Постанова від 06.07.2012 по справі 2а-1670/3572/12

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2012 року м. ПолтаваСправа №2а-1670/3572/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Петрової Л.М.,

при секретарі - Яремин Н.І.,

за участю:

представника позивача - Смольського Ю.С.,

представника відповідача - Сухомлин Ю.В., Шульги Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

30 травня 2012 року Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 травня 2012 року №0000792301/599, №0000812301/65, №0000802301/66.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, зменшення суми бюджетного відшкодування.

Підставою прийняття оспорюваних у справі податкових повідомлень-рішень став Акт перевірки від 07 вересня 2011 року №6555/23-209/00191282, складений на підставі проведеної Кременчуцькою ОДПІ позапланової виїзної перевірки ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" по питанню фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Дніпроліс". За результатами перевірки, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Позивач не погоджується з висновками податкової інспекції викладеними в Акті перевірки, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначає, що згідно даних офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України на день укладання договорів, здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних контрагент позивача ПП "Дніпроліс" зареєстровано платником ПДВ, з реєстрації не знято, Свідоцтво платника податку на додану вартість не анульовано, підприємство знаходиться за місцем реєстрації. Господарські операції із вказаним контрагентоми носили реальний характер та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства. З огляду на викладене, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі Акту перевірки від 07 вересня 2011 року №6555/23-209/00191282, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову.

У письмових запереченнях на позов відповідач зазначав, що договори, укладені між позивачем та ПП "Дніпроліс" не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки контрагент позивача ПП "Дніпроліс" формував свій податкових кредит за рахунок операцій з ПП "Калісто", ПП "Нафта-капітал", ПП "Актив-центр", ТОВ "Формула 2012", ТОВ "Креміньтрансбіт", ПП "АС-Груп" та ТОВ "МІПВЕ", у яких відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності. ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", на думку податкового органу, є вигодонабувачем, тобто формує валові витрати та податковий кредит за рахунок підприємства-постачальника, який має ознаки фіктивності. На вищезазначені обставини відповідач посилався як на підстави визнання правочинів між позивачем та ПП "Дніпроліс" нікчемними. У зв'язку з цим за результатами перевірки позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 662463,00 грн., у тому числі 537180,00 грн. за основним платежем, 125283,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1208449,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 222936,00 грн., зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2505,00 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" зареєстроване як юридична особа рішенням виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код 00191282 /том І, а.с. 46/ та перебуває на обліку в якості платника податків в Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ з 31 січня 1995 року /том І, а.с. 47/, зареєстроване в якості платника ПДВ /том І, а.с. 48/.

У період з 30 серпня 2011 року по 05 вересня 201 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191282) по питанню фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Дніпроліс" (код ЄДРПОУ 32272242) за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року згідно постанови начальника СВ ПМ Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області - старшого лейтенанта податкової міліції Дем'яненко Д.П. від 09 серпня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 07 вересня 2011 року №6555/23-209/00191282 /том І, а.с.16-36/, в якому зафіксовано порушення:

- частин першої, п'ятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, підпункту 5.2.1. пункту 5.2., підпункту 5.3.9. пункту 5.3., 5.1. пункту 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 537180,00 грн., у тому числі І квартал 2008 року - 10710,00 грн., ІІ квартал 2008 року - 71204,00 грн., ІІІ квартал 2008 року - 84745,00 грн., ІV квартал 2008 року - 44959,00 грн., І квартал 2009 року - 49652,00 грн., ІІ квартал 2009 року - 70849,00 грн., ІІІ квартал 2009 року 39721,00 грн., ІV квартал 2009 року - 47244,00 грн., І квартал 2010 року - 24414,00 грн., ІІ квартал 2010 року - 4666,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 16117,00 грн., ІV квартал 2010 року - 36845,00 грн., І квартал 2011 року - 36054,00 грн.;

- частин першої, п'ятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 188.1. статті 188, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1208449,00 грн., у тому числі лютий 2008 року - 2862,00 грн., березень 2008 року - 1508,00 грн., квітень 2008 року 4198,00 грн., травень 2008 року 4468,00 грн., червень 2008 року - 14614,00 грн., липень 2008 року 37881,00 грн., серпень 2008 року - 30233,00 грн., вересень 2008 року - 17271,00 грн., жовтень 2008 року - 20292,00 грн., листопад 2008 року - 27154,00 грн., січень 2009 року - 8813,00 грн., лютий 2009 року - 1024,00 грн., березень 2009 року - 15415,00 грн., квітень 2009 року - 23283,00 грн., травень 2009 року - 20227,00 грн., червень 2009 року - 19639,00 грн., липень 2009 року - 16813,00 грн., серпень 2009 року - 17191,00 грн., вересень 2009 року - 10527,00 грн., жовтень 2009 року - 4059,00 грн., листопад 2009 року - 14131,00 грн., грудень 2009 року - 5406,00 грн., січень 2010 року - 18258,00 грн., лютий 2010 року - 1825,00 грн., березень 2010 року - 1161,00 грн., квітень 2010 року - 16545,00 грн., травень 2010 року - 1605,00 грн., червень 2010 року 2128,00 грн., серпень 2010 року - 2159,00 грн., вересень - 2999,00 грн., жовтень 2010 року - 7736,00 грн., листопад 2010 року - 518876,00 грн., грудень 2010 року - 1424,00 грн., січень 2011 року - 313667,00 грн., лютий 2011 року - 933,00 грн., березень 2011 року - 2124,00 грн.;

- частин першої, п'ятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 188.1. статті 188, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2505 грн., у тому числі за березень 2011 року - 2505,00 грн.

Відповідно висновків Акту перевірки /том І, а.с. 31/, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що договори, укладені між ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та ПП "Дніпроліс" визнані нікчемними на підставі Акту позапланової невиїзної документальної перевірки ПП "Дніпроліс". Актом перевірки цього підприємства було встановлено вчинення нікчемних правочинів по факту не підтвердження надання ТМЦ (запчастин) та послуг ПП "Дніпроліс" переліком організацій-постачальників (ПП "Калісто", ПП "Нафта-капітал", ПП "Актив-центр", ТОВ "Формула 2012", ТОВ "Креміньтрансбіт", ПП "АС-Груп" та ТОВ "МІПВЕ") з підстав відсутності необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів /том І, а.с. 19/. Також, згідно даних податкової служби зазначені постачальники відсутні за місцезнаходженням, тому взаємовідносини між ними та ПП "Дніпроліс" підтвердити немає можливості /том І, а.с. 19/.

Таким чином, податковим органом робиться висновок, що правочини між ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та ПП "Дніпроліс" відповідно до частин першої, п'ятої статті 215, частини п'ятої статті 203, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України вчинені без мети настання реальних наслідків і є нікчемними, у зв'язку з чим, договори укладені між ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та ПП "Дніпроліс" також є нікчемними /том І, а.с. 31/.

На підставі Акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2012 року №0000792301/599, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 662463,00 грн., у тому числі 537180,00 грн. за основним платежем, 125283,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /том І, а.с. 8/; від 16 травня 2012 року №0000812301/65, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1208449,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 222936,00 грн. /том І, а.с. 10/; від 16 травня 2012 року №0000802301/66, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2505,00 грн. /том І, а.с. 16/.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень за її наслідками, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отримання податковим органом постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи, позапланова перевірка ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" по питанню фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Дніпроліс" призначалась згідно постанови Начальника СВ ПМ Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області -старшого лейтенанта податкової міліції Дем'яненко Д.П. від 09 серпень 2011 року в порядку підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, тобто, у зв'язку із порушеною кримінальною справою /том І, а.с. 60-61/.

На виконання зазначеної постанови начальником Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області прийнято наказ від 29 серпня 2011 року №4388 про проведення позапланової перевірки /том І, а.с. 62/, та на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт перевірки від 07 вересня 2011 року №6555/23-209/00191282.

Згідно із пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Особливий порядок прийняття податкового повідомлення-рішення, передбачений пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України поширюється на всі випадки, коли проведення податкової перевірки було призначено відповідно до кримінально- процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, при визначенні органом державної податкової служби грошового зобов'язання платнику податків за результатами перевірки, проведеної на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за постановою про призначення документальної перевірки, відповідно до вимог Кримінального-процесуального кодексу, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Доказів набрання законної сили судовим рішення по порушеній кримінальній справі відповідачем до матеріалів справи не надано.

Зазначена норма кореспондується також із пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України. Згідно із зазначеним пунктом у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення- рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Якщо ж за результатами розслідування кримінальної справи не буде підтверджено фактів порушення податкового законодавства (будь-якими особами, не лише засудженими), то результати податкової перевірки, проведеної в межах відповідного розслідування, не будуть використані для винесення податкових повідомлень рішень.

У відповідних випадках податковий орган не позбавлений права провести іншу позапланову документальну перевірку (за наявності відповідних підстав, наприклад, зустрічну тощо), виявити самостійно відповідні порушення і винести податкове повідомлення рішення без посилання на матеріали перевірок, здійснених в межах кримінально-процесуального законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач в порушення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України прийняв податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2012 року №0000792301/599, №0000812301/65, №0000802301/66.

При цьому суд відхиляє доводи представника відповідача про застосування пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України лише при проведенні перевірки щодо суб'єкта підприємницької діяльності у відношенні якого порушено кримінальну справу, оскільки зазначена норма таких застережень не містить. Відповідно до приписів пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України статус матеріалів перевірки визначається не Податковим кодексом України, а Кримінально-процесуальним кодексом України.

Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу на Лист державної податкової адміністрації України від 25 січня 2011 року №1754/7/23-8017 щодо перевірок у рамках кримінальної справи, де також чітко визначено, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки і збори (стаття 212 Кримінального кодексу України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків відносно яких та/або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки і збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку.

Враховуючи, що на час прийняття спірних податкових повідомлень -рішень, кримінальна справа в межах якої призначалась перевірка ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" не вирішена, рішення суду з даного приводу не прийнято, відповідно, суд приходить до висновку, що податковий орган протиправно та передчасно, не маючи повноважень та порушуючи пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України прийняв податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2012 року №0000792301/599, №0000812301/65, №0000802301/66.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 16 травня 2012 року №0000792301/599, №0000812301/65, №0000802301/66, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат та нарахування, сплати податку на додану вартість, формування податкових зобов'язань та податкового кредиту, порядку бюджетного відшкодування на час виникнення спірних правовідносин регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статтею 198 Податкового кодексу України (в редакції цих актів на час відображення спірних операцій в податковому обліку.

Пунктом 4.1. статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно підпункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд також зазначає, що відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складення податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку на додану вартість до дати його анулювання.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 зазначеного Закону встановлено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) /пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України/.

Згідно пункту 201.1. статті 201 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлені фактичні обставини справи щодо господарських операцій, при оподаткуванні яких, як на думку відповідача, платником були порушені наведені норми закону.

Господарські відносини позивача з ПП "Дніпроліс" ґрунтувалися на підставі договірних відносин з купівлі-продажу товарів для використання у господарській діяльності ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується залученими до матеріалів справи та дослідженими у судовому засіданні копіями договорів, додаткових угод, специфікацій, порівняльних таблиць, актами приймання-передачі нежитлових приміщень, актами приймання-передачі обладнання /том ІІІ, а.с. 165, 166, 174-184, том V, а.с. 12-24, 34-75/.

Відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту /абзац 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України/.

Вимоги вказаних норм діючого законодавства позивачем виконано у повному обсязі, оскільки суми податку, сплачені в ціні придбаних товарів (послуг) підтверджені податковими накладними, обидві сторони угоди володіють належною правоздатністю, будучи зареєстрованими у встановленому порядку як платники ПДВ, що не заперечується відповідачем.

За наслідками здійснення господарських операцій з ПП "Дніпроліс" позивачу виписано податкові накладні, рахунки, накладні, копії яких наявні у матеріалах справи та досліджені судом у ході розгляду справи. Товар, придбаний у ПП "Дніпроліс", був прийнятий до складських приміщень ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими ордерами. Здійснення оплати по вищевказаним договорам підтверджується платіжними дорученнями. Зазначені документи наявні у матеріалах справи та були досліджені судом під час розгляду справи, відповідають вимогам, установленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" /том І, а.с. 69-212, том ІІ, том ІІІ а.с. 1-173, том ІV/.

Таким чином, в ході судового розгляду справи доведено реальність господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів та автозапчастин.

Відповідачем достовірність записів в первинних документах позивача не заперечуються, відповідність податкових накладних вимогам закону, товарність (реальність) поставок під сумнів не ставляться.

Сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, здійснили поставку товарів в обумовлені строки покупцю, сторони один до одного претензій не мають, а отже договори між ними укладені та виконані у встановленому законом порядку.

Виконання договору характеризується дотриманням кожною стороною його умов: передачею майна та його оплатою, що підтверджується матеріалами справи.

Незважаючи на проаналізовані вище обставини, визначальним при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення було прийняття до уваги відповідачем даних про непідтвердження надання ТМЦ (запчастин) та послуг ПП "Дніпроліс" переліком організацій-постачальників (ПП "Калісто", ПП "Нафта-капітал", ПП "Актив-центр", ТОВ "Формула 2012", ТОВ "Креміньтрансбіт", ПП "АС-Груп" та ТОВ "МІПВЕ") з причини відсутності необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів /том І, а.с. 19/, а відповідно і сплату ПДВ до бюджету, що на думку представника відповідача є підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Вказану позицію суб'єкта владних повноважень суд вважає неправомірною, з таких підстав.

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України не обмежують платника податків у праві на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту датою фактичного надходження товару платнику та датою його фактичного використання в господарській діяльності.Вказані норми дають право на формування податкового кредиту по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів та отримання податкової накладної у випадку, якщо платник має намір використовувати придбаний товар в подальшому (майбутньому) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті здійснення хоча б однієї із першій подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

В ході розгляду справи судом встановлено, що придбання позивачем у контрагента ПП "Дніпроліс" товарів здійснювалося з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, відповідало основному виду господарської діяльності позивача.

