Постанова

від 25.10.2012 по справі 47/472

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2012 № 47/472

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі: Загрунній Л.І.

за участю представників:

позивача-1: Дудник Л.В. - дов. №225-КР-1346 від 30.08.2012р.;

позивача-2: Лаптєв А.М. - дов. №471 від 21.12.2011р.;

Калюк М.В. - дов. №15/15-2066 від 13.12.2011р.;

відповідача: Гадомський Д.В. - дов. б/н від 06.05.2011р.;

третьої особи: не з'явився;

прокуратури: Волік О.Л. - посвідчення №358 від 18.11.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.07.2012р.

у справі №47/472 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Київської міської ради

2) Верховної Ради України

до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК - Брок"

про витребування майна вартістю 14 131 938,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач-1) та Верховної Ради України (далі - позивач-2) до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ (далі - відповідач) про витребування у відповідача на користь позивача-1 земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, обґрунтовуючи свої вимоги наступним:

- низкою судових рішень визнано недійсними рішення про припинення землекористування позивача-2 та розділення земельної ділянки, про продаж земельної ділянки третій особі, а також визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки від 16.11.2007р., іпотеки від 15.08.2008р. та про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2012р., укладених відносно спірної земельної ділянки;

- спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача-1 поза її волею, а тому на підставі ст. ст. 330, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у відповідача;

- право користування спірною земельною ділянкою на даний час належить саме позивачу-2, але він позбавлений можливості реалізувати своє право у зв'язку з перебуванням земельної ділянки у користуванні відповідача, і таке користування неможливе без попереднього повернення земельної ділянки особі, уповноваженій на розпорядження землями територіальної громади міста Києва, а саме - позивачу-1.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на наступному:

- позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що прокурор не має права представляти інтереси держави саме в особі позивачів, оскільки позивач-1 представляє інтереси територіальної громади міста, інтереси якої не стосуються інтересів держави, а позивач-2 не виконує жодних функцій в галузі земельних відносин;

- у прокурора відсутні підстави для звернення в інтересах держави в особі позивачів з відповідним позовом до суду, оскільки прокурором невірно визначено позивачів та не зазначено в чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах;

- відповідач, як особа приватного права, не може зазнавати негативних наслідків від того, що особа публічного права, надаючи речові права на спірну земельну ділянку, діяла з перевищенням своїх повноважень, а відтак вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки суперечить ст. 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не відповідає практиці Європейського Суду, викладеній в рішеннях "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. та "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" від 24.06.2003р.;

- відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України до позовних вимог підлягає застосуванню трирічний строк позовної давності, який розпочався з моменту відчуження Київською міською радою на користь третьої особи земельної ділянки по договору купівлі-продажу від 16.11.2007р., і станом на момент звернення прокурора з відповідним позовом, сплинув.

Третя особа заперечувала проти позову та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступні обставини:

- підстави для застосування до спірних правовідносин ст. ст. 330, 388 Цивільного кодексу України щодо відсутності волі позивача-1 з продажу спірної земельної ділянки, як підстави витребування у добросовісного набувача (відповідача) земельної ділянки, відсутні, оскільки Київська міська рада у складі відповідних депутатів, приймаючи на своєму пленарному засіданні рішення про продаж третій особі земельної ділянки, діяла як колегіальний орган;

- земельна ділянка придбана третьою особою за відплатним договором купівлі-продажу, оплата за вартість земельної ділянки була здійснена у повній мірі, при цьому третя особа, як набувач, не знала і не могла знати, що продавець не мав права відчужувати земельну ділянку;

- на момент здійснення продажу, позивач-2 не був землекористувачем та не мав права постійного користування або права власності на земельну ділянку, тому позивач-1, будучи власником спірної земельної ділянки, продав її третій особі по своїй волі, а отже третя особа, як добросовісний набувач, згідно із законодавством України передала її у власність відповідачу і земельна ділянка не може бути витребувана згідно ст. 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012р. у справі №47/472 позов було задоволено повністю; витребувано у відповідача на користь позивача-1 земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 64 380,00 грн. Зокрема, місцевий господарський суд наголошував на наступному:

