Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а-1907/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 року місто Київ № 2а-1907/12/1070

15.47

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Кучеренко О.І.,

відповідача: Лузанчук Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стиль.Смак.Час» доРокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль.Смак.Час»з адміністративним позовом до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0000472301 від 26.12.2011 року прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.

У призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль.Смак.Час»є юридичною особою, ідентифікаційний номер: 35799486.

З матеріалів справи вбачається, що 12.12.2011 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 24/230-35799486 «Про результати невиїзної документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль.Смак.Час»(код ЄДРПОУ 35799486) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Вакко»(код за ЄДРПОУ 36425949) за період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року».

Перевіркою встановлені та в Акті зафіксовані наступні порушення законодавства:

- частина п'ята статті 203, частина перша, друга статті 215, стаття 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених між ТОВ «Стиль.Смак.Час»та ТОВ «Вакко»при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

- підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями);

- за даними перевірки встановлено податковий кредит у сумі 17 166, 60 гривень ТОВ «Стиль.Смак.Час»по взаємовідносинах із ТОВ «Вакко»прирівняти до 0, 00 гривень.

На підставі Акта № 24/230-35799486 від 12.12.2011 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000472301 від 26.12.2011 року.

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням № 0000472301 від 26.12.2011 року, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання з висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «Вакко»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Вакко»(Постачальник) та ТОВ «Стиль.Смак.Час»(Покупець) 01.05.2009 року був укладений договір постачання товару № б/н. Предметом договору є те, що постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах цього договору.

Згідно умов вказаного договору, усі розрахунки між постачальником і покупцем проходять проводяться у національній валюті України шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі наданих податкових накладних, виданих ТОВ «Вакко».

Щодо висновків перевіряючих в Акті перевірки, які стали підставами для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Відповідач в Акті перевірки стверджував, що вчинений між позивачем та ТОВ «Вакко»правочини суперечать моральним засадам суспільства та, відповідно, порушують публічний порядок, отже, є нікчемним.

Відповідач в Акті перевірки зазначав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

В Акті перевірки відповідач посилався на порушення податкового законодавства позивачем і визнання правочинів з його контрагентом -нікчемними, на підставі перевірки повноти відображення податкових зобов'язань та правомірності нарахування податкового кредиту, яка проводилась з використанням даних, відображених в базі «Системного автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», також було використано матеріали перевірки, проведеної працівниками ДПІ у Печерському районі міста Києва, за результатами якої був складений Акт № 104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакко»(код за ЄДРПОУ 36425949) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.04.2009 року по 31.12.2010 року», яким встановлено нікчемність правочинів з покупцями, в тому числі з позивачем.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що на підставі наданих для документальної позапланової перевірки документів та згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ «Стиль.Смак.Час»здійснювало взаємовідносини з ТОВ «Вакко»за період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року у вигляді купівлі суб'єктом господарювання ТОВ «Стиль.Смак.Час»м'яких меблів у травні 2009 року на суму ПДВ 8 900, 00 гривень та у червні 2009 року на суму ПДВ 8 266, 60 гривень.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Вакко»(код за ЄДРПОУ 36425949) анульовано актом від 16.11.2010 року № 7287, причиною анулювання якого було -стан платника «8»- до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Відповідач в Акті перевірки посилається на Акт № 104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакко»(код за ЄДРПОУ 36425949) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.04.2009 року по 31.12.2010 року».

З Акту № 104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року вбачається, що позапланова перевірка ТОВ «Вакко» проводилась на підставі постанови заступника начальника відділу РОВС Слідчого управління податкової міліції ДПА України від 14.01.2011 року.

Також, до ДПІ у Печерському районі міста Києва листом від 17.01.2011 року від СУ ПМ ДПА України було надано протокол допиту обвинуваченої, директора та співзасновника ТОВ «Вакко»ОСОБА_4 від 07.01.2011 року, протокол додаткового допиту обвинуваченої ОСОБА_4 від 11.01.2011 року та протокол допиту співзасновника ТОВ «Вакко»ОСОБА_3 від 15.10.2010 року.

З Акту № 104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року вбачається, що в провадженні СУ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа № 69-107, яка порушена відносно директора ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»ОСОБА_5, в.о. Голови правління ПАТ «Класик банк»ОСОБА_6, зав.каси вказаного банку ОСОБА_7, касирів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та інших осіб за ознаками складу злочину, передбачених статтями 191, 205, 213 Кримінального кодексу України.

З протоколу допиту ОСОБА_4, як вказано в Акті № 104/23-10/36425949 від 21.02.2011 року, вбачається, що остання за винагороду погодилась зареєструвати підприємство ТОВ «Вакко», інколи підписувала якісь документи, самостійно господарською діяльністю не займалася.

