Постанова

від 18.07.2012 по справі 5019/420/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року Справа № 5019/420/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Лис Н.В., Сандер Л.М.

позивача: представник не з'явився

третя особа: представник Синюк І.В.

відповідача: представник Приварський Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Рівненського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Новорічицької сільської ради з на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.12р. у справі № 5019/420/12 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Рівненського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Новорічицької сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Рівненській області

до відповідача Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Зарічненський держспецлісгосп"

про стягнення 52 641 грн. 70 коп.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/420/12 від 15.05.12р. Рівненському міжрайонному природоохоронному прокурору у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту незаконної рубки дерев працівниками Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Зарічненський держспецлісгосп", а також відсутня наявність прямої вини відповідача у вчиненні даного правопорушення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Рівненський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.05.12р. у справі 5019/420/12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом безпідставно зроблено висновок про те, що відповідач належно виконував покладені на нього обов'язки щодо охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території та не враховано, що згідно зі ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону лісових насаджень, а також створювати сприятливі умови для охорони, захисту та їх відтворення. Також судом першої інстанції не взято до уваги п.6.1.2 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України №02-5/744 від 27.06.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища".

У судовому засіданні прокурор та представник третьої особи доводи апеляційної скарги підтримали, деталізувавши їх додатковими обгрунтуваннями та письмовими пояснення по суті справи.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.12р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції (ухвали суду, а.с. -153).

Судом на обговорення винесено питання про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

Прокурор та представники висловився за продовження розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

У зв'язку з належним повідомленням представника позивача про дату, час судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників прокуратури, представників третьої особи та відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.12р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи до господарського суду Рівненської області звернувся Рівненський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Новорічицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області до державного підприємства спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Зарічненський держспецлісгосп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна екологічна інспекція у Рівненській області із позовними вимогами про стягнення суми заподіяної державі шкоди у розмірі 52 641 грн. 70 коп.,

Обґрунтовуючи підстави звернення саме цього позивача прокурор в суді апеляційної інстанції, надавши письмове пояснення, зазначає, що у відповідності до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Вказані фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з чинним законодавством. У даному випадку, оскільки шкода заподіяна на території Новорічицької сільської ради, вона має відшкодована до відповідного бюджету Новорічицької сільської ради.

Матеріалами справи стверджується, що 29 липня 2011 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області згідно плану роботи Державної екологічної інспекції у Рівненській області (далі по тексту постанови - Інспекція у відповідних відмінках) на ІІІ квартал 2011 року на території державного підприємства спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Зарічненський держспецлісгосп" (далі по тексту постанови - Підприємство у відповідних відмінках) було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства.

В ході даної перевірки в кварталі 15 Привітівського лісництва Підприємства інспекторами виявлено факт незаконної рубки невстановленими особами дерев: сосни сироростучої в кількості 16 штук та 2 дерев берези сироростучої, що зафіксовано в Акті від 29 липня 2011 року та польовій відомості, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 8-11).

На підставі додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області Багнієм А.В. був здійснений розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу в результаті вказаної незаконної рубки, що складає 52 641 грн. 70 коп. (а.с. 13).

Листом Інспекції від 25 серпня 2011 року № 3010/06-07 на адресу відповідача було надіслано претензію, в якій останньому було запропоновано в 10-денний термін перерахувати до місцевого бюджету Новорічицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області вищезазначену суму заподіяної державі шкоди, яка була залишена відповідачем без задоволення (а.с. 12).

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон), у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 105 ЛК України, якою встановлено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

За частиною 4 статті 68 Закону підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів (частина 5 статті 68 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання деліктної відповідальності, встановленої вищезазначеною нормою, необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина заподіювача шкоди.

Пунктом 1 частини 2 статті 105 ЛК України зокрема передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Отже, відповідно до вищезазначених приписів діючого законодавства обов'язок по відшкодуванню майнової шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев, покладається саме на осіб, які безпосередньо вчинили дане правопорушення і вина їх встановлена у визначеному законом порядку.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 4/27/2011/5003.

Згідно з вимогами пункту б) частини 1 статті 20 Закону державний контроль за використанням і охороною лісів належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, яким відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 454/2011 є Державна екологічна інспекція України.

Процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначає Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 року № 464.

