Рішення

від 07.08.2012 по справі 42/406

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 42/406 07.08.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло киянам" м. Києва

до Публічного акціонерного банку "Альфа-банк" м. Києва

про визнання договору недійсним.

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача не з'явився,

від відповідача Стасюк А.В.

СУТЬ СПОРУ:

у грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло киянам" звернулося в суд з указаним позовом, щодо якого 6 червня 2012 р. надав додаткові пояснення.

Позивач зазначав, що у серпні 2011 року йому стало відомо, що на підставі договору поруки № SMERS 00936/3 від 7 травня 2008 р. він поручився перед відповідачем за виконання Пшегодським Миколою Станіславовичем договорів про надання траншу №№ SME 0011911 від 7 травня 2008 р., SME 0012637 від 8 травня 2008 р., SME 001275 від 12 травня 2008 р., SME 0012813 від 14 травня 2008 р.

Указаний договір поруки укладений від його імені колишнім директором Смірновим В.А. на виконання рішень загальних зборів товариства, оформлених протоколами №№ 17 від 15 квітня 2008 р., 19 від 12 травня 2008 р. та 20 від 14 травня 2008 р., які були прийняті з порушенням вимог ст. 116 ЦК України, ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" та згодом рішенням господарського суду м. Києва від 28 лютого 2012 р. у справі № 5011-38/628-2012 визнані недійсними.

Затвердження договорів на суму вище 10000 розмірів мінімальної заробітної плати, яким є спірний договір поруки, відповідно до вимог ст. 41 Закону України "Про господарські товариства", положень п. 11.4.17 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло киянам" було віднесено до компетенції загальних зборів цього товариства.

Посилаючись на те, що спірний правочин укладено директором з перевищенням повноважень щодо представництва його товариства, позивач на підставі ч. 2 ст. 203, ст.ст. 215, 244 ЦК України просив визнати договір поруки № SMERS 00936/3 від 7 травня 2008 р. недійсним.

У попередніх судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені вимоги. У судове засідання 7 серпня 2012 р. представник позивача повторно не з'явився, про час і місце його проведення повідомлений в установленому порядку, про що свідчить подане через канцелярію суду 6 серпня 2012 р. клопотання про відкладення розгляду справи. Доказів поважності причин неявки представника позивача у судове засідання не надано. Зайнятість представника в інших судових засіданнях не позбавляє позивача можливості призначити у справу іншого представника. Тому такі причини неявки не є поважними.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства. У судовому засіданні 7 серпня 2012 р. відповідач подав заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ст. 80 ГПК України у зв'язку з укладенням сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Згідно вимог ч 2 ст. 12 ГПК України визначено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" (далі-Закону) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

У п. 7 ст. 6 (у редакції на дату укладення спірного договору) передбачено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 р. № 1-рп/2008 визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в § 7 ст. 2, ст. 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України).

Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи викладене та з огляду на приписи ч. 3 ст. 215 ЦК України, виключно судом, віднесеним до системи судів загальної юрисдикції, розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним.

За таких обставин суд вважає, що дана справа підвідомча господарському суду та відповідно до вимог ст. 77 ГПК України може бути розглянута у відсутності представника позивача за наявними матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 7 травня 2008 р. між відповідачем та Пшегодським Миколою Станіславовичем було укладено рамкову угоду № SMERS 00936, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався в межах 180 місяців з дати укладення цієї угоди на підставі відповідних договорів відкрити останньому кредитну лінію та/або акредитив, та/або надати гарантію, та/або овердрафт, та/або транш (кредитні продукти) у загальному розмірі не більше 3000000 доларів США або еквівалент у гривні або євро. Умови та порядок надання кредитних продуктів, порядок та строки їх повернення, штрафні санкції, процентна ставка за користування кредитом, права і обов'язки сторін та інші умови передбачено встановлю вати відповідними договорами про відкриття кредитної лінії, надання траншу, надання овердрафту, відкриття акредитиву, надання гарантій

Того ж дня між тими ж сторонами було укладено договір про надання траншу № SME0011911, відповідно до умов якого у порядку та згідно рамкової угоди відповідач зобов'язався надати Пшегодському М.С. кредит у розмірі 995000 доларів США на 180 місяців зі сплатою 14,5 % річних.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних правочинів, оригінали яких оглянуті у судовому засіданні, поясненнями відповідача, частково позивача.

