Постанова

від 27.10.2008 по справі 45/166-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2008 р.                                                              

Справа №45/166-08                        

Колегія суддів у складі:

головуючий-суддя - Могилєвкін Ю.О.,

судді -Пушай В.І., Плужник О.В.

                                               при секретарі -Карпенко

Ж.М.                                             

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1

відповідача -  не

з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача за первісним позовом вх.

№ 2233Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від

01.09.2008 року по справі № 45/166-08

за позовом - СПД - ФО ОСОБА_1, м. Харків

до - ТОВ "Техноспецінвест", м. Харків

про стягнення 9881,00 грн.

та

за зустрічним позовом - ТОВ "Техноспецінвест", м. Харків

до - СПД - ФО

ОСОБА_1, м. Харків

про

визнання недійсним договору № 6 від 01.11.2007 р.

встановила:

Фізична особа-підприємець 

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом

про стягнення заборгованості у сумі 5650,00 грн. основного боргу, 2825,00 грн.

штрафу, 530,02 грн. пені, 84,98 грн. 3% річних, 791,00 грн. інфляційних втрат,  а також віднесенню на відповідача своїх

витрат по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

          Свої позовні

вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем 01.11.2007р.

було укладено договір №6 про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг , відповідно до пп.1.1, п.1, пп.3.1. п.3 якого сторони у твердому

кошторисі затвердили ціну роботи в сумі 5650,00 грн. Відповідачем оплати за

спірним договором зроблено не було, що призвело до виникнення заборгованості

відповідача перед позивачем. Також згідно пп. 5.1.4 п.5 спірного договору за

порушення строків розрахунків, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі

530,02 грн., штрафу у розмірі 2825,00 грн., 3% річних  у розмірі 84,98 грн. та  інфляційних втрат у розмірі 791,00 грн., з

урахуванням чого позивач просить суд стягнути вищезазначені кошти на користь

відповідача.

          30.07.2008р.

відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, в якій позивач за зустрічним

позовом просить суд визнати недійсним договір №6 від 01.11.2007р. Свої позовні

вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що спірний договір

підписано ОСОБА_2, рішенням загальних зборів №2 від 28.09.2007рОСОБА_2 була

звільнена з посади директора, а тому спірний договір, підписаний особою, яка не

мала на це повноваження, з урахуванням чого позивач за зустрічним позовом

просить суд задовольнити зустрічну позовну заяву та визнати недійсним спірний

договір.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.09.2008 р.

по справі № 45/166-08 (суддя Швед Е. Ю.) в задоволенні клопотання позивача про

забезпечення позову відмовлено. Первісний позов задоволено частково. Стягнено з

ТОВ "Техноспецінвест" на користь ФОП ОСОБА_1 - 5650,00 грн. основного

боргу, 791,00 грн. інфляційних втрат, 84,98 грн. 3% річних, 67,36 грн. держмита

та 77,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В

іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову

відмовлено.

Через канцелярію суду першої інстанції надійшла заява від позивача

про виправлення в рішенні описок та арифметичних помилок та прийняття

додаткового рішення, в якому позивач просить суд визначитись в частині вимог

про стягнення або про відмову в стягненні суму інфляційних витрат в сумі 960,50

грн., 3% річних в сумі 108,83 грн. та суму поштових витрат на виконання

приписів процесуального закону в сумі 5,25 грн.

Додатковим рішенням по справі від 08.09.2008 року суд першої

інстанції стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспецінвест"  м.Харків на користь Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1  м.Харків, 169,50 грн.

інфляційних втрат та 23,85 грн. 3% річних. В іншій частині позову про стягнення

інфляційних та річних відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не

погодився частково, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої

інстанції в частині відмови у стягненні 2825,00 грн. неустойки у вигляді штрафу

50 % та 549,35 грн. неустойки у вигляді пені подвійної облікової ставки НБУ

скасувати та прийняти нове рішення яким позов в цій частині задовольнити в

повному обсязі, а також стягнути з відповідача на його користь всі судові

витрати у вигляді державного мита та витрат за інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи: у першій інстанції -102 грн. 00 коп. та

відповідно - 118 грн., та в апеляційній інстанції - 51 грн. 00 коп. В іншій

частині рішення господарського суду Харківської області залишити без змін.

Свою скаргу позивач обґрунтовує тим, що

Господарський

суд Харківської області, частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог про

стягнення: неустойки у виді штрафу 50 % від суми невиконаного зобов'язання та

пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, виходив з того, що

сторонами начебто не погоджено дані види неустойки, а тому недодержано

сторонами при укладенні договору встановленої письмової форми визначення виду

зобов'язання.

Але, на думку позивача, судом зроблено невірний аналіз пп. 5.1.4.

п. 5 Договору № 6 від 01.1107р. (далі Договір), що призвело до ухвалення в цій

частині незаконного рішення.

Підставою для звернення до суду було невиконання відповідачем

взятих за договором № 6 про надання бухгалтерських та економіко-правових послуг

(додаток № 1 до позову) взятих на себе господарських зобов'язань і, як

наслідок, винесення на вирішення в судовому порядку питання про стягнення суми

боргу, неустойки у виді штрафу та пені, та інших самостійних засобів захисту

моїх прав у виді 3 % річних та інфляційних витрат з простроченої суми боргу. За

подання позовної заяви майнового характеру було сплачено державне мито - 102

грн. В судових засіданнях ні позивач, ні відповідач не звертались до суду з

вимогою розтлумачити пп. 5.1.4. п. 5. Договору, як і не заявляли про наявність

у сторін суперечностей щодо змісту даного пункту Договору або нерозуміння його

умов.

Даний факт підтверджується правовою позицією відповідача і

доданими ним до справи доказами, а також самим змістом позовної заяви.  Відповідач, з мотивів начебто невиконання

позивачем за даним договором робіт та незгоди з ціною договору, яку, після

виконання договору, намагався в судовому засіданні переглянути, не визнавши

позов повністю.

Як зазначає позивач, суд першої інстанції, виходячи за межі

позовних вимог шляхом ініціювання питання тлумачення п.п. 5.1.4. п. 5.

Договору, вирішив його негласно та без урахування позиції сторін. У підпункті

8.1. п. 8 зазначеного Договору вказано, що «Усі правовідносини, що виникають з

цього Договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані з дійсністю,

укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його

умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються

цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також

застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі

принципів добросовісності, розумності та справедливості». У підпункті 8.7. п. 8

Договору сторони визнали, що «Цей Договір складений при повному розумінні

сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних

примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із

сторін».

У відповідності зі ст. 4 ГПК України, рішення повинно прийматися у

відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними

обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом.

Статтею 4 ГПК України проголошено, що «Судочинство у господарських

судах здійснюється на засадах змагальності». Суд в порушення статті 44

ГПК України негласно розглянув ініційоване ним же самим питання, що призвело до

негласного вирішення не сплаченого державним митом немайнового питання про

тлумачення умов договору. 

Водночас, суд, аналізуючи підпункт 5.1.4. пункту 5 Договору,

дійшов невірного висновку про те, що сторони не погодили умову щодо сплати

штрафу, який (висновок) було покладено в основу при прийнятті рішення

господарським судом Харківської області.

Згідно підпункту 5.1.4. пункту 5 Договору, за порушення строків

розрахунків, видами забезпечення виконання зобов'язання є: неустойка (штраф) у

розмірі половини суми невиконаного зобов'язання (заборгованості).

        Судом першої

інстанції встановлено, і це підтверджується дослідженими в судових засіданнях

доказами, невиконання відповідачем господарського зобов'язання щодо сплати,

згідно затверджених відповідачем твердих кошторисів, попередньої оплати.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання

має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього

Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від

зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не

встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових

актів, договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними

санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,

штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі

порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або

неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, договором може

встановлюватися розмір неустойки.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено,

що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції

застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій

може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної

частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому

відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у

кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання

зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом,

пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові

у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

В силу п. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення

виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, що і було зроблено

сторонами в пп. 5.1.4. пункту 5 Договору.

Таким чином, на думку позивача, висновки суду про те, що сторони

не погодили умову щодо сплати штрафу, як виду забезпечення зобов'язання, не

ґрунтуються на матеріалах справи, що підтверджується змістом підпункту 5.1.4.

пункту 5 Договору, зокрема, «Сторона що порушила строк розрахунків сплачує

іншій стороні половину суми заборгованості, ...», що за своїм значенням тотожно

визначенню - штрафна санкція 50 % за невиконання господарського зобов'язання

або неустойка у вигляді штрафу половини суми від суми невиконаного зобов'язання

(заборгованості).

Отже, не задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки у

вигляді штрафу 50 % від суми невиконаного зобов'язання на суму 2825 грн. 00

коп. суперечить нормативно закріпленому інституту зобов'язального права,

зокрема одній з його найважливіших функцій - стимулюванню боржника до належного

виконання зобов'язання.

