Постанова

від 04.09.2012 по справі 5020-511/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 року Справа № 5020-511/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Волкова К.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка;

представник відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011";

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з'явився, Міністерство праці та соціальної політики України;

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Щербаков С.О.) від 02.07.2012 у справі № 5020-511/2012

за позовом Спеціалізованого санаторій ім. М.О. Семашка (вул. Луговського, 6,Сімеїз, м. Ялта,98680)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" (вул. Астана Кесаєва, 3-а,Севастополь,99038)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство праці та соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, Київ, 01001).

про визнання недійсним договору про внесення змін у договір купівлі-продажу нерухомого майна

ВСТАНОВИВ :

Спеціалізований санаторій ім. М.О.Семашка звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" про визнання недійсним договору від 02 березня 2012 року про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 лютого 2012 року.

Позивач позовні вимоги із посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України мотивував тим, що зміст спірного договору суперечить нормам частини 4 статті 13 Бюджетного Кодексу та підпункту „а" пункту 187.1 статті 187 і пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, оскільки кошти від продажу нерухомого майна, не є власними коштами позивача, а тому такі кошти не можуть бути джерелом уплати позивачем податку на додану вартість.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Щербаков С.О.) від 02 липня 2012 року у справі №5020-511/2012 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що спірні правовідносини врегульовані нормами бюджетного і податкового права, та є відповідно бюджетними та податковими правовідносинами, тоді як відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, суд при вирішені спору про визнання правочину недійсним, має перевіряти його відповідність змісту положенням цивільного законодавства, а окільки до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, відсутні правові підстави щодо визнання спірного договру про внесення змін недійсним.

Не погодившись з рішенням суду, Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка мотивована порушенням господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального права, а саме: положень статті 203 Цивільного кодексу України, сттаті 207 Господарського кодексу України, частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними".

Заявник апеляційної скарги вважає, що оспорюваний договір суперечить Бюджетному та Податковому кодексу, тому на підставі сттаті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може бути визнано недійсним, у зв'язку з чим на думку апелянта, додаткова угода повинна бути визнана недійсною як така, що суперечить вимогам закону, тобто Бюджетному та Податковому кодексам.

Також, заявник апеляційної скарги вказує на те, що посилання господарського суду, що у Окружному адміністративному суді Автономної Республіки Крим розглядається спір щодо дотримання податкового законодавства є неспроможними, оскільки спір, який розглядався в Окружному суді стосувався оскарження рішень органів Державної податкової служби України, а даний спір стосується визнання недійсним цивільно-правової угоди.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2012 року апеляційна скарга Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка прийнята до провадження суду апеляційної інстанції у складі колегії: головуючий суддя: Проценко О.І., судді: Волков К.В., Гонтар В.І., та призначена до розгляду на 28 серпня 2012 року о 14 год. 15 хв. , залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство праці та соціальної політики України.

28.08.2012 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.09.2012 року, у зв'язку із заявленим клопотанням Спеціалізованого санаторію ім. М.О. Семашка.

В судове засідання призначене на 04 вересня 2012 року представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялися належно, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Від товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно якому, апеляційну скаргу просили залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо явка цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність нез'явившихся сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріали справи, Наказом Міністерства соціальної політики України № 28 від 20 січня 2012 року, надано згоду Спеціалізованому санаторію ім. М.О. Семашка на відчуження державного майна, що обліковується на його балансі загальною залишковою вартістю 5 930 537,00 грн.(а.с.8).

15 лютого 2012 року між Державою в особі Міністерства праці та соціальної політики України, від імені якого на праві оперативного управління діяв Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка (Продавець), та товариством з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна -нежитлові будівлі, за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського (вул. Морська), буд. 4, який посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. та зареєстрований в реєстрі за №272. (а.с.9-12).

Відповідно до розділу 1 договору, Продавець продає, а Покупець купує об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Сімеїз, вул. Володимира Луговського (вул. Морська), буд. 4.

Право державної власності на вказане нерухоме майно, яке закріплене за позивачем на праві оперативного управління, підтверджувалось свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 14.04.2011 року виконавчим комітетом Сімеїзської селищної ради на підставі рішення Сімеїзської селищної ради від 13.04.2011 року №47 (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 1.4 договору зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,4777 га, кадастровий номер 0111949300:01:001:0118, яка перебуває у користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №000301, виданого 05 жовтня 2005 року.

Пунктом 1.8 Договору, відчуження майна шляхом його продажу на аукціоні здійснено за згодою (дозволом) Міністерства соціальної політики України наказ від 20.01.2012 року №28, за погодженням Фонду державного майна України згідно листу від 20.01.2012 року №10-24-998, на підставі Наказу Спреціалізованого санаторію ім.М.О.Семашка від 23.01.2012 року №37-А, листа Міністерства соціальної політики України від 20.01.2012 року №38/0/15-12/4 за погодженням із Першим Віце-прем'єром-Міністром України -Міністром економічного розвитку і торгівлі України від 01.02.2012 року за №3264/1/1-12, відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803.

Відповідно до пункту 1.9 договору, право на придбання майна покупець набув за підсумками аукціону, проведеному 14.02.2012 року Товарною біржою "ІННЕКС"за ціною продажу майна у розмірі, вказаному в пункті 2.1 Договору, згідно затвердженому протоколу проведення аукціону № 2 від 14.02.2012 року, а семе: у розмірі 2563057,20 грн., в тому числі ПДВ 20% - 427176,20 грн.

Відповідно до п.3.1 договору, до його укладення Покупцем сплачений гарантійний внесок учасника аукціону від 14.02.2012 з продажу державного майна за лот.№2 у розмірі 233005,20 грн. без ПДВ, який враховується як сплата за придбане нерухоме майно та перерахований організатором аукціону на спеціальний розрахунковий рахунок Продавця у казначействі (платіжне доручення №580 від 14.02.2012).

Суму, яка зазначена у пункті 2.1 Договору (2563057,20 грн., у тому числі ПДВ 20% - 427176,20 грн.) за відрахуванням попередньо внесеного гарантійного внеску розміром 233005,20 грн. без ПДВ, яка складається з: 1902875,80 грн. ПДВ 20% від ціни нерухомого майна -427176,20 грн., Покупець зобов'язаний сплатити протягом 30 календарних днів з дати підписання Договору (п.3.2 Договору).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору, Продавець зобов'язаний передати майно Покупцю у триденний строк після сплати ним коштів у повному обсязі за придбане майно, на підтвердження чого складається Акт приймання-передачі. Право власності на нерухоме майно Покупець набуває після сплати ним у повному обсязі належної суми грошових коштів за придбане майно з моменту державної реєстрації Договору, але не раніше нотаріального посвідчення Договору.

Розділом 10 договору зазначено, що він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення. Зміст статей 203, 215-217, 223, 225, 229-238, 334, 377, 655, 656-668, 678, 697 Цивільного кодексу України, статей 120,125, 126 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803 та п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, сторонам, що підписали цей договір нотаріусом роз'яснено.

За Актом приймання-передачі об'єкту нерухомого майна -нежитлових будівель та споруд за адресою: АР Крим, м.Ялта, смт.Сімеїз, вул.Володимира Луговського (вул.Морська), буд.4, від 15.02.2012 року, здійснена передача нерухомого майна позивачем відповідачу за ціною, передбаченою договором від 15 лютого 2012 року (а.с.13 зворот. сторінка).

Відповідно до заяви, складеної між Спеціалізованим санаторієм ім. М.О. Семашка та товариством з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011", сторони прідтвердили факт повного виконання грошових зобов'язань за договором купівлі -продажу нерухомого майна - нежитлові будівлі та споруди від 15 лютого 2012 року ( а.с.19).

16 лютого 2012 року між сторонами був укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 лютого 2012 року, щодо внесення змін до пункту 3.3 договору, стосовно платіжних реквізитів, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 294 (а.с.14).

Як вбачається з довідки управління Державної казначейської служби України у м.Ялті АР Крим від 01.03.2012 року, грошові кошти у розмірі 876571,20 грн. перераховані Спеціалізованим санаторієм ім. М.О. Семашка до Державного бюджету на відповідний рахунок ( а.с.20).

02 березня 2012 року між сторонами був укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 лютого 2012 року, яким сторони домовились доповнити договір підпунктом 5.1.5 такого змісту: "У двадцятиденний термін з моменту укладення цього Договору (за умови підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкту нерухомого майна), надати Покупцю відповідний оригінал податкової накладної на суму ПДВ, що вказана у п.3.2 цього Договору, зареєстрованої у встановленому порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, а також здійснити інші необхідні дії з декларування цих податкових зобов'язань у органах державної податкової інспекції відповідно до чинного законодавства України", посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. та зареєстрований в реєстрі за №380 (а.с.16-17).

