Постанова

від 07.08.2012 по справі 5009/102/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2012 р. Справа № 5009/102/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. -головуючого Гоголь Т.Г. Костенко Т.Ф. за участю представників сторін: позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "НІКС-С" на постановувід 29.05.2012 року Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 5009/102/12 господарського суду Запорізької області за позовом Приватного підприємства "НІКС-С" до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 простягнення 749 745,00 грн. В С Т А Н О В И В :

ПП "НІКС-С" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення з відповідача збитків у розмірі 749 745 грн., посилаючись на приписи статей 22, 509, 526, 610, 623, 626, 951 Цивільного кодексу України та статті 224, 225 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору складського зберігання від 01.08.2011 р. за актами приймання-передачі від 25.09.2011 р, 26.09.2011 р., від 27.09.2011 р., від 28.09.2011 р. позивачем було передано відповідачу насіння соняшнику загальною кількістю 227 тон 300 кг на зберігання строком до 17.10.2011 р.

Проте, у строк встановлений договором, на вимогу позивача від 15.10.2011 р. про повернення продукції та гарантії оплати, відповідач насіння не повернув.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.03.2012 р. (суддя Мойсеєнко Т.В.) позовні вимоги задоволені, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "НІКС-С" 749 745,00 грн. збитків та 14994,90 грн. витрат зі сплати судового збору.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 Донецький апеляційний господарський суд (судді: Діброва Г.І., Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) постановою від 29.05.2012 р. рішення господарського суду Запорізької області від 05.03.2012 р. скасував, прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ПП "НІКС-С" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2012 р. скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та застосуванням судом норм матеріального права, які не підлягали застосуванню в даному випадку.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та статті 945, 950, 951 Цивільного кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2011 року між ФОП ОСОБА_1 ("склад") та Приватним підприємством "НІКС-С" (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання, згідно умов якого склад зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігати товар, переданий йому поклажодавцем і повернути цей товар поклажодавцеві у схоронності.

Докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка мають бути визначені в акті прийняття товару на зберігання, що видаються складом поклажодавцеві безпосередньо після передання товару на зберігання (підпункт 1.2.1).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що строк зберігання визначається поклажодавцем у акті передачі товару.

Згідно пункту 1.4 договору, місце зберігання товару: нежитлова будівля літ. "А" загальною площею 236,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 2.5 договору, склад зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути йому товар навіть тоді, коли передбачений договором строк його зберігання не закінчився.

Пунктами 2.6, 2.7, 2.8 договору сторони визначили, що склад зобов'язаний здійснити розрахунок та виставити поклажодавцю обґрунтовану вимогу про оплату наданих послуг не пізніше п'ятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Поклажодавець зобов'язаний оплатити надані послуги із зберігання товару відповідно до пункту 4.1 договору не пізніше 20 календарних днів з моменту отримання вимоги складу. При виявленні пошкодження товару оплата наданих послуг складу поклажодавцем не здійснюється.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1 цього договору та закінчується до 31.12.2012 р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 6.1, 6.2, 6.3 договору).

Предметом спору у даній справі є вимога ПП "НІКС-С" про стягнення з ФОП ОСОБА_1 збитків, спричинених неповеренням після спливу строку зберігання насіння соняшнику в кількості 227,300 тон на суму 749 745 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що між сторонами укладено договір зберігання.

Відповідно до вимог статей 938 , 942 , 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 526 вказаного Кодексу встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 Господарського кодексу України .

Відповідно до загальних умов виконання господарських зобов'язань, визначених у статті 193 Господарського кодексу України , кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Відповідно до положень статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

Суд першої інстанції вказав, що факт передачі зерна соняшника на зберігання позивач підтвердив належними письмовими доказами - договором зберігання та актами приймання-передачі зерна. Вартість майна, яке передано на зберігання, визначена у актах приймання-передачі майна на зберігання, та складає 749745,00 грн.

При цьому, суд вказав, що відмову повернення майна відповідач аргументує тим, що майно фактично йому не передавалось, а акти ним не підписувались, що, як встановлено судом, відповідачем не доведено та не підтверджено жодними доказами. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу фальсифікації підписів на актах відповідачем не надано, а відсутність печатки на актах не свідчить про підробку актів та їх недійсність.

