Постанова

від 05.04.2007 по справі 14/447

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/447

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.04.2007                                                                                           № 14/447

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Бобошко О.О.- представник (дов. № 14/07/06/01 від 14.07.2006;

 від відповідача - Слабоус Є.А.- юрисконсульт (дов. № 12/03-01 від 12.03.2007)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Приватна фірма "Силует"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2006

 у справі № 14/447 (Калатай Н.Ф.)

 за позовом                               Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "Акма"

 до                                                   Приватне підприємство "Приватна фірма "Силует"

 про                                                  стягнення 5575,42 грн.

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 13.03.2007 розгляд справи відкладено на 27.03.2007, а 27.03.2007 в судовому засіданні оголошено перерву до 05.04.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2006 у справі №14/447 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 295,66 грн. основного боргу, 31,79 грн. державного мита, 36,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті вимог відмовлено, з позивача на користь Державного бюджету України підлягає стягненню 3,75 грн. державного мита.

Рішення мотивовано тим, що, як свідчать матеріали справи, відповідач на виконання умов договору комісії № 51 перераховував позивачу грошові кошти на загальну суму 290 362,60 грн. (47 155,47 євро); враховуючи відсутність домовленості сторін, який саме день вважається днем перерахування комітентом коштів для виконання доручення в розумінні п. 1.2 договору, суд з метою визначення ціни призначення приймає за такий день – 15.06.2005 – дату першого перерахування відповідачем позивачу грошової суми для виконання договору; згідно зі звітом комісіонера фактурна вартість товару за ВТД № 110000001/5/124233 від 13.10.2005, тобто ціна придбання в розумінні п. 1.2 договору, становить 191 573,94 грн., заперечення відповідача проти чого відсутні, отже комісійна винагорода позивача, яку має сплатити відповідач, дорівнює 31 864,64 грн. (223 438,58 грн. – 191 573 грн.); як свідчать матеріали справи, гроші відповідачем позивачу перераховувались з єдиним призначенням – для виконання договору комісії № 51 від 01.06.2005, тому встановити в якій частині не доплачено комісійну плату, а в якій – витрати на виконання доручення є неможливим, тому суд розглядає майнові вимоги без поділення їх на комісійну плату та витрати; враховуючи, що загальна сума витрат позивача згідно зі звітом комісіонера становить 261 793,62 грн., до сплати залишилось 3 295,66 грн. ( (261 793,62 + 31 864,64) – 290 362,60); позивачем не доведено, що право на стягнення пені у нього виникла саме 27.10.2005, як зазначено у розрахунку пені, і що станом на 27.10.2005 відповідач мав перед позивачем заборгованість в сумі 4 916,72 грн.; заявлена сума 5 000 грн. витрат на послуги адвоката не може бути віднесена до складу судових витрат, виходячи із норм ст. 44 ГПК України та ця вимога не може бути віднесена до складу збитків, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною сумою за договором.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2006 у справі № 14/447 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до відповідача у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник посилається на те, що судом не надано належної оцінки тій обставині, що свої зобов'язання щодо передачі товару відповідачу позивач відповідно до п. 2.1 договору не виконав; замість передачі товару відповідачу у строк до 05.10.2005, товар було доставлено у м. Дніпропетровськ тільки 13.10.2005, при цьому згідно із п. 1.1 договору відповідач повинен був забезпечити транспортування товару на склад відповідача у м. Києві, де і повинна була відбутися його передача, таким чином відповідач правомірно, відповідно до п.п. 5.3 договору, нарахував позивачу пеню у розмірі 1 505,79 грн. та утримав її з грошових коштів, які належали до сплати позивачу, що було залишено судом поза увагою.

На думку заявника, судом не враховано, що позивач, в порушення ст.ст. 1014, 1017 ЦК України, п.п. 1.6, 1.7 договору, додаткові витрати з відповідачем не погоджував, про понесені додаткові витрати відповідача не повідомив, доцільність та необхідність збільшення суми цих витрат не обґрунтував, як витрати пов'язані з інтересами відповідача – не пояснив.

Заявник вважає, що відповідач відповідно до ст. 33 ГПК України не довів наявності обставин в обґрунтування своїх вимог; судом неправильно застосовано ст. 1159 ЦК України та не було застосовано норми ст.ст. 1158, 1160 ЦК України, згідно із якими позивач не має права вимагати відшкодування витрат у випадку негайного неповідомлення відповідача про зроблені додаткові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на ті обставини, що поставка товару відбулась 13.10.2005, а не 04.10.2005 не з вини позивача; пункт 5.3 договору не передбачає утримання пені з грошових коштів, що належать до сплати позивачеві та договір не передбачає проведення взаємозаліку пені за рахунок комісійної винагороди; протягом періоду виконання доручення позивачем курс НБУ до євро майже щоденно змінювався, що унеможливлює визначення точного розміру витрат, п. 1.7 договору передбачає право позивача відступати від вказівок відповідача, якщо його дії здійснені в інтересах відповідача; позивачем було повідомлено відповідача про всі дії, здійснені позивачем в інтересах відповідача, що підтверджує направлений відповідачу звіт комісіонера від 24.10.2005, який містить всі дані про вчинені дії позивача та до звіту додані документи, що підтверджують розмір понесених витрат; протягом строку, встановленого ст. 1022 ЦК України, відповідачем на адресу позивача будь-яких зауважень щодо звіту позивача не надходило, тому звіт вважається прийнятий відповідачем.

Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 13.03.2007 у справі № 14/447 сторонами надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред'явлено позов з позовними вимогами про стягнення з відповідача 1 505,79 грн. недоплаченої суми комісійної винагороди за договором комісії № 51 від 01.06.2005, 3 410,93 грн. невідшкодованої суми понесених позивачем витрат, 658,71 грн. пені, 5 000 грн. витрат за послуги адвоката, 102,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Підставами позову зазначено норми ст.ст. 16, 526, 1011-1028 ЦК України, умови укладеного сторонами договору комісії № 51 від 01.06.2005.

Згідно із договором комісії № 51 від 01.06.2005 позивач, за договором комісіонер, зобов'язався за дорученням відповідача, за договором комітента, за комісійну плату від свого імені, але за рахунок відповідача, керуючись ст. 1011 ЦК України, здійснити угоду з придбання у компанії "Насо", Бельгія та передати на борт автомобіля на умовах DDR доставлено, мито сплачене (м. Київ, територія відповідача) згідно із "Інкотермс 2000", обладнання за ціною відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору; забезпечити транспортування товару на склад відповідача в м. Києві; здійснити інші обов'язки, передбачені в п. 1.1 договору № 51.

Пунктом 1.3 договору № 51 встановлено, що для виконання договору відповідач перераховує позивачу грошові кошти в строки та в розмірах відповідно до п.п. 2.5.1 – 2.5.3 договору.

Згідно із витягами із особового рахунку відповідача ним було перераховано позивачу за платіжними дорученнями № 463 від 14.06.2005, № 748 від 16.09.2005, № 921 від 26.10.2005, № 929 від 27.10.2005 відповідно суми 28 901,40 грн., 234 065,56 грн., 27 259,30 грн., 136,54 грн. із зазначенням у всіх платіжних дорученнях наступне призначення платежу: перерахування коштів для виконання договору комісії № 51 від 01.06.2005.

Як вбачається із даних щодо розмірів сум грошових коштів платіжних доручень відносно до курсу євро НБУ на день оплати, як встановлено порядком перерахування грошових коштів у п.п. 2.5.1 – 2.5.3 договору № 51, загальна сума перерахованих відповідачем позивачу грошових коштів є меншою, ніж передбачено умовами п.п. 2.5.1 – 2.5.3 договору № 51.

Відповідно до договору № 51 сторонами 17.10.2005 складено акт передання-прийняття обладнання та документації.

Пунктом 1.2 договору № 51 передбачено порядок нарахування комісійної плати та встановлено, що право на утримання комісійної плати із одержаних для виконання коштів з'являється у позивача тільки після надання відповідачу звіту про виконання даного договору та підписання сторонами акту передання-прийняття виконаних робіт за даним договором.

Надісланий позивачем відповідачу акт виконаних робіт від 24.10.2005 про виконання доручення за договором № 51 та розмір комісійної плати у сумі 33 485,70 грн. повернутий відповідачем позивачу 10.02.2006 зі змінами, відповідно до яких відповідачем акт прийнято частково, в сумі 30 053,44 грн., а сума 3 432,26 грн. не визнана у зв'язку із недотриманням п.п. 1.7, 4.1, 5.3 договору № 51 (а.с. 25, 27).

Як стверджує позивач, ним надіслано відповідачу звіт разом із підтверджуючими документами 26.10.2005, про що свідчить квитанція про відправлення кур'єрською поштою, відповідач не заперечує одержання звіту позивача та у довідці від 27.09.2006 № 774 стверджує про одержання від позивача акту та звіту - 21.11.2005.

Докази надання відповідачем заперечень позивачу щодо розміру якихось витрат, зазначених у звіті позивача, відсутні.

Статтею 1022 ЦК України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії; комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту; якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

В п. 3.3.4 договору № 51 сторони погодили умову про те, що відповідач зобов'язаний протягом 2-х днів з моменту надання звіту та акту виконаних робіт підписати ці документи або передати письмову мотивовану відмову чи зауваження; у випадку ненадання мотивованої відмови або зауважень у письмовому вигляді у зазначений строк звіт вважається прийнятим відповідачем і акт передання-прийняття підписується в односторонньому порядку; при наявності у відповідача зауважень до акту передання-прийняття робіт, позивач усуває виявлені недоліки протягом 5-ти робочих днів, в іншому випадку спір розглядається відповідно до чинного законодавства України.

Однак, як свідчать внесені відповідачем зміни до акту передання-прийняття робіт, всупереч умовам п. 3.3.4 договору № 51, відповідачем зазначено не про недоліки, які можна усунути, а про зменшення суми комісійної плати на 3 432,26 грн. з посиланням на п.п. 1.7, 4.1, 5.3 договору, хоча п. 1.7 передбачає права позивача, п. 4.1 - загальну суму договору на момент укладення, а п. 4.2 встановлено, що при зміні курсу НБУ по відношенню до євро на день оплати сума договору підлягає перерахуванню,  п. 5.3 договору № 51 передбачає сплату позивачем відповідачу пені за порушення строку передання товару та право відповідача розірвати договір. Отже жодна із зазначених відповідачем підстав внесення ним змін до акту передання-прийняття робіт не відповідає умовам п. 3.3.4 договору № 51.

Оскільки відповідачем не надано позивачу заперечень на звіт позивача про виконання договору № 51, то відповідно до норми ст. 1022 ЦК України та умов договору № 51 зазначений звіт, у якому підсумкова сума усіх витрат становить 261 793,62 грн., вважається прийнятим відповідачем.

Позивачем надані суду документи, підтверджуючі розміри окремих сум, відображених у звіті.

Відповідно до розрахунку суми пені, позивачем нарахована пеня за порушення відповідачем строків перерахування грошових коштів, встановлених п.п. 2.5.1 - 2.5.3 договору № 51, за період з 27.10.2005 по 15.07.2006 від суми 4 916,72 грн.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем матеріалами справи не доведено того, що, починаючи із 27.10.2005, відповідач мав зобов'язання перерахувати позивачеві грошові кошти саме у розмірі 4 916,72 грн. на підставі умов п.п. 2.5.1 – 2.5.3 договору № 51, то судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Як вбачається із договору про надання юридичних послуг № 20/03/06/01, завданням № 20/03/06/01 від 20.03.2006, платіжний документ № 212 від 22.03.2006 про оплату 5 100 грн. за юридичні послуги, позивачем сплачено 500 грн. не адвокатській організації або об'єднанню та не адвокату, докази того, що надавались позивачу саме адвокатські послуги, у матеріалах справи відсутні.

Отже немає підстав для твердження про те, що сплачені позивачем 5 000 грн. є платою за послуги адвоката тому, виходячи із норм ст. 44 ГПК України, сума 5 000 грн. не входить до складу судових витрат, у зв'язку з чим не підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сума 5 000 грн. не може бути стягнута з відповідача також як збитки з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Згідно із ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Оскільки ані Конституцією України, ані законами та нормативно-правовими актами не надано право суб'єкту господарювання на власний розсуд у односторонньому порядку здійснювати утримання пені на свою користь з належних іншій стороні за угодою платежів, то відсутні підстави вважати такі дії відповідача правомірними.

Відповідно до ст. 20 ГК України захисту підлягають лише права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Ствердження про необґрунтованість позивачем витрат, відсутність пояснень щодо їх доцільності та необхідності, збільшення суми, а також пов'язаності витрат з інтересами відповідача не відповідає матеріалам справи, оскільки у звіті позивача до договору № 51 зазначені всі статті витрат, їх підстави, суми та до звіту додані підтверджуючі документи.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак відповідач, посилаючись на необґрунтованість позивачем витрат, не наводить жодної підстави, за якої він не погоджується із якимось документом, наданим позивачем на підтвердження витрат або суми витрат, тому такі твердження відповідача є голослівними.

Як вже було зазначено, відповідачу було повідомлено позивачем про здійснені витрати, тому підстави посилатись на норму ч. 2 ст. 1160 ЦК України відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2006 у справі №14/447 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 14/447 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.