Актом Державної податковоюї служби у м.Ялта від 13 квітня 2012 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки Спеціалізованого санаторія ім. М.О.Семашка з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2012 року, виявлено порушення позивачем п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, яке виразилось у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2012 у сумі 1607047 грн.(а.с.63-69).

Оскільки, як на думку позивача, зміст договору від 02.03.2012 року про внесення змін до договору від 15 лютого 2012 року суперечить нормам Бюджетного та Податкового кодексу України, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору від 02 березня 2012 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2012 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог пункту 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року, яким зазначено, що якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Таким чином, з урахуванням усього вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має , проте колегія суду вважає за необхідне в мотивувальній частині зазначити власну правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставинам справи, у зв'язку з наступним.

Предметом розгляду даної справи є наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у даній статті, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статей 6, 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однак, як вбачається з оспорюваного договору, він був укладений у письмовій формі між юридичними особами, які мають відповідну правоспособність, крім того договір був посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів від 16.02.2012 року.

Водночас, судова колегія зауважує, що єдиною підставою для визнання спірних договорів недійсними є наявність обставин, визначених частиною ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, шо посилаючись на норми статті 203 Цивільного кодексу України, сттаті 207 Господарського кодексу України, заявник апеляційної скарги не довів підстави для визнання оспорюваного договору від 02.03.2012 року недійсним.

Посилання позивача на неправомірність відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечить нормам частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України та постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними", судова колегія вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Поняття "акт цивільного законодавства України" визначено у статті 4 Цивільного кодексу України, відповідно до якої основу цивільного законодавства України становить Конституція України; основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу; цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України; якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону; інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом; цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджено належне виконання сторонами умов зазначеного договору в рамках діючого законодавства України, а саме: Продавцем було передано нерухоме майно Покупцю за актом приймання-передачі та покупцем внесено оплату за нього, а тому договір є укладеним та умови його виконаними.

Посилання Спеціалізованого санаторію ім. М. О. Семашка на те, що зміст договору про внесення змін від 02.03.2012 року суперечить саме бюджетному та податковому законодавству, не знайшли свого підтвердження, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Частиною 4 статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами, що відповідають кодам доходів бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 року №11 "Про бюджетну класифікацію".

Судова колегія вважає, що невідповідність кодам класифікації надходжень доходів від реалізації нерухомого майна, не є достатньою підставою визнання недійсним договору від 16.02.2012 року про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Мукатіним В.С. від 15.02.2012 року за реєстровим №272 у порядку статей 203, 215 Цивільного кодексу України, враховуючи те, що усі істотні умови договору відповідають вимогам законодавства України, умови договору не порушують інтересів осіб, договір виконаний сторонами в повному обсязі.

До того ж факт порушення позивачем вимог Бюджетного та Податкового законодавства встановлений Актом від 13.04.2012 року № 488/22-01/05450268/64 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Спеціалізованого санаторію ім. Семашка, з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2012 року, відповідно до висновків якого, перевіркою встановлено порушення Спеціалізованим санаторієм ім. Семашка п.185.1 статті 185, п.187.1 статті 187, п.188.1 статті 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2012 року в сумі 1607047 грн, даний акт до даного часу є дійсним, у встановленому законому порядку недійсним не визнаний та не скасований (а.с.63-69).

Інші доводи заявника апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуємого рішення.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав оспорюваним договором, а також не надано достатніх підстав для визнання договору про внесення змін договору купівлі-продажу від 16.02.2012 року недійсним порядку статей 203, 215 Цивільного кодексу України, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, вимоги Спеціалізованого санаторію ім.М.О. Семашка, викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення господарського суду міста Севастополя від 02 липня 2012 року у справі № 5020-511/2012 відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Спеціалізованого санаторію ім.М.О. Семашка - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 02.07.2012 року у справі № 5020-511/2012 - залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді К.В. Волков

В.І. Гонтар

Розсилка з повідомленням:

1. Спеціалізований санаторій ім. М.О. Семашка (вул. Луговського, 6,Сімеїз, м. Ялта,98680)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра 2011" (вул. Астана Кесаєва, 3-а,Севастополь,99038)

3. Міністерство праці та соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, Київ, 01001).