Рішення

від 07.09.2012 по справі 5011-64/10053-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-64/10053-2012 07.09.12

За позовом: Малого підприємства «Гранд»

до відповідача-1: Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»

до відповідача-2: Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»

за участю: третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трикута»

прокуратури міста Києва

про відшкодування збитків та моральної шкоди в сумі 10870500 грн.,

Суддя Зеленіна Н.І.,

при секретарі судового засідання Наумкіній П.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лілова І.Є., дов. б/н від 22.06.2012 року,

від відповідача-1: Астрюхін К.А., дов. № 40 від 22.03.2012 року,

від відповідача-2: Селіна О.С., дов. № 829 від 28.05.2012 року,

від третьої особи: не з'явився,

від прокуратури: Карпенко Н.М., посвідчення № 27 від 23.01.2012 року,

Суть спору:

У лютому 2007 року Мале підприємство «Гранд»(далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»(далі -відповідач-1) та Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»(далі -відповідач-2) про відшкодування збитків та моральної шкоди в сумі 10870500 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 7 червня 2002 року та мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 позивач набув право власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів, та в жовтні 2002 року, коли вирішувалося питання про перереєстрацію придбаних цистерн на його ім'я, вказане майно за заявкою колишнього власника були відправлені на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, після чого були втрачені. Посилаючись на викладене, позивач вважав, що у зв'язку із порушенням права власності на цистерни йому було заподіяно матеріальної шкоди та збитків на загальну суму 10870500 грн., в зв'язку із чим просив суд стягнути з відповідачів на свою користь суму матеріальної та моральної шкоди, а також понесені по справі господарські витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 року у справі № 42/119-31/173-16/526-1/44 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Вищий господарський суд України встановив, що суди не виконали вказівки, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 09.12.2010 року, не надали правової оцінки та не визначили на підставі яких правових документів МП «Гранд»стало власником цистерн та мало право звертатись до суду, не надали належної правової оцінки рішенням інших судових інстанцій щодо визнання права власності на спірні цистерни та не врахували наявність спору про право власності між ТОВ «Кремінь-Еко»та СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД».

Відповідно до ч. 1 ст. 111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва призначено повторний автоматизований розподіл справи № 42/119-31/173-16/526-1/44 та передано її на розгляд судді Зеленіної Н.І.

Ухвалою суду від 27.07.2012 року справу було прийнято до провадження суддею Зеленіною Н.І. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.08.2012 року, при цьому зобов'язано сторони надати письмові пояснення з приводу обставин, встановлених постановами Вищого господарського суду України від 09.12.2010 року та від 17.07.2012 року.

23.08.2012 року від представника відповідача-1 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із тим, що ДАЗТ «Укрзалізниця»є неналежним відповідачем пор справі.

23.08.2012 року від представника відповідача-1 через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення про справі.

27.08.2012 року від представника відповідача-2 через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення про справі та відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із тим, що цивільний позов до ОСОБА_6, який було заявлено МП «Гранд»в межах кримінальної справи, містив аналогічні вимоги даному позову та був залишений без розгляду.

Ухвалою суду від 28.08.2012 року розгляд справи було відкладено на 07.09.2012 року у зв'язку із неявкою в судове засідання представника третьої особи та необхідністю повторного витребувати від учасників процесу необхідних документів.

У судовому засіданні 07.09.2012 року представник позивача надав письмові пояснення по справі, позов підтримав та просив суд про його задоволення.

У судовому засіданні 07.09.2012 року представник відповідача-1 позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 07.09.2012 року представник відповідача-2 позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання 07.09.2012 року представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 07.09.2012 року прокурор просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 07.09.2012 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.

07.06.2002 року між МП «Гранд»та «Алумекс Груп ЛТД»було укладено договір № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц (далі -договір), відповідно до якого СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»(продавець) зобов'язалось передати у власність позивачу (покупцю) вагони вантажні залізничні (цистерни для перевезення світлих нафтопродуктів) згідно додатку № 2 (21 (двадцять одна ) залізнична цистерна для перевезення світлих нафтопродуктів).

Відповідно до Додатку № 1 до Договору сторони погодили загальну вартість вагонів в сумі: 531006,00 грн.

Відповідно до п. 4.7. Договору право власності переходить від продавця до покупця після підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

07.06.2002 року сторонами було підписано акт приймання-передачі товару по договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2002 року у справі № 25/260 за позовом МП «Гранд»до СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»було вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно боржника СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД», а саме - залізничні цистерни.

