Постанова

від 12.09.2006 по справі 8/294

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/294

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.09.2006                                                                                           № 8/294

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - ЧобітькоС.М. – представник, дов. б/н від 20.07.2006;

 від відповідача - ШульгаА.В. – представник, дов. б/н від 27.07.2006

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал 2005"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.07.2006

 у справі № 8/294 (Катрич В.С.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКМ"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал 2005"

 про                                                  стягнення 542266,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 у справі № 8/294 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 455759,55 грн. основного боргу, 72921,53 грн. неустойки, 9589,68 грн. річних, 3995,70 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами,5422,67 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що сторонами за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 0305-010 від 03.05.2006 та додатковій угоді № 2БК від 14.05.2006  був підписаний акт приймання–передачі від 18.05.2006  на суму 455759,55 грн., який свідчить про повне виконання обов'язків позивачем та прийняття відповідачем виконаних робіт без претензій і зауважень, що є підставою для проведення розрахунків; однак, як зазначає позивач, відповідач зобов'язання за договором та додатковою угодою  не виконав, за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим на день пред'явлення позову до суду у відповідача виникла заборгованість на суму 455759,55 грн.; вимога позивача відповідно до п. 5.1 договору № 0305-010 та п. 2 додаткової угоди № 2БК від 14.05.2006 про стягнення з відповідача 72921,53 грн. неустойки підлягає задоволенню; згідно з ст.ст. 625, 692 ЦК України, п. 5.3 договору № 0305-010, п. 3 додаткової угоди  № 2БК від 14.05.2006 вимоги позивача про стягнення з відповідача 3995,70 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 9589, 68 грн. річних правомірні та підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 у справі № 8/294 з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення і неправильного застосування норм процесуального права та прийняти нове рішення.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку відповідача, судом першої інстанції були порушені норми ст.ст. 4-2, 4-3, 77, 84 ГПК України.

Заявник вказує, що всі обставини справи з'ясовувалися судом виключно на підставі доводів лише однієї сторони – позивача.

Заявник стверджує, що обов'язок сплати суми за додатковою угодою № 2БК від 14.05.2006 у розмірі 455 759,55 грн. зумовлюється фактом відвантаження товару відповідачу, однак, відвантаження товару не відбулось.

Заявник заявляє про те, що акт передання-приймання товарів від 18.05.2006 та видаткова накладна № 70 від 18.05.2006 підписані відповідачем наперед, тобто раніше, до 18.05.2006.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що відповідно до ст. 75 ГПК України суд першої інстанції мав право розглянути справу за наявними в ній матеріалами; відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи та мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву та доказів у справу; факт відвантаження нафтопродуктів підтверджений позивачем первинними документами, які згідно з п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.1995 за №168/704, повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення; директор відповідача як особа, що підписала первинні документи, несе відповідальність за достовірність даних, наведених у них.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 455759,55 грн. основного боргу, 72921,53 грн. неустойки, 9589,68 грн. річних, 3995,70 грн. плати за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 0305-010 від 03.05.2006, позивач, за договором продавець, зобов'язався передати у власність відповідача, за договором покупця, а відповідач прийняти і оплатити нафтопродукти, відповідно до умов зазначених в цьому договорі,  додаткових угодах та додатках, які є невід'ємною частиною цього договору;  строки поставки, ціни, кількість і асортимент продукції будуть визначатися в додаткових угодах (і/або в додатках) до цього договору; поставка продукції здійснюється партіями на умовах, обумовлених в додатках і/або  додаткових угодах до даного договору; датою поставки є дата підписання сторонами акту приймання-передачі продукції, якщо інше не зазначено додатковою угодою(і/або в додатках) до цього договору.

За додатковою угодою № 2БК від 14.05.2006 позивач зобов'язався  передати у власність відповідачу автобензин А-92 кількістю 102.5 тонн загальною вартістю 455 759,55 грн.,  а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар протягом 10 банківських днів за фактом відвантаження товару.

Товар був переданий в повному обсязі відповідачу, що підтверджується  видатковою накладною № 000000070 від 18.05.2006 та актом передання-прийняття від 18.05.2006, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін.

Датою відвантаження товару є 17.05.2006, що підтверджується залізничною накладною № 43886008, в зв'язку з чим відповідач повинен був оплатити товар до 01.06.2006.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано доказів оплати поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 455 759,55 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 5.1 договору № 0305-010 у випадку невиконання чи неналежного виконання умов даного договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України з урахуванням положень цього договору та додаткових угод і додатків до цього договору.  

Пунктом 2 додаткової угоди № 2БК від 14.05.2006 передбачено, що у разі порушення умов оплати, обумовлених в п. 1.2 даної додаткової угоди, відповідач сплачує неустойку в розмірі 0,5 відсотків від вартості відвантаженого, але не сплаченого нафтопродукту за кожний день прострочення.

