Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а/2470/559/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/559/12

Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький П.Д.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоус О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ассоль" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці до Приватного підприємства "Ассоль" про стягнення коштів , -

В С Т А Н О В И В :

ДПІ у м. Чернівці звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ПП «Ассоль» про стягнення податкового боргу у сумі 189725,00 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ПП "Ассоль" складено Акт № 2930/24/12/23-30501410 від 20.08.2009 року, та прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Форми «С»№ 0084180234 від 02.09.2009 року. Оскільки нарахована згідно з рішенням сума добровільно не погашена, просили стягнути її в судовому порядку.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ПП «Ассоль» зареєстроване Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 03.08.1999 року як юридична особа, та перебуває на обліку у ДПІ у м. Чернівці 06.08.1999 року за № 592 (а.с. 7-9).

За наслідками проведеної 18.08.2009 року працівниками ДПІ у м. Чернівці перевірки складено Акт перевірки № 2930/24/12/23-30501710 від 20.08.2010 року. При проведенні перевірки було виявлено порушення вимог п.1. ст.3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (а.с. 11-12). На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Чернівці було прийнято рішення про застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій Форми «С»№ 0084180234 від 02.09.2009 року на суму 189725,50 грн. (а.с. 13)

З метою стягнення заборгованості ДПІ у м. Чернівці виставлено відповідачеві податкову вимогу форми «Ю»№ 2069 від 08.11.2011 року, яку відповідач отримав 08.11.2011 року (а.с. 10).

Судом першої інстанції встановлено, що 08 червня 2010 року постановою Чернівецького окружного адміністративного суду по справі № 2а-1593/10/2470 скасовано рішення ДПІ у м. Чернівці про застосування штрафних (фінансових) санкцій Форми «С»№ 0084180234 від 02.09.2009 року на суму 189725,50 грн. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.06.2010 року скасовано і прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 34-36). Зазначене рішення набрало законної сили згідно правил ч.5 ст. 254 КАС України, і відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені ним, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг " № 265/95-ВР від 06.07.1995 року.

У відповідності до ст.1 цього Закону, реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Пунктом 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки, застосовується санкція у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Відповідно до п. 3 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ", - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки застосовується санкція у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність у разі не зберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну застосовується санкція у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян .

Згідно ст. 25 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг " суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач отримав вищезазначене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, у встановлений законом строк суму штрафних (фінансових) санкцій не сплатив, у зв'язку з чим у нього існує узгоджена заборгованість у сумі 189725,50 грн.

Згідно вимог підпункту 14.1.175 пункта14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. Підпунктом 14.1.153 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.

Пунктом 95.3 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що оскільки визначена сума податкового боргу відповідачем добровільно не сплачена, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що суд першої інстанції правильно по суті вирішивши справу, помилково застосував норм матеріального права. Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що звертаючись до суду з вимогою про стягнення боргу, податковий орган обрав неправильний спосіб захисту права.

Так, на момент звернення до суду набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України).

На момент звернення до суду Податковий кодекс України не передбачав права податкового органу звертатися до суду із загальною вимогою про стягнення заборгованості. Такий висновок випливає з аналізу статті 95 Податкового кодексу України, у якій зазначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення грошових коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відтак, колегія суддів вважає, що правильним способом захисту порушеного права в даному випадку є стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу з рахунків платника, відкритих у банківських установах.

Відповідно до частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду. Згідно з частиною 1 статті 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ассоль" задовольнити частково .

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці до Приватного підприємства "Ассоль" про стягнення коштів, - змінити .

Абзац 2 резолютивної частини постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року викласти наступним чином:

"Стягнути з Приватного підприємства "Ассоль" в дохід Державного бюджету України кошти в рахунок погашення податкового боргу в сумі 189725 (сто вісімдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 50 коп. з рахунків Приватного підприємства "Ассоль" у банках, обслуговуючих даного платника."

В решті постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.