Ухвала

від 14.09.2012 по справі 2а-13035/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2012 р. Справа № 135024/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Долинської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2012 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Самбірський завод металооснастки» до Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Самбірський завод металооснастки» (далі - ВАТ «СЗМ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Самбірському районі) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначив, що не погоджується із винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0000322300 від 31.10.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 148667,67 грн., в тому числі за основним платежем 148666,67 грн., за штрафним (фінансовими) санкціями - 1 грн. Посилається на безпідставність висновків податкового органу про завищення ним дозволеного податкового кредиту в сумі 148666,67 грн. у зв'язку з недекларуванням та несплатою до бюджету за фактами поставок у квітні 2011 року постачальником ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», про що зазначено в акті перевірки № 914/23-4/01267892 від 13.10.2011 року. Позивач вважає, що відповідачем порушено порядок фіксування результатів перевірки, в результаті чого з акту не вбачається, на підставі яких документів відповідач дійшов висновку про заниження податкового зобов'язання.

Тому просить визнати недійсним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2012 року позов задоволено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Самбірському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на те, що податковою перевіркою встановлено порушення норм чинного законодавства ВАТ «СЗМ» щодо правомірності віднесення до податкового кредиту суми ПДВ. Позивач відніс до складу дозволеного кредиту в декларації з ПДВ за квітень 2011 року суму ПДВ 148666,67 грн., сплачену на користь ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», яку останнім не задекларовано та відповідно не сплачено до бюджету за фактами поставок у квітні місяці 2011 року. Зменшувати податкове зобов'язання звітного періоду на суму податкового кредиту звітного періоду платник податку має право виключно з врахуванням того, що податковий кредит повинен складатися із сум податків, сплачених (нарахованих) на користь постачальника товарів (послуг) безпосередньо у цьому ж періоді та які шляхом надання податкової звітності задекларовані постачальником як бюджетний фонд, що належить державі. Тому відповідач вважає правомірним винесення оскаржуваного податкового-рішення і просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2012 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом на участь у апеляційному розгляді справи не скористався.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який просить задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і знайшло підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що в період з 30.09.2011 року по 06.10.2011 року ДПІ у Самбірському районі проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «СЗМ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам ВАТ «СЗМ» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, за результатами якої було складено Акт № 914/23-4/01267892 від 13.10.2011 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000322300 від 31.10.2011т року, яким ВАТ «СЗМ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 148667,67 грн., в тому числі за основним платежем 148666,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Прийняття даного повідомлення-рішення мотивоване висновками Акту перевірки про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 200.1 статті 200, статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) та неправомірність формування податкового кредиту на підставі інформації, що міститься в базах даних: АРМ «Звіт», АРМ «Аудит», «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів», АІС «Облік», АІС «Податки», ЦБА юридичних осіб ДПС України (ПДС), ТАХ. За результатами опрацювання цієї інформації відповідачем було встановлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ 148666,67 грн., яка сплачена на користь ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» та яку останнім не задекларовано, та, відповідно, не сплачено до бюджету за фактами поставок у квітні 2011 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що між позивачем та ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» укладено Договір купівлі-продажу від 01.04.2011 року № 01/04/1-11, відповідно до пункту 1.1 якого ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» - продавець, зобов'язався передати товар у власність позивача - покупця, а позивач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього Договору. На виконання умов зазначеного Договору купівлі-продажу згідно видаткової накладної від 06.04.2011 року № РН-1/00050 продавець передав, а покупець (позивач) отримав товар - трубу d219 в кількості 12т та трубу d235 в кількості 10,727т на суму 250000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 41666,67 грн.

Крім того, між позивачем та ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» укладено Договір купівлі-продажу від 01.04.2011 року № 01/04/2-11, відповідно до пункту 1.1 якого ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» - продавець, зобов'язався передати товар у власність позивача - покупця, а позивач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах цього договору. На виконання умов Договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року № 01/04/2-11 згідно видаткової накладної № РН-1/00051 від 06.04.2011 року продавець передав, а покупець (позивач) отримав товар - систему автоматизованого керування на загальну суму 642000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 107000,00 грн.

Усього отримано товар за двома зазначеними договорами купівлі-продажу на суму 892000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 148666,67 грн.

06.04.2011 року ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» виписало ВАТ «СЗМ» податкові накладні № 04582 на суму 250000,00 грн., в тому числі ПДВ - 41666,67 грн., та № 04595 на суму 642000,00 грн., в тому числі ПДВ - 107000,00 грн.

Судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що аналіз видів придбаних ВАТ «СЗМ» товарів свідчить про відповідність товару тому виду господарської діяльності, яку здійснює позивач на підставі установчих документів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закону № 996- XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) або послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестиціях у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного оподатковуваного періоду.

Таким чином, вказана норма ПКУ пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання у господарській діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними (або підтверджених податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджених митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником податку особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеному цим же підпунктом.

Згідно із підпунктом 201.10 статті 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 187 ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку. А в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Окружним судом правильно оцінено підтверджені наявними в матеріалах справи доказами (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, , інформація, отримана з офіційного веб-сайту ДПС України) факти того, що ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна» на час укладення договорів купівлі-продажу з позивачем було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право на випуск податкових накладних.

Згідно частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру,є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ст. ст.. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Тому судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 200.1 статті 200, статті 198 ПКУ, а також про те, що позивачем виконано всі вимоги ПКУ і правомірно на підставі отриманих податкових накладних в декларації з ПДВ за квітень 2011 року відображено податковий кредит на суму ПДВ в сумі 148666,67 грн.

Отже доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2012 року у справі № 2а-13035/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст виготовлено 14.09.2012 року