Постанова

від 25.07.2012 по справі 40/248

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2012 р. Справа № 40/248

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 22.05.2012 у справі господарського суду№ 40/248 міста Києва за позовомПершого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ" доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" простягнення індексу інфляції та 3 % річних в сумі 307 223,01 грн. у судовому засіданні взяли участь представники: - прокуратури - позивачаХодаківський М.П.; Сотнікова І.В.; Шевчук О.І.; - відповідачаМандригеля Р.С.; ВСТАНОВИВ:

08.07.2011 Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення індексу інфляції у розмірі 252 720, 00 грн. та 3% річних у розмірі 54 503, 01 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2011 у справі № 40/248 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г. -головуючий суддя, судді Дикунська С.Я., Алданова С.О.), стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ" 3% річних у розмірі 54 503, 01 грн. та індекс інфляції у розмірі 252 720, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 у справі № 40/248 в частині стягнення 1 420, 27 грн. 3% річних та індексу інфляції у розмірі 23 760, 00 грн., та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в цій частині.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 20.06.2008 по 23.02.2010 на підставі ст. 625 ЦК України.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2008 у справі № 42/177, яким стягнуто з Дочірнього підприємства "Газ-тепло" (правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ" 1 152 391,53 грн. заборгованості за договором оренди приміщень, виконаною відповідачем 24.02.2010 згідно з платіжним дорученням № 5057 від 24.02.2010.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. І ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не є санкціями.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідні індекси інфляції розраховуються починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ надано в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, згідно з яким розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості; для визначення сукупного індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, складаючі відповідний період, перемножити між собою.

Отже, з врахуванням викладеного, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій, здійснивши обґрунтовану арифметичну перевірку заявлених до стягнення інфляційних втрат, прийшли до правомірного висновку про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 252 720, 00 грн.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 54 503, 01 грн., з огляду на таке.

Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 20.06.2008 по 05.07.2008 (т1. а. с. 79-82).

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні заяви Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про застосування позовної давності, виходив з того, що Першому заступнику прокурора Шевченківського району міста Києва про порушення інтересів держави стало відомо після проведення перевірки здійсненої на підставі листа Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ" № 25-02/2167 від 09.06.2011.

Разом з тим, Вищий господарський суд України вважає, що місцевий господарський суд неправильно визначився з початком перебігу строку позовної давності, оскільки суд першої інстанції відрахував цей строк з моменту, коли Першому заступнику прокурора Шевченківського району міста Києва стало відомо про порушення інтересів держави, - при цьому, судом не взято до уваги, що стаття 261 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному разі -у Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Київ", а не у Першомого заступника прокурора, який статусу позивача не має, а є самостійним учасником судового процесу.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив даних порушень місцевим господарським.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині стягнення 3% річних у розмірі 54 503, 01 грн.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 у справі № 40/248 в частині стягнення 3% річних у розмірі 54 503, 01 грн., та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 у справі № 40/248 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА