Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-4481/10/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2012 року місто Київ № 2а-4481/10/1070

14.45

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - не з'явився, відповідача: - Падун Є.В., прокуратури: - Сазонова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Моньє» до за участюКиївської обласної митниці, Прокуратури Київської області проскасування податкових повідомлень-рішень форми «Р»від 09.02.2010 року № 9, № 10 та № 11, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Моньє», звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р»від 09.02.2010 року № 9, № 10 та № 11.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення прийнятті всупереч законом України, без урахування всіх фактичних обставин справи, відповідач неправомірно використав під час проведення перевірки дані, отримані від перевізників та не врахував, що позивач мав відносини саме з експедиторами, які або самостійно здійснювали перевезення товару, або залучали перевізників, виписували акти приймання-передачі послуг та надавали довідки на підставі яких позивач формував витрати на перевезення. Зазначив, що акти приймання-передачі послуг, які були отримані позивачем від експедиторів є достатніми доказами, які підтверджують правомірність віднесення витрат на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України, у зв'язку з чим, відповідач дійшов хибного висновку про донарахування податкових зобов'язань, мита та митного збору, а податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2010 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 2а-10439/09/1070 (№ 2а-1862/10/1070).

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року поновлено провадження у справі, залучено до участі у справі прокуратуру Київської області та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у ході судового розгляду підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, надавав додаткові пояснення у справі.

Відповідач та прокурор у справі позов не визнали. Їх представники у ході судового розгляду справи проти задоволення позову заперечували та пояснили, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно у зв'язку із заниженням позивачем податку на додану вартість, мита та митного збору, оскільки підприємство, прийнявши рішення щодо надання довідок про транспортні витрати, виданих експедиторами та перевізниками, не впевнилося в достовірності даних, чим порушило вимоги статей 81, 264 Митного кодексу України в частині надання точних відомостей, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, судом встановлено наступне.

ТОВ «Моньє»є юридичною особою, код ЄДРПОУ 32831998.

Київською обласною митницею на підставі наказів від 13.05.2009 року №188, від 03.06.2009 року №224, від 29.07.2009 року №291 та від 30.09.2009 року №387 та направлень на перевірку проведено позапланову документальну перевірку стану дотримання ТОВ «Моньє»законодавства України з питань митної справи за період з 01.06.2006 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено Акт від 30.11.2009 року №12/9/125000000/32831998 (надалі -Акт перевірки).

На підставі даних, отриманих під час проведення перевірки, митний орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог статей 81 та 267 Митного кодексу України, пункту 4.3 статті 4 Закону України від 03.04.1997 року №168/97 «Про податок на додану вартість», підпункту «б»пункту 2.1 Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.09.2006 року №821, а також вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1997 року № 65 «Про ставки митних зборів», в результаті чого позивачем занижено митну вартість імпортних товарів на суму 1431372 гривень, податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 430361,35 гривень та митних зборів у сумі 1610,06 гривень.

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки позивач подав до Київської обласної митниці заперечення від 08.12.2009 року до Акта перевірки. За результатами розгляду заперечень позивача Київською обласною митницею складено висновок від 25.12.2009 року та прийнято рішення про внесення змін до Акта перевірки. Так, згідно з додатком №1 до висновку зменшено розмір заниження позивачем: митної вартості імпортних товарів до суми 129594, 54 гривень, зобов'язання з податку на додану вартість - до суми 388853,36 гривень та податкове зобов'язання зі сплати митних зборів - до суми 1485,01 гривень.

