Рішення

від 19.06.2012 по справі 11/216пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.06.12 р. Справа № 11/216пн

Суддя господарського суду Донецької області Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Нєразік М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою закритого акціонерного товариства „Самоцветы", м. Слов'янськ, Донецька область

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник", м. Слов'янськ, Донецька обл.

за участю третьої особи1 Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

за участю третьої особи2 фізичної особи - підприємця Павленко ( Домбровської) К.М.

про визнання права власності

за позовною заявою третьої особи з самостійним вимогами на предмет спору Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

до позивача закритого акціонерного товариства „Самоцветы", м. Слов'янськ, Донецька обл.

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник", м. Слов'янськ, Донецька обл.

про визнання права власності

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи1: Горожанкін В.Ю. за довір.

від третьої особи2: не з'явився

У грудні 2008 року позивач - закрите акціонерне товариство "Самоцветы", звернулось в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівник" про визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: адміністративної будівлі, літ. А-2, площею 91,2 кв. м; павільйону вітерець, літ. Б, площею 78,1 кв. м; будівлі літ. В1, площею 12,2 кв. м.; будівлі, літ. В2, площею 11,9 кв. м; будівлі літ. В3 площею 12,3 кв. м; будівлі, літ. В4, площею 12,1 кв. м; будівлі літ. В5 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. В6 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. В7 площею 12,6 кв. м; будівлі літ. В8 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. В9 площею 12,4 кв. м; будівлі літ. В10 площею 12,2 кв. м; будівлі літ. В11 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. В12 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. В13 площею 16,2 кв. м.; будівлі літ. В14 площею 12,2 кв. м; будівлі літ. В15 площею 12,0 кв. м; будівлі літ. В16 площею 12,0 кв. м; будівлі літ. В17 площею 11,9 кв. м; будівлі літ. В18 площею 11,0 кв. м; будівлі літ. В19 площею 12,2 кв. м; будівлі літ. В20 площею 11,9 кв. м; будівлі літ. В21 площею 12,1 кв. м; будівлі літ. В22 площею 12,1 кв. м; будівлі літ. В23 площею 12,0 кв. м; будівлі літ. В24, площею 12,0 кв. м; будівлі літ. В25, площею 16,9 кв. м; будівлі літ. В26 площею 18,4 кв. м; душової в/с літ. Г; павільйону-столової літ. Д, площею 17,7 кв. м; вбиральні в/с літ. Е; будівлі літ. Ж1 площею 10,9 кв. м; будівлі літ. Ж2 площею 10,9 кв. м; будівлі літ. Ж3 площею 15,0 кв. м; будівлі літ. Ж4 площею 12,4 кв. м; сараю в/с літ. З; будівлі літ. Л1 площею 13,2 кв. м; будівлі літ. Л2 площею 12,3 кв. м; будівлі літ. Л3 площею 19,2 кв. м; будівлі літ. М. площею 16,2 кв. м; будівлі літ. Н площею 10,1 кв. м; будівлі літ О площею 10,0 кв. м; сараю для помпи літ. П; скважини для води.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 30.09.1993, укладеного між Донецьким регіональним відділенням фонду державного майна та орендним підприємством олівцева фабрика "Самоцветы" та акту приймання-передачі від 25.11.1993, позивач є власником цілісного майнового комплексу, а також об'єктів соціально-побутового призначення, зокрема, туристичної бази "Тенистая дубрава", які були передані організації орендарів безоплатно, відповідно до частини 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств". З посиланням на те, що відповідач заперечує право власності позивача на зазначений туристичний комплекс, позивач на підставі ст. ст. 19, 124 Конституції України, ст. ст. 321, 328 Цивільного кодексу України, просить визнати за ним право власності на нежитлові будівлі та споруди Туристичної бази "Тенистая дубрава".

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.01.2009р. у справі №11/216пн позов задоволений у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2009р. за результатами розгляду касаційної скарги, поданої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2009р. у справі №11/216пн -скасовано, а справу №11/216пн направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду ухвалою господарського суду Донецької області від 26.10.2009р. до участі у справі у якості третьої особи залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

06.11.2009р. третя особа -Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулося до господарського суду з позовною заявою з самостійними вимогами на предмет спору до ЗАТ Самоцветы", ТОВ "Машинобудівник" про визнання права власності, яка ухвалою господарського суду Донецької області від 10.11.2009р. прийнята для спільного розгляду з позовом ЗАТ Самоцветы".

