Рішення

від 31.07.2012 по справі 47/472

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/472 31.07.12

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

особі 1. Київської міської ради та 2. Верховної Ради України

до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК - Брок»

про витребування майна вартістю 14 131 938,00 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін :

від прокуратури Волік О.Л. (прокурор)

від позивача -1 Дорошенко О.С. -представник за довіреністю

від позивача -2 Селіванов А.О.-представник за довіреністю

Калюк М.В. -представник за довіреністю

від відповідача Гадомський Д.В. - представник за довіреністю

від третьої особи Савєлов Д.Є. - представник за довіреністю

У судовому засіданні 31.07.2012 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі позивачів з позовом про витребування у відповідача на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2011 було порушено провадження у справі № 47/472, розгляд справи було призначено на 26.06.2012, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК - Брок».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 розгляд справи відкладено до 17.07.2012.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.07.2012 справу № 47/472 передано для розгляду судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2012 суддею Курдельчуком І.Д. справу № 47/472 прийнято до свого провадження, розгляд справи розпочато заново та призначено на 31.07.2012.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 31.07.2012 справу № 47/472 передано для розгляду судді Станіку С.Р., який ухвалою від 31.07.2012 прийняв вказану справу до свого провадження.

Представником відповідача в судовому засіданні 31.07.2012 було заявлено письмове клопотання про належне повідомлення відповідача про розгляд справи № 47/472, яке мотивне відповідачем тим, що Головним управлінням юстиції у м.Києві повернуто без виконання прохання суду про вручення документів відповідачу.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, вирішив його відхилити, адже згідно статті 5 Конвенції з питань цивільного процесу 1954 року, учасником якої є Австрія і до якої Україна приєдналась 28.10.1966 року, підтвердження вручення має місце або у вигляді засвідченої розписки адресата з вказівкою дати або у вигляді свідоцтва влади прошеної держави, в якій констатується факт вручення і вказується спосіб і дата вручення, а в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення відповідачу (з відмітками про отримання) за адресою свого місцезнаходження у Австрії матеріалів позову та ухвали про порушення провадження з відповідними перекладами, які надіслані судом безпосередньо адресату за кордон у Австрію, що не суперечить вимогам ні чинного господарського процесуального законодавства України, ні вимогам наведеної Конвенції, п. 1 статті 6 якої передбачено, що положення попередніх статей не виключають можливості пересилати документи поштою безпосередньо зацікавленим особам, що знаходяться за кордоном. Також, суд враховує і те, що повноважний представник відповідача був присутній в судових засіданнях по справі, ознайомлювався з матеріалами справи і надавав суду пояснення відносно поставлених питань.

Представником відповідача в судовому засіданні 31.07.2012 було заявлено письмове клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що відповідач має намір оскаржити в апеляційному порядку постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 в справі № 2а-13156/11/2670, яким задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання протиправним та скасування п.п. 1 п. 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 N 312/1746 «Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради», у пункті 1 якого зокрема визнано таким що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", для чого йому необхідний час.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, вирішив його відхилити, адже статтею 77 Господарського процесуального кодексу України не передбачено такої підстави відкладення розгляду справи, як намір сторони оскаржити рішення суду.

Також, представником відповідача в судовому засіданні 31.07.2012 було подано заяву про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, яке мотивоване тим, що прокурор не має права представляти інтереси держави саме в особі позивачів, оскільки Київська міська рада представляє інтереси територіальної громади міста, інтереси якої не стосуються інтересів держави, а Верховна Рада України не виконує жодних функцій в галузі земельних відносин.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, вирішив його відхилити з огляду на нижченаведене.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада, у даному випадку Київська містка рада, реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Верховна Рада України є державним органом, за яким згідно рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51 визнано право користування спірною земельною ділянкою, тобто у даній справі Верховна Рада України є державним органом як учасник земельних відносин.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»від 23.03.2012 № 7.

