Ухвала

від 03.07.2012 по справі 23/279

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 липня 2012 р. № 23/279

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПодоляк О.А., суддів:Бакуліної С.В., Добролюбової Т.В., Могил С.К., Селіваненка В.П., розглянувши заявуПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 06.12.2011 у справі№ 23/279 за позовомПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" про стягнення 24 990, 00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі № 23/279, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011, відмовлено в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське" про стягнення 24 990, 00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2011 у справі № 23/279 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 залишено без змін.

Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2011 у справі № 23/279, в якій просить зазначену постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, зокрема положень частини другої статті 530, статті 993 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування", внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанову Вищого господарського суду України 04.04.2012 у справі № 5015/5964/11.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2012 у даній справі надано заявнику строк для усунення недоліків до 22.06.2012.

18.06.2012 заявником вимоги ухвали від 18.05.2012 виконані належним чином, а саме надано довіреність, видану на ім'я ОСОБА_6, що підтверджує повноваження представника на підписання заяви від імені Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 06.12.2011 у справі № 23/279, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України виходячи з положень частини другої статті 530, статей 993, 1191 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, з огляду на те, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до відповідача з відповідною вимогою в розумінні частини другої статті 530 та частини першої статті 1191 ЦК України, що свідчить про ненастання строку виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу. Таким чином, позивач (страховик, який виплатив страхове відшкодування особі на підставі договору добровільного страхування) передчасно звернувся до відповідача (страховика особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди) про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в судовому порядку, не довівши порушення своїх прав на добровільну виплату відповідачем страхового відшкодування, оскільки як на момент пред'явлення позову, так і на момент винесення рішення судом першої інстанції позивач з відповідною вимогою не звертався до відповідача, а останній не відмовляв у її задоволенні.

Разом з тим у постанові від 04.04.2012 у справі № 5015/5964/11, на яку посилається заявник, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, за подібних предмета і підстав позову, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин (частина друга статті 530, стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України про страхування"), суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку, а саме: суд касаційної інстанції залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою задоволено позов про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, та визнав обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про безпідставність відмови судом першої інстанції у позові через ненаправлення позивачем на адресу відповідача вимоги про стягнення страхового відшкодування у порядку, передбаченому частиною другою статті 530 ЦК України. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з того, що в силу статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1187 ЦК України позивач (страховик, який виплатив страхове відшкодування особі на підставі договору добровільного страхування) не повинен звертатися до відповідача (страховика особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди) з вимогою про сплату страхового відшкодування в порядку визначеному частиною другою статті 530 ЦК України, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у позові з вказаних мотивів.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зі змісту доданих до заяви судових рішень Вищого господарського суду України вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 86, 111 16 -111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Допустити справу № 23/279 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяО.Подоляк Судді: С.Бакуліна Т.Добролюбова С.Могил В.Селіваненко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)