Також встановлено, що 7 травня 2008 р. між сторонами у справі був укладений договір поруки № SMERS 00936/3, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання Пшегодським М.С. зобов'язань за вищевказаними рамковою угодою та договором траншу у повному обсязі цих зобов'язань.

Згодом додатковими угодами від 8 травня 2008 р., 12 травня 2008 р., 14 травня 2008 р., 7 червня 2009 р. тими ж сторонами вносилися зміни до вказаного договору поруки у зв'язку з укладенням між відповідачем та Пшегодським М.С. інших договорів траншу №№ SME0012637 від 8 травня 2008 р., SME001275 від 12 травня 2008 р., SME0012813 від 14 травня 2008 р., зміною процентних ставок та графіків повернення кредиту.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями відповідача, наявними у матеріалах справи копіями зазначених договору поруки і додаткових угод до нього, поясненнями сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності з вимогами ч.ч. 1-3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З тексту спірного договору поруки слідує, що від імені позивача він підписаний директором Смірновим В.А.

Відповідно до вимог ст.ст. 97-99 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Відносини з приводу управління товариством з обмеженою відповідальністю врегульовані ст. 145 ЦК України, ст.ст. 58, 59, 62 Закону України "Про господарські товариства", за змістом яких вищим органом такого товариства є загальні збори його учасників, також у товаристві створюється виконавчий орган, компетенція якого, порядок ухвалення рішень і вчинення дій від імені товариства встановлюються цими Кодексом і Законом, іншими законами і статутом товариства.

Заявлені вимоги зводяться до того, що директор товариства не мав повноважень на укладення спірного правочину, оскільки рішення загальних зборів учасників про надання йому таких повноважень є недійсними.

На час виникнення спірних правовідносин питання управління товариством позивача були врегульовані розділом 11 статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників № 14 від 24 грудня 2007 р., який був зареєстрований державним реєстратором Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації 24 березня 2008 р. (т. І а.с. 21-37).

Згідно з положеннями цього статуту органами управління товариства позивача були загальні збори учасників та директор як виконавчий орган. Компетенція останнього, порядок ухвалення рішень і вчинення ним дій від імені товариства визначені п.п. 11.14-11.20 статуту.

Посилання позивача на п. 11.4.17 статуту товариства, згідно з яким до компетенції загальних зборів учасників віднесено затвердження договорів на суму вище 10000 розмірів мінімальної заробітної плати, не свідчать про обмеження повноважень директора на представництво позивача під час укладення спірного договору.

Системний аналіз положень статуту позивача свідчить, що передбачена п. 11.4.17 компетенція загальних зборів учасників товариства стосується затвердження вже укладених від імені товариства договорів, а не попереднього погодження правочинів до їх укладення директором. Посилання позивача з цього приводу суперечать змісту його статутних документів, тому є необгрунтованими.

Згідно з роз'ясненнями пленуму Верховного Суду України, даними у абз. 3 п. 40 постанови № 13 від 24 жовтня 2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", судам необхідно враховувати, що в п. "і" ч. 5 ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення. У разі, якщо право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, факт незатвердження договору після укладення не зумовлює його недійсності.

Доказів встановлення товариством позивача обмеження повноважень директора на укладення спірного договору не надано.

Сам по собі факт існування на час укладення спірного договору та додаткових угод до нього рішень загальних зборів товариства позивача, оформлених протоколами №№ 17 від 15 квітня 2008 р., 19 від 12 травня 2008 р. та 20 від 14 травня 2008 р., щодо надання директору повноважень на підписання договору поруки, які згодом рішенням господарського суду м. Києва від 28 лютого 2012 р. у справі № 5011-38/628-2012 були визнані недійсними, не дають підстав для визнання його недійсним із викладених у позові підстав.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 92, ст. 241 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р. (п. 42 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 жовтня 2008 р.)

Всупереч вимог ст. 33 ГПК України суду не доведено факту порушення відповідачем прав позивача у спірних правовідносинах.

За таких обставин у задоволенні позову відповідно до вимог ст. 16, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України слід відмовити.

Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло киянам" м. Києва відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар