Постанова

від 24.09.2012 по справі 14/568

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2012 р. Справа № 14/568

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Тіхов О.С. -за дов. від 15.06.2012р. № 678 від відповідача 1:ОСОБА_5 від відповідача 2:Карпов О.Н. -за дов. від 16.05.2012р. № 3-Ю/2012 Мороз К.А. -за дов. від 16.05.2012р. № 2-Ю/2012 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. у справі№ 14/568 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" до 1. фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий канал" провизнання правочину недійсним,

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 24.09.2012р. № 03.07-05/719 для розгляду справи № 14/568 сформовано колегію суддів у складі: головуючий -Кот О.В., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (далі -позивач, ПАТ "Укртелеком") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі -відповідач 1, ФОП ОСОБА_5) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий канал" (далі -відповідач 2, ТОВ "Новий канал") про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2, від 14.03.2010р. № 3, від 12.03.2010р. № 4.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.02.2012р. (суддя Мельник С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. (головуючий суддя Алданова С.О., судді Дикунська С.Я., Сітайло Л.Г.), в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203, 215, 319, 322, 626 -629, 638, 655 Цивільного кодексу України, з огляду на недоведення позивачем наявності підстав та умов, що мають своїм наслідком визнання оспорюваних договорів недійсними.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, приписів статей 203, 215, 322 Цивільного кодексу України, статті 104 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що судами не було встановлено, яким чином відповідач 2 відшкодовує відповідачу 1 витрати, пов'язані з утриманням кабелю, в якому знаходяться оптичні волокна, що є власністю відповідача 2.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" та ФОП ОСОБА_5 укладено договори від 26.11.2009р. № 2090368/2278-28/ та від 01.03.2010р. № 2100117 про надання послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації. У відповідності до умов вказаних договорів позивач зобов'язується надати відповідачу 1 послуги доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації у м. Києві, а відповідач 1 зобов'язується оплатити ці послуги.

Між ФОП ОСОБА_5 (продавець) та ТОВ "Новий канал" (покупець) укладено договори купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2, від 14.03.2010р. № 3, від 12.03.2010р. № 4, згідно умов яких продавець зобов'язався передати у власність покупця волокна, включаючи ємність ODF та/або її частину, на які виводяться волокна, у волоконно-оптичному кабелі зв'язку в м. Києві на окремих його ділянках.

В пункті 8.1. оспорюваних договорів визначено, що договір оренди телефонної каналізації на ділянках, вказаних в пункті 1.1., оформляється продавцем і орендна плата сплачується продавцем.

Предмет спору у даній справі складає вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2, від 14.03.2010р. № 3, від 12.03.2010р. № 4, з підстав їх укладення з порушенням вимог чинного законодавства та встановлених принципів здійснення господарської діяльності, оскільки умовами цих договорів не передбачено обов'язок відповідача 2 відшкодовувати витрати на оплату послуг з використання кабельної каналізації електрозв'язку, в якій розміщено його майно.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Правочином, згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 627, 628, 629, 638 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі оспорюваних договорів ФОП ОСОБА_5 продав ТОВ "Новий канал" у належним чином прокладеному волоконно-оптичному кабелі, на окремих його ділянках, визначену кількість оптичних волокон, при цьому власником кабелю залишився відповідач 1, на якого в свою чергу було покладено обов'язок оформлення договорів оренди кабельної каналізації та сплати орендних платежів.

При цьому, як з'ясовано місцевим судом та апеляційною інстанцією, відповідач 1 своєчасно та в повному розмірі сплачував позивачу вартість послуг з доступу та використання місця в каналі кабельної каналізації, у зв'язку з чим право позивача на своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі не порушено.

Окрім цього, слід зауважити, що позивач не є стороною договорів купівлі-продажу від 06.11.2009р. № 2, від 14.03.2010р. № 3, від 12.03.2010р. № 4, які укладені між відповідачами у справі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України особа, яка не є стороною оспорюваного договору, може звертатися з вимогою про визнання його недійсним лише у разі порушення вчиненням правочину її прав та законних інтересів.

В свою чергу, позивач під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не довів належним чином наявності порушення спірними договорами купівлі-продажу його прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім того, з огляду на встановлені обставини, судами першої та апеляційної інстанції правомірно відхилено посилання позивача на те, що утримання проданого відповідно до оспорюваних договорів майна відповідачем 1 є неправомірним та порушує встановлені принципи здійснення господарської діяльності.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованим та законним висновком місцевого суду та суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.02.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. у справі № 14/568 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова