Постанова

від 29.11.2012 по справі 5023/2411/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2012 р. Справа №5023/2411/12

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., суддів Гетьман Р.А.,Плужник О.В.,

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Шитель С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "АХАТ- МЕТАЛ", м. Харків (вх. №3020X73-9) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.12 року у справі №5023/2411/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРА-2006", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ахат-Метал", м. Харків

про стягнення 424209,11 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "УКРА-2006" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Ахат-Метал»(відповідача) боргу за договором поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. в розмірі 57135,72 грн. та пені 446,12 грн.

В процесі розгляду справи позивачем були збільшені позовні вимоги по справі, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу за договором поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1790,36 грн., інфляційні витрати в загальному розмірі 664,24 грн., втрачену вигоду у загальному розмірі 101,45 грн., пеню у загальному розмірі 10921,18 грн. та витрати на юридичне обслуговування врегулювання спору у загальному розмірі 20000,00 грн., що складає загальну заборгованість 424209,11 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував, що між сторонами було укладено договір поставки № 11/2011 від 25.04.2011 р. Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар, вартість, кількість та найменування котрого визначаються у специфікації, рахунках та накладних, Так, позивачем свої зобов'язання щодо поставки відповідачу товару за договором були виконані, однак відповідачем вартість товару у розмірі 390731,87 грн. не була сплачена позивачу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2012 року по справі №5023/2411/12 (судді Доленчук Д.О., Жигалкін І.П., Аріт К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "АХАТ-МЕТАЛ", м. Харків на користь ТОВ "УКРА-2006", м. Харків суму основного боргу у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1689,60 грн., пеню у розмірі 8447,74 грн. та 8017,39 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2012 року по справі № 5023/2411/12 та повністю відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що згідно пункту 8.2. договору, частини 9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»та Листа ВСГУ від 12.03.2009 року № 01-08/163 ця справа не підвідомча господарському суду Харківської області і провадження у справі має бути припинено згідно п.1 ст. 80 ГПК України.

Також відповідач зазначає, що предметом позову є порушення відповідачем договору поставки №11/2011 від 25.04.2011 року в частині недодержання встановлених строків для оплати отриманого товару. Однак, відповідно до п. 4.1 зазначеного договору покупець зобов'язаний сплатити за товар шляхом перерахування постачальнику 50% грошових коштів на підставі отриманого рахунку-фактури, ще 50% - на протязі 30 банківських днів з моменту отримання товару (визначеного датою, вказаною в накладній).

Відповідно до накладної №РН-0000205 від 25.04.2012 року останнім днем оплати (з урахуванням вихідних днів, травневих свят та Дня Перемоги) є 11.06.2012 року. Тож права постачальника щодо своєчасного розрахунку могли бути порушені починаючи з 12.06.2012 року. Позивач же звернувся з позовом 29.05.2012 року.

Отже, як вважає відповідач, на момент звернення позивача до суду з позовною заявою його права порушено не було. Вказаний факт також було прийнято до уваги Харківським апеляційним господарським судом, який 16.07.2012 року скасував ухвалу господарського суду Харківської області від 14.06.2012 року за цією справою про накладення арешту на грошові кошти на банківському рахунку відповідача.

Що стосується інших накладних, то рахунки-фактури на оплату перших 50% коштів відповідачу не надавалися, докази надсилання або отримання такого рахунку-фактури в матеріалах справи відсутні. Крім того, як зазначає відповідач, незважаючи на підписані первинні документи, фактично товар підприємством не отримано, поставки цього товару не було.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що згідно пункту 8.2. договору, частині 9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»та Листа ВСГУ від 12.03.2009 року № 01-08/163 ця справа не підвідомча господарському суду Харківської області і провадження у справі має бути припинена згідно п.1 ст. 80 ГПК України, є безпідставним.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні посилання відповідача щодо припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України підлягають відхиленню, оскільки: домовленість сторін, зазначена у п. 8.2. договору, була викладена не чітко, сторони зазначили арбітражну установу, якої не існує - Постійно діючий Арбітражний суд; між сторонами відсутня письмова угода про передачу спору на вирішення третейського суду; позивач наполягає на розгляді даної справи саме у господарському суду Харківської області за правилами ГПК України; відносини сторін не відносяться до сфери регулювання законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, у розумінні ст.1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", у зв'язку з чим положення п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року № 01-08/163 не можуть бути прийняті судом до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції 25.04.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „УКРА-2006" та Товариством з обмеженою відповідальністю „АХАТ-МЕТАЛ" був укладений договір поставки №11/2011 (надалі-договір).

Згідно п.1.1 договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Ціна, кількість та найменування товару на протязі всього строку дії договору визначається: у специфікації, рахунках та накладних.

Пунктом 2.2. договору було передбачено, що датою поставки є дата отримання товару відповідачем, вказана у накладній.

Згідно п.3.3. договору загальна сума договору визначається, як вартість товару, поставка котрого здійснюється у відповідності з специфікацією.

