Постанова

від 04.12.2007 по справі 35/316

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/316

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.12.2007                                                                                           № 35/316

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ТихоноваО.І. – гол. юрисконсульт, дов. №01/1094 від 14.11.2007,

 від відповідача - МатвієнкоО.С. – юрисконсульт, дов. №93 від 09.10.2007,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр тканинної та клітинної терапії "Ембріотек"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.09.2007

 у справі № 35/316 (Літвінова М.Є.)

 за позовом                               Державний заклад "Клінічна поліклініка № 1" Державного управління справами

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр тканинної та клітинної терапії "Ембріотек"

 про                                                  стягнення 72897,21 грн.

 На підставі ст.ст.77,99 ГПК України 20.11.2007 розгляд справи відкладено на 04.12.2007.

Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2007 № 01-23/1/1 та від 04.12.2007 № 01-23/1/1 склад колегії суддів змінювався.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2007 у справі №35/316 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 84 439,76 грн. неустойки в розмірі подвійної орендної плати, 844,40 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що відповідач всупереч договірним зобов'язанням, а також рішенню Господарського суду міста Києва від 01.09.2006 у справі № 19/21, яким відповідача виселено зі спірного приміщення, не виконав свого обов'язку щодо фактичного звільнення приміщення за адресою: м. Київ, вул. Верхня, 5, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Печерського району від 11.01.2007, таким чином відповідач порушив свої договірні зобов'язання щодо своєчасного повернення позивачу вказаного нежитлового приміщення; посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, суд вважає безпідставним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що строк в шість місяців – це строк, в межах якого нараховуються штрафні санкції, а не строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу; враховуючи те, що ст. 785 ЦК України прямо передбачає відповідальність наймача у вигляді сплати неустойки у певному розмірі за невиконання обов'язку повернення речі після припинення договору найму, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2007 у справі № 35/316 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права та в позові відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує, що позивач дізнався про порушення відповідачем обов'язку по поверненню орендованих приміщень 16.06.2006, а звернувся до суду з вимогою про стягнення неустойки 07.09.2007 у зв'язку з чим станом на 06.09.2007 сплила визначена п. 2 ст. 258 ЦК України річна позовна давність про стягнення неустойки щодо прострочення відповідачем зобов'язання з повернення приміщень за період з 16.06.2006 по 06.09.2006, яка мала бути застосована судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Відповідач стверджує, що в рішенні місцевого господарського суду відсутні висновки, що обґрунтовують застосування при визначенні суми неустойки орендної плати в розмірі іншому, ніж визначено сторонами в додатковій угоді від 01.08.2003.

Судом першої інстанції, на думку заявника, неправильно застосовано норми ст.ст. 6, 251, 256, 258, 261, 267, 530 ЦК України щодо обчислення строку виконання зобов'язання та застосування позовної давності, а також порушено положення ст. 43 ГПК України.

В заяві про уточнення предмету і підстав апеляційного оскарження від 20.11.2007 відповідач зазначив, що погоджується з наведеним позивачем у відзиві на апеляційну скаргу розрахунком орендної плати за час прострочення повернення майна, і просить відмовити позивачу у стягненні неустойки за період з 01.06.2006 по 06.09.2006 у зв'язку з пропуском річної позовної давності в сумі 35 595,74 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду щодо стягнення неустойки, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, позивачем не був пропущений; при розрахунку суми неустойки за основу брався розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції станом на січень 2007 р.

В засіданні суду 04.12.2007 позивачем були надані письмові пояснення № 01/1132 від 04.12.2007 щодо пропуску позовної давності.

Розглянувши апеляційну скаргу і уточнення до неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу і письмового пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу збитки в сумі 72 897,21 грн., в тому числі за комунальні послуги – 12 866,63 грн., за користування приміщенням (за оренду та земельний податок) – 58 160,48 грн., за витрати на примусове виселення – 1 870,09 грн., та покласти на відповідача судові витрати.

07.09.2007 позивачем була подана заява про зміну предмету позову № 01/842 від 05.09.2007, в якій позивач просить стягнути з відповідача 84 439,76 грн. неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, за період з 01.06.2006 р. по 11.01.2007 р.

Згідно з умовами договору оренди нежитлового приміщення № 55 від 01.06.2000 Поліклініка № 1 Лікувально-оздоровчого об'єднання при Кабінеті Міністрів України, за договором орендодавець, передає, а відповідач, за договором орендар, бере в тимчасове володіння приміщення, розташоване в будинку Поліклініки № 1 за адресою: м. Київ, вул. Верхня, 5, загальною площею 506 кв.м. на першому поверсі та підвалі, для розміщення закладу охорони здоров'я.

Пунктом 4.1 договору № 55 передбачено, що цей договір діє з 01.06.2000 по 01.06.2003.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 № 674-р „Про передачу об'єктів державної власності в управління Державного управління справами” поліклініка N 1 (м. Київ, вул. Верхня, 5) передана в управління Державного управління справами.

Пунктами 1.1, 1.2 Положення про Державний заклад „Клінічна поліклініка № 1” Державного управління справами, затвердженого розпорядженням Керівника Державного управління справами від 23.02.2007 № 55, встановлено, що Державний заклад „Клінічна поліклініка № 1” Державного управління справами є відомчим лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я; відповідно до Указу Президента України від 25.09.2002 № 860 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 № 674 поліклініку передано в управління Державного управління справами.