У судовому рішенні зазначено, що «... сторонами не було погоджено

який саме розмір пені відповідач повинен сплатити позивачу за порушення строків

розрахунків, ...». Але даний висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи

та сталій судовій практиці щодо розгляду справ, в яких видом забезпечення

виконання зобов'язання є неустойка (пеня) від суми невиконаного зобов'язання за

кожний день прострочення виконання, розмір якої дорівнює подвійної облікової

ставки Національного банку України.

Згідно підпункту 5.1.4. пункту 5 Договору, за порушення строків

розрахунків, видами забезпечення виконання зобов'язання є: неустойка (пеня) від

суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка,

що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового

зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини першої статті 193 ГК України, до

виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК

України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 231 ГК України передбачено, що штрафні

санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір

яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час

користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом

або договором.

У статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне

виконання грошових зобов'язань»зазначено, що «Розмір пені, ..., обчислюється

від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової

ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується

пеня.».

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом

неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом

цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути

збільшений у договорі.

Відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі

можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати

свої відносини на власний розсуд.

Нормами статті 551 ЦК України встановлено правило, згідно якого

розмір встановленої законом неустойки може лише збільшуватись договором, а

розмір встановленої іншими актами цивільного законодавства неустойки може лише

зменшуватись, крім випадків, передбачених законом.

У підпункті. 5.1.4. пункту 5. Договору відсутня вказівка на

зменшення встановленої Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне

виконання грошових зобов'язань»розміру пені, як і відсутня вказівка на

встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановлено в ст.

232 Господарського кодексу України, тому нарахування штрафних санкцій у вигляді

подвійної облікової ставки Національного банку України припиняється зі спливом

6 місяців.

Таким чином, висновки суду про те, що сторонами не було погоджено

розмір пені, який Відповідач повинен сплатити за порушення грошових

зобов'язань, не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах матеріальних

законів, зокрема, розмір пені у вигляді подвійної облікової ставки

Національного банку України в договорі сторонами не збільшувався та не

зменшувався, більш того, в судових засіданнях відповідачем не заперечувався.

Отже, не задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про

стягнення з Відповідача неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової

ставки Національного банку України на суму 549 грн. 35 коп. суперечить як

нормам матеріального права, так і функціональному призначенню інституту

господарських санкцій, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових

зобов'язань. 

Позивач зазначає, що господарський суд Харківської області,

приходячи у рішенні до висновку «... про недодержання сторонами при укладенні

договору встановленої письмової форми визначення виду зобов'язання, ...», не

врахував наступні норми матеріального права. Пунктом 1 статті 628 Цивільного

кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти),

визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими

відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статей 627, 629 цього Кодексу сторони є

вільними в укладенні договорів, виборі контрагентів та визначенні умов

договорів з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є

обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного

виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси іншої сторони.

З цими нормами цивільного законодавства кореспондуються і приписи

Господарського кодексу України.

В силу частини 1 статті 173 Господарського кодексу України,

зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником

відносин, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію

господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого

суб'єкта або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від

зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно з частиною 1 статті 174 цього Кодексу господарські

зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод,

передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які

йому не суперечать.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України,

господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним

кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими

нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Водночас, положення статті 174 Господарського кодексу України, а

також пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, якою закріплений

принцип свободи договору, передбачають можливість існування змішаного типу

договору, тобто такого договору, який опосередковує різнорідні відносини та

поєднує умови, котрі чітко не притаманні для певного виду зобов'язання.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що

сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних

договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі

застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства

про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не

встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи з вищезазначеного, позивач (скаржник) вважає, що суд

першої інстанції невірно витлумачуючи пп. 5.1.4. п. 5. Договору в контексті

статті 547 ЦК України недодержався вимоги доцільності, у зв'язку з чим не

застосував конкретних правових норм, які найбільш ефективно в даному випадку

впливають на вирішення даного юридичного питання, відповідають цілям та

завданням цивільної та господарської галузі права і призначенню правових норм,

які підлягають реалізації, що призвело до ухвалення в частині незадоволених

позовних вимог незаконного рішення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази

по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги

в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України, судова колегія приходить до висновку про задоволення апеляційної

скарги та зміну і часткове скасування рішення місцевого господарського суду з

наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої

інстанції між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання

бухгалтерських та економіко-правових послуг №6 від 01.11.2007р., відповідно до

п.1.1. якого відповідач дає завдання, які є невід`ємною частиною даного

договору, а позивач зобов`язується відповідно до завдання та погодженого з

відповідачем кошторису надавати йому за плату бухгалтерські та

економіко-правові послуги.