- в момент переходу до відповідача, як іпотекодержателя, на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р. права власності на спірну земельну ділянку, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2009р. по справі №32/454-6/51 було визнано недійсним рішення Київської міської ради №23/3257 від 01.10.2007р., яким іпотекодавцю (третій особі) було передано шляхом продажу вказану земельну ділянку, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки несільськогосподарського призначення №3262 від 16.11.2007р., укладений між третьої особою і позивачем-1, а також визнано право користування цією земельною ділянкою за позивачем-2, що в подальшому згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі №50/14 від 09.11.2011р. стало підставою для визнання недійсним як договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р., так і договору іпотеки від 15.08.2008р.;

- оскільки спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача-1 та користування позивача-2 поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено, зокрема, судовими рішенням у господарських справах №6/140, №32/454-6/51 та №50/14, третя особа не мала права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р. спірну земельну ділянку на користь відповідача;

- набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради (позивача-1), як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України (позивача-2), за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012р. у справі №47/472 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.10.2012р.

10.09.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача-2 надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Михальської Ю.Б.

В судове засідання 11.10.2012р. з'явились представники позивачів, відповідача та прокуратури.

Представник третьої особи в судове засідання 11.10.2012р. не з'явився. Однак 11.10.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 11.10.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання третьої особи було задоволено, розгляд справи відкладено на 25.10.2012р.

В судове засідання 25.10.2012р. з'явились представники позивачів, відповідача та прокуратури.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2012р. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на неможливість забезпечити третьою особою явки свого представника у судове засідання, призначене на 25.10.2012р.

Представники прокуратури та позивачів заперечували проти клопотання представника відповідача, посилаючись на його необґрунтованість, просили суд в задоволенні клопотання відмовити.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки безпосередньо від третьої особи жодних клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а відповідач не є особою, уповноваженою представляти інтереси третьої особи. Натомість третя особа не позбавлена можливості реалізувати своє право на представництво власних інтересів у суді відповідно до положень ст. 28 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2012р. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з відсутністю повноважного представника позивача-2. На думку представника відповідача, довіреність на представництво інтересів Верховної Ради України (позивача-2) була видана з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Про регламент Верховної Ради України» і Цивільного кодексу України, оскільки голова Верховної Ради України, який підписав довіреність, є її представником за законом і не мав права делегувати свої повноваження іншій особі.

Представники прокуратури та позивачів заперечували проти клопотання представника відповідача, просили суд в задоволенні клопотання відмовити.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки доводи, викладені в ньому, суперечать нормам ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, представники позивача-2 діють на підставі належним чином оформлених довіреностей.

Інших заяв або клопотань від представників прокуратури, позивачів і відповідача не надійшло.

В судовому засіданні 25.10.2012р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012р. у справі №47/472 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 25.10.2012р. представники прокуратури та позивачів заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання 25.10.2012р. представник третьої особи не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.10.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Предметом розгляду у справі є вимоги про витребування у відповідача на користь позивача-1 земельної ділянки площею 1,074 га, розташованої по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Питання щодо відведення спірної земельної ділянки під будівництво нової автобази та надання відповідних дозволів на будівництво вирішувались протягом тривалого часу, починаючи з 1981 року. На той час земельні відносини регулювались положеннями Земельного кодексу УPCP від 08.07.1970р, згідно зі ст. ст. 16, 20, 22 якого надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української PCP. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів УPCP. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №777 від 11.05.1981р. „Про дозвіл фінансово-господарському відділу Президії Верховної Ради УРСР на проведення проектно-розвідувальних робіт на будівництво нової автобази" було дозволено фінансово-господарському відділу Президії Верховної Ради УРСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві; зобов'язано забудовника виконати умови архітектурно-планувального завдання головАПУ виконкому міськради; питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, вирішити після погодження в головАПУ проекту забудови земельної ділянки (том справи - 1, аркуш справи - 27).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №424/3 від 15.05.1986р. „Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради УРСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" (пункт 1) було відведено Президії Верховної Ради УРСР земельну ділянку площею близько 2,0 га для будівництва автобази по вул. Глибочицькій №79-97 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (том справи - 1, аркуш справи - 25).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №425/7 від 15.05.1986р. „Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі" дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі (том справи - 1, аркуш справи - 26).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №1287 від 30.12.1987р. „Про затвердження акта державної приймальної комісії про приймання в постійну експлуатацію об'єкта „Комплекс протизсувних заходів на схилах вздовж вул. Глибочицької на дільниці житлових будинків, 79-97" (пункт 1) було затверджено акт державної приймальної комісії від 29.12.1987р. про приймання в постійну експлуатацію об'єкта "Комплекс протизсувних заходів на схилах вздовж вул. Глибочицької на дільниці житлових будинків, 79-97" потужністю 5 га та вартістю основних фондів 2 435,9 тис. крб. (том справи - 1, аркуш справи - 28).