Неустойка, передбачена п.2 додаткової угоди № 2БК, згідно зі ст. 549 ЦК України за змістом є пенею.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 (далі - Закон № 543/96-ВР) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки розмір неустойки, передбачений п.2 додаткової угоди № 2БК, перевищує граничний розмір, встановлений Законом № 543/96-ВР, то у даному випадку повинна застосовуватися неустойка лише у розмірі, що відповідає подвійній обліковій ставці НБУ, що діяла в період нарахування неустойки, у зв'язку з чим розмір неустойки за період, вказаний позивачем в розрахунку, станом на 30.06.2006 складає 7 591,83 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 5.3 договору № 0305-010 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати відповідачем партії товару відповідач в повному об'ємі відшкодовує позивачу збитки, понесені позивачем у зв'язку з такою несплатою, а також, в якості самостійної форми відповідальності за порушення грошового зобов'язання (прострочення виконання) зобов'язується сплатити позивачу грошову суму в розмірі 24 відсотка річних від вартості несвоєчасно оплаченого товару та в якості плати за користування чужими коштами, зобов'язується сплатити позивачу грошову суму в розмірі 10 відсотків річних від суми несвоєчасно проведеної оплати (її частини) за весь період такої несвоєчасної оплати.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 9 589,68 грн. 24% річних та 3 995,70 грн. плати за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги апеляційним господарським судом, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, факт одержання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № 000000070 від 18.05.2006 та актом приймання-передачі від 18.05.2006. Доказів, які б спростовували факт одержання відповідачем від позивача товару за додатковою угодою № 2БК, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.

Та обставина, що оскаржуване рішення було прийняте за відсутності директора відповідача, не є підставою для скасування рішення у зв'язку з тим, що відповідач не був позбавлений права подати відзив на позовну заяву із відповідними доказами через канцелярію Господарського суду міста Києва та направити в засідання суду іншого повноважного представника, окрім директора, а також враховуючи те, що обставини, які перешкоджали б прийняттю рішення, були відсутні.

Крім того, навіть за умови порушення судом першої інстанції вказаних заявником процесуальних норм, апеляційний господарський суд виходить з того, що зазначені порушення не вплинули на правильність рішення суду першої інстанції, а відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тобто вказані порушення не призвели до прийняття неправильного рішення, отже підстави для скасування рішення відсутні.

Як вбачається із даних залізничної накладної № 43886008 автобензин А-92 в кількості 102 500 кг нетто відвантажено на станцію призначення – Дарниця, що відповідає умові п. 1 додаткової угоди № 2БК до договору № 0305-010.

Згідно із зазначеною залізничною накладною оформлення видачі вантажу залізницею здійснено 17.05.2006, а передача товару позивачем відповідачу – 18.05.2006, про що, як вже зазначалося, свідчать видаткова накладна № 000000070 від 18.05.2006 та акт передання-прийняття від 18.05.2006.

Твердження заявника про те, що видаткова накладна є безтоварною і цей документ разом із актом передання-прийняття складено до часу безпосереднього передання відповідачу товарів є голослівним, ніякими доказами не підтвердженим.

Та обставина, що в умовах додаткової угоди № 2БК базис поставки: СРТ вжито щодо станції відправлення – Кагамликська, хоча вантажовідправник – ЗАТ „Торговий дім „Укртатнафта” і не є стороною за договором № 0305-010 та додатковою угодою № 2БК, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату одержаного товару у погоджений сторонами строк.

Умовами договору № 0305-010 та додаткової угоди № 2БК не передбачено обов'язку позивача відвантажувати товар, також настання обов'язку оплатити одержаний відповідачем товар не передбачено пов'язувати із відвантаженням його зі станції Дарниця.

Однак, з огляду на те, що судом першої інстанції не застосовані норми Закону № 543/96-ВР, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2006 у справі № 8/294 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АРЕАЛ 2005” (01015, м. Київ, вул. Московська, 43/11, к. 7; код ЄДРПОУ 33402007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКМ” (04053, м. Київ, пров. Бехтерєвський, 4б; код ЄДРПОУ 32531793) 455 759,55 грн. основного боргу, 7 591,83 грн. неустойки, 9 589,68 грн. 24% річних, 3 995,70 грн. плати за користування чужими грошовими коштами, 4 769,37 грн. державного мита, 103,78 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКМ” (04053, м. Київ, пров. Бехтерєвський, 4б; код ЄДРПОУ 32531793) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРЕАЛ 2005” (01015, м. Київ, вул. Московська, 43/11, к. 7; код ЄДРПОУ 33402007) 326,65 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3.          Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4.          Справу № 8/294 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

14.09.06 (відправлено)