На підставі Акта перевірки (із змінами, внесеними за результатами розгляду заперечень позивача) Київської обласною митницею прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 09.02.2010 року №9, згідно з яким позивачеві донараховано мито на товари, що ввозяться на територію України, у сумі 194361,81 гривень, з них 129594,54 гривень -за основним платежем та 64767,27 гривень -за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 09.02.2010 року №10, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 583280,04 гривень з них: за основним платежем -388853,36 гривень та 194426,68 гривень -за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 09.02.2010 року №11, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів у сумі 2227,52 гривень, з них 1485,01 гривень -за основним платежем та 742,51 гривень -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення направлено на адресу позивача, проте до Київської обласної митниці повернуто конверт цього поштового відправлення з позначенням поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

Відповідачем 11.03.2010 року складено акт про невручення податкових повідомлень-рішень.

Позивач вважає, що донарахування мита на товари, що ввозяться на територію України, податку на додану вартість, митного збору за митне оформлення товарів та штрафних санкцій є безпідставним та незаконним, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 року у справі № 2а-1862/10/1070 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє»- задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє»до Київської обласної митниці про визнання дій протиправними -задоволено.

У постанові зазначено, що оскільки в посвідченнях, наданих посадовими особами Київської обласної митниці, питань, необхідність перевірки яких стала підставою для перевірки TOB «Моньє», не зазначено, то колегія суддів приходить до висновку про те, що посадові особи відповідача не мали правових підстав проводити таку перевірку, у зв'язку з чим дана перевірка є неправомірною.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року»від 21.12.2009 року № 502 встановлено обмеження щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Позивач посилається на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-1862/10/1070 як на одну з підстав для задоволення позовних вимог, оскільки підстав для проведення перевірки не було, дії перевіряючи визнано неправомірними, а тому приймати будь-які рішення за результатами перевірки відповідач не мав права, а прийнятті рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Суд враховує встановлені обставини у справі № 2а-1862/10/1070, водночас не може вважати визнання дій про проведенню перевірки протиправними беззаперечною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

Встановлення протиправності дій по проведенню перевірки не є підставою для звільнення від відповідальності за встановленні порушення, виявлені в ході перевірки.

З урахуванням наведеного, суд при розгляді даної справи виходить саме із виявлених правопорушень та досліджує встановлені розбіжності у зобов'язаннях між задекларованими позивачем та виявленими відповідачем.

Так, судом встановлено, що за період, що підлягає перевірці, позивачем здійснювалися імпортні операції з придбання товарів, відповідно до укладених зовнішньоекономічних контрактів з іноземними підприємствами на умовах FCA.

За період з 01.06.2006 року по 01.06.2009 підприємством здійснено митне оформлення імпортованого товару на умовах »по 1961 вантажній митній декларації.

Згідно з ВМД, оформленими в режимі ІМ-40 нараховані податки та збори, які внесені на відповідні рахунки державного бюджету.

Головним бухгалтером підприємства 18.05.2009 року отримано запит про надання документів до перевірки.

За час проведення перевірки документів безпосередньо на підприємстві (з 18.05.2009 року по 03.06.2009 року) робочій групі були надані наступні документи: договори на експедиційне обслуговування за 2008-2009 роки, акти виконаних робіт за 2007-2009 року та податкові накладні за 2007-2009 роки. Посадовими особами підприємства копії документів не надано. При перевірці наданих посадовими особами підприємства податкових накладних за 2007 рік робочою групою встановлено, що зазначені документи надано не в повному обсязі, а саме: податкові накладні, отримані підприємством від перевізників (експедиторів), у наданих до перевірки документах були відсутні.

Пояснень щодо даного факту посадовими особами підприємства не надано. Інших документів, які зазначено у запиті, посадовими особами підприємства до перевірки не надано. У зв'язку з вищезазначеним, робочою групою встановлено, що перевірку дотримання підприємством законодавства України з питань митної справи можливо провести лише щодо частини задекларованих витрат на транспортування імпортних товарів, використавши надані підприємством документи під час перевірки (з 18.05.2009 року по 03.06.2009 рік) та отримані від перевізників копії документів, які свідчать про фактичні витрати з транспортування імпортованих підприємством товарів.