01.08.2003 між позивачем та відповідачем була укладена угода про внесення змін до договору оренди нерухомого майна між поліклінікою № 1 ДУС та ТОВ МЦТКТ „Ембріотек”, пунктом 1.1 якої продовжено термін договору № 55 на три роки: з 01.08.2003 по 01.06.2006.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні Господарського суду міста Києва від 01.09.2006 у справі № 19/21 встановлено, що договір № 55 від 01.06.2000 припинив свою дію 01.06.2006.

Пунктом 9.1 договору № 55 встановлено, що після закінчення терміну оренди відповідач зобов'язаний передати позивачу приміщення, що орендується, протягом 15 днів з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі.

Таким чином відповідач був зобов'язаний передати орендоване приміщення не пізніше 16.06.2006.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 6 ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідач своє зобов'язання з повернення позивачу орендованого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Верхня, 5, не виконав, у зв'язку з чим 11.01.2007 відповідача було виселено із зазначеного приміщення в примусовому порядку на виконання наказу № 19/21 від 07.12.2006 Господарського суду міста Києва, а приміщення було передане позивачу, що підтверджується актом державного виконавця Державної виконавчої служби Печерського району від 11.01.2007.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивачем до заяви про зміну предмету позову доданий розрахунок неустойки за період з 01.06.2006 по 11.01.2007.

Проте, при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що відповідач повинен був передати орендоване приміщення позивачу до 17.06.2006, а 11.01.2007 приміщення вже було передане позивачу, тому такою, що не суперечить матеріалам справи та закону є неустойка, нарахована за період з 17.06.2006 по 10.01.2007.

Однак, при цьому необхідно врахувати наступне.

Статтею 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки встановлена скорочена позовна давність тривалістю один рік.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

21.09.2007 відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції була подана заява про застосування позовної давності № 91 від 20.09.2007.

Оскільки відповідач повинен був передати позивачу орендоване приміщення до 17.06.2006, то перебіг позовної давності до вимог про стягнення неустойки почався з 17.06.2006, а позовні вимоги про стягнення неустойки були заявлені позивачем 07.09.2007.

В письмовому поясненні за № 01/1132 від 04.12.2007, поданому позивачем на виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 20.11.2007 у справі № 35/316 про надання доказів наявності поважних причин пропуску позовної давності, позивачем зазначено, що станом на 16.06.2006 позивач не міг передбачити заздалегідь який час відповідач буде незаконно перебувати в приміщенні, яке підлягало поверненню позивачу, і тому тільки 11.01.2007 довідався про те, за який період незаконного користування вказаним майном може вимагати стягнення з відповідача суми неустойки відповідно до ст. 785 ЦК України; часом прострочення позивач вважає період з 16.06.2006 по 11.01.2007, початком перебігу річної позовної давності – 11.01.2007, а її сплив – 10.01.2008, а тому посилання відповідача на пропуск позовної давності позивач вважає безпідставним.

Однак зазначені позивачем обставини не відповідають нормам ЦК України та матеріалам справи, а поважні причини пропуску позовної давності позивачем не наведені та з матеріалів справи і не вбачається їх наявність.

Таким чином в позові про стягнення неустойки за період з 17.06.2006 по 06.09.2006 належить відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, а задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення неустойки за період з 07.09.2006 по 10.01.2007 в сумі 48 457,70 грн.

Посилання відповідача у відзиві на заяву про зміну предмету позову на ч. 6 ст. 232 ГК України, як на підставу для відмову в позові є необґрунтованим, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак щодо права на стягнення неустойки, передбаченого статтею 785 ЦК України, у вказаній нормі закріплено інший період нарахування цієї неустойки, а саме: за час прострочення повернення речі, якою наймач користується.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення необґрунтовано покладено на відповідача відповідальність у вигляді неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період, коли зобов'язання щодо повернення орендованого приміщення відповідачем не було порушено, а саме: за період з 01.06.2006 по 16.06.2006 та за 11.01.2007, а також безпідставно не було застосовано позовну давність до вимог про стягнення неустойки за період з 17.06.2006 по 06.09.2006.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Медичний центр тканинної та клітинної терапії „Ембріотек” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2007 у справі № 35/316 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Медичний центр тканинної та клітинної терапії „Ембріотек” (01133, м. Київ, вул. Верхня, 5; код ЄДРПОУ 30969419) на користь Державного закладу „Клінічна поліклініка № 1” Державного управління справами (01133, м. Київ, вул. Верхня, 5; код ЄДРПОУ 05415786) 48 457 грн. 70 коп. неустойки, 484 грн. 58 коп. державного мита, 67 грн. 72 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

3.          Стягнути з Державного закладу „Клінічна поліклініка № 1” Державного управління справами (01133, м. Київ, вул. Верхня, 5; код ЄДРПОУ 05415786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Медичний центр тканинної та клітинної терапії „Ембріотек” (01133, м. Київ, вул. Верхня, 5; код ЄДРПОУ 30969419) 179 грн. 91 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5.          Справу № 35/316 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.