В судовому засіданні 31.07.2012 прокурор заявлену в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України вимогу підтримав у позовному обсязі, просив суд позов задовольнити. Заявлену вимогу обґрунтовував тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та Вищого господарського суду України від 02.02.2010, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 29.03.07 № 429/1090 та № 429/1091, якими було припинено землекористування Верховної Ради України земельною ділянкою площею 2,0 га по вул. Глибочицькій, 79-97 у м.Києві та розділено вказану земельну ділянку на частини площею 1,074 га, яку відведено ТОВ «ВК-Брок», та площею 0,85 га, яку відведено АТ «ХК «Київміськбуд». Цим же рішенням суд визнав право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно з рішенням Київської міської ради від 15.05.86 № 424/3 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі». Також, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 у справі № 6/140, з урахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010, визнано недійсним рішення Київради № 423/3257 від 01.10.07 «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок»для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва», також визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ТОВ «ВК-Брок». В свою чергу, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14 було визнано недійсними укладені між ТОВ «ВК-Брок»та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ договір іпотеки від 15.08.2008, а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя від12.07.2012 щодо спірної земельної ділянки. З огляду на наведені обставини, прокурор наголошував на тому, що земельна ділянка площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва вибула із володіння Київської міської ради поза її волею, а тому на підставі ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у відповідача.

Представник Київської міської ради в судовому засіданні 31.07.2012 заявлену прокурором у позові вимогу в інтересах держави в особі Київської міської ради підтримав, просив суд позов задовольнити з вищенаведених прокурором підстав.

Представники Верховної Ради України в судовому засіданні 31.07.2012 заявлену прокурором у позові вимогу в інтересах держави в особі Київської міської ради підтримали, просили суд позов задовольнити з вищенаведених прокурором підстав. Також, у письмових поясненнях по суті спору позивач-2 наголошував на тому, що право користування земельною ділянкою площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на даний час належить саме Верховній Раді України, але яка позбавлена можливості реалізувати своє право у зв'язку з перебуванням земельної ділянки у користуванні відповідача, і таке користування неможливе без попереднього повернення земельної ділянки особі, уповноважені на розпорядження землями територіальної громади міста Києва -Київській міській раді.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.07.2012 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити. У письмовому відзиві на позов в обґрунтування заперечень зазначав про те, що у прокурора відсутні підстави для звернення в інтересах держави в особі позивачів з відповідним позовом до суду, адже прокурором невірно визначено позивачів та не зазначено в чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах. Також, відповідач, як особа приватного права не може зазнавати негативних наслідків від того, що особа публічного права, надаючи речові права на спірну земельну ділянку, діяла з перевищенням своїх повноважень, а відтак вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки суперечить статті 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не відповідає практиці Європейського Суду, викладеній в рішеннях «Федоренко проти України»від 30.06.2006 та «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії»від 24.06.2003.

Також, відповідачем подано суду заяву про застосування до вимог позивачів в порядку статті 267 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, який на думку відповідача розпочався з моменту відчуження Київською міською радою на користь ТОВ «ВК-Брок»земельної ділянки по договору купівлі -продажу від 16.11.2007, і станом на момент звернення прокурора з відповідним позовом, сплив.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ТОВ «ВК-Брок»в судовому засіданні 31.07.2012 надав суду письмові пояснення по суті спору. Зокрема, у поясненнях наголошував на тому, що підстави для застосування до спірних правовідносин норми статей 330, 388 Цивільного кодексу України щодо відсутності волі Київської міської ради щодо продажу спірної земельної ділянки як підставу витребування у добросовісного набувача (ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ) спірної земельної ділянки - відсутні, адже Київська міська рада у складі відповідних депутатів, приймаючи на своєму пленарному засіданні рішення про продаж ТОВ «ВК - БРОК»земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва діяла як колегіальний орган. Також, у письмових поясненнях наголошував на тому, що спірна земельна ділянка придбана ТОВ «ВК-БРОК»у Київської міської ради за відплатним договором купівлі-продажу, оплата за вартість земельної ділянки була здійснена ТОВ «ВК-БРОК»у повній мірі, при цьому воно як набувач не знало і не могло знати, що продавець не мав права відчужувати земельну ділянку. Окрім того, на момент здійснення продажу, Верховна Рада України не була землекористувачем та не мала права постійного користування або права власності на земельну ділянку, тому Київська міська рада, будучи власником спірної земельної ділянки, продала її ТОВ «ВК-БРОК»по своїй волі, а отже останній є її добросовісним набувачем, згідно законодавства України передав її у власність відповідачу і земельна ділянка не може бути витребувана згідно ст. 388 Цивільного кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні думки представників сторін, прокурора та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»від 23.03.2012 № 7.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Також, згідно статті 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17.10.2002 № 17-рп/2002 у справі № 1-6/2002, положення статті 75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

