Постанова

від 08.12.2008 по справі 50/287

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

50/287

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.12.2008                                                                                           № 50/287

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Авдєєва  П.В.

          Коршун Н.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Колояніді О.Ю. ( за довіреністю)

 від відповідача - не з"явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Солюшнс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.10.2008

 у справі № 50/287  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Пік-Відео"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Солюшнс"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                  стягнення 39601,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 39 601,44 грн.

Рішенням  Господарського суду м. Києва від 22.10.2008 р. по справі №50/287  позов ТОВ „Пік-Відео”   задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача  17 120 грн. основного боргу, 9 314,40 грн. пені, 8 154,61 грн. інфляційних, 1 512,43 грн. річних , 361,01 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

            Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою та просить його змінити, оскільки вважає, що воно винесене по неповно з'ясованим обставинам, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального  права.

Зокрема, скаржник в своїй апеляційній скарзі визнає позовні вимоги частково в розмірі 23 838,54 грн. та зазначає про те, що суд першої інстанції не правомірно здійснив нарахування пені, інфляційних та річних.

           Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача,  колегія встановила наступне.

22.06.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Пік - Відео" та товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Солюшнс"  було укладено договір поставки № 43/0606-Д .

Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцю диски для лазерних систем зчитування у форматі із записом аудіовізуальних творів, маркованих контрольними марками, а покупець зобов'язався прийняти вказані диски і сплатити за них певну грошову суму.

Пунктами 2.2. та 2.3. договору передбачено, що поставка дисків здійснюється на склад або в офіс покупця власними силами постачальника. Строки поставки погоджуються сторонами у графіках поставки дисків, що підписуються обома сторонами і є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.4. договору право власності на поставлені диски переходить до покупця в момент отримання дисків від постачальника(перевізника) за видатково-прибутковою накладною(транспортним документом).

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивачем було здійснено поставку товару відповідно до видаткової накладної від 19.12.2006 № п-00000212 на суму 57 120,00 грн. Відповідачем вказаний товар було прийнято, що підтверджується довіреністю на отримання товару № 817167 серії ЯМЛ від 18.12.2006, яка скріплена печаткою відповідача.

Вищевказана накладна та довіреність на отримання товару приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Відповідно до п. 7.3. договору ціна дисків, які входять у партію поставки остаточно узгоджується сторонами у специфікаціях, а також вказується у відповідних видатково-прибуткових накладних.

Згідно специфікації № 6 до договору загальна вартість товару становить 57 120,00 грн.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що оплата постачальнику за товар здійснюється наступним чином:

перший етап: покупець сплачує постачальнику на підставі рахунку-фактури аванс в розмірі 50% від суми специфікації після підписання даного договору та відповідної специфікації;

другий етап: покупець сплачує постачальнику решту 50% від суми специфікації протягом 5 банківських днів з дати прийому-передачі дисків по видатково-прибутковій накладній.

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар  на загальну суму 40 000,00 грн.,  що підтверджується платіжними дорученнями: від 22.02.2007 № 1497, від 03.09.2007 № 123 та від 17.09.2007 № 161. На день подання позову борг відповідача становив  17 120,00 грн.

Відповідачем факт наявності основного боргу в сумі 17 120,00 грн. визнається, про що він (відповідач) письмово зазначив у відзиві на позовну заяву.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 17 120,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі  17 120,00   грн.   визнаються   судом   обґрунтованими   та   такими,   що   підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 9 314,40 грн. за період прострочення.

Відповідно до п. 9.2. договору у разі порушення термінів перерахування платежів відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1%, від прострочення платежу за кожен день прострочки.

 Заперечення відповідача щодо необґрунтованості нарахування суми пені позивачем не приймаються до уваги , оскільки ці доводи нічим не підтверджені, а дані розрахунки здійснені з дотриманням чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3  ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.І ст. 230 ГК України).

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п. 9.2.), а тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 9 314,40 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а  також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 8 154,61 грн. інфляційних витрат та 1 512,43 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Судом не приймаються заперечення відповідача щодо необґрунтованості нарахування суми інфляційних збитків та 3-х відсотків річних, оскільки дані розрахунки здійснені з дотриманням чинного законодавства України.

Крім цього, позивач також просить відшкодувати витрати на правову допомогу за рахунок відповідача.

З метою представництва інтересів у господарському суді м. Києва 20.06.2008 між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Кравчук Анною Борисівною(далі виконавець) було укладено договір № 20/0608-1 про надання юридичних послуг.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання юридичних послуг, позивач доручив, а повірений прийняв на себе обов'язок провести всі необхідні дії по стягненню суми заборгованості з відповідача.

Згідно п. 5.1. договору про надання юридичних послуг за надані послуги замовник сплачує виконавцеві плату в розмірі 3 500,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю виконавця, тому суд не має доказів про те, чи має повірений взагалі право на зайняття адвокатською діяльністю.

У зв'язку з вищезазначеним , колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу  в задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Таким чином, колегія прийшла до висновку про те, що місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги частково в частині стягнення 17 120  грн. суми основного боргу, 8 154,61 грн. інфляційних витрат , 1 512,43 грн. трьох відсотків річних та 9 314,40 грн. пені. У стягненні  3 500 грн. витрат на відшкодування правової допомоги  судом відмовлено.

За таких обставин, колегія прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення   відповідає чинному законодавству, фактичним  обставинам та матеріалам справи, підстав до його скасування або зміни не вбачається.

          Керуючись ст.ст. 99,101, 103, 105  ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу ТОВ „Медіа Солюшнс” залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду  м. Києва  від 22.10.2008 р. по справі №50/287 залишити без змін.

3. Матеріали справи №50/287 повернути Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.