Відповідно до положень Конституції УРСР від 20.04.1978р. (чинної на час прийняття вищевказаних рішень) Верховна Рада УРСР була єдиним законодавчим органом. Президія Верховної Ради УРСР була підзвітним Верховній Раді УРСР органом, який забезпечував організацію роботи Верховної Ради УРСР.

В ст. ст. 1, 4 Закону України „Про правонаступництво України" передбачено, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради УРСР. Органи державної влади і управління, сформовані на підставі Конституції УРСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління на основі нової Конституції України.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні, є правонаступником Верховної Ради УРСР, в т.ч. і Президії Верховної Ради УРСР.

Протягом 1985-1987 років Президією Верховної Ради УРСР для проектування будівництва було витрачено 172 тис. крб., виділених з державного бюджету, а також 100 тис. крб., виділених з резервного фонду на консервування будівництва.

Рішенням позивача-1 №312/1746 від 14.02.2002р. „Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради" (пункт 1) вирішено визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986р. №424/3 „Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", яке належним чином не виконане відповідно до ст. ст. 22, 23, 24 Земельного кодексу України, та зарахувати земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 79-97 площею близько 2,0 га до земель міської забудови.

29.03.2007р. позивачем-1 було прийнято рішення №429/1090 „Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю „ВК-БРОК" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва" (том справи - 1, аркуші справи - 29-31), відповідно до якого (пункти 1-3) вирішено:

- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986р. №424/3 „Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради УРСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане;

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати товариству з обмеженою відповідальністю „ВК-БРОК", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Рішенням позивача-1 №430/1091 від 29.03.2007р. „Про передачу акціонерному товариству холдинговій компанії „Київміськбуд" земельної ділянки для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва" (том справи - 1, аркуші справи - 32-34) було вирішено (пункти 1-3):

- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986р. №424/3 „Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради УРСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане;

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки акціонерному товариству холдинговій компанії „Київміськбуд" для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати акціонерному товариству холдинговій компанії „Київміськбуд", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,85 га, в тому числі площею 0,30 га - без права капітальної забудови, для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Таким чином, в результаті прийняття позивачем-1 рішень №429/1090 та №430/1091 земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради УРСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва на підставі рішення №424/3 від 15.05.1986р., була розділена на дві земельні ділянки в результаті чого були змінені їх адреси на вул. Глибочицьку, 73-77 у м. Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено третій особі, та площею 0,85 га, яку відведено АТХК "Київміськбуд".

Рішенням позивача-1 №423/3257 від 01.10.2007р. „Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю „ВК-БРОК" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва" вирішено (пункти 1-4):

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва;

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 14 131 938,00 грн. на підставі експертної грошової оцінки (висновок оцінювача про ринкову вартість земельної ділянки від 06.08.2007р.);

- продати третій особі земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14 131 938,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, яка перебуває в оренді третьої особи згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 27.07.2007р. №91-6-00675;

- затвердити умови продажу третій особі земельної ділянки на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Обґрунтовуючи свої вимоги прокуратура та позивачі наголошували на тому, що 16.11.2007р. між третьою особою, як покупцем, та позивачем-1, як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №3262, за умовами якого (п.1.1) продавець на підставі рішення №423/3257 від 01.10.2007р. продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в т.ч. площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий №8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки. Земельна ділянка, що продається, належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Київрада (позивач-1).

15.08.2008р. між відповідачем, як іпотекодержателем, та третьою особою, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки та поруки (том справи - 2, аркуші справи - 50-81) на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією "Серджфілт Пропертіз Лімітед" (компанія зареєстрована та діюча за законодавством Кіпру) та відповідачем, згідно з умовами якого (п.п.2.1.1) в якості забезпечення виконання забезпечених зобов'язань іпотекодавець, як майновий поручитель відповідно до ст. 583 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України „Про іпотеку" по відношенню до зобов'язань боржника за кредитним договором, цим надає іпотекодержателю та на користь іпотекодержателя у повному обсязі, встановленому чинним законодавством, в іпотеку з вищим пріоритетом предмет іпотеки без випуску боргового цінного паперу (заставної), до складу якого включено таке нерухоме майно (далі - предмет іпотеки): земельна ділянка, яка належить іпотекодавцю згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №007202, виданого 08.05.2008р. Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, яка розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, Україна, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:119:0046, та має загальну площу 10 740 кв. м. (1,0740 га), цільове призначення (використання) якої - будівництво, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом.

З наведеного вбачається, що австрійський банк надав кредит фірмі Кіпру, за яку поручилась третя особа, передавши відповідачу в іпотеку земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

12.07.2010р. між відповідачем, як іпотекодержателем, та третьою особою, як іпотекодавцем, було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (том справи - 1, аркуші справи - 38-46), згідно з п.п.1.1, 1.1.2 якого іпотекодавець зобов'язується передати, а іпотекодержатель зобов'язується прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві приватної власності земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1,0740 га), кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, Україна, та цільове призначення (використання) якої - будівництво, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом. Земельна ділянка передається у власність іпотекодержателю в рахунок виконання іпотекодавцем, як майновим поручителем, зобов'язань боржника перед іпотекодержателем за кредитним договором від 27.06.2008р.

В процесі розгляду справи було встановлено, що питання про перехід права користування та права власності на спірні земельні ділянки неодноразово вирішувались в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2009р. у справі №32/454-6/51, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. та Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 58-62) позов Верховної Ради України до Київської міської ради, за участю третіх осіб - Управління справами Верховної Ради України, Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК-Брок", Акціонерного товариства холдингової компанії „Київміськбуд" та прокуратури міста Києва про визнання недійсним рішення, заборону вчиняти дії, визнання права користування було задоволено частково, визнано недійсним рішення IV сесії V скликання Київської міської ради №429/1090 від 29.03.2007р. "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", визнано недійсним рішення IV сесії V скликання Київської міської ради №430/1091 від 29.03.2007р. "Про передачу акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд" земельної ділянки для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва", визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно з рішенням Київської міської ради народних депутатів №424/3 від 15.05.1986р. "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", в іншій частині у позові відмовлено. Судові рішення у вказаній справі, зокрема, мотивовані наступним:

- на час прийняття рішень №429/1090 та №430/1091 право користування спірними земельними ділянками належало Верховній Раді України;

- враховуючи виникнення у Верховної Ради України у зв'язку з прийняттям виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів рішення від 15.05.1986р. №424/3 правовідносин, які пов'язані з реалізацію певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і наявність заперечень Верховної Ради України щодо зміни даних правовідносин, у Київської міської ради були відсутні повноваження щодо визнання рішеннями №429/1090 та №430/1091 таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів рішення від 15.05.1986р. №424/3;

- визнаючи таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів рішення від 15.05.1986р. №424/3 та надаючи земельну ділянку третім особам, відповідач вчинив дії щодо припинення права користування Верховною Радою України земельною ділянкою;

- доказів добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою не надано;

- оскаржувані рішення №429-1090 та №429-1091 про передачу третім особам земельної ділянки суперечать приписам ст. ст. 123 та 151 Земельного кодексу України щодо непогодження відведення земельної ділянки із землекористувачем.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені господарським судом під час розгляду справи №32/454-6/51, мають преюдиціальне значення під час вирішення спору у справі №47/472.

