Постанова

від 09.10.2012 по справі 24/98пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2012 р. Справа № 24/98пд

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Елмікс" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року у справі № 24/98пд господарського суду Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Елмікс", треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецремонт-ХХІ", ОСОБА_3, про укладення іпотечного договору,

за участю представників:

Позивача: Єременко В.Б., дов. № 09-32/676 від 31.10.2011 року,

Відповідача: не з'явився,

Третіх осіб: не з'явились.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Головне управління ПАБ Промінвестбанк в Донецькій області" (далі - АКПІБ "Промінвестбанк", Позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Елмікс" (далі -ТОВ "Євро-Елмікс", Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання укладеним іпотечного договору для забезпечення кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у попередньому іпотечному договорі від 14.12.2007 року, встановивши строк укладання договору 12.03.2008 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після скасування прийнятих судових рішень постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2011 року, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду, ухвалою господарського суду Донецької області від 16.05.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ОСОБА_2 (далі -ОСОБА_2, Третя особа 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецремонт ХХІ" (далі - ТОВ "Укрспецремонт ХХІ", Третя особа 2).

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.09.2011 року, позов АКПІБ "Промінветбанк" про укладення іпотечного договору для забезпечення кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у попередньому іпотечному договорі №15-94/17-8146/07 від 14.12.2007 року, задоволено частково: укладено іпотечний договір між АКПІБ "Промінвестбанк" і ТОВ "Євро-Елмікс" для забезпечення вимог АКПІБ "Промінвестбанк", що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у попередньому іпотечному договорі (за виключенням об'єкту будівлі продскладу, літ. Г-1, загальною площею 128,2 кв.м.). В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судові витрати.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ОСОБА_3 (далі -ОСОБА_3, Третя особа 3).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року рішення господарського суду Донецької області від 07.09.2011 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі, ТОВ "Євро-Елмікс", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права і, зокрема, ст. 638 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення -про відмову в позові .

Заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 111 10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В даному випадку, як видно з матеріалів справи, рішенням Третейського суду "АD-HOC" від 11.10.2007 року за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Євро-Елмікс" про виділ його частки із спільної власності та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна -магазин, площею 128,2 кв.м. (частина будівлі -приміщення складу, літ. "Г-1"), за адресою: АДРЕСА_1, та за зустрічним позовом ТОВ "Євро-Елмікс" про визнання права власності на нежитлові приміщення -приміщення кафе, загальною площею 521,8кв.м. (частина приміщення, літ. "Г-1") та приміщення адміністративної будівлі (літ. "В-1"), загальною площею 186,7 кв.м., з прибудовою (літ. "в"), за адресою: АДРЕСА_1, первісний позов було задоволено частково: виділено в натурі ОСОБА_3 із спільної сумісної власності нежиле приміщення "Магазин" (частина приміщення, літ. "Г-1"), розташоване у АДРЕСА_1, площею 128,2 кв.м., та встановлено, що вказане нежиле приміщення в приміщені, літ. "Г-1" після виділу із спільної часткової власності в натурі становить окремий об'єкт нерухомого майна та вважається одним цілим визначеним майном; визнано за ОСОБА_3 право власності на нежиле приміщення "Магазин", загальною площею 128,2 кв.м., яке складається з приміщень: хол (29,6 кв.м.), кабінет (14,9 кв.м.), кабінет (11,2 кв.м.), кабінет (13,6 кв.м.), коридор (14,7 кв.м.), кабінет (16,0 кв.м.), кабінет (14,8 кв.м.) і кабінет (13,4 кв.м.), при цьому основна площа нежилих приміщень магазину складає 83,9 кв.м., а допоміжна -44,3 кв.м. В іншій частині позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення третейського суду, 27.10.2008 року ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька у справі № 6-437/08 було видано виконавчий лист, на підставі якого за ОСОБА_3 у Комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації м. Донецька було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно -приміщення магазину загальною площею 128,2 кв.м. в будівлі кафе, літ. "Г-1", що у АДРЕСА_1.

30.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 приміщення магазину загальною площею 128,2 кв.м. в будівлі кафе (літ. "Г-1").

Водночас, 12.10.2007 року між АКПІБ "Промінвестбанк" (Банк) і ТОВ "Євро-Елмікс" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 15-93/17-4464/07, відповідно до якого Позивач надав Відповідачеві кредит в сумі 7600000,00 грн., на умовах забезпечення зобов'язань іпотекою об'єктів нерухомості.

При цьому, до укладання основного договору для забезпечення зобов'язань між АКПІБ "Промінвестбанк" (Іпотекодержатель) і ТОВ "Євро-Елмікс" (Іпотекодавець) було укладено попередній іпотечний договір № 15-94/17-8146/07 від 14.12.2007 року (далі -Попередній іпотечний договір), відповідно до умов якого Іпотекодавець зобов'язався в строк до 12.03.2008 року звільнити від будь-яких обтяжень третіх осіб та оформити належним чином перепланування та зміну цільового призначення предмету іпотеки та укласти іпотечний договір для забезпечення вимог Промінвестбанку за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених в попередньому договорі. Зокрема, Відповідач зобов'язався укласти з Позивачем іпотечний договір, предметом якого є будівлі з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2530,9 кв.м, які складаються з: будівлі холодильнику, літ. А-1, будівлі складу для олії та мила, літ. В-1, будівлі продскладу, літ. Г-1, будівлі продскладу для фасування овочів, літ. Е-1, будівлі складу солі, літ. Ж-1, будівлі магазину, літ. З-1, прохідного пункту, літ. И, огородження №№ 1-3, замощення, літ. І та залізничного тупика 1.

