Рішення

від 06.09.2012 по справі 5023/2411/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2012 р.Справа № 5023/2411/12 вх. № 2411/12

Господарський суд Харківської області у складі:

Головуючий суддя Доленчук Д. О.

судді: Жигалкін І.П. , Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю:

позивача - Шатохін С.А., Якунін Д.Л. за довіреністю № 44 від 01.06.2012 р.

відповідача - Шитель С.О. за довіреністю № б/н від 20.06.2012 р.

розглянувши справу за позовом ТОВ "УКРА-2006", м. Харків

до ТОВ "АХАТ-МЕТАЛ", м. Харків

про стягнення 424209,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРА-2006" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АХАТ-МЕТАЛ" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь боргу за договором поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. в розмірі 57135,72 грн. та пені 446,12 грн.

В процесі розгляду справи позивачем були збільшені позовні вимоги по справі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договором поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1790,36 грн., інфляційні витрати в загальному розмірі 664,24 грн., втрачену вигоду у загальному розмірі 101,45 грн., пеню у загальному розмірі 10921,18 грн. та витрати на юридичне обслуговування врегулювання спору у загальному розмірі 20000,00 грн., що складає загальну заборгованість 424209,11 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував, що між сторонами було укладено договір поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар, вартість, кількість та найменування котрого визначаються у специфікації, рахунках та накладних. Так, позивачем свої зобов'язання щодо поставки відповідачу товару за договором були виконані, однак відповідачем вартість товару у розмірі 390731,87 грн. не була сплачена позивачу.

Згідно розпорядження Заступника голови господарського суду Харківської області Бровченко І.О. № 1029-10 від 30.08.2012 р. був змінений склад колегії суддів у справі № 5023/2411/12 та призначена для розгляду справи колегія суддів у складі: головуючий суддя Доленчук Д. О., судді Жигалкін І.П., Аріт К.В.

Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 30.08.2012 р., через канцелярію господарського суду 30.08.2012 р. за вх. № Д809/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, яка судом була задоволена.

Відповідач, через канцелярію господарського суду 30.08.2012 р. за вх. № 13267, надав відзив на позовну заяву, який судом залучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, у зв'язку з наступним.

Згідно п. 8.2. договору поставки № 11/2011 від 25.04.2011 року, ч.9 ст.12 Закону України "Про третейські суди" та п. 18 Листа ВГСУ від 12.03.2009 року № 01-08/163 ця справа не підвідомча господарському суду Харківської області та провадження по справі має бути припинено згідно п. 1 ст. 80 ГПК України.

Також, відповідач вказував, що згідно п. 4.1. вищевказаного договору покупець зобов'язаний сплатити за товар шляхом перерахування постачальнику 50% грошових коштів на підставі отриманого рахунку-фактури, ще 50% - на протязі 30 банківських днів з моменту отримання товару. Отримання товару визначається датою, вказаній в накладній. Отже, на момент звернення до суду право позивача не було порушене, а цей факт був прийнятий до уваги Харківським апеляційним господарським судом, який 16.07.2012 року скасував ухвалу господарського суду Харківської області від 14.06.2012 року по справі про накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Щодо розрахунку ціни позову відповідач вказував, що в ньому невірно вказаний кінцевий строк розрахунку за накладними - не враховані травневі свята та День Перемоги. Крім того, розрахована сума пені не обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ, сума втраченої вигоди не передбачена договором поставки та не підтверджена належними доказами, а розмір інфляційних витрат не відповідає індексу інфляції, встановленому Держкомстатом України.

Щодо стягнення 20000,00 грн. витрат на юридичне обслуговування врегулювання спору відповідач вказував, що ці позовні вимоги не підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, відповідач вказував, що незважаючи на підписані первинні документи, фактично товар підприємством відповідача не отримано, поставки цього товару не було. Отже, на підставі ст. 90 ГПК України відповідач просив суд надіслати в компетентні правоохоронні органи повідомлення для проведення дослідчої перевірки в рамках КПК України.

У судовому засіданні призначеному на 30.08.2012 року була оголошена перерва до 06.09.2012 року о 12:30.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 06.09.2012 р. за вх. № Д823/12, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 06.09.2012 р. за вх. № 13654, надав письмові заперечення на відзив відповідача, які господарським судом залучаються до матеріалів справи.

Господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про надіслання в компетентні правоохоронні органи повідомлення на підставі ст. 90 ГПК України, вважав за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що під час розгляду справи судом не було виявлено порушення сторонами законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про надіслання в компетентні правоохоронні органи повідомлення на підставі ст. 90 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

25.04.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРА-2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю „АХАТ-МЕТАЛ" був укладений договір поставки №11/2011 (надалі - договір).

Згідно п.1.1 договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Ціна, кількість та найменування товару на протязі всього строку дії договору визначається: у специфікації, рахунках та накладних.

Пунктом 2.2. договору було передбачено, що датою поставки є дата отримання товару відповідачем, вказана у накладній.

Згідно п.3.3. договору загальна сума договору визначається, як вартість товару, поставка котрого здійснюється у відповідності з специфікацією.

Відповідно до п. 4.1. договору, оплата товару відповідачем здійснюється передоплатою в розмірі 50% у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на підставі рахунків, виставлених позивачем. Інші 50% на протязі 30 банківських днів з моменту отримання товару.

При цьому, у позові позивач вказував, що враховуючи тривалий час співробітництва, між сторонами було погоджено в усній формі постачання товарів без проведення передоплати у визначеному розмірі.

Відповідно до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05% від вартості не переданого в строк товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, діючий в період прострочки.

