Постанова

від 17.07.2012 по справі 10/5005/13996/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2012 р. Справа № 10/5005/13996/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПолянського А.Г. суддівКорсака В.А., Яценко О.В. розглянувши касаційну скаргуЛівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська на рішення та постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. у справі№ 10/5005/13996/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПриватного підприємства "ПВФ Енергокомплекс" доПриватного підприємства "А-ПРАЙМ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаЛівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська провизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явились - відповідачане з'явились

- третьої особи-1не з'явились - третьої особи-2Немченко К.І. В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2011 року Приватне підприємство "ПВФ Енергокомплекс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "А-ПРАЙМ" про визнання недійсним договору №10/11-01 від 25.11.2010 року, укладеного між ним та приватним підприємством "А-ПРАЙМ" з покладенням на відповідача судових витрат по справі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2011 року до участі у справі №10/5005/13996/2011 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.Запоріжжя; ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2012 року до участі у зазначеній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Лівобережну міжрайонну державну податкову інспекцію м.Дніпропетровська.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012 року (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 року (у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів: Пруднікова В.В., Чимбар Л.О.) у справі №10/5005/13996/2011 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані недоведеністю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому, касаційна скарга обґрунтована посиланням на акти перевірки податкового органу щодо дотримання ПП "ПВФ Енергокомплекс" вимог податкового та іншого законодавства (№3330/23-3/37212675 від 26.08.2011р., №2628/23-3/37212675 від 24.06.2011р.), які, як зазначає скаржник, не були прийняті до уваги судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.

Сторони не скористались правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111 2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Звертаючись із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір підряду на підставі ст. ст. 203, 215, 228, 234 ЦК України, позивач посилається на те, що оспорюваний ним договір є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок. При цьому, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на акт перевірки податкового органу щодо дотримання ПП "ПВФ Енергокомплекс" вимог податкового та іншого законодавства.

Під час розгляду заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Приватним підприємством "ПВФ Енергокомплекс" (замовник; позивач у справі) та Приватним підприємством "А-ПРАЙМ" (підрядник; відповідач у справі) укладений договір №10/11-01 від 25.11.2010 року, відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті за адресою: м.Запоріжжя, вул.Випробувачів, 9, Запорізький машинобудівний завод, будівництво та реконструкція електромереж його корпусів на підставі робочого проекту із власних матеріалів та своїми силами, а також з використанням матеріалів замовника. Ціна договору складає 505 952 грн. (разом з ПДВ) (п.2 Договору).

На момент укладання спірного договору відповідач мав ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури серії АВ №558579 строком дії: з 11.10.2010 року по 11.10.2013 року.

В період з 25.11.2010 року по 10.05.2011 року позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача в якості передоплати (оплати) за електромонтажні роботи за договором грошові кошти у загальній сумі 505 952 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та виписками по банківському рахунку ПП "ПВФ Енергокомплекс".

Обставини виконання відповідачем робіт за спірним договором підтверджуються актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми №КБ-2в за січень 2011року (а.с.51-59, 64-68 т.1), за лютий 2011 року (а.с.81-86, 90-95, 98-102 т.1), за березень 2011 року (а.с.105-111, 114-119 т.1), підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

З огляду на наведені обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, враховуючи наступне.

Правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки є фіктивним і визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша -намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору суди попередніх інстанцій, встановивши факт виконання як позивачем, так і відповідачем, зобов'язань по спірному договору, що підтверджується копіями первинних документів, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність за заявленими вимогами обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним (фіктивним).

Отже, встановлені судами обставини свідчать про те, що оспорюваний позивачем договір укладався саме з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів.

Щодо посилання позивача на порушення публічного порядку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не довів наявності обставин щодо нікчемності укладеного договору підряду з підстав передбачених ст. 228 ЦК України.

Таким чином, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та оскільки в силу приписів ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства, що не знайшло своє підтвердження як в судах попередніх інстанцій, так і в суді касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. у справі № 10/5005/13996/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

С у д д і В.А. Корсак

О.В. Яценко