Судом встановлено, що прокурор у позові наголошував на тому, що підставою звернення з відповідним позовом в інтересах держави в особі позивачів стало те, що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, яка наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землею на території міста Києва від імені відповідної територіальної громади, а Верховна Рада України є державним органом, за яким згідно рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51 визнано право користування спірною земельною ділянкою, тобто у даній справі Верховна Рада України є державним органом як учасник земельних відносин, які на даний час позбавлені можливості щодо реалізації своїх прав, адже спірна земельна ділянка була незаконно відчужена на користь ТОВ «ВК-Брок», а в подальшому - на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Судом встановлені наступні обставини.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 777 від 11.05.1981 «Про дозвіл Президії Верховної Ради Української РСР на проведення проектно-розвідувальних робіт на будівництво нової автобази», було дозволено Президії Верховної Ради Української РСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві (п. 1), вирішено зобов'язати Президію Верховної Ради Української РСР виконати умови архітектурно-планувального завдання головАПУ виконкому міськради (п. 2), питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, згідно з даним рішенням, вирішено відкласти до погодження в головАПУ проекту забудови земельної ділянки (п. 3).

15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 424/3 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій в Шевченківському районі», відповідно до якого відведено Президії Верховної Ради Української РСР земельну ділянку площею близько 2,0 га, для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови.

15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 425/7 «Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі», дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі.

Станом на час прийняття виконавчим комітетом Київської міської народних депутатів рішення від 15.05.1986 № 424/3 земельні відносини регулювались Земельним кодексом Української PCP від 08.07.1970.

Статтею 16 Земельного кодексу УРСР було передбачено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української PCP (ч. 2 ст. 16 Земельного кодексу УРСР).

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу УРСР право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української PCP. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється (ст. 22 Земельного кодексу УРСР).

30.12.1987 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 1287 «Про затвердження акта державної приймальної комісії про приймання в постійну експлуатацію об'єкта «Комплекс протизсувних заходів на схилах вздовж вул.. Глибочицької на дільниці житлових будинків, 79-97», згідно якого затверджено акт державної приймальної комісії від 29.12.1987 про приймання в постійну експлуатацію об'єкта «Комплекс протизсувних заходів на схилах вздовж вул.. Глибочицької на дільниці житлових будинків, 79-97»потужністю 5га та вартістю основних фондів 2 435,9 тис. крб.

Як зазначав представник Верховної Ради України в судових засіданнях та на що робляться посилання у письмових поясненнях по справі, Президією Верховної Ради Української РСР протягом 1985 -1987 років для проектування будівництва витрачено 172 тис. крб., виділених з державного бюджету, а також 100 тис. крб., виділених з резервного фонду на консервування будівництва.

Згідно з Конституцією Української РСР від 20.04.1978, Верховна Рада Української РСР була єдиним законодавчим органом. Президія Верховної Ради Української РСР була підзвітним Верховній Раді Української РСР органом, який забезпечував організацію роботи Верховної Ради Української РСР..

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про правонаступництво України" з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР.

Згідно статті 4 цього Закону органи державної влади і управління, сформовані на підставі Конституції Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління на основі нової Конституції України

Отже, Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні є правонаступником Верховної Ради Української РСР, у тому числі і Президії Верховної Ради Української РСР.

14.02.2002 Київською міською радою прийнято рішення N 312/1746 «Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради», у пункті 1 якого зокрема визнано таким що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", яке належним чином не виконане відповідно до ст. ст. 22, 23, 24 Земельного кодексу України, та зарахувати земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 79 - 97 площею близько 2,0 га до земель міської забудови.