Відповідно до п. 4.1. договору, оплата товару відповідачем здійснюється передоплатою в розмірі 50% у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на підставі рахунків, виставлених позивачем. Інші 50% на протязі 30 банківських днів з моменту отримання товару.

При цьому, у позові позивач вказував, що враховуючи тривалий час співробітництва, між сторонами було погоджено в усній формі постачання товарів без проведення передоплати у визначеному розмірі.

Відповідно до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05% від вартості не переданого в строк товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочки.

У п. 10.3. договору було визначено строк чинності цього договору до 31.12.2011 р., але підписанням додаткової угоди №1 до цього договору, підписаної сторонами 03.01.2012 р., була продовжена його дія до 31.12.2012 р.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що строк сплати за накладною №РН-0000205 від 25.04.2012 року не настав, також на те, що по іншим накладним від не отримував рахунків-фактур на оплату товару, як не отримував і товар незважаючи на підписані первинні документи, є безпідставним і спростовується наданими до матеріалів справи доказами.

Судом першої інстанції встановлено, що у березні та квітні 2012 р. позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 390731,87 грн., що підтверджується наступним:

видатковою накладною № РН-0000213 від 28.04.2012 р. та довіреністю № 52 від 28.04.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000205 від 25.04.2012 р. та довіреністю № 51 від 25.04.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000186 від 18.04.2012 р. та довіреністю № 47 від 18.04.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000150 від 30.03.2012 р. та довіреністю № 41 від 30.03.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000139 від 28.03.2012 р. та довіреністю № 39 від 28.03.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000129 від 23.03.2012 р. та довіреністю № 38 від 23.03.2012 р.;

видатковою накладною № РН-0000119 від 19.03.2012 р. та довіреністю № 36 від 19.03.2012 р.

У видаткових накладних та довіреностях містяться підписи посадових осіб відповідача та відтиски печатки підприємства відповідача, що підтверджує факт отримання ним товару від позивача.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ -накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для її бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а тому сам факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем, незважаючи на те, чи мала місце поставка за договором.

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що позивачем були виставлені позивачу для оплати рахунок-фактура № СФ-0000139 від 19.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000146 від 23.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000160 від 28.03,2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000173 від 30.03.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000209 від 18.04.2012 р., рахунок-фактура № СФ-0000228 від 25.04.2012 р., рахунок-фактура №СФ-0000241 від 28.04.2012 р. Також, позивачем за договором були складені наступні податкові накладні: № 32 від 19.03.2012 р., № 45 від 23.03.2012 р., № 54 від 28.03.2012 р., № 67 від 30.03.2012 р., № 40 від 18.04.2012 р., № 55 від 25.04.2012 р., № 67 від 28.04.2012 р., а між сторонами складені наступні специфікації до договору №16 від 09.03.2012 р., № 17 від 13.03.2012 р., № 18 від 18.03.2012 р., № 19 від 20.03.2012 р., № 20 від 08.04.2012 р., № 21 від 15.04.2012 р. та № 22 від 18.04.2012 р.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що матеріали свідчать про те, що строк оплати товару за зазначеними вище накладними настав (видаткова накладна № РН-0000213 від 28.04.2012 р. - 16.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000205 від 25.04.2012 р. - 12.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000186 від 18.04.2012 р. - 06.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000150 від 30.03.2012 р. - 18.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000139 від 28.03.2012 р. -16.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000129 від 23.03.2012 р. - 11.05.2012 р., видаткова накладна № РН-0000119 від 19.03.2012 р.), проте, зобов'язання відповідача по оплаті позивачу вартості товару у розмірі 390731,87 грн. не були виконані.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що сума основного боргу у розмірі 390731,87 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи умови договору щодо нарахування пені, судом першої інстанції була перерахована сума пені, та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума пені у розмірі 8447,74 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 1689,60 грн., а сума інфляційних не підлягає стягненню, оскільки індекс інфляції за травень 2012 р. становив 99,7% та за червень 2012 р. - 99,7%.

З приводу стягнення з відповідача суми втраченої вигоди у розмірі 101,45 грн., суд першої інстанції правомірно визнав, що ця сума не підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю її нарахування.

Щодо стягнення витрат на юридичне обслуговування врегулювання спору у загальному розмірі 20000,00 грн., суд першої інстанції обгрунтовапно визнав, що ці витрати не підлягають стягненню з відповідача, оскільки розмір даних витрат позивача не підтверджується матеріалами справи та у позові не викладено обставин на яких ґрунтується така позовна вимога.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що посилання відповідача на ст. 35 ГПК України щодо фактів встановлених постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р. по справі не можуть бути прийняти судом до уваги, оскільки постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 р. по справі була прийнята з приводу вирішення по справі питання щодо вжиття заходів до забезпечення позову, а не з приводу розгляду справи по суті.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 390731,87 грн., 3% річних у розмірі 1689,60 грн., пені у розмірі 8447,74 грн. та сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 8017,39 грн.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 06.09.12 року у справі №5023/2411/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99,101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 06.09.12 року у справі №5023/2411/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 29.11.2012 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Гетьман Р.А.

Плужник О.В.