29.05.2002 року ВДВС Крюківського районного управління юстиції у місті Кременчуці було накладено арешт на цистерни - майно СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД», які знаходились на відповідальному збереженні станції Кременчук та ухвалу повернено до господарського суду міста Києва як виконану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 за позовом МП «Гранд»до ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»про стягнення 664600 грн. заборгованості за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»згідно договору № 07/06/2002/Ал- Гр/Ц від 07.06.2002 року передає МП «Гранд»товар, а саме: 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Відповідно до п. 2 Мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260, грошові зобов'язання позивач за Договором від 07.06.2002 року в розмірі 531006,00 грн. зараховуються в рахунок погашення грошових зобов'язань ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на час укладення договору) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

З огляду на вказане, позивач на підставі договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі № 25/260 набув права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

При цьому, право власності позивача на вказані вище цистерни виникло з дня набрання законної сили ухвалою господарського суду міста Києва у справі № 25/260, а саме з 13.06.2002 року.

Відповідно до акту прийому-передачі товару від 18.02.2004 року по договору № 07/06/2002/АЛ-Гр/Л від 07.06.2002 року сторони домовились про заміну цистерн №№ 51133528, 51133643, 51133684 та 51133700 на цистерни №№ 51047421, 51127868, 51128510 та 51129203.

У зв'язку з набуттям права власності на майно, 24.07.2002 року за вих. № 0207/24 МП «Гранд»звернулось до відповідача-2 із заявкою про перереєстрацію власних вантажних вагонів (21 цистерни).

26.07.2002 року за вих. № 57/567 відповідач-2 направив відповідачу-1 заявку про перереєстрацію власних вантажних вагонів за власником МП «Гранд».

31.07.2002 року відповідач-1 повернув надані документи на доопрацювання.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів про перереєстрацію зазначених цистерн, але дій щодо внесення реєстраційних записів щодо зміни власника вказаних вагонів останніми вчинено не було, що підтверджується їх листами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2006 року у справі № 31/130 за позовом МП «Гранд»до ДП ГІОЦ Укрзалізниці, визнано неправомірними дії Державного підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці»щодо відмови в реєстрації залізничних цистерн та зобов'язано вказане підприємство перереєструвати спірні цистерни з СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»на МП «Гранд».

З матеріалів справи вбачається, що станом на час виникнення у позивача права власності, а саме з 29.05.2002 року спірні залізничні цистерни знаходилися під арештом на підставі вжитих ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2002 року у справі № 25/260 заходів до забезпечення позову, та були передані на зберігання відповідачу-2 на станції Кременчук, що підтверджується Актом опису й арешту майна відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука АА № 080095 від 29 травня 2002 року, а також довідкою відділу Державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука № 10906 від 5 липня 2005 року, згідно якої станом на час видачі довідки арешт з цистерн знятий в установленому порядку не був.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.08.2010 року № к-12550/08 відмовлено Статутному територіально-галузевому об'єднанню «Південна залізниця»у задоволенні позову до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Крюківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука Полтавської області Шеремет Г.В. по складанню опису та арешту майна від 29.05.2002 року та визнання нечинним з дати складання акту опису та арешту майна від 29.05.2002 року.

Таким чином, станом на 05.07.2005 року залізничні цистерни, які перебували у власності позивача, знаходились під арештом, а отже будь-яка особа не мала права розпорядження зазначеним майном.

Зазначені вище обставини також підтверджуються вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 року у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_6, ОСОБА_8, яким визнано винним, зокрема, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 190, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 35 ГПК України Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Вказаним вироком від 27.05.2008 року встановлено фактичні обставини, які відповідно до ст. 35 ГПК України є такими, що не потребують доказування для господарського суду.

У процесі виїмки від 17 лютого 2005 року в господарському суді м. Києва вилучені документи, що підтверджують існування відносин між МП «Гранд»і ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»щодо поставки ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»дизельного палива, а так само, перерахування МП «Гранд»на розрахунковий рахунок ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»коштів в сумі 531000,00 грн. за нафтопродукти: контракт від 19.02.2001 року №26-НП-05 з додатками, згідно якого ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в особі ОСОБА_6, зобов'язалося поставити МП "Гранд" світлі нафтопродукти (дизельне паливо) в кількості 1 000 метричних тонн на загальну суму 1670000 грн. Обов'язковою умовою даного контракту була 30 % передоплата вартості партії товару підготовленої до відвантаження на протязі одного банківського дня з дня підписання контракту, рахунок-фактура № 2 на суму 531 000 грн.; платіжне доручення № 5 про перерахування МП „Гранд" на розрахунковий рахунок № 26003022712789 ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" в "Укрексімбанку" м. Києва коштів в сумі 531 000 грн.; договір від 07.06.2002 №07/06/2002/Ал-ГР/Ц, згідно якого ОСОБА_6 зобов'язався передати у власність МП „Гранд" 21 залізничну цистерну: 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на загальну суму 531 006 грн., акт прийому-передачі цистерн від 07.06.2002 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22 травня 2002 року, накладено арешт на майно ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", у тому числі 38 цистерн: 51032639, 51047412, 51127751, 51127827, 51127868, 51127975, 51128031, 51128080, 51128346, 51128387, 51128437, 51128510, 51128643, 51128726, 51128841, 51129062, 51129203, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133544, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700, 51269744.

29 травня 2002 року, по ухвалі Господарського суду міста Києва, державною виконавчою службою Крюківського районного управління юстиції міста Кременчук, за виконавчим провадженням, на станції Кременчук Південної залізниці, складений акт опису і арешту 38 цистерн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13 червня 2002 року затверджено мирову угоду між ТОВ "Алумекс Груп ЛТД" та МП "Гранд" на умовах передачі фірмою ТОВ "Алумекс Груп ЛТД", двадцяти однієї цистерни №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 511339684 і 51133700 на користь МП "Гранд".

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл. від 4 жовтня 2001 року накладено арешт і заборонено будь-яке відчуження цистерн №№ 51133569; 51133536; 51129435; 51129211; 51127868 51133577; 51128435; 51128080; 51128346; 51133544; 51127751; 51128031 51128841; 51129450; 51133528; 51047421; 51133460; 51129484; 51128510 51 128387; 51129203; 51032639; 51133700; 51128643; 51128726.

Арешт на цистерни було знято лише 31 липня 2002 року ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської обл.

Відповідно до вимог ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 55, 58 Закону України «Про виконавче провадження»у відповідача-2 на підставі Акту опису й арешту майна від 29 травня 2002 року виникли обов'язки зберігача переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 Цивільного кодексу УРСР.

У відповідності до вимог статей 55, 58 Закону України "Про виконавче провадження" порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що в листопаді 2002 року, залізничні вагони - цистерни, які перебували у власності МП «Гранд», за заявкою колишнього власника ТОВ «Кремінь-Еко»(в подальшому ТОВ «Трикута»- третя особа у даній справі) були відправлені за розпорядженням начальника станції Кременчук ОСОБА_10. на залізничну станцію Придача Південно-Східної залізниці Російської Федерації, що призвело до їх втрати.

В Російській Федерації вказані цистерни зареєстровані за новими власниками ТОВ ПТП «Промтехмаш»і ЗАТ «Євротранснафта», що підтверджується поясненнями сторін, протоколом роботи комісії з розгляду питань щодо перереєстрації цистерн від 13.12.2005 року, листом ДП «Головний інформаційно-обчислювальний центр Укрзалізниці»№ ГЮЦ-10/718 від 23.05.2007 року.

Зазначеним раніше вироком Оболонського районного суду міста Києва від 27.05.2008 у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_6, ОСОБА_8 встановлено: "ОСОБА_10 (колишній начальник станції Кременчук) помер ІНФОРМАЦІЯ_1; порушена стосовно нього кримінальна справа за ч. 1 ст. 366 КК України скасована прокурором 30 червня 2005 року".

Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

З урахуванням викладеного, підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок між ними, а також вина заподіювана шкоди.

Як було зазначено раніше, на підставі акта опису й арешту майна від 29 травня 2002 року у відповідача-2 виникли обов'язки зберігача, переданого йому державним виконавцем майна, визначені главою 36 ЦК УРСР.

Відповідно до вимог ст.ст. 55, 58 Закону України «Про виконавче провадження»порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, встановлену законом.

Статтею 419 ЦК УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

Отже, у даному випадку умови та порядок відшкодування майнової шкоди встановлені спеціальним законом, яким є ст. 419 ЦК УРСР.

Враховуючи встановлені вище обставини щодо існуючого арешту на майно позивача, суд приходить до висновку, що відповідачем-2 (його посадовою особою - начальником станції Кременчук) були здійснені дії, які стали підставою для втрати об'єкту охорони - залізничних вагонів-цистерн - майна позивача.