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Донецької області від 21.12.2009р. у справі №11/216пн у позові ЗАТ "Самоцветы" відмовлено повністю; позовні вимоги Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області задоволено у повному обсязі; визнано за Регіональним відділенням фонду державного майна України по Донецькій області право власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

З апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в порядку ст. 91 ГПК України звернулась особа, яка не брала участь у справі - фізична особа-підприємець Домбровська (Павленко) Крістіна Миколаївна, оскільки прийняте місцевим господарським судом рішення порушує її права та законні інтереси, з посиланням на те, що 01.09.2009р. між ЗАТ "Самоцветы" (продавець) та Домбровською К.М. (покупець) укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", що знаходиться в смт. Райгородок, Слов'янського району, Донецької області, по вул. 1-го Травня, 179 на земельній ділянці Райгородоцької селищної Ради. На підставі зазначеного договору за Домбровською К.М. зареєстровано право власності на спірне майно. Проте, до участі у справі вона залучена не була, а отже оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права. Згідно свідоцтва про одруження від 13.08.2010, Домбровською Крістіною Миколаївною змінено прізвище на Павленко.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. у справі №11/216пн залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Павленко (Домбровську) Крістіну Миколаївну.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2009р. у справі №11/216пн скасовано; визнано за ЗАТ "Самоцветы" право власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", розташовані за адресою: АДРЕСА_1, (станом на момент порушення (невизнання) його права власності з боку відповідача -09.12.2008р.); відмовлено Регіональному відділенню фонду державного майна України по Донецькій області у задоволенні позовних вимог про визнання права власності.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012р. по справі №11/216пн рішення господарського суду Донецької області від 21.12.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. скасовано і справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 13.03.2012р. справа №11/216пн прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 10.05.2012р. для розгляду справи призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Демідову П.В., Сич Ю.В.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 19.06.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В постанові Вищого господарського суду України від 14.02.2012р. вказані наступні недоліки, допущені судами під час розгляду даної справи, а саме: суди не з'ясували до кінця правовий зміст і підстави заявлених вимог та правову природу спірних правовідносин, а звідси і не встановили дійсні права та обов'язки сторін; спір виник з відмови відповідача укладати договір оренди, а тому, в силу існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність між позивачем та відповідачем спору про право власності або його заперечення; позивач звернувся з позовом про визнання права власності на спірне майно, проте судами не з'ясовано обставини справи щодо змісту прав позивача на звернення з таким позовом; суди не врахували визначені законом способи захисту порушенного права.

Також, слід зауважити, що апеляційний господарський суд приймаючи до провадження апеляційну скаргу ФОП Павленко (Домбровської) К.М. та залучаючи її до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу від 01.09.2009р. укладений позивачем з фізичною особою Домбровською К.М.; при цьому приймаючи як беззаперечний факт набуття Домбровською К.М. права власності на спірне майно, судом апеляційної інстанції, з урахуванням предмету спору, не надано належної правової оцінки договору купівлі-продажу від 01.09.2009р., який укладений між сторонами на підставі рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2009р. у справі 11/216пн, яке скасовано постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2009р.

Таким чином, в ході розгляду справи господарськими судами не були з'ясовані всі обставини з якими законодавство пов'язує можливість визнання права власності за особою, що вважає себе власником спірного майна.

Згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи по суті господарський суд Донецької області з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України дійшов наступних висновків:

Відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", який був чинний на момент проведення приватизації, організацією орендарів олівцевої фабрики „Самоцветы", правонаступником якої відповідно до розпорядження голови виконкому Слов'янської міської ради народних депутатів № 3700-р від 31 грудня 1993 року є закрите акціонерне товариство „Самоцветы", було прийнято рішення про приватизацію майна, що було передано в оренду орендному підприємству олівцевої фабрики „Самоцветы", шляхом його викупу, що підтверджується протоколом зборів організації орендарів олівцевої фабрики „Самоцветы" № 3 від 15 лютого 1993 року.

На виконання зазначеного рішення Регіональному відділенню фонду державного майна України по Донецькій області була подана заява на приватизацію. Донецьким регіональним відділенням фонду державного майна України, розглянувши заяву про приватизацію, прийнято рішення про приватизацію майна, що було передано в оренду організації орендарів олівцевої фабрики „Самоцветы", про що було повідомлено листом №2425 від 13 серпня 1993 року.

08.09.1993р. протоколом зборів організації орендарів олівцевої фабрики „Самоцветы" № 5 погоджений план приватизації державного майна.

Згідно наказу Донецького регіонального відділення фонду державного майна України №970 від 09 вересня 1993 року затверджений план приватизації, розділом 5 "Порядок і умови використання об'єктів соціально-побутового призначення" якого передбачено безоплатну передачу покупцеві об'єкта соціально-побутового призначення -туристичної бази.