Перевезення імпортованих товарів здійснювалося на умовах поставки ». Підприємством на підтвердження задекларованої митної вартості товару подавались документи відповідно до пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 року № 1375 та пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766.

Результати проведеної перевірки по кожній ВМД було сформовано у додатках 1,2 та 3.

В додатках 1, 2 та 3 до Акта перевірки відображено розрахунок податкових зобов'язань, несплачених підприємством внаслідок заниження митної вартості імпортованих товарів через подання недостовірних відомостей про транспортні витрати, понесені з метою транспортування імпортованих ТОВ «Моньє»товарів.

Судом з пояснень допитаних свідків - осіб, які проводили перевірку - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено, що розрахунки було проведено наступним чином. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 09.07.1997 року № 307 визначено порядок заповнення граф ВМД. Так, Різниця графи 12 ВМД «Відомості про вартість»та графи 22 «Валюта та загальна сума за рахунком», зазначених в додатку, свідчить про наявність додаткових складових митної вартості (вартість транспортування, страхування, навантаження, суми ліцензійних платежів, інше). При цьому, вартість транспортних витрат, зазначена в актах виконаних робіт, які надані до суду як відповідачем так і позивачем, є вищою за різницю між графою 12 ВМД «Відомості про вартість»та графою 22 «Валюта та загальна сума за рахунком», що свідчить про заниження митної вартості товарів.

Як пояснили свідки і вбачається з матеріалів справи, проведеною перевіркою на підставі актів виконаних робіт та податкових накладних встановлено заниження задекларованих підприємством показників у рядку 17 Декларацій митної вартості «Витрати на доставку», які подавалися підприємством до вантажних митних декларацій, зазначених у графі 1 додатку 1) на загальну суму 1 004 909,71 гривень.

Фактичні транспортні витрати за окремими вантажними митними деклараціями визначались шляхом порівняння номерів транспортних засобів, якими здійснювалося транспортування імпортованих товарів, в актах виконаних перевізниками (експедиторами) робіт з урахуванням дати митного оформлення.

В ході перевірки робочою групою при співставленні актів виконаних робіт та відповідних податкових накладних, виданих ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 встановлено наступне: вартість перевезень за межами митного кордону України, зазначена в податкових накладних, значно перевищує вартість даних послуг (перевезення за межами митного кордону України), зазначених у відповідних актах виконаних робіт.

Перевіркою встановлено, що загальна вартість транспортних послуг, наданих ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 і в актах виконаних робіт, і у відповідних податкових накладних відповідає одна одній. Проте, при розподілі вартості транспортних послуг на вартість за межами державного кордону України та вартість по території України зазначеними перевізниками вказані в документах різні суми. Крім того, загальна вартість, зазначена в актах виконаних робіт, також при проведенні арифметичних розрахунків не дорівнює сумі, яка складається з податку на додану вартість, нарахованого на послуги з транспортування по території України, вартості послуг по території України, (розраховано з урахуванням вказаної в акті суми ПДВ) та вартості перевезень за межами України.

Отже, фактичну вартість транспортних послуг, наданих ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 за межами державного кордону України, встановити не можливо. В результаті, виділення вартості витрат, понесених ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 при транспортуванні товарів для підприємства по території України, із загальної суми понесених витрат підприємством документально не підтверджено. Таким чином, підприємством порушено статтю 264 Митного кодексу України в частині надання до митного оформлення відомостей, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних. Отже, вартість транспортних послуг з перевезення імпортованих підприємством товарів, наданих ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7, відповідно до пункту 5 частини другої статті 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості товарів підлягає включенню до митної вартості в повному обсязі.

Відомості щодо фактичного розміру витрат на транспортування ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 товарів, імпортованих підприємством на митну територію України, наведені в додатку № 1 до Акта перевірки.

Судом було проаналізовано додаток 1 Акта перевірки шляхом співставлення наданих позивачем актів виконаних робіт з ВМД, які подавалися при розмитнені товарів та з наданими відповідачем інформацією, отриманою від податкового орану по ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7

Позивачем надано до суду акти виконаних робіт, реквізити яких (дата і номер) та сума зазначено в додатку 1 Акта перевірки. При перевірці даних, зазначених в додатку 1 Акта перевірки, та актів виконаних робіт розбіжностей не виявлено. Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»базою нарахування податку на додану вартість є вартість транспортних послуг, наданих на території України. Проте, в актах виконаних робіт податок на додану вартість нарахований всупереч зазначеним вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», тобто базою нарахування податку не є зазначена в акті виконаних робіт сума транспортних послуг по території України. Отже, загальна вартість, зазначена в актах виконаних ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 робіт, при проведенні арифметичних розрахунків не дорівнює сумі, яка складається з податку на додану вартість, нарахованого на послуги з транспортування по території України, вартості послуг по території України, (розраховано з урахуванням вказаної в акті суми ПДВ) та вартості перевезень за межами України.

У судовому засіданні представник позивача по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 (додаток 1 до Акту перевірки) визнав, що суми транспортних витрат, заявлені в ВМД та в наявних у позивача актах приймання-виконання робіт не співпадають, про що була складена відповідна таблиця (а.с. 141-151 Т.5), водночас зазначив, що встановити причину таких розбіжностей не видається можливим, оскільки немає в наявності ані декларацій митної вартості, що подавалися під час розмитнення товару, із зазначенням сум витрат на транспортування оцінюваних товарів позивача до місця ввезення на митну територію України, ані довідок підприємств-перевізників із сумами таких витрат.

Судом встановлено, що, по-перше, в додатку 1 до Акту перевірки ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7 виступали одночасно і експедиторами і перевізниками, у ВМД позивач вказував одну суму транспортних витрат поза межами території України, яка не співпадає із сумою транспортних поза межами території України в наданих актах приймання-передачі послуг від ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7

По-друге, в частині додатку 1 до Акта перевірки в якій позивач не визнає факту розбіжностей (ВМД 302874, 302875, 392878, 302929, 303061, 303170, 303174, 303215, 303223, 303697, 304082) судом встановлено, що позивач вказував одну суму вартості транспортних послуг, в довідках, які подавалися перевізником (довідки за 2009 рік збереглися враховуючи термін зберігання таких документів 3 роки) під час розмитнення вказано іншу суму -меншу за вказану у ВМД.

У ВМД 400651, відповідно до додатку 1 Акта перевірки (сума по якій позивач не визнає розбіжність) встановлено, що в акті приймання-передачі послуг від ОСОБА_7 наданому суду для огляду виокремлено суму транспортних витрат за межами території України. Зазначено, що сума транспортних послуг за перевезення товару по маршруту Ополе-Київ становить 7827 гривень в тому числі за межами території України 1800 гривень.

Відповідач наголошував на тому, що сума перевезення за межами території України майже в 3,5 рази менша ніж по території України. Такі твердження відповідача до уваги суду не беруться, оскільки не підтверджуються належними та допустити доказами, а є лише припущеннями, водночас, суд виходить з того, що відповідно до вказано акта суму ПДВ не виокремлено, хоча позивачем було сплачено ПДВ у розмірі 433,33 гривні з суми понесених транспортних витрат - 7827 гривень (7393, 67 гривень + ПДВ 433,33). Тобто, ПДВ було сплачено із загальної сими витрат на транспортування без виділення за межами території України та по території України, а у ВМД задекларовано суму витрат на перевезення за межами території України у сумі 1800 гривень.

Відповідачем надано розшифровки податкових зобов'язань по ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7, які підтверджують зазначені в додатку 1 суми податку на додану вартість. Це свідчить про те, що розмір витрат на транспортування за межами України імпортованих ТОВ «Моньє»товарів не піддається обчисленню

В додатку 2 Акта перевірки наведено інформація згідно актів виконаних робіт/послуг, отриманих в ході перевірки від перевізників, які здійснювали транспортування імпортованих ТОВ «Моньє»товарів, та які здійснювали розрахунок виділення з загальної вартості транспортування вартість витрат на транспортування товарів після ввезення.

При цьому, вартість витрат на транспортування товарів за межами України є більшою від заявленої при декларуванні ТОВ «Моньє». Крім того, різниця між графою 12 ВМД «Відомості про вартість»та графою 22 ВМД «Валюта та загальна сума за рахунком», наведених в додатку 2, є нижчою від зазначеної в актах виконаних робіт вартості транспортних витрат за межами України. Це свідчить про заниження митної вартості товарів.

По додатку 2 позивач також погодився з встановленим фактом невідповідності заявлених у деяких ВМД сум з сумами вказаними в актах приймання-передачі робіт, водночас наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності відповідачем сум понесених транспортних витрат.

В додатку 3 Акта перевірки та у деяких випадках додатку 2 наведено інформація згідно актів виконаних робіт/послуг, отриманих в ході перевірки від перевізників, які здійснювали транспортування імпортованих ТОВ «Моньє»товарів, та не здійснювали виділення з загальної вартості транспортування вартість витрат на транспортування товарів після ввезення.

В наданих позивачем актах приймання-передачі послуг суми транспортних витрат до території України та після розподілені, однак вказані акти були виписані позивачу експедиторами, а відповідач під час проведення перевірки шляхом запитів до різних митниць отримував дані безпосередньо від перевізників.

З актів отриманих митницею під час перевірки вбачається, що сума витрат за територією України по даним перевізників є значно більше ніж сума транспортних витрат за територією України по даних позивача, отриманих від експедиторів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, застосовуючи нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення правовідносин, по яким були встановленні правопорушення, суд виходить з наступного.

Статтею 69 Митного кодексу України встановлено, що митний контроль після пропуску товарів і транспортних засобів, незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи. Такий контроль здійснюється на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його заміщує.

Відповідно до статті 41 Митного кодексу України, формою митного контролю є перевірка митними органами системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Згідно пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону № 2181, митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів, які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України.

Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Київська обласна митниця виставила податкові повідомлення на підставі пункту 1.9 статті 1, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пункту 6.1 статті 6 Закону № 2181 як контролюючий орган. Правомірність таких дій підтверджується Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 14.07.2005 року № 04-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної справи», де зазначено, що митні органи, які є контролюючими органами, мають право надсилати податкове повідомлення платнику податку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язків внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Митна декларація -письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення (пункт 12 статті 1 Митного кодексу України).

Митне оформлення -це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів (пункт 14 статті 1 Митного кодексу України).

Під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з митної справи та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку, контроль за дотримання яких покладено на митні органи (стаття 42 Митного кодексу України).

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (стаття 81 Митного кодексу України).

Декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Відповідно до пункту 5 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, достовірність зазначених декларантом відомостей у ВМД, яка заповнена згідно з діючими правилами та засвідчена ним у встановленому порядку, закріплюється одним з видів митного забезпечення (штамп «Під митним контролем») на всіх аркушах ВМД та реєстраційним номером, а також реєстрацією ВМД у журналі обліку вантажних митних декларацій. Після завершення цієї процедури декларант несе юридичну відповідальність за відомості, зазначені у ВМД.

Відповідальність за неточні відомості у ВМД установлюється законодавством.

Згідно з частинами другою, третьою пунктів 1-6 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом державної митної служби України від 20.04.2005 року № 314 з моменту прийняття ВМД до оформлення декларант несе юридичну відповідальність за недостовірність відомостей, зазначених у ВМД. ВМД не може бути відкликана декларантом.

Оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

Статтею 259 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно статті 267 цього Кодексу для визначення митної вартості товарів до ціни угоди додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України не включаються за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Транспортні витрати розподіляються між продавцем