Додатковою угодою до спірного договору від 17.12.2007р. позивач та

відповідач вирішили достроково припинити з 17.12.2007р. дію договору №6 про

надання бухгалтерських та економіко-правових послуг від 01.11.2007р.

Згідно абзацу 2 даної додаткової угоди сума заборгованості

відповідачем за спірним договором складає 5650,00 грн.

Додатком №1 від 01.11.2007р. до вищенаведеного договору є замовлення

на надання економіко-правових та бухгалтерських послуг. Додатком №2 від

01.11.2007р. сторони погодили твердий кошторис видатків на надання

економіко-правових та бухгалтерських послуг на суму 5650,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за договором

про надання бухгалтерських та економіко-правових послуг №1 від 01.11.2007р. від

30.11.2007р.бухгалтерські та економіко-правові послуги, які провів позивач,

виконані в повному обсязі з дотриманням умов вищенаведеного договору.   

Вартість послуг позивача за надання економіко-правові послуги

склала 5650,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи за договором №6 про надання

бухгалтерських та економіко-правових послуг від 

01.11.2007р. відповідач наступного дня від дня погодження твердого кошторису

сплачує зазначену в ньому суму зручним для відповідача способом шляхом

попередньої оплати. Згідно п.4.2. спірного договору за послуги, надані

позивачем, відповідач згідно погодженого акту сплачує зазначену в ньому суму не

пізніше наступного дня від дня його підписання.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є

його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом зобов'язання  (неналежне виконання).         

          В порушення

договірних умов, відповідач свої зобов'язання по сплаті за надані послуги

виконував не належним чином, що призвело до утворення заборгованості

відповідача перед позивачем на суму 5650,00 грн., що підтверджується

матеріалами справи, наданими доказами. Тому суд першої інстанції правомірно

визнав, що вимога в частині стягнення заборгованості обґрунтована і підлягає

задоволенню, а зазначена сума стягненню з відповідача на користь позивача.

          Згідно з ч.1

ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник  

повинен  передати  кредиторові 

у  разі  порушення боржником зобов'язання.

          Відповідно до

ст.547 ЦК України, правочин  щодо

забезпечення виконання    зобов'язання

вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення   виконання зобов'язання, вчинений із

недодержанням письмової форми, є нікчемним.

          Як вбачається із

змісту п.5.1.4. договору про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг від 01.11.2008р. сторона, що порушила строк розрахунків сплачує іншій

стороні половину суми заборгованості, пеню за кожний день прострочення,

втрачену вигоду та інфляційні витрати.

          Аналізуючи зміст вищезазначеного пункту

договору в контексті ст.547 ЦК України, суд першої інстанції безпідставно

прийшов до висновку, що сторони не погодили умову щодо сплати штрафу як виду

забезпечення зобов`язання і що  в

договорі №1 про надання бухгалтерських та економіко-правових послуг від

01.11.2007р. сторонами не було погоджено який саме розмір пені відповідач

повинен сплатити позивачу за порушення строків розрахунків.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання

може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням,

завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення

виконання зобов'язання. 

Відповідно до ч.1 ст. 547 ЦК України Правочин щодо забезпечення

виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно зі статтею 549 ЦК України:

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які

боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми

невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми

несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення

виконання.

Згідно статті 551 ЦК України:

1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме

майно.

2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір

встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у

договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у письмовій формі, в

укладеному договорі від 01.11.2008р. (п.5.1.4.договору) передбачили

забезпечення грошового зобов'язання у вигляді майнової відповідальності, згідно

якого сторона, що порушила строк розрахунків сплачує іншій стороні половину

суми заборгованості, тобто 50% від суми заборгованості, а також пеню за кожний

день прострочення, втрачену вигоду та інфляційні витрати.

Згідно з пунктами статті 231 ГК України:

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено,

санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір

санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми

невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у

відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його

виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань

встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою

Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо

інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи зазначене, судова клегія вважає, що суд першої

інстанції неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно

відмовив позивачу у стягненні штрафних санкцій, передбачених договором, а саме

2825,00 грн., тобто 50 % від суми грошового зобов'язання та 549,35 грн. пені

нарахованої з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від

відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник,

який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора

зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час

прострочення,  а також три проценти

річних  від  простроченої 

суми,  якщо  інший 

розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, відповідно до наданого розрахунку та

чинного законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано визнав позовні вимоги

позивача в частині нарахування інфляційних втрат в сумі 791,00 грн. та 3%

річних  в сумі 84,98 грн. за договором №6

про надання бухгалтерських та економіко-правових послуг від 01.11.2008р.

такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем в позовній заяві просив суд забезпечити позов шляхом

накладення арешту на майно або грошові кошти, що солідарно належать

відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, на суму 10101,00 грн.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою

сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи

має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову

допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких

заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського

суду.

Позивачем не було надано доказів того, що невжиття вищевказаних

заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду,

тому суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про необґрунтованість

даної вимоги і  відмовив в її

задоволенні.

          Відповідачем за

первісним позовом було подано зустрічну позовну заяву, відповідно до якої

позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір №6 від

01.11.2007р.

          Суд, розглянувши

зустрічну позовну заяву, встановив, що протоколом №1 Загальних зборів ТОВ

„Техноспецінвест” від 25.05.2007р. призначено директором ТОВ „Техноспецінвест”

ОСОБА_2. Протоколом №2 Загальних зборів учасників ТОВ „Техноспецінвест” від

28.09.2007р. вирішено скасувати наказ №1 від 06.06.2007р. „Про призначення на

посаду”, яким було призначено директором ТОВ „Техноспецінвест”ОСОБА_2

Наказом №2 від 28.09.2007р. скасовано наказ №1 від 06.06.2007р.

про призначення на посаду директораОСОБА_2, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2не

перебуває у трудових відносинах з ТОВ “Техноспецінвест”, а є його засновником.

Відповідно до ч.5 ст.61 Закону України „Про господарські

товариства” про  проведення загальних

зборів товариства  учасники

повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця

проведення зборів та порядку денного. 

Повідомлення  повинно бути

зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто  з учасників товариства вправі вимагати

розгляду  питання на загальних  зборах 

учасників  за  умови, 

що  воно  було 

ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як

за  7 

днів  до  скликання загальних зборів учасникам

товариства повинна бути надана можливість 

ознайомитися  з  документами, внесеними  до 

порядку  денного  зборів. З питань, не включених до

порядку  денного, рішення можуть

прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах. Як вбачається

із матеріалів справи, позивачем за зустрічним позовом не надані докази в

підтвердження дотримання процедури скликання загальних зборів акціонерів.

          Згідно ч.1 ст.19

Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців” у  разі,  якщо 

зміна  відомостей про юридичну

особу,  які містяться в Єдиному

державному реєстрі, не пов'язана із змінами до установчих  документів 

юридичної  особи або не підлягає

державній реєстрації,  виконавчий орган

юридичної особи або уповноважена ним особа  

зобов'язаний   подати  (надіслати рекомендованим  листом) державному реєстратору за

місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну

картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу,  які містяться в Єдиному державному реєстрі. У

разі, якщо подається (надсилається) реєстраційна картка про  внесення 

змін  до  відомостей про місцезнаходження юридичної

особи, до неї додається свідоцтво про державну 

реєстрацію юридичної особи.

          Відповідно до ч.2

ст.17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо

юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у  разі 

його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи;

організаційно-правова форма; центральний 

чи  місцевий  орган 

виконавчої  влади, до сфери

управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному

фонді юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків;

місцезнаходження юридичної особи; перелік засновників (учасників) юридичної

особи, у тому числі ім'я, місце проживання, 

ідентифікаційний номер фізичної особи -платника податків, якщо засновник

- фізична особа;  найменування,

місцезнаходження та ідентифікаційний 

код,  якщо  засновник 

- юридична особа; види діяльності; прізвище,   ім'я,  

по  батькові  та 

ідентифікаційні  номери фізичних

осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління

юридичної особи, уповноважених представляти юридичну  особу у правовідносинах з третіми особами,

або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без

довіреності, у  тому числі підписувати

договори; дані про  наявність  обмежень 

щодо  представництва від імені

юридичної особи; дані про розмір статутного фонду (статутного  або 

складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників

(учасників), а  також  розмір 

сплаченого  статутного  фонду 

(статутного   або складеного  капіталу) 

на  дату проведення державної

реєстрації та дата закінчення його формування; дата та номер  запису 

про  проведення  державної 

реєстрації юридичної  особи,  дати 

та  номери  записів 

про внесення змін до нього; підстави для відмови у проведенні державної

реєстрації; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або

заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про  установчі 

документи,  дати  та 

номери записів про внесення змін до них; підстави для відмови у

проведенні державної  реєстрації  змін до установчих документів;  дата та номер запису про скасування державної

реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; дані про дату

постановки на облік та дату зняття з 

обліку  в органах статистики,  державної податкової служби, Пенсійного фонду

України, фондів соціального страхування; дані про відокремлені підрозділи

юридичної особи; дані про перебування юридичної особи  в 

процесі  припинення, зокрема   дата 

реєстрації  рішення засновників

(учасників) або уповноважених ними органів 

про  припинення   юридичної  

особи, відомості  про  комісію 

з  припинення (ліквідатора,  ліквідаційну комісію тощо); дата   затвердження 

передавального  акта  або 

розподільчого балансу; дані про   

юридичних    осіб,    правонаступником   яких  

є зареєстрована  юридична особа;

дані  про 

юридичних осіб - правонаступників; 

дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового

рішення  щодо  припинення 

юридичної  особи,  що 

не  пов'язане  з банкрутством, щодо порушення (припинення)

провадження у справі про банкрутство, щодо визнання її банкрутом, щодо

скасування державної реєстрації припинення; дата та  номер 

запису  про  державну 

реєстрацію  припинення юридичної

особи, підстава для його внесення; дата та  

номер   запису  про 

відміну  державної  реєстрації припинення юридичної особи,

підстава для його внесення; місце проведення 

державної   реєстрації,   а  

також   місце проведення інших

реєстраційних дій, передбачених цим Законом; місцезнаходження реєстраційної

справи; дані про видачу виписок, витягів,  

довідок з Єдиного державного реєстру; прізвище, ім'я та по батькові

посадової особи, що внесла  до Єдиного

державного реєстру запис про державну реєстрацію юридичної соби,  внесла зміни до цього запису або внесла запис

про державну реєстрацію припинення юридичної особи; дата передачі  реєстраційної 

справи  до  державної 

архівної станови, адреса її знаходження; дані,  що 

отримані  в  порядку 

взаємообміну  інформацією  з відомчих реєстрів органів статистики,

державної податкової служби, Пенсійного фонду України,  фондів соціального страхування: дати та

номери записів про взяття на облік в органах статистики, державної

податкової  служби,  Пенсійного фонду України,  фондів соціального страхування,  дати та номери записів про зняття з обліку в

органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України,

фондів соціального страхування,  дані про

види діяльності, в тому числі про основний вид діяльності; інша додаткова  інформація про здійснення зв'язку з юридичною

особою; фінансова  звітність  про 

господарську  діяльність юридичної

особи  (крім бюджетних установ) у складі

балансу і звіту про річні фінансові 

результати. 

          Як вбачається із

матеріалів справи, відповідно до довідки АА №118562 з Єдиного Державного

реєстру підприємств та організацій України зміна директора ТОВ

„Техноспецінвест” ОСОБА_2 зареєстрована лише 02.07.2008р.

          На підставі

вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем в процесі розгляду

справи та при поданні зустрічної позовної заяву не надано документів в

обґрунтування своїх позовних вимог, а саме у відповідності до Закону України

„Про господарські товариства” щодо належного повідомлення учасників товариства

не надано доказів. Окрім того, відповідно до витягу з ЄДРПОУ №АА  118562 

зміна директора ТОВ „Техноспецінвест” ОСОБА_2 зареєстровано

02.07.2008р., а підписання спірного договору відбулось 01.11.2007р.

За таких обставинах в суд першої інстанції правомірно відмовив

задоволенні зустрічного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 546, 547, 549, 551

Цивільного кодексу України, ст.231 Господарського кодексу України ст. ст. 33,

35, 49, 99, 101, п.4 ст. 103, п.4 ст. 104, ст. 105 Господарського

процесуального кодексу України, судова колегія, -

                                               постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду

Харківської області від 01.09.2008 р. по справі № 45/166-08 змінити. Рішення в

частині відмови стягнення штрафних санкцій на суму 3374,35 грн., держмита за

подання позову на суму 34,64 грн., 

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму

38,07 грн. скасувати та позов в цій частині задовольнити. з Товариства з

обмеженою відповідальністю "Техноспецінвест" м.Харків на користь

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Харків -3374, 35 грн. штрафних санкцій,

34,64 грн. держмита за подання позову, 38,07 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 51,00 грн. держмита за

подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишити без змін.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя                                                     

Могилєвкін Ю.О.

судді                                                     

Пушай В.І.

Плужник О.В.

       Повний текст постанови підписаний

27.10.2008 року.