На виконання вищезазначеного плану приватизації 30 вересня 1993 року між Донецьким регіональним відділенням фонду державного майна та орендним підприємством олівцева фабрика „Самоцветы" укладено договір купівлі-продажу державного майна, що орендується орендним підприємством олівцева фабрика „Самоцветы" № 61.

Відповідно п.1 договору продавець продає, а покупець купує майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", яке розташоване за адресою: Україна, 343204, м.Слов'янськ, Донецької обл., вул. Парижської комуни, 23 та згідно договору оренди з правом викупу від 16 жовтня 1992 року, було передане організації орендарів орендного підприємства олівцевої фабрики „Самоцветы" у тимчасове користування з викупом (умови викупу обумовлені у додатковій угоді до договору оренди з правом викупу від 16.10.1992 року).

Згідно п.2 договору вартість приватизованого державного майна складає 577 477,00 крб. Акт оцінки і ціни об'єкта приватизації затверджена у регіональному відділенні фонду державного майна України від 09.09.1993р. наказ №969. Цей акт є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу.

25 листопада 1993 року між сторонами дговору підписаний акт прийома-передачі державної частини майна, що взята в оренду з викупом цілісного майнового комплексу орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы".

В пункті 3 вказаного акту зазначено, що крім того підприємству передається безоплатно у відповідності до ст.24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств і організацій" об'єкти соціально-побутового призначення -піонертабір, турбаза, здравпункт, залишковою вартістю 129929 тис.крб.

31.12.1993р. орендне підприємство олівцева фабрика „Самоцветы" перереєстровано у закрите акціонерне товариство „Самоцветы", згідно розпорядження виконавчого комітету Слов'янської міської ради народних депутатів №3700-р від 31.12.1993р.

Відповідно до рішення №5/6-123 від 014.11.2006р. Райгородська селищна рада вирішила надати „ЗАТ „Самоцветы" згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,75 га в оренду терміном на 50 років із земель рекреаційного призначення Райгородської селищної ради для функціонування та експлуатації туристичної бази „Тенистая дубрава", а рішенням №5/6-124 від 01 листопада 2006 року Райгородська селищна рада вирішила укласти попередній договір про укладання договору оренди земельної ділянки у майбутньому на період розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 50 років на землях рекреаційного призначення Райгородської селищної ради для функціонування та експлуатації туристичної бази „Тенистая дубрава" з ЗАТ „Самоцветы".

02.11.2006р. між вказаними сторонами укладено попередній договір про укладення договору оренди земельної ділянки у майбутньому, зареєстрований за №32 від 14.02.2007р.

21 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено попередній договір оренди нерухомого майна.

Попереднім договором сторони передбачили, що позивач за плату на певний строк передає у користування відповідачеві нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Листом від 24 листопада 2008 року № 10/11позивач запропонував відповідачеві укласти основний договір оренди нерухомого майна. У відповіді № 07/12 від 09 грудня 2008 року, проте на зазначений лист відповідач відмовився укласти договір оренди нерухомого майна (основний договір) мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до статті 761 ЦК України право передачі майна в оренду (найм) має власник речі або особа, якій належать майнові права, а наданий позивачем договір купівлі-продажу від 30 вересня 1993 року, укладений між Донецьким регіональним відділенням фонду державного майна України та організацією орендаторів орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы" та акт приймання-передачі майна від 25 листопада 1993 року не є правовстановлюючими документами, які б підтверджували право власності позивача на зазначене нерухоме майно.

Позивач, вважаючи, що відповідач не визнає право власності на майно (нежитлові будівлі та споруди туристичної бази „Тенистая дубрава", розташовані за адресою: Донецька область, Слов'янський район, селище Райгородок, вул.1-го Травня, за позивачем, звернувся з позовом до суду за захистом порушенного права.

Тобто, предметом позовних вимог є визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ст.ст. 321, 328, 392 Цивільного кодексу України.

При цьому, заперечення прав позивача полягає у відмові відповідача укладати договір оренди спірного майна на виконання попереднього договору оренди нерухомого майна від 21.10.2008р.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст. 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу зазначених норм вбачається, що такий позов має бути позадоговірним.

В той же час судом встановлено, що спір виник з відмови відповідача укладати договір оренди, а тому, в силу існування між сторонами зобов'язальних правовідносин, між позивачем та відповідачем спір про право власності або його заперечення відсутній.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально визначеного майна, право якого оспорюються або не визнається іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах, а відповідачем - особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Натомість, право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, підлягає захисту шляхом застосування відповідних норм зобов'язального права, а не норм, що регулюють право власності або інші речові права, тому заявлена до суду вимога позивача про визнання права власності в даному випадку не є належним способом захисту цивільних прав та інтересів згідно діючого законодавства.

Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 р. у справі N 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги закритого акціонерного товариства „Самоцветы" до товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник" про визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, необґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Регіональним відділенням фонду державного майна України по Донецькій області заявлено самостійні вимоги на предмет спору на підставі того, що під час приватизації туристична база „Тенистная дубрава" не увійшла до вартості майна, яке викупалося організацією орендарів орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", тому спірне майно є державною власністю та входить до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд вважає вимоги третьої особи такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі враховуючи наступне:

Відповідно до ст.1 Закону України „Про приватизацію державних підприємств" у редакції, яка діяла на час проведення приватизації орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", приватизація майна державних підприємства України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Згідно зі ст.2 вказаного Закону одним із принципів приватизації є здійснення приватизації на платній основі.

Поряд з цим, ст.15 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств" визначено, що приватизація державного майна здійснюється шляхом:

-продажу об'єктів приватизації та незавершеного будівництва на аукціоні, за конкурсом, в тому числі з виключним застосуванням майнових сертифікатів, вільно конвертованої валюти;

-продажу часток (акцій, паїв) у майні підприємства на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

-викупу майна державного підприємства, зданого в оренду;

-викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації;

-викупу об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів.

Відповідно до п. 2 плану приватизації, затвердженого 09.09.1993р., комісією по приватизації встановлено вартість майна цілісного майнового комплексу, в тому числі майна, що підлягає викупу. Пункт 5 вказаного плану містить перелік об'єктів соціально-побутового призначення, які не увійшли до вартості об'єкту приватизації.

Судом встановлено, що згідно вказаного договору купівлі -продажу державного майна №61 від 30.09.1993р., вартість приватизованого державного майна складає 577 477 тис.крб.

Акт оцінки та вартість об'єкту приватизації затвердженого наказом Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України №969 від 09.09.1993р. є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу №61.

Відповідно до п.12 акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы" №969 від 09.09.1993р., вартість цілісного майнового комплексу складає 1 758 113 тис.крб.

Як вбачається із п.13 зазначеного акту оцінки, із вартості цілісного майнового комплексу було виключено вартість на загальну суму 1 182 027 тис.крб., зокрема майно щодо якого встановлено пільги (об'єкти соціально-побутового призначення, піонертабір, турбаза, оздоровчий пункт) вартістю 129 929 тис.грн.

Згідно п.15 акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендованого підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", вартість майна, що підлягає приватизації становить 576 086 тис.крб. Проте, враховуючи до оцінку повністю замортизованих засобів у сумі 1 391 тис.крб. (п.18 акту оцінки), загальна вартість майна, що викупається товариством складає 577 477 тис.грн. (п.20 акту).

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, у власність закритому акціонерному товариству „Самоцветы" із загальної вартості цілісного майнового комплексу було передано тільки майно вартістю 577 477 тис.крб., без майна щодо якого встановлено пільги (об'єкти соціально-побутового призначення, піонертабір, турбаза, оздоровчий пункт) вартістю 129 929 тис.грн.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», в редакції, яка діяла на момент приватизації, товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Вказана пільга передбачає передачу об'єктів соціально-побутового призначення, що створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку, у безоплатне користування. Вказане підтверджується Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою КМУ від 08.09.1993р. №717, яка передбачала, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, для якого встановлені пільги, тобто організації орендарів надана пільга у вигляді отримання безоплатно у користування цих об'єктів, за які вони не повинні були сплачувати кошти. Кошти сплачувалися тільки за майно, яке входило до складу приватизованого майна (тобто сплачувалися кошти лише за те майно, у якого змінювалася форма власності). За об'єкти соціально-побутового призначення організація орендарів кошти не сплачувала, а самі об'єкти залишалися об'єктами державної власності, якими вони мали право користуватися до прийняття органом управління, а сааме - органом приватизації відповідного управлінського рішення, тобто вирішення питання щодо їх подальшої долі.

Крім того, одним із принципів приватизації є її здійснення на платній основі. При цьому, безоплатна передача майна у власність суперечить принципам приватизації.

В постанові Вищого арбітражного суду України від 05.02.2001р. по справі №04-1/17-8/178 викладена правова позиція, згідно якої безпідставними визнаються посилання на ст. 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», які грунтуються на помилковому тлумаченні вказаної норми, якою в дійсності передбачено лише безоплатну передачу об'єктів соціально-побутового призначення у користування підприємствам. Чиним законодавством про приватизацію не передбачено такий спосіб відчуження державного майна як безоплатна передача. В противному разі це суперечить власне оплатним засадам приватизації державного майна, що визначені імперативними вимогами ст.ст. 1, 2, 15 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», згідно яких приватизацією є відчуження державного майна на користь недержавних юридичних осіб та фізичних осіб, заснованих на принципі оплатного продажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.10.2010р. по справі №33-16/39-09-1303.

