Постанова

від 03.07.2012 по справі 2-13/09

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-13/09 Головуючий у 1-й інстанції: Шелепа А.А.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"03" липня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Старова Н.Е.

при секретарі - Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконкому Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Богунського районного суду м. Житомира з адміністративним позовом до виконкому Житомирської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 року, викладене в протоколі №13, в частині передачі житла АДРЕСА_1 спадкоємцям колишнього власника реабілітованої ОСОБА_4; рішення виконкому Житомирської міської ради від 15.01.2004 року №21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду»та скасування рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 року №15 в частині повернення спадкоємцям реабілітованої ОСОБА_4 вищезгаданого будинку.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2009 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Крім того, позивачі також просять поновити строк на апеляційне оскарження.

Оцінюючи обставини справи, що перешкоджали здійсненню процесуального права на апеляційне оскарження колегія суддів приходить до висновку, що заявники за таких обставин не мали реальної можливості своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо поновлення пропущеного строку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивачів необхідно задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Житомирської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 року, яке викладене в протоколі №13, було задоволено заяву спадкоємців реабілітованої ОСОБА_4 про повернення їм конфіскованого у останньої майна, а саме будинку АДРЕСА_1, після його звільнення жильцями при наданні їм квартир. Таке ж рішення за №15 було фактично продубльоване комісією з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради народних депутатів на засіданні Комісії від 01.02.1993 року.

Судом також встановлено, що на підставі вищезгаданих рішень 15.01.2004 року було прийнято рішення виконкому Житомирської міської ради №21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду», згідно з яким сім'ї ОСОБА_8 було надано дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_2. Одночасно виконком Житомирської міської ради звернувся до Богунського райсуду м. Житомира з позовною заявою про скасування приватизації названої квартири, яка розглядається окремо та зупинена до розгляду цієї справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень керуючись вимогами ст. 5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», якою передбачено, що вилучені будівлі та інше майно по можливості повертаються реабілітованому, або його спадкоємцю натурою, а при відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Порядок повернення майна, або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням затвердженим Кабінетом Міністрів України .

Проте судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 2 ст. 5 вищезазначеного Закону вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.

Згідно абзацу 4 ст. 5 вищезазначеного Закону заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи 11.12.1944р. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 -ОСОБА_6 були засуджені до ув»язнення з конфіскацією особистого майна, а саме будинок одноповерховий, критий залізом, стіни дерев»яні, оштукатурені, розміром 7х8х2,5 метри (а.с. 23). На виконання вироку в частині конфіскації майна засуджених ОСОБА_4 по акту від 21.07.1945 р. їхній будинок, розмір якого зазначений 7х8х2,5 метри, був переданий Житомирському міськжитлоуправлінню (а.с.153).

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивачі зазначили, що в 1950 році оскаржувана квартира АДРЕСА_2 була передана по договору найму житла батькам ОСОБА_2 (а.с.149), з якими він разом проживав до 1984 року, на теперішній час у вказаній квартирі проживає його родина із трьох осіб, що підтверджується довідкою про склад сім'ї.

Встановлено, що 15 травня 1950 р. між Житомирським міськжитлоуправлінням та ОСОБА_8 (наймач) був укладений договір найму жилого приміщення в будинках місцевих рад, а саме в будинку АДРЕСА_1 для проживання в ньому наймача та членів його родини(а.с.149).

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 підтвердив, що у вказаному будинку після смерті його батьків продовжував проживати він з родиною та у квітні 2000 року вказане житло було приватизовано на нього та членів його сім»ї (а.с. 24).

Як вбачається з матеріалів справи розпорядженням відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово комунального господарства Житомирської міської ради (органу приватизації) від 11.04.2000 року №35509, квартира АДРЕСА_2 передана в спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_11(а.с.24).

Згідно ст. 2 Закону України «Про власність», чинного на час правовідносин, кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Згідно ст. 15 зазначеного Закону наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

У зв»язку з відсутністю в матеріалах справи рішення №15 від 01.02.1993 року Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради, яке просили скасувати позивачі та для з'ясування обставин по справі 05.05.2012 року за вих.№023-21/5446 Київським апеляційним адміністративним судом було направлено запит до Житомирської міської Ради в місті Житомир про надання рішення №15 від 01.02.1993 року Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради та документів на підставі яких було прийнято рішення Житомирської міської ради № 21 від 15.01.2004 року «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду».

02 липня 2012 року за вих.№18/4747 Житомирська міська рада надала відповідь, з копіями оскаржуваних рішень, а саме: лист Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 року №15 та протокол №13 засідання Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що оскаржуване позивачами вищезазначене рішення №15 від 01.02.1993 року у вигляді листа, не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є саме листом Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 року №15, який має рекомендаційний характер на заяву громадянки ОСОБА_4та не виконання якого не тягне за собою юридичних наслідків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначене вимога позивачів щодо скасування рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 року №15 не підлягає задоволенню, оскільки дане рішення є листом та не є обовязковим до виконання, а носить рекомендаційний характер та не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

У зв»язку з наведеним, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення виконкому Житомирської міської ради від 15.01.2004 року №21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду», яке винесене на підставі листа від 01.02.1993 року №15, а не рішення від 01.02.1993 року №15 виконкому Житомирської міської ради, як встановлено судом першої інстанції, підлягає скасуванню.

Крім того, вирішуючи питання щодо позовної вимоги позивача про скасування всього рішенням Житомирської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 року, яке викладене в протоколі №13, колегія суддів приходить до висновку, що вказане рішення підлягає скасуванню в частині яка стосується вилученого житла, а саме:

- п.1 «Враховуючи стан сімї і надто важкі житлові умови спадкоємців ОСОБА_4 на підставі статей 15 і 20 Положення вилучене у ОСОБА_4 житло після його звільнення жильцями при наданні їм квартир повернути спадкоємцям ОСОБА_4

- п. 4 «Просити Богунський районконком прискорити надання житлової площі громадянам, що проживають у вилучені ОСОБА_4 будівлі і знаходяться уже тривалий час на квартирному обліку»(а.с.49,50).

Згідно п. 9 Постанови Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо).

Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апелянти проживали і проживають у вищезазначеному будинку на законних підставах, крім цього відповідно до діючого законодавства приватизували вказане житло загальною площею 56,6 метрів (а.с.24), тобто на момент прийняття спірних рішень житло передане по договору найму ОСОБА_8 та його сім»ї було зайняте, та передане у приватну власність, а відтак в силу Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»не може бути повернено реабілітованим чи їх спадкоємцям.

Крім цього суд апеляційної інстанції звертає увагу на ті обставни, що відповідно до правил ст.6 вказаного закону -реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, надається право на першочергове одержання житла. В разі смерті реабілітованої особи це право зберігається за одним з подружжя, якщо вони не створили нову сім»ю, а також за батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв»язку з застосуванням репресій втратили право на займане жиле приміщення та потребують поліпшення житлових умов. При цьому в матеріалах адміністративної справи, відповідно до вищезазначених вимог Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», відсутні будь-які докази про наявність спадкоємців реабілітованих осіб в інтересах яких було прийняте спірне рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 р. (а.с.47-50).

Проте, суд першої інстанції при прийнятті рішення не звернув увагу на вказані обставини та прийшов до неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

За правилами ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України-підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є :1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи ,а тому вбачаються підстави для скасування постанови Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2009 року.

Керуючись ст.ст., 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 16 липня 2009 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.1 та п.4. рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992 року, викладене в протоколі № 13 та скасувати рішення Житомирської міської ради від 15.01.2004 року № 21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду».

В решті задоволення позовних вимог -відмовити.

Стягнути з виконкому Житомирської міської ради судовий збір у сімі 1 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Постанова складена та підписана в повному обсязі 06.07.2012 року.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Старова Н.Е.