11.03.2008 року Позивач звернувся до Відповідача з пропозицією про укладання іпотечного договору, виходячи з умов попереднього договору, проте, останній відповіді на отримання пропозиції так і не надав, і дій, для укладання такого договору, не вчинив.

Зважаючи на вказані обставини Позивач і звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеним іпотечного договору про забезпечення кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у попередньому іпотечному договорі від 14.12.2007 року, встановивши строк укладання договору 12.03.2008 року, з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 635, 638 ЦК України, ст.ст. 182, 187 Господарського кодексу України (далі -ГК України) і те, що Відповідач ухиляється від укладення договору іпотеки.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 525, 526, 635 ЦК України та ст.ст. 179, 182, 187 ГК України, на підставі представлених матеріалів справи, встановивши факт укладення між сторонами Попереднього іпотечного договору, який на думку суду містить всі істотні умови, що передбачені чинним законодавством для даного виду договорів, а опис предмета іпотеки у цій угоді відповідає його фактичним даним, а також те, що на момент укладення цієї угоди нежитлове приміщення загальною площею 128,2 кв.м., літ. "Г" належало ОСОБА_3, відповідно до рішення третейського суду від 11.10.2007 року, дійшов висновку про задоволення позовних вимог АКПІБ "Промінвестбанк" частково, визнавши укладеним між АКПІБ "Промінвестбанк" і ТОВ "Євро-Елмікс" іпотечний договір для забезпечення вимог АКПІБ "Промінвестбанк", що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у Попередньому іпотечному договорі (за виключенням об'єкту будівлі продскладу, літ. Г-1, загальною площею 128,2 кв.м.) і, водночас, відмовивши в решті позову.

Разом з тим, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є, зокрема, господарський договір та інші угоди, передбачені законом.

При цьому, згідно змісту ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, ст. 182 ГК України передбачає особливості укладання попередніх господарських договорів.

Зокрема, згідно частин 2, 3 вказаної статті Закону, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовуються загальний порядок укладення господарських договорів. У разі, якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Водночас, згідно ч. 5 ст. 182 ГК України, відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

В силу ж ст. 575 ЦК України, іпотека є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Також, пунктом 2 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно із яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 5 згаданого Закону, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В даному випадку, як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання укладеним іпотечного договору про забезпечення кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-4464/07 від 12.10.2007 року на умовах, викладених у попередньому іпотечному договорі від 14.12.2007 року, встановивши строк укладання договору 12.03.2008 року, з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 635, 638 ЦК України, ст.ст. 182, 187 Господарського кодексу України (далі -ГК України) і те, що Відповідач ухиляється від укладення договору іпотеки.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги АКПІБ "Промінвестбанк" частково, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням вимог норм матеріального права та представлених по справі доказів, є доведеним факт укладення між сторонами Попереднього іпотечного договору, який на думку суду містить всі істотні умови, що передбачені чинним законодавством для даного виду договорів, а опис предмета іпотеки у цій угоді відповідає фактичним даним щодо його об'єктів.

Проте, як видно з матеріалів справи, скасовуючи попередні судові рішення у справі та направляючи її на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарського суду України у своїй постанові від 15.02.2011 року вказував, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки доводам сторони про те, що у Попередньому іпотечному договорі не вказано, як заставну вартість предмета іпотеки (з ПДВ чи без), так і площу об'єкта нерухомого майна -будівлі прохідного пункту, літ. И, як і не було надано правової оцінки спірним правовідносинам у контексті положень законодавства, які регулюють питання щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно.

Під час нового розгляду справи, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 111 12 ГПК, щодо вказівок, які містились в постанові суду касаційної інстанції, в повній мірі так і не приділив належної уваги правовідносинам, що склалися між сторонами в контексті законодавства, яке регулює питання щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно, оскільки, як видно з умов Попереднього іпотечного договору і, зокрема, його пункту 1., Іпотекодавець зобов'язувався не пізніше 12.03.2008 року звільнити від будь-яких обтяжень третіх осіб та оформити належним чином перепланування та зміну цільового призначення Предмету іпотеки, який згідно пункту 2.1.1. цієї угоди, належить Іпотекодавцю на праві власності, отриманого ним на правомірних підставах, тоді як у пунктах 2.1.7., 2.1.8. спірного договору зазначено, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності, не є часткою, паєм, або внеском у спільну господарську діяльність, будь-які вимоги третіх осібне забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правами на його отримання незалежно від строків цих вимог, а також не з'ясував належним чином і питання щодо визначення площі кожного, без винятку, об'єктів нерухомості, про які йшлося в Іпотечному договорі.

При цьому, визнавши укладеним спірний договір, суд першої інстанції не проаналізував його пункти 2.1.1., 2.1.7. і 2.1.8., в контексті вимог діючого законодавства, яке регулює відносини сторін щодо укладення договору іпотеки, а саме -вимоги ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якою встановлено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, коли нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 111 12 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 4 7 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив належної уваги вищезазначеним пунктам спірного договору, як і не проаналізував пояснень Відповідача щодо заставної вартості предмету іпотеки, у зв'язку з чим, припустився тих же порушень норм матеріального та процесуального права, що і суд першої інстанції.

Крім того, згідно частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Незважаючи на вказані обставини судами попередніх інстанцій не було належним чином проаналізовано, з урахуванням положень ст.ст. 11, 15, 16, 20 ЦК України, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту цивільних прав -про укладення господарським судом іпотечного договору, вимогам діючого законодавства України.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа -її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, вирішити питання щодо залучення до участі у справі осіб, яких стосується спір у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Елмікс" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року та рішення господарського суду Донецької області від 07.09.2011 року у справі № 24/98пд скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.