Отже, оскільки під час приватизації туристична база „Тенистная дубрава" не увійшла до вартості майна, яке викупалося організацією орендарів орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", спірне майно є державною власністю та входить до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно із ст.20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України право власності -є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до п.3, п.2 ст. 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник має право пред'являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що під час приватизації туристична база „Тенистная дубрава" не увійшла до вартості майна, яке викупалося організацією орендарів орендного підприємства олівцева фабрика „Самоцветы", спірне майно є державною власністю та входить до сфери управління Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, тому вимоги третьої особи підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, підлягають стягненню з позивача та відповідача в доход державного бюджету (відносно вимог третьої особи).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову закритого акціонерного товариства „Самоцветы", м. Слов'янськ, Донецька область до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник", м. Слов'янськ, Донецька область, за участю третьої особи1 Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, за участю третьої особи2 фізичної особи - підприємця Павленко ( Домбровської) К.М., про визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити повністю.

Позовні вимоги третьої особи з самостійним вимогами на предмет спору Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області до закритого акціонерного товариства „Самоцветы", м. Слов'янськ, Донецька область, до товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник", м. Слов'янськ, Донецька область, про визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази "Тенистая дубрава", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за Регіональним відділенням фонду державного майна України по Донецькій області право власності на нежитлові будівлі та споруди туристичної бази „Тенистая дубрава", розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: адміністративної будівлі, літ. А-2, площею 91,2кв.м.; павільйону вітерець, літ. Б, площею 78,1кв.м; будівлі літ. В1, площею 12,2кв.м.; будівлі, літ. В2, площею 11,9кв.м; будівлі літ. В3 площею 12,3кв.м; будівлі, літ. В4, площею 12,1кв.м; будівлі літ. В5 площею 12,3кв.м; будівлі літ. В6 площею 12,3кв.м; будівлі літ. В7 площею 12,6кв.м; будівлі літ. В8 площею 12,3кв.м; будівлі літ. В9 площею 12,4кв.м; будівлі літ. В10 площею 12,2 кв.м; будівлі літ. В11 площею 12,3кв.м; будівлі літ. В12 площею 12,3 кв.м; будівлі літ. В13 площею 16,2 кв.м.; будівлі літ. В14 площею 12,2кв.м; будівлі літ. В15 площею 12,0кв.м; будівлі літ. В16 площею 12,0кв.м.; будівлі літ. В17 площею 11,9кв.м; будівлі літ. В18 площею 11,0кв.м; будівлі літ. В19 площею 12,2кв.м; будівлі літ. В20 площею 11,9кв.м; будівлі літ. В21 площею 12,1кв.м; будівлі літ. В22 площею 12,1кв.м; будівлі літ. В23 площею 12,0кв.м; будівлі літ. В24 площею 12,0кв.м; будівлі літ. В25 площею 16,9кв.м; будівлі літ. В26 площею 18,4кв.м; душової в/с літ.Г; павільйону-столової літ. Д площею 17,7кв.м; вбиральні в/с літ. Е; будівлі літ. Ж1 площею 10,9кв.м; будівлі літ. Ж2 площею 10,9 кв.м; будівлі літ. Ж3 площею 15,0кв.м; будівлі літ. Ж4 площею 12,4кв.м; сараю в/с літ. З; будівлі літ. Л1 площею 13,2кв.м; будівлі літ. Л2 площею 12,3кв.м; будівлі літ. Л3 площею 19,2кв.м; будівлі літ. М площею 16,2кв.м; будівлі літ. Н площею 10,1кв.м; будівлі літ О площею 10,0кв.м; сараю для помпи літ. П; скважини для води.

Стягнути з закритого акціонерного товариства „Самоцветы", м.Слов'янськ, Донецька область (ідентифікаційний код 02969567) на користь державного бюджету (рахунок 31111095700006 банк ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34687001, одержувач - УДК у Київському районі м. Донецька) державне мито у сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Машинобудівник", м. Слов'янськ, Донецька область (ідентифікаційний код 32233329) на користь державного бюджету (рахунок 31111095700006 банк ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34687001, одержувач - УДК у Київському районі м. Донецька) державне мито у сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Гриник М.М.

Суддя Демідова П.В.

Суддя Сич Ю.В.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2012р.