Постанова

від 17.07.2012 по справі 5/290

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2012 № 5/290

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Буравльова С.І.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 90 від 23.11.2011 року,

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 130-01ю/148 від 07.03.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сьомаківське"

на рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2012 р.

у справі-№ 5/290 (головуючий суддя Ломака В.С., судді Гончаров С.А., Любченко М.О.)

за позовом Приватного підприємства "Сьомаківське"

до Приватного акціонерного товариства "Агрохімцентр"

про визнання недійсним правочину

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Сьомаківське" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агрохімцентр" про визнання недійсним правочину поставки, укладеного між позивачем та відповідачем в спрощений спосіб на підставі видаткових накладних № 612 від 23.05.2011 р. на суму 24 896, 80 грн. (засоби захисту), № 613 від 23.05.2011 р. на суму 73 265, 80 грн. (насіння), № 614 від 23.05.2011 р. на суму 71, 40 грн. (мішки), № Аг-0000816 від 05.07.2011 р. на суму 28 506, 00 грн. (засоби захисту), а також довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 027 від 20.05.2011 р., № 028 від 20.05.2011 р., № 45 від 05.07.2011 р.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, згідно із якою він просив суд визнати недійсним усний правочин, що виник на підставі накладної № 612 від 23.05.2011 р., довіреності № 027 від 20.05.2011 р., накладної № 613 від 23.05.2011 р., накладної № 614 від 23.05.2011 р., довіреності № 028 від 20.05.2011 р., накладної № Аг-000086 від 05.07.2011 р., довіреності № 45 від 05.07.2011 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2012 р. в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП "Сьомаківське" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Зокрема позивач оспорює правочин поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом складання сторонами видаткових накладних та довіреностей, посилаючись на те, що окремі з вказаних документів не містять розшифрування підписів осіб, які їх підписали, печаток підприємств, інших неточностей оформлення, а також на те, що в дійсності поставки відповідного товару не відбулось.

Відповідач просив суд рішення залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

У листопаді 2011 року відповідач звернувся із позовом до господарського суду Хмельницької області (справа № 15/5025/2104/11) в якому просив стягнути з позивача у вказаній справі заборгованість за отриманий відповідно до видаткових накладних № 612 від 23.05.2011 р. на суму 24 896, 80 грн. (засоби захисту), № 613 від 23.05.2011 р. на суму 73 265, 80 грн. (насіння), № 614 від 23.05.2011 р. на суму 71, 40 грн. (мішки), № Аг-0000816 від 05.07.2011 р. на суму 28 506, 00 грн. (засоби захисту), а також довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 027 від 20.05.2011 р., № 028 від 20.05.2011 р., № 45 від 05.07.2011 р., товар в сумі 126 740, 00 грн.

У свою чергу, позивач у даній справі, вважаючи, що правочин з поставки за вказаними первинними бухгалтерськими документами є недійсним в силу відсутності реальної поставки та наявності численних порушень при складанні вказаних первинних бухгалтерських документів, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Судом досліджено примірники вищевказаних накладних та встановлено, що накладна № 612 від 23.05.2011 р., № 613 від 23.05.2011 р. та № 614 від 23.05.2011 р., складені від імені ПАТ "Агрохімцентр", не містять печатки вказаного підприємства та розшифровки підпису й зазначення посади особи, яка її підписала від імені відповідача. Також, вказані накладні не містять розшифрування підпису особи, яка отримувала на їх підставі відповідний товар.

При цьому, накладна № 612 від 23.05.2011 р. містить посилання на рахунок № 594 від 29.04.2011 р., накладна № 613 від 23.05.2011 р. -на рахунок № 738 від 19.05.2011 р., накладна № 614 від 23.05.2011 р. -на рахунок № 739 від 19.05.2011 р., однак вказаних рахунків суду не надано.

Видаткова накладна № Аг-0000816 від 05.07.2011 р. має посилання на Договір № 62-33Р/Н від 20.04.2011 р. та рахунок-фактуру № Аг-0000869 від 16.06.2011 р. Вказаних документів під час розгляду справи суду сторонами також не надавалось.

Довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 027 від 20.05.2011 р., № 028 від 20.05.2011 р., № 45 від 05.07.2011 р. виписані від імені позивача на ім'я ОСОБА_4 не мають розшифровки підписів директора та головного бухгалтера підприємства, при цьому довіреність № 45 від 05.07.2011 р. не містить підпису головного бухгалтера взагалі.

Суду також надані податкові накладні № 78 від 16 червня 2011 року і № 16 від 05.07.2011 року, які мають посилання на Договір купівлі-продажу № 000869 від 16.06.2011 р. на ідентичну суму поставки -28 506, 00 грн.

Як стверджує позивач, станом на дату останньої накладної ОСОБА_5, який обіймав посаду директора ПП "Сьомаківське", був звільнений на підставі наказу № 35 від 10.06.2011 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"№ 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків.

Так, згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Як зазначалось вище, позивач оспорює правочин поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом складання сторонами видаткових накладних та довіреностей, посилаючись на те, що окремі з вказаних документів не містять розшифрування підписів осіб, які їх підписали, печаток підприємств, інших неточностей оформлення, а також на те, що в дійсності поставки відповідного товару не відбулось.

Суду не надано доказів існування між сторонами письмового договору, на який є посилання в спірних первинних документах (№ 62-33Р/Н від 20.04.2011 р.), а допущені порушення в оформленні первинних документів можуть як наслідок свідчити про відсутність у них юридичної сили на підтвердження факту укладення між сторонами у спрощений спосіб правочину на поставку та факту здійснення відповідних господарських операцій.

Водночас, відсутність у первинних бухгалтерських документах окремих реквізитів, як то розшифрування підпису, або не скріплення підпису печаткою, не є підставою для визнання самого правочину недійсним.

Якщо документи, на підставі яких сторони укладали правочин у спрощений спосіб, складені без достатніх реквізитів та даних, що позбавляє їх юридичної сили, такий правочин є неукладеним.

Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З огляду на зазначене, якщо відповідний правочин в дійсності виконувався сторонами, то кожна з сторін у будь-якому разі не позбавлена права ставити питання про виконання зустрічних зобов'язань, таких як оплата поставленого товару, передача належним чином оформлених супровідних документів на товар тощо.

Водночас, враховуючи предмет даного спору, предметом дослідження суду у цій справі не є обставини дійсної передачі товару відповідачем позивачу.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до п. 7 та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Також, саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Також, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку, коли відповідна особа, якій було доручено отримати матеріальні цінності, не передала їх в подальшому відповідачу, останній має право пред'явити відповідні вимоги до неї для захисту своїх прав та законних інтересів.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2012 року у справі № 5/290 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва 28.03.2012 року у справі № 5/290.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

постановив:

Рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2012 року у справі № 5/290 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сьомаківське" - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Рудченко С.Г.

Буравльов С.І.