29.03.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 429/1090 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва», відповідно до якого визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане (п.1), затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва (п. 2), передано товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (п. 3).

29.03.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 430/1091 «Про передачу акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд" земельної ділянки для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79 - 97 у Шевченківському районі м. Києва», яким визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане (п. 1), затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд" для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79 - 97 у Шевченківському районі м. Києва (п. 2), передано акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,85 га, в тому числі площею 0,30 га - без права капітальної забудови, для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79 - 97 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (п. 3).

Як зазначав прокурор у позові, та що не заперечувалось представниками сторін, внаслідок прийняття рішень Київською міською радою № 429/1090 та № 430/1091, земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва згідно рішення № 424/3 від 15.05.1986, була розділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого і були змінені їх адреси на вул.. Глибочицьку, 73-77 у місті Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено ТОВ «ВК-Брок», та площею 0,85 га, яку відведено АТ «ХК «Київміськбуд».

01.10.2007 Київською міською радою прийнято рішення N 423/3257 «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва» згідно якого затверджено вартість земельної ділянки у розмірі 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) на підставі експертної грошової оцінки (висновок оцінювача про ринкову вартість земельної ділянки від 06.08.2007) (п. 2), продано ТОВ "ВК-БРОК" земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 27.07.2007 N 91-6-00675 (п. 3).

Як зазначав прокурор у позові, та що не заперечувалось сторонами, 16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", як покупцем, та Київською міською радою, як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до пункту п. 1.1 якого продавець на підставі рішення N 423/3257 від 01.10.2007 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки; земельна ділянка, що продається, належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Київська міська рада.

Також, як зазначав прокурор у позові, і що не заперечувалось сторонами, 15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, як іпотекодержателем, та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, який укладено на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією "Серджфілт Пропертіз Лімітед"(компанія зареєстрована та діюча за законодавство Кіпру) та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, тобто австрійський банк надав кредит фірмі Кіпру, за яку поручилось товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", передавши ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, як іпотекодержателем, та ТОВ "ВК-Брок", як іпотекодавцем, було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, посвідчений приватним нотаріусом .

Відповідно до п. 1.1. договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010, іпотекодавець (ТОВ "ВК- Брок") зобов'язується передати, а іпотекодержатель (ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ) зобов'язується прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві приватної власності земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів), кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, та цільове призначення (використання) якої - будівництво, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом.

Згідно з п. 1.1.2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010, вищевказана земельна ділянка передається у власність іпотекодержателю в рахунок виконання іпотекодавцем як майновим поручителем зобов'язань боржника перед іпотекодержателем за кредитним договором від 27.06.2008, укладеним між компанією "Серджфілт Пропертіз Лімітед"(компанія зареєстрована та діюча за законодавство Кіпру), як боржником, та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, як кредитором, на надання кредиту на суму до 17 500 000 євро.

В свою чергу, внаслідок розгляду судових справ відносно переходу прав користування та власності спірної земельної ділянки судами були прийняті ряд рішень, викладених нижче.

Зокрема, постановою Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 задоволено позов прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 29.03.2007 N 429/1090 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва".

У постанові Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 зокрема встановлено, що Київська міська рада оскаржуваним рішенням від 29.03.2007 N 429/1090 скасувала рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 та вирішила передати ТОВ "ВК-БРОК" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га, частина якої в свою чергу охоплює земельну ділянку, надану раніше Президії Верховної Ради Української РСР за рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3, що суперечить ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України", оскільки розпорядження (відчуження) і передача державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та знаходиться на її балансі або у віданні, провадяться лише за рішенням Верховної Ради України, а Київська міська рада не надала суду доказів того, що Верховна Рада України розглядала питання щодо припинення її права користування та прийняла відповідне рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 постанова Господарського суду міста Києва від 04.06.2009 залишена без змін.

Як встановлено судом, згідно рішення Київської міської ради від 16.02.2012 «Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011 N 05/4-595-вих-11 на підпункт 1 пункту 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 N 312/1746 "Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради", розглянувши протест заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011 N 05/4-595-вих-11 та враховуючи вимоги протесту, Київська міська рада вирішила задовольнити протест заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011 N 05/4-595-вих-11 на підпункт 1 пункту 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 N 312/1746 "Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради" та скасувати підпункт 1 пункту 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 N 312/1746 "Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради".