У відповідності до вимог Закону України «Про залізничний транспорт», Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 262 від 29 лютого 1996 р. обов'язок з управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо- господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, централізованого управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні, регулювання виробничо- господарської діяльності залізниць у сфері організації цього процесу покладено на Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

У сфері управління Укрзалізниці знаходяться підприємства, в тому числі і Залізниця, проте, вона є окремою юридичною особою, та до складу якої входить структурний підрозділ без створення юридичної особи - станція Кременчук. Укрзалізниця не відповідає за зобов'язання Залізниці, оскільки остання також має статус юридичної особи.

Тобто, винною особою у заподіянні майнової шкоди позивачу необхідно визнати відповідача-2.

За таких обставин, суд зазначає, що матеріальна шкода заподіяна майну позивача взаємопов'язана з неправомірними діями саме відповідача-2 у даній справі, є доведеною, обґрунтованою та підлягає відшкодуванню Статутним територіально-галузевим об'єднанням «Південна залізниця».

Статтею 419 Цивільного кодексу УРСР встановлено розмір відповідальності охоронця. Якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає за втрату і нестачу майна в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає (дійсної вартості втраченого майна).

З метою встановлення дійсної вартості втрачених цистерн та визначення таким чином матеріальної шкоди проводилася судово-товарознавча експертиза, відповідно до висновку від 22.07.2008 року якої ринкова вартість залізничних цистерн для перевезення світлих нафтопродуктів №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133668, 51133676, 51047421, 51127868, 51128510, 51129203 на час проведення експертизи, враховуючи їх знос та технічний стан на 03.11.2002 року становить 4668981,00 грн.

Експертом наводились технічні паспорти на кожну із 21 цистерни та зазначено про відомості, які містяться у паспорті, зокрема, вказано про те, що протягом 2000-2001 років проводився капітальний ремонт, але модернізація не виконувалась. Всі цистерни визнані технічно справними та такими, що відповідають вимогам ПТЕ та можуть слідувати шляхами загального користування зі встановленою швидкістю. При визначенні вартості зазначених цистерн експерт використовував діючі методичні вимоги та наводить розрахунок дійсної вартості об'єкту оцінки, визначаючи зменшення вартості майна, що виникли в процесі його експлуатації або зберігання.

Тому суд приймає до уваги висновок судової експертизи та приходить до висновку щодо розміру збитків у сумі 4 668 981,00 грн., які завдані позивачу в зв'язку з втратою належних йому на праві власності цистерн.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року встановлено, що суди не виконали вказівки, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 09.12.2010 року, не надали правової оцінки та не визначили на підставі яких правових документів МП «Гранд»стало власником цистерн та мало право звертатись до суду, не надали належної правової оцінки рішенням інших судових інстанцій щодо визнання права власності на спірні цистерни та не врахували наявність спору про право власності між ТОВ «Кремінь-Еко»та СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД».

Відповідно до ч. 1 ст. 111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами дослідження обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260 за позовом МП «Гранд»до ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»про стягнення 664600 грн. заборгованості за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року було затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»згідно договору № 07/06/2002/Ал- Гр/Ц від 07.06.2002 року передає МП «Гранд»товар, а саме: 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

Відповідно до п. 2 Мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 червня 2002 року у справі № 25/260, грошові зобов'язання позивач за Договором від 07.06.2002 року в розмірі 531006,00 грн. зараховуються в рахунок погашення грошових зобов'язань ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»за контрактом № 26-НП-05 від 19.02.2001 року.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на час укладення договору) зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

З огляду на вказане, позивач на підставі договору № 07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі № 25/260 набув права власності на 21 залізничну цистерну для перевезення світлих нафтопродуктів моделі 15-1443 за №№ 51032639, 51128387, 51129211, 51129435, 51129450, 51129484, 51133460, 51133528, 51133536, 51133551, 51133569, 51133577, 51133585, 51133601, 51133627, 51133635, 51133643, 51133668, 51133676, 51133684, 51133700.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні докази того, що МП «Гранд»мало право на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки було власником спірних цистерн на підставі наведених вище документів.

Питання набуття права власності МП «Гранд» від належного власника та причини відмови Державного підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр Державно адміністрації залізничного транспорту України неодноразові розглядалися судами.