Рішенням позивача-1 від 16.02.2012р. №191/7528 „Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011р. №05/4-595-вих-11 на підпункт 1 пункту 1 рішення Київської міської ради від 14.03.2002р. №312/1746 „Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради" (том справи - 1, аркуш справи - 110) було задоволено протест заступника прокурора міста Києва від 08.08.2011р. №05/4-595-вих-11 на пп.1 п.1 рішення позивача-1 від 14.03.2002р. №312/1746 „Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради" та скасовано пп.1 п.1 рішення позивача-1 від 14.03.2002р. №312/1746 „Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Київської міської ради".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2010р. у справі №6/140 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної Ради України до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК-Брок" про: визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.10.07 №423/3257 про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю „ВК-Брок" земельної ділянки на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва; визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.11.2007р. №3262, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-3; зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради скасувати державний акт на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК-Брок" на земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73-77, позовні вимоги було задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 16.11.2007р. №3262. При цьому, суд установив, що оспорюваний договір був укладений без погодження з користувачем земельної ділянки - Верховною Радою України, що є порушенням приписів ст. 95 Земельного кодексу України. Провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення від 01.10.2007р. №423/3257 та зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради скасувати державний акт на право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „ВК-Брок" на земельну ділянку припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд дійшов висновку, що такі спори підвідомчі судам адміністративної юрисдикції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 63-66) вказане судове рішення було скасовано в частині припинення провадження щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Київської міської ради №423/3257 від 01.10.2007р. В цій частині позовні вимоги було задоволено з посиланням на те, що рішення №423/3257 від 01.10.2007р. прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. В частині зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради скасувати державний акт на право власності рішення суду першої інстанції було скасовано і прийнято нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги у зв'язку з недоведеністю порушення прав та охоронюваних законом інтересів Верховної Ради України відповідачем-2. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011р. у справі №50/14, (залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012р. та Вищого господарського суду України від 24.04.2012р.) за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної Ради України до Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" (якого було змінено на належного відповідача - Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", в якому з урахуванням доповнень до позовних вимог прокурор просив визнати недійсним договір іпотеки та поруки земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, розташованої за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 15.08.2008р. між Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ і Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, розташованої за адресою: вул. Глибочицька, 73-77, укладений 12.07.2010р. між Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ і Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", та зобов'язати Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ повернути Верховній Раді України вищевказану земельну ділянку (том справи - 1, аркуші справи - 67-83, 111-126) позов було задоволено частково:

- визнано недійсними договір іпотеки та поруки земельної ділянки від 15.08.2008р., а також договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р.;

- в частині позовних вимог про зобов'язання Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ повернути Верховній Раді України земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, було відмовлено.

При цьому, суди наголошували на наступному:

- при винесенні рішень Київської міської ради №429/1090 та №429/1091 від 29.03.2007р. не було взято до уваги листи Голови Верховної Ради України про те, що на об'єкті за рахунок бюджетних коштів виконано значний обсяг будівельно-монтажних робіт. Крім того, саме на цій частині ділянки мав споруджуватися 205-квартирний будинок як службове житло для народних депутатів України;

- листом №15/21-249 від 05.02.2007р. Голова Верховної Ради України застерігав Київського міського голову, що в матеріалах, які готуються на сесію, допущено суттєву помилку щодо адреси ділянки по вул. Глибочицькій, 73-77, тому що вона своїми межами охоплює ділянку по вул. Глибочицькій, 79-97. У результаті розподілу землі, яка повинна була забезпечувати діяльність парламенту, адреси виявилися підміненими, а саме 73-77 це фактично 73-89, 79-97-89-97;

- укладення 15.08.2008р. та 12.07.2010р. між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та договору про задоволення вимог іпотекодержателя щодо цієї ж земельної ділянки було здійснено всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим вказані договори підлягають визнанню недійсними;

- на час укладання оспорюваних договорів право користування земельною ділянкою належало Верховній Раді України, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2009 по справі № 32/454-6/51;

- оскільки, позивач є користувачем спірної земельної ділянки, її відчуження є порушенням права позивача, яке підлягає захисту;

- підстава, на якій ТОВ "ВК-Брок", а в подальшому і ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ отримали спірну земельну ділянку у власність відпала, а отже дане майно може бути витребуване у вказаних осіб за окремим позовом в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України;

- в момент переходу (12.07.2010р.) до іпотекодержателя (Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ) права власності на земельну ділянку площею 1,074 га, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, за адресою: вул. Глибочицька, 73-77, у Шевченківському районі м. Києва, в судовому порядку було визнано недійсним рішення Київської міської ради, яким іпотекодавцю (ТОВ "ВК-Брок") було передано вказану спірну земельну ділянку, визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між ТОВ "ВК-Брок" і Київською міською радою, а також визнано саме за Верховною Радою України право користування спірною земельною ділянкою;

- власником спірної земельної ділянки є Київська міська рада, яка своїм рішенням №424/3 від 15.05.1986р. делегувала Верховній Раді України право користування цією земельною ділянкою, тоді як остання не є стороною спірних договорів, що, у свою чергу, виключає в даному випадку можливість повернення майна за недійсним правочином саме позивачу (Верховній Раді України).

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. ст. 317-319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В ст. 330 Цивільного кодексу України передбачено, що добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В ст. 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч.5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

В процесі судового розгляду встановлено, що в момент переходу до відповідача, як іпотекодержателя, на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р. права власності на спірну земельну ділянку, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2009р. у справі №32/454-6/51 було визнано недійсним рішення Київської міської ради №23/3257 від 01.10.2007р., яким третій особі, як іпотекодавцю, було передано шляхом продажу вказану земельну ділянку, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №3262 від 16.11.2007р., укладений між третьої особою і позивачем-1, а також визнано право користування цією земельною ділянкою за позивачем-2, що в подальшому згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі №50/14 від 09.11.2011р. стало підставою для визнання недійсним як договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р., так і договору іпотеки від 15.08.2008р.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача-1 та користування позивача-2 поза їх волею і на даний час відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено в судових рішеннях у господарських справах №6/140, №32/454-6/51 та №50/14, третя особа не мала права відчужувати спірну земельну ділянку на користь відповідача шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р.

Таким чином, зібрані у справі докази свідчать, що набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради (позивача-1), як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України (позивача-2), за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

З урахуванням викладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка вибула із володіння позивача-1 та користування позивача-2 поза їх волею, а тому на підставі ст. ст. 330, 388 Цивільного кодексу України має бути витребувана у відповідача на користь позивача-1.

Твердження відповідача про те, що у прокурора відсутні підстави для звернення в інтересах держави в особі позивачів з відповідним позовом до суду, оскільки прокурором невірно визначено позивачів та не зазначено в чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в т.ч. прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада, у даному випадку Київська міська рада (позивач-1), реалізують повноваження власника земельних ділянок.

В свою чергу Верховна Рада України (позивач-2) є державним органом, за яким рішенням Господарського суду міста Києва у справі №32/454-6/51 від 09.07.2009р. визнано право користування спірною земельною ділянкою. Таким чином, у даній справі Верховна Рада України є державним органом, який виступає як учасник земельних відносин.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Оскільки „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція наведена в постановах пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" та №7 від 23.03.2012р. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Посилання відповідача на правомірність набуття ним земельної ділянки у власність, а також невідповідність позовних вимог ст. 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду, викладеній в рішеннях "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. та "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" від 24.06.2003р. не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у вказаних справах рішення Європейського суду ґрунтувалися на тому, що особа приватного права, яка вступає у цивільно-правову угоду з державним органом або іншою особою публічного права, має всі підстави розраховувати на те, що адміністрація діє у межах своєї компетенції, а відтак необхідною до застосування до правовідносин у справах "Федоренко проти України" та "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" є доктрина ultra vires з урахування принципу пропорційності між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, зокрема, права на мирне володіння майном. В свою чергу, у справі №47/472 спір стосується земельної ділянки, набутої відповідачем не від особи публічного права, а від особи приватного права (Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок") на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р., а тому відповідачем не доведено подібність правовідносин у вищенаведених справах, розглянутих Європейським судом і справи № 47/472.

Твердження відповідача про пропуск прокуратурою та позивачами позовної давності також є безпідставним, з огляду на наступні обставини.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Оскільки внаслідок підписання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010р., укладеного відповідачем та третьою особою, відповідач вважав, що він набув у власність спірну земельну ділянку, яка є предметом спору у справі №47/472, то саме з моменту підписання вказаного договору і розпочався перебіг 3-річного строку позовної давності для відповідача у розумінні строку для захисту саме свого особистого права на спірну земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що прокуратура звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 19.12.2011р., про що свідчить відбиток штампу Відділу документального забезпечення місцевого господарського суду на першому аркуші позовної заяви. Тобто, трирічний строк звернення до суду не сплинув і підстави для його застосування відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012р. у справі №47/472 - без змін.

2. Матеріали справи №47/472 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Мартюк А.І.

Михальська Ю.Б.