Також, рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2009, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010, у справі № 32/454-6/51 частково задоволено позов Верховної ради України та визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва". Цим же рішенням суду визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва".

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010, у справі № 6/140 частково задоволено позов заступника прокурора м. Києва, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва", визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010 в справі № 6/140 постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 залишена без змін.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14 було задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України, а саме:

- визнано недійсним договір іпотеки та договір поруки щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок";

- визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок".

Рішення суду мотивоване зокрема тим, що при винесенні Рішень Київської міської ради № 429/1090 та № 429/1091 від 29.03.2007 не було взято до уваги листи Голови Верховної Ради України про те, що на об'єкті за рахунок бюджетних коштів виконано значний обсяг будівельно-монтажних робіт. Крім того, саме на цій частині ділянки мав споруджуватися 205-квартирний будинок як службове житло для народних депутатів України. Листом за № 15/21-249 від 05.02.2007 Голова Верховної Ради України застерігав Київського міського голову, що в матеріалах, які готуються на сесію, допущено суттєву помилку щодо адреси ділянки по вул. Глибочицькій, 73-77, тому що вона своїми межами охоплює ділянку по вул. Глибочицькій, 79-97. Також, суд у рішенні наголошував на тому, що рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва"та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок"та Київською міською радою визнані недійсними у встановленому законом порядку, то відповідно договори між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"від 15.08.2008 - іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та від 12.07.2010 - про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва також є недійсними з моменту їх укладення. До того ж, суд у рішенні послався на те, що на час укладання оспорюваних договорів право користування земельною ділянкою належало Верховній Раді України, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2009 по справі № 32/454-6/51, і право Верховної Ради України на користування спірною земельною ділянкою не було припинено у передбаченому законом порядку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 09.02.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 постанова Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 09.02.2012 залишена без змін.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України до прав землекористувачів належить, зокрема, право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 2 та 3 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Частиною 1 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто, зазначено, що у випадку відчуження майна власником та існування наступних правочинів, за позовом такого власника може бути визнано недійсним лише перший правочин, з пред'явленням до кінцевого набувача віндикаційного позову.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, входила до складу земельної ділянки, яка згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій в Шевченківському районі»була відведена у користування Президії Верховної Ради Української РСР, правонаступником якої є Верховна Рада України у відповідності до Закону України «Про правонаступництво України». Вказане рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 внаслідок прийняття Київською міською радою рішень № 429/1090 та № 429/1091 від 29.03.07, N 312/1746 від 14.02.2002 було визнано таким, що втратило чинність.

В свою чергу, рішення Київської міської ради N 312/1746 від 14.02.2002 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 було скасовано рішенням Київської міської ради від 16.02.2012 «Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011 N 05/4-595-вих-11 на підпункт 1 пункту 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 N 312/1746 "Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради", а рішення Київської міської ради від 29.03.07 № 429/1090 та № 429/1091, якими було припинено землекористування Верховної Ради України земельною ділянкою площею 2,0 га по вул. Глибочицькій, 79-97 у м.Києві та розділено вказану земельну ділянку на частини площею 1,074 га, яку відведено ТОВ «ВК-Брок», та площею 0,85 га, яку відведено АТ «ХК «Київміськбуд»- визнані недійсними як такі, що суперечили вимогам закону, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та Вищого господарського суду України від 02.02.2010.

Також, суд враховує і те, що вказаним рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51 суд визнав право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно з рішенням Київської міської ради від 15.05.86 № 424/3 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі».

Також, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 у справі № 6/140, з урахуванням змін, внесених постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010, визнано недійсним рішення Київради № 423/3257 від 01.10.2007 «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок»для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва», також визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 16.11.2007, укладений між Київською міською радою та ТОВ «ВК-Брок».

До того ж, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 та Вищого господарського суду України від 24.04.2012, було визнано недійсними укладені між ТОВ «ВК-Брок»та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ договір іпотеки та договір поруки від 15.08.2008, а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 щодо спірної земельної ділянки.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що в момент переходу до відповідача, як іпотекодержателя (ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ) на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2009 по справі № 32/454-6/51 (яке залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) було визнано недійсним рішення органу місцевого самоврядування, а саме рішення Київської міської ради N 423/3257 від 01.10.2007, яким іпотекодавцю - ТОВ "ВК-Брок" було передано шляхом продажу вказану земельну ділянку, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою та визнано право користування цією земельною ділянкою за Верховною Радою України, що в свою чергу в подальшому згідно рішення Господарського суду міста Києва від 50/14 від 09.11.2011 (яке залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) стало підставами для визнання недійсним як договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010, укладеного між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок" щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, так і визнання недійсним договору іпотеки від 15.08.2008, укладеного між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок" вказаної спірної земельної ділянки.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено зокрема вищенаведеними рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що земельна ділянка вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, а тому на підставі ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у відповідача на користь Київської міської ради.

Посилання відповідача у відзиві на те, що ним правомірно набуто у власність спірну земельну ділянку і вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки суперечить статті 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не відповідає практиці Європейського Суду, викладеній в рішеннях «Федоренко проти України»від 30.06.2006 та «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії»від 24.06.2003 -судом відхиляються як необгрунтовані та безпідставні, адже у вказаних справах рішення Європейського суду ґрунтувалися на тому, що особа приватного права, яка вступає у цивільно -правову угоду з державним органом або іншою особою публічного права, має всі підстави розраховувати на те, що адміністрація діє у межах своєї компетенції, а відтак необхідною до застосування до правовідносин у справах «Федоренко проти України»та «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії»є доктрина ultra vires з урахування принципу пропорційності між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, зокрема права на мирне володіння майном. В свою чергу, у справі № 47/472 спір стосується земельної ділянки набутої відповідачем - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ не від особи публічного права, а від особи приватного права, а саме -ТОВ «ВК-Брок»на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010, а відтак відповідачем не доведено подібність правовідносин у вищенаведених справах, розглянутих Європейським судом, і даної справи № 47/472.

Також, відповідачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про застосування до вимоги позивачів, заявленій у позові прокурором в інтересах держави і їх особі, строку позовної давності згідно ст. ст. 256, 267 ч. 4 Цивільного кодексу України.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності. Відповідно до цієї процесуальної норми на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу суду сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд. Таке застосування правових наслідків сплину позовної давності відповідає засадам змагальності в господарському процесі, оскільки вони є складовою частиною господарського судочинства. Даною нормою права передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, відтак, враховуючи те, що внаслідок підписання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010, укладеного відповідачем - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ з ТОВ «ВК-Брок», відповідач вважав, що він набув у власність спірну земельну ділянку, яка є предметом спору у справі № 47/472, відтак, суд вважає, що саме з моменту підписання вказаного договору від 12.07.2010 розпочався трирічний строк позовної давності для відповідача у розумінні строку для захисту саме свого особистого права на спірну земельну ділянку. А враховуючи те, що прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом до відповідача 19.12.2011, про що свідчить відбиток штампу канцелярії суду на позові, а отже, трирічний строк звернення до суду -не сплинув, і підстави для його застосування згідно ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України -відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога прокурора заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України про витребування у відповідача на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва -є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, підлягає задоволенню.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору з позовної заяви майнового характеру складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок за їх подання до господарського суду визначається за приписами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 05.07.2012 № 01-06/869/2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»).

Відтак, з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 64 380,00 грн., виходячи з вартості спірної земельної ділянки (14 131 938,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ (зареєстрована в торговому реєстрі міста Відень під номером FN 286283f; Грабен, 21, 1010 Відень, Австрія) на користь Київської міської ради (01044 м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

3. Стягнути з ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ (зареєстрована в торговому реєстрі міста Відень під номером FN 286283f; Грабен, 21, 1010 Відень, Австрія) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 64 380 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 00 коп.

4. Видати наказ згідно статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р.Станік

дата підписання повного тексту рішення -02.08.2012