Так, ТОВ «Кремінь-Еко»було подано позов до СП «ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»щодо визнання укладеного ними договору №1/1 від 01.06.2000 року недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 у справі № 24/226 оспорюваний договір буї визнаний таким, що укладений відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, внаслідок судового розгляду цього спору було підтверджено наявність правових підстав для подальшого розпорядження залізничними цистернами СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД»в тому числі, шляхом подальшої передачі права власності МП «Гранд».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з 07.06.2002 року МП «Гранд»на підставі договору №07/06/2002/Ал-Гр/Ц від 07.06.2002 року, акту приймання-передачі від 07.06.2002 року та ухвали господарського суду міста Києва від 13.06.2002 року у справі №25/260 набув у належного власника (СП ТОВ «Алумекс Груп ЛТД») право власності на спірні цистерни.

Окрім того позивач просив суд стягнути з відповідача 3320363,03 грн. неодержаного прибутку.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неотриманого доходу з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що 01.02.2006 року ним був підписаний договір № 01-06 про оренду рухомого залізничного складу з ТОВ «Союз-Транс», відповідно до умов якого позивач мав на меті отримання доходу від оренди вказаного залізничного составу протягом тривалого терміну, строком на 5 років. Проте, в зв'язку з протиправними діями відповідачів позивач втратив можливість на отримання вигоди від використання належного йому майна.

З метою встановлення розміру неотриманих в зв'язку в вище зазначеними діями відповідачів доходів позивач звернувся до ліцензіата оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Ю.Консалтинг».

В заяві про зміну розміру позовних вимог від 12.11.2008 року позивач навів розрахунок майнових вимог беручи до уваги порядок розрахунків загального виду збитків від кількості втрачених цистерн виходячи з розміру орендної плати за одну цистерну, зазначивши період за який розраховуються збитки. Позивачем за основу взято найнижчу добову ставку орендної плати за одну цистерну у розмірі 25 доларів США та приведено методологічну формулу нарахування збитків за останні три років.

Проте, при складанні вказаного розрахунку збитків, позивач не врахував ти обставин, що спірні залізничні цистерни перебували під арештом, а тому не могли бути передані в оренду чи у інший спосіб для експлуатації. Крім того, після набуття позивачем права власності і до їх втрати залізничні цистерни перебували під арештом, тобто відсутні підстави для їх законного використання за призначення, а отже і задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Окрім того, суд вважає причини пропуску позивачем строку позовної давності поважними з огляду на наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. З ст. 267 ЦК України).

Відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як підтверджено матеріалами справи МП «Гранд»звернулось до господарського суду з даним позовом 28 лютого 2007 року, а про втрату належного йому майна позивач дізнався з часу відправлення залізничних цистерн з місця їх зберігання, тобто з 4 листопада 2002 року. Отже, позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі.

Враховуючи, що позивач з часу вибуття залізничних цистерн на територію Російської Федерації неодноразово звертався за захистом своїх прав до відповідачів, які визнавали факт втрати майна й пропонували шляхи відновлення права власності, в суд з вимогою про визнання неправомірними дій під час перереєстрації цистерн, суд приходить до висновку, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а отже порушене право відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України підлягає захисту.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, позивачем не доведено, а судом не встановлено вини Укрзалізниці (відповідача-1) у порушенні зобов'язання, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву до уваги судом не приймаються як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача-2 майнової шкоди у зв'язку із втратою майна позивача в розмірі 4668981 грн., а в решті позовних вимог суд відмовляє у зв'язку із необґрунтованістю.

Окрім того, позивачем було надано докази оплати вартості проведення експертизи в сумі 20000,00 грн., яка також підлягає стягненню з відповідача-2.

Відповідно до ст. 49 ГПК України (в редакції, яка діяла станом на час звернення позивача до суду із позовом) судові витрати покладаються на відповідача-2 пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 23344,90 грн. витрат по сплаті державного мита, 59,00 грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 20000,00 грн. витрат за проведення експертизи.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»(61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) на користь Малого підприємства «Гранд»(09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 85-А, код ЄДРПОУ 25656724) 4 668 981 (чотири мільйони шістсот шістдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят одну) грн. вартості втраченого майна.

3. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця»(61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609) на користь Малого підприємства «Гранд»(09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 85-А, код 25656724) 23344,90 (двадцять три тисячі триста сорок чотири) грн. 90 коп. витрат по сплаті державного мита, 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат за інформаційно-технічні послуги, 20000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат за проведення експертизи.

4. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.І. Зеленіна

Дата підписання рішення: 07.09.2012 року.