Крім того, судом було зазначено, що фактично відповідач посилається на недотримання сторонами порядку оформлення передачі майна на зберігання, який передбачений Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та до спірних правовідносин сторін не застосовується.

Відповідно до пункту 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. До складських документів статтею 37 вказаного Закону віднесено прості та подвійні складські свідоцтва і складську квитанцію.

Пунктом 15 статті 1 цього Закону визначено, що зерновим складом є юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

Стаття 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначає перелік суб'єктів зберігання зерна, який не є виключним.

Разом із цим, зберігання зерна з видачею складських документів відповідно до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" здійснюють саме зернові склади, оскільки згідно зі статтею 11 цього Закону, послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність правилам і технічним умовам у відповідній сфері. Видача сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється на платній основі спеціально уповноваженим державним органом у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.

Статтею 2 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та подвійні складські свідоцтва" встановлено, що складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.

Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що відповідач не є зерновим складом та не вправі видавати складські документи, що також підтверджується листом № 63 /19 від 21.02.2012 р. Запорізької обласної державної хлібної інспекції, а спірні правовідносин сторін регулюються загальними нормами Цивільного кодексу України про зберігання, виконання зобов'язань та відшкодування збитків за порушення зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції висновки місцевого суду спростував, виходячи з того, що акти приймання -передачі насіння на зберігання не скріплені печатками відповідача, поряд з тим, що інший акт (а.с. 89) складений на виконання договору від 01.08.2011 р. № 01, печатками скріплений, в актах відсутні індивідуальні ознаки переданого майна, а відтак такі докази не є належними та допустимими.

Також місцевим судом помилково прийнято в якості доказу протокол огляду місця події від 12.10.2011 р., який не має преюдиціального значення та складений за згодою відповідача, а постановою оперуповноваженого СДСБЕЗ Бердянського РВ ГУМВС від 17.10.11 р., було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ПП ОСОБА_1 за фактом крадіжки майна ПП "Нікс-С" за відсутністю в діянні складу злочину та наявністю між сторонами цивільно-правових відносин.

Інших доказів позивач не надав, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які б підтверджували позовні вимоги.

Касаційна інстанція не може погодитись з такими висновками, оскільки вартість майна та його перелік зазначені в актах і це встановлено судом першої інстанції, а протокол огляду місця події враховано як додатковий доказ.

Відбиток печатки не є обов'язковим реквізитом первинного бухгалтерського документу, яким в даному випадку є акти приймання -передачі зерна (а.с. 26-30), оскільки вони відображають суть господарської операції.

За приписами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У статті 9 вказаного Закону міститься визначення поняття первинний документ та встановлені обов'язкові реквізити, як-то: назва документа (форма); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/70, затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Розділом 2 вказаного Положення визначено поняття первинного документу та пунктом 2.4 визначені обов'язкові реквізити первинного документу, аналогічні тим, що передбачені у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Пунктом 2.5 Положення встановлено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Тобто, печатка на первинному документі не визначена як обов'язковий реквізит такого виду документа.

Натомість особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції є обов'язковим реквізитом первинного документу.

Крім того, згідно частини 1 статті 937 Цивільного кодексу України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Одночасно судом апеляційної інстанції не спростований висновок місцевого суду про відсутність доказів того, що відповідачем не підписані акти приймання -передачі, які підтверджують факт прийняття зерна на зберігання.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції стосовно доказової сили актів приймання -передачі насіння на зберігання є таким, що суперечить вищевказаним нормам матеріального права.

Відповідно до статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування прийнятої у даній справі постанови Донецького апеляційного господарського суду та залишення рішення суду першої інстанції в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 6 статті 111 9 , статтею 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2012 року у справі № 5009/102/12 господарського суду Запорізької області скасувати.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.03.2012 р. у даній справі залишити в силі.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "НІКС-С" задовольнити.

Головуючий суддя Н. Волковицька

Судді: Т. Гоголь

Т. Костенко