При цьому, судом встановлено, що на дату видачі податкових накладних та на дату формування позивачем сум податкового кредиту із названих господарських операцій, ПП "Дніпроліс" в установленому порядку було зареєстровано як платник податку на додану вартість. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Видані вказаним вище контрагентом позивача податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, містять всі обов'язкові реквізити, оформлені у відповідності до приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті 201 Податкового кодексу України, видані особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Таким чином, в ході судового розгляду справи підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціях з контрагентом ПП "Дніпроліс".

Закон України "Про податок на додану вартість" та Податковий кодекс україни не ставлять в залежність віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту одним платником від сплати податкового зобов'язання до бюджету його контрагентами чи постачальниками по ланцюгу.

З аналізу положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України вбачається, що податок на додану вартість є непрямим податком.

При здійсненні господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) одним платником податку (покупцем) у іншого платника названого податку (продавця), податок на додану вартість, що обраховується у ціні (вартості) отриманого товару (роботи, послуги), сплачується покупцем товарів не безпосередньо до бюджету, а у складі такої вартості (ціни придбання) товарів (робіт, послуг) іншому платнику - постачальнику товарів.

У випадку ж подальшої реалізації придбаного товару (роботи, послуги), платник податку здійснює таку реалізацію з включенням у вартість (ціну) такого товару (роботи, послуги) суми податку на додану вартість, яку отримує від покупця у складі такої ціни.

Таким чином, впродовж звітного періоду у платника ПДВ виникають операції, при яких платник фактично сплачує іншому платнику податок додану вартість у складі придбаного ним товару, та операції за яких такий платник податків фактично отримує від інших осіб податок на додану вартість у складі ціни реалізованого ним товару (роботи, послуги).

Отже, при здійсненні вказаних господарських операцій платник податку на додану вартість здійснює "за першою подією" (визначеною підпунктом 7.3.1, підпунктом 7.5.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість") формування сум податкових зобов'язань з названого податку та сум податкового кредиту (за рахунок яких зменшується податкове зобов'язання платника, що підлягає сплаті до бюджету). За рахунок різниці між такою сумою податкового зобов'язання (податку на додану вартість, що фактично одержаний платником у складі ціни реалізованого ним товару (роботи, послуги)) та сумою такого податкового кредиту (податку на додану вартість, що фактично сплачений ним у складі ціни придбаного ним товару іншому платнику):

- при позитивному значенні виникає податкове зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету таким платником;

- при від'ємному значенні такої різниці виникає сума податку на додану вартість, що підлягає відповідно відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до положень пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

При цьому, вказана норма після слів "у зв'язку з надмірною сплатою податку" не містить посилань, що саме така надмірна сплата, такого податку певним платником повинна бути безпосередньо сплаченою до бюджету. Адже вказаний закон передбачає сплату податку на додану вартість одним платником іншому, і лише різниця між такою сплатою і надходженням впливає відповідно на сплату такого податку до бюджету чи навпаки на відшкодування податку з бюджету.

Положення пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови його повернення з бюджету платнику, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Відповідно до статті 61 Конституції України відповідальність особи має індивідуальний характер. Норми чинного законодавства України не покладають на платника податків відповідальності за дотримання його контрагентом-постачальником чи контрагентами постачальника по ланцюгу правил оформлення та подання податкової звітності.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, чи не дотримався порядку подання податкової звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження суми свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету, як і не наділено повноваженнями перевірки відповідності фактичного місцезнаходження постачальника реєстраційним даним, тим більше по ланцюгу постачання.

З огляду на наведене, суд вважає, що у випадку підтвердження податкового кредиту належним чином оформленими податковими накладними, оплати податку на додану вартість продавцю в ціні товару, дійсної поставки продавцем товарів (робіт, послуг), які підлягають до використання покупцем в господарській діяльності, відсутність за місцезнаходженням постачальників по ланцюгу не може бути підставою для зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість платнику податків - покупцю, оскільки не ґрунтується на законі.

Висновки відповідача про відсутність реальності здійснення господарських операцій між ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та ПП "Дніпроліс" та нікчемності правочинів, укладених між ними суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Посилання відповідача на нікчемність договорів, укладених ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", з підстав, визначених статтею 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

У даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку (1 стадія), робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладеного правочину, що, в свою чергу, не створює юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мала місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованим висновки перевірки про заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 537180,00 грн., завищення заявленої суми бюджетного відшкодування в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 208 449,00 грн., завищення заявленої суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2505,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

У даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 16 травня 2012 року №0000792301/599, №0000812301/65, №0000802301/66.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191282) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. /дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок/.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2012 року.

Суддя Л.М. Петрова