Саме на підставі викладених в Акті перевірки контрагента обставин відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку про нікчемність правочину та відсутності факту здійснення господарської операції, водночас такі посилання не можуть прийматися до уваги, оскільки дані документи не є підставою для висновків під час перевірки, а наведені обставини не мають наперед встановленого й доведеного характеру, тобто не є юридичними фактами, оскільки обвинувальний вирок суду в кримінальній справі відсутній. Зазначені документи не є належними доказами на підтвердження висновків відповідача про порушення позивачем вимог норм законодавства України, викладених у вказаному Акті перевірки.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.

Відповідачем не надано суду доказів визнання договору щодо поставки товару, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Вакко», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Вакко»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Вакко»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортною накладною, банківськими виписками тощо.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «Вакко».

Отже, суд дійшов висновку, що наявність у позивача виданих йому ТОВ «Вакко»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отримані послуги з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг з постачання товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

За обставин, викладених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що наявність у позивача - платника податку, податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вакко», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Законом України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку -покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, які підтверджені податковою накладною, придбані послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Як вже зазначалося вище, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Вакко»анульовано лише 16.11.2010 року, а, отже, на момент виникнення відносин позивача та його контрагента, останній був належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Юридичну особу -ТОВ «Вакко»було ліквідовано лише 01.08.2012 року на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області у справі № 5009/1646/12 про банкрутство.

Інших доказів щодо неспроможності ТОВ «Вакко»надавати послуги, поставляти товар суду не надано.

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Судом також досліджувалась реальність здійснених між позивачем та його контрагентами господарських операцій, їх взаємозв'язок із діяльністю позивача та встановлювалися факти використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.

Так, судом встановлено, що позивач укладав договір на постачання товару з ТОВ «Прелюдія»від 01.05.2009 року № ДГ-100209, а саме відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах цього договору. Відповідно до пункту 1.2 предметом договору є меблі вказаного асортименту. Як вбачається з банківських виписок ТОВ «Прелюдія»19.05.2009 року та 18.06.2009 року сплатило ТОВ «Стиль. Смак. Час»кошти на придбання такого товару. ТОВ «Стиль. Смак.Час»були виписані податкові накладні на поставку товару на загальну суму 104999, 59 гривень.

З метою виконання цього договору ТОВ «Стиль.Смак.Час»було укладено договір з ТОВ «Вакко»на поставку товару від 01.05.2009 року б/н. Асортимент товару збігається з товаром, який ТОВ «Стиль.Смак.Час»зобов'язувалося поставити ТОВ «Прелюдія».

26.05.2009 року та 19.06.2009 року ТОВ «Вакко»виписано податкові накладні на поставку товару -м'які меблі. Відповідно до виписок з банку товар було оплачено 21.05.2009 року та 19.06.2009 року.

22.06.2009 року відбулася поставка придбаного ТОВ «Стиль.Смак.Час»для ТОВ «Прелюдія»у ТОВ «Вакко»товару -м'яких меблів.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 22.06.2009 року товар було поставлено. Так, у товарно-транспортній накладній вказано, що замовником та вантажовідправником є ТОВ «Вакко», автопідприємством -перевізником є ПП «ОСОБА_10», переадресування -ТОВ «Прелюдія», м. Хмельницький, вул. Прибузька, 20/1.

Вказані операції були проведені позивачем з метою отримання прибутку за надані послуги по купівлі товару для ТОВ «Прелюдія»у сумі 2000 гривень.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача, що під час проведення перевірки позивач не надав доказів транспортування придбаного товару та подальшого його використання у господарській діяльності з огляду на наступне.

В Акті перевірки вказано, що на виконання запиту від 23.08.2011 року № 329/10/23-003 позивачем були подані наступні документи -копія рахунку-фактури № МЧ-0000006 від 20.05.2009 року, копія видаткової накладної, копії податкових накладних, копії декларацій з податку на прибуток за травень та червень 2009 року, копії банківських виписок.

На запитання суду яким чином були отримані ці документи, представник відповідача пояснив, що документи були подані нарочно, підтвердити іншим чином факт надання саме цих документів, окрім зазначеного в Акті перевірки, відповідач не може.

Отже, у суду відсутні відомості щодо подання до перевірки саме такого переліку документів.

Щодо посилань відповідача на не подачу ТОВ «Вакко»декларацій з ПДВ та несплату ПДВ слід зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов'язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом, а також іншими юридичними особами за ланцюгом постачання.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності та ту обставину, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення слугував висновок податкового органу про нікчемність правочинів, який був зроблений виключно на висновках Акта перевірки контрагента позивача; зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; а твердження про відсутність факту надання послуг спростовується наявними матеріалами справи доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з вищевикладеного, відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення № 0000472301 від 26.12.2011 року.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки позивача висновків не надав.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області № 0000472301 від 26.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль.Смак.Час» понесені ним судові витрати в сумі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 59 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови буде виготовлено впродовж п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02 жовтня 2012 р.