Відповідно до пункту 1.3 вказаного Порядку вказаний нормативно-правовий акт поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища, Державної екологічної інспекції в областях, містах Києві та Севастополі, Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, Державної екологічної інспекції Азовського моря, Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі - органи Мінприроди) та суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб).

За пунктом 1.4 Порядку акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Як вбачається з Акту від 29 липня 2011 року, на який посилається прокурор у своєму позові та апеляційній скарзі, зафіксовано, що вищезазначену незаконну рубку дерев скоєно невстановленими особами. Даний факт не заперечується сторонами у справі.

Інші докази, які б могли підтвердити факт здійснення даного правопорушення працівниками відповідача, у матеріалах справи відсутні.

У той же час в матеріалах справи наявна копія акту № 14 про порушення вимог лісового законодавства від 27 липня 2011 року, складеного працівниками Підприємства, яким також було зафіксовано факт незаконної порубки 18 дерев в кварталі № 15 Привітівського лісництва (а.с. 24), у зв'язку з чим відповідач листом від 28 липня 2011 року № 148 звернувся до Зарічненського районного відділу УМВС України в Рівненській області, в якому повідомив про виявлену незаконну вирубку дерев, що спричинила збитки в розмірі 52 641 грн. 70 коп. (а.с. 53).

У матеріалах справи містяться листи Зарічненського районного відділу УМВС України в Рівненській області від 24 квітня 2012 року № 57/2663 та від 25 квітня 2012 року №57/2704 (а.с. 90, 103), адресовані відповідно відповідачу та прокурору, зі змісту яких вбачається, що за даним фактом порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченому статтею 246 Кримінального кодексу України, однак на момент надання відповіді особи, які вчинили злочин, у вказаній кримінальній справі слідством не встановлені.

Оскільки особи, які вчинили такий злочин не встановлені, органом дізнання зупинено провадження у кримінальній справі до встановлення винних осіб.

Інші докази, які б могли свідчити про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

Оскільки на момент вирішення даного спору в судах першої та апеляційної інстанцій вина працівників підприємства відповідача у вчинені вищезазначеної незаконної рубки дерев у визначеному законом порядку не встановлена, то, на думку колегії суддів, місцевий суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню матеріальної шкоди, спричиненої вказаним правопорушенням.

Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції не погоджується із твердженням прокурора щодо неналежного виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, виходячи з наступного.

Так частиною 2 статті 19 ЛК України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень

За частиною 1 статті 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Згідно з частиною 1 статті 89 ЛК України охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління, а також лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.

Судом встановлено, що відповідач державної лісової охорони не має.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Підприємства від 24 квітня 2012 року № 91 штат лісової охорони відповідача відповідно до проекту лісовпорядкування станом на 1 квітня 2012 року становить 37 чоловік, з яких - 26 лісників (а.с. 92). У той же час судом встановлено, що відповідач неодноразово звертався до Зарічненського районного відділу УМВС України в Рівненській області з листами, в яких повідомляв про виявлені ним незаконні рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій території, у тому числі і про факт незаконної рубки, зафіксований в Акті від 29 липня 2012 року (а.с. 25, 93-102).

За таких обставин, господарський суд Рівненської області правомірно дійшов висновку про те, що Підприємством було вжито всіх передбачених законом заходів щодо охорони і збереження ввірених йому лісових ресурсів, а також виявлення порушників лісового законодавства.

Чинним законодавством не передбачено обов'язку лісокористувачів по відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок самовільних рубок лісу невстановленими особами на підвідомчій їм території. Крім того, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", на підставі якої було здійснено розрахунок заподіяної шкоди за вищезазначене правопорушення, такси, встановлені даним нормативно-правовим актом для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, застосовуються для осіб, що безпосередньо здійснили ці порушення і вина їх визначена у встановленому законом порядку. Застосування цих такс до підприємств, установ, організацій і громадян, що здійснюють охорону лісових насаджень, за виключенням випадків, коли встановлено, що вони безпосередньо скоїли такі порушення, є неправомірними.

Викладеним спростовуються доводи та твердження прокурора, які ним наведені у апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Оскільки Прокурор та позивач не довели належними та допустимими доказами факту незаконної рубки дерев саме працівниками Підприємства, а також наявність прямої вини відповідача у вчиненні даного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.12р. у справі № 5019/420/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Рівненського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Новорічицької сільської ради - без задоволення.

Справу №5019/420/12 повернути господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.