07.2012р. судове засідання поновлено.

У судовому засіданні 09.07.2012р. позивач позовні вимоги підтримав.

Відповідач позовні вимоги заперечує, посилаючись на те, що спірне майно повністю не належить позивачу, він є лише співвласником майна і не має права на самостійне розпорядження спірним майном без згоди чи погодження на це іншого співвласника, яким, на його думку, є він сам.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

встановив:

01.02.2010р. між Веселинівським районним споживчим товариством (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди об'єкту нерухомості № 1 (далі Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне та зворотне користування будівлю ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 239,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.4 Договору при передачі об'єкта, що орендується, складається акт приймання -передачі.

Термін оренди -з 01.02.2010р. по 01.08.2010р. (п. 4.1 Договору).

Розмір щомісячної орендної плати складає 2000 грн. з можливим переглядом в сторону збільшення з 01.05.2010р. за згодою сторін (п. 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 8.1 Договору повернення орендодавцю об'єкта, що орендується, здійснюється двосторонньою комісією. Об'єкт повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 3-х днів з моменту початку роботи двосторонньої комісії (пункт 8.4 договору).

Відповідно до п. 8.6 Договору об'єкт, що орендується, вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання -передачі.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з актом приймання-передачі від 01.02.2010р. орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове володіння та платне, зворотне користування будівлю ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 239,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковою угодою від 31.07.2010р. до Договору його пункт 4.1 викладено в новій редакції та визначено, що строк дії Договору до 01.09.2010р.

30.08.2010р. сторони уклали додаткову угоду до Договору, якою визначили, що термін оренди складає один місяць -з 01.09.2010р. по 01.10.2010р.

Заявою від 21.10.2010р. відповідач (орендар) повідомив позивача (орендодавця) про своє бажання подовжувати строк дії договору оренди на 11 місяців, на що отримав відповідь позивача від 27.10.2010 р. про небажання останнього здавати приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1" в оренду з пропозицією звільнити приміщення від речей.

01.10.2010р. та 10.12.2010 р. представниками Веселинівського РСТ складені акти про відмову відповідача добровільно звільнити орендоване приміщення.

Позивач, вважаючи, що з 02.10.2010р. відповідач незаконно користується спірним приміщенням, звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення майна та примусове виселення відповідача.

Частиною 5 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Договір оренди не містить умови про незастосування цього Закону, а тому відносини за цим договором одночасно регулюються нормами статей Господарського кодексу України (далі -ГК України), Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) і положеннями вказаного Закону.

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з приписами статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає, або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 26 Закону "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що договір оренди припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Частиною 4 статті 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до статті 785 ЦК України, а також статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" закінчення строку дії договору оренди тягне за собою обов'язок орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Неповерненням об'єкту оренди відповідач порушує права позивача та вимоги ст. 785 ЦК України та статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача законних підстав для користування об'єктом оренди -будівлею ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 239,8 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1, після закінчення строку договору оренди нерухомого майна № 1 від 01.02.2010 року - з 02.10.2010 року.

Також, в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем об'єкту оренди орендодавцю, що свідчить про невиконання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 свого обов'язку щодо повернення речі, а відтак, позивач має законне право вимагати від орендаря повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Рішеннями господарського суду Миколаївської області у справах № 5016/3612/2011(7/176), № 5016/1421/2011(4/85), які набрали законної сили, суд встановив, що право власності на 28/100 частин нерухомого майна, що являє собою нежитлові приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 239,8 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на викладене судом відхиляються заперечення відповідача про те, що позивач не є власником спірного майна. До того ж, відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Свої заперечення відносно того, що позивач не є повноправним власником спірного майна, а відповідач має певні права на спірне майно, останній не підтвердив жодним доказом.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників -осіб, названих у ст. 1 ГПК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Встановлено, що спірне нерухоме майно є власністю позивача.

Безпідставність володіння відповідачем спірним нерухомим майном підтверджується закінченням 02.10.2011р. терміну дії укладеного між сторонами Договору оренди та відсутністю у відповідача правовстановлюючих документів на це майно.

Щодо вимоги позивача про примусове виселення відповідача з нежитлового приміщення, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, при цьому суд виходить з такого: Виселення наймача із займаного приміщення передбачено ст. 826 ЦК України і стосується це виселення фізичних осіб із житлових приміщень у разі розірвання договору найму житла.

Таким чином, заявлена позовна вимога про виселення Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з нежитлового приміщення на підставі ст. 785 ЦК України не відповідає встановленим законом способам захисту порушених прав.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про витребування та повернення майна ґрунтуються на Договорі сторін, чинному законодавстві України, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України господарські (судові) витрати покладаються на відповідача.

На підставі ст. ст. 1, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 283, 284, 291 ГК України, ст. ст. 387, 759, 763, 785 ЦК України, керуючись ст. ст. 22, 33, 35, 44, 49, 82, 82 1 , 84, 85, 111-12 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Витребувати від Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи -підприємця ЄДР НОМЕР_1) на користь Веселинівського районного споживчого товариства (57001, Миколаївська область, Веселинівський район, смт. Веселинове, вул. Леніна, 2; ідентифікаційний код 01760285) 28/100 нежитлового приміщення (ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 239,8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи -підприємця ЄДР НОМЕР_1) повернути Веселинівському районному споживчому товариству (57001, Миколаївська область, Веселинівський район, смт. Веселинове, вул. Леніна, 2; ідентифікаційний код 01760285) приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні позову в частині позовних вимог про примусове виселення фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з нежитлового приміщення ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер фізичної особи -підприємця ЄДР НОМЕР_1) на користь Веселинівського районного споживчого товариства (57001, Миколаївська область, Веселинівський район, смт. Веселинове, вул. Леніна, 2; ідентифікаційний код 01760285) 147 (сто сорок сім) грн. 60 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано "16" липня 2012 року

Суддя Т.В.Гриньова-Новицька