У п. 10.3. договору було визначено строк чинності цього договору до 31.12.2011 р., але підписанням додаткової угоди №1 до цього договору, підписаної сторонами 03.01.2012 р., була продовжена його дія до 31.12.2012 р.

Пунктом 8.2. договору було передбачено, що всі не узгоджені шляхом переговорів спори, вимоги та претензії, котрі виникають по даному договору або у зв'язку з ним, у тому числі, відносно його укладення, виконання, порушення його умов, припинення або визнання його недійсним, належать вирішенню у постійно діючому арбітражному суді.

Позивачем до суду були надані письмові пояснення в яких позивач зазначав, що розгляд даної справи є можливим у господарському суді, оскільки положення п.8.2. договору не можуть визнаватися як третейська угода.

Відповідач вказував, що ця справа не підвідомча господарському суду Харківської області та провадження по справі має бути припинено згідно п. 1 ст. 80 ГПК України.

Господарський суд прийшов до висновку, що посилання відповідача щодо припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України підлягають відхиленню, оскільки: домовленість сторін, зазначена у п. 8.2. договору, була викладена не чітко, сторони зазначили арбітражну установу, якої не існує - Постійно діючий Арбітражний суд; між сторонами відсутня письмова угода про передачу спору на вирішення третейського суду; позивач наполягає на розгляді даної справи саме у господарському суду Харківської області за правилами ГПК України; відносини сторін не відносяться до сфери регулювання законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, у розумінні ст.1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", у зв'язку з чим положення п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-08/163 не можуть бути прийняти судом до уваги.

Проте, судом встановлено, що у березні та квітні 2012 р. позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 390731,87 грн., що підтверджується наступним:

- видаткова накладна № РН-0000213 від 28.04.2012 р. та довіреність № 52 від 28.04.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000205 від 25.04.2012 р. та довіреність № 51 від 25.04.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000186 від 18.04.2012 р. та довіреність № 47 від 18.04.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000150 від 30.03.2012 р. та довіреність № 41 від 30.03.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000139 від 28.03.2012 р. та довіреність № 39 від 28.03.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000129 від 23.03.2012 р. та довіреність № 38 від 23.03.2012 р.;

- видаткова накладна № РН-0000119 від 19.03.2012 р. та довіреність № 36 від 19.03.2012 р.;

Разом з цим, суд зазначає, що позивачем були виставлені позивачу для оплати рахунок-фактура № СФ-0000139 від 19.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000146 від 23.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000160 від 28.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000173 від 30.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000209 від 18.04.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000228 від 25.04.2012 р., рахунок-фактура №СФ-0000241 від 28.04.2012 р. Також, позивачем за договором були складені наступні податкові накладні: № 32 від 19.03.2012 р., № 45 від 23.03.2012 р., № 54 від 28.03.2012 р., № 67 від 30.03.2012 р., № 40 від 18.04.2012 р., № 55 від 25.04.2012 р., № 67 від 28.04.2012 р., а між сторонами складені наступні специфікації до договору №16 від 09.03.2012 р., № 17 від 13.03.2012 р., № 18 від 18.03.2012 р., № 19 від 20.03.2012 р., № 20 від 08.04.2012 р., № 21 від 15.04.2012 р. та № 22 від 18.04.2012 р.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що матеріали свідчать про те, що строк оплати товару за зазначеними вище накладними настав (видаткова накладна № РН-0000213 від 28.04.2012 р. - 16.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000205 від 25.04.2012 р. - 12.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000186 від 18.04.2012 р. - 06.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000150 від 30.03.2012 р. - 18.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000139 від 28.03.2012 р. - 16.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000129 від 23.03.2012 р. - 11.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000119 від 19.03.2012 р.), проте, зобов'язання відповідача по оплаті позивачу вартості товару у розмірі 390731,87 грн. не були виконані. При цьому, суд зазначає, що доказів сплати вказаної суми відповідачем позивачу в матеріалах справи не міститься, а у видаткових накладних та довіреностях містяться підписи посадових осіб відповідача та відтиски печатки підприємства відповідача.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу у розмірі 390731,87 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи умови договору щодо нарахування пені, господарським судом була перерахована сума пені, та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума пені у розмірі 8447,74 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 1689,60 грн., а сума інфляційних не підлягає стягненню, оскільки індекс інфляції за травень 2012 р. становив 99,7% та за червень 2012 р. - 99,7%.

З приводу стягнення з відповідача суми втраченої вигоди у розмірі 101,45 грн., суд зазначає, що ця сума не підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю її нарахування.

Щодо стягнення витрат на юридичне обслуговування врегулювання спору у загальному розмірі 20000,00 грн., господарський суд зазначає, що ці витрати не підлягають стягненню з відповідача, оскільки розмір даних витрат позивача не підтверджується матеріалами справи та у позові не викладено обставин на яких ґрунтується така позовна вимога.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на ст. 35 ГПК України щодо фактів встановлених постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р. по справі не можуть бути прийняти судом до уваги, оскільки постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р. по справі була прийнята з приводу вирішення по справі питання щодо вжиття заходів до забезпечення позову, а не з приводу розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1689,60 грн. та пені у розмірі 8447,74 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 8017,39 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 90, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АХАТ-МЕТАЛ" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 11, код ЄДРПОУ 36989619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРА-2006" (61023, м. Харків, вул. Сумська, буд. 128, кв. 70, код ЄДРПОУ 33900903) суму основного боргу у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1689,60 грн., пеню у розмірі 8447,74 грн. та 8017,39 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 11.09.2012 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Доленчук Д. О. Жигалкін І.П. Аріт К.В.