30/217
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.08 Справа№ 30/217
за позовом: ДП МОУ “Науково-дослідний інститут радіоелектронної техніки”, м. Харків
до відповідача: ДП „Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут”, м. Львів
про стягнення 145452,70 грн.
Суддя Н.Мороз
Представники:
від позивача: Григор”єв О.А.-гол.бухг.
від відповідача: Федорова Г.М.
Суть спору:
Позовні вимоги заявлено ДП МОУ “Науково-дослідний інститут радіоелектронної техніки”, м. Харків до ДП „Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут”, м. Львів про стягнення 145452,70 грн., в т.ч. пені та інфляційних нарахувань.
Ухвалою господарського суду від 22.08.2008 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 16.09.2008 року.
Розгляд справи відкладався ухвалами суду від 16.09.2008р.,16.10.2008р. з причин, наведених у відповідних ухвалах.
18.11.2008р. представник позивача в судове засідання з”явився, позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання 18.11.2008р. з”явився, позовні вимоги визнав в частині основного боргу в сумі 105020 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 11342,16 грн. Щодо нарахованої позивачем 32031,10 грн. пені заперечив, вважає таке нарахування необгрунтованим.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, згідно ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив:
Згідно ст.179 Господарського Кодексу України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами- юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.
Між позивачем та відповідачем було укладено договір №8/2002 від 02.03.2002р. на виконання науково-дослідної роботи, згідно якого позивач ( виконавець) зобов”язався виконати й здати відповідачу(замовнику) науково-дослідну роботу по темі „Експертна система розпізнавання невзаємодіючих об”єктів” на умовах і строки визначені договором, а останній, в свою чергу прийняти та своєчасно сплатити вартість виконаної роботи, згідно умов договору. Згідно п.1.1 договору, повний обсяг роботи, окремі її етапи (підетапи) та терміни виконання вказані в календарному плані, що є невід”ємною частиною договору.
Відповідно до п.13 укладеного договору, загальна вартість договору становить 280000,00 у.о (у.о.-коефіцієнт, який дорівнює по офіційному курсу НБУ відношенню долара США до гривні на день проведення відповідних розрахунків по даному договору помноженому на 1 грн.)
Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконня у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Порядок розрахунків визначено р.5 договору. Так, згідно п.18, оплата вартості кожного виконаного етапу роботи або роботи в цілому проводиться замовником за рахунком виконавця, на підставі оригіналу акту про приймання робіт згідно з протоколом узгодження ціни і календарним планом виконання робіт. Кінцевий розрахунок за виконану роботу за договором проводиться замовником після здачі ІІІ етапу та роботи в цілому за вирахуванням авансового платежу.
Як з”ясовано в судовому засідання та вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов”язання виконав повністю, що підтверджено актом заключної здачі-приймання науково-технічної продукції (НТП) від 30.08.2007р., згідно якого з врахуванням перерахованого авансу в сумі 200000 грн. (по курсу на момент перерахування 39610 у.о), перерахуванню підлягає сума 105020 грн. (по курсу 20790 у.о). Проте взяті на себе зобов”язання в частині своєчасної оплати відповідач не виконав, на момент звернення позивача до суду заборгованість не погашена і складає 105020 грн. Дана сума визнана відповідачем в судовому засіданні і підлягає стягненню.
У відповідності до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Позивачем, за прострочення виконання грошового зобов”язання, у відповідності до п.2 ст.230 ГК України нараховано пеню, яка, відповідно до поданого розрахунку, становить 32031,10 грн. Проте, дана вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Загальні положення про забезпечення виконання зобов”язання визначені гл.49 ЦК України. Так, згідно ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов”язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з укладеного договору №8/2002, такої відповідальності сторони не передбачили. Виходячи зі змісту ст.547 ЦК України, спільною для всіх забезпечувальних зобов”язань ознакою є форма правочину щодо забезпечення. Відповідно до вказаної статті, правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Крім того, у відповідності до ст.625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов”язання, зобов”язаний сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що становить 8401,60 грн. і підлягає стягненню.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов”язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене, суд суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 526, 530, 547, 549,625 ЦК України, ст.ст.179,193,216 ГК України, ст.ст.33, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-
В И Р І Ш И В:
1. Позов задоволити частково.
2.Стягнути з державного підприємства Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту, м. Львів, вул.Наукова,7 (р/р 26004301410347/980 в регіональному управлінні АКБ „ПІБ”, МФО 325633, ЄДРПОУ 14311429) на користь державного підприємства „Науково-дослідний інститут радіоелектронної техніки”, м. Харків, пл.Свободи,6 (р/р 26009355401/980 в ХФ ВАТ „Укргазбанк”, МФО 350448, ЄДРПОУ 30954711) –113421,60 грн. заборгованості, 820 грн. державного мита та 92,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.В частині стягнення пені в сумі 32031,10 грн.- відмовити.
4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 18.11.2008 |
Оприлюднено | 06.01.2009 |
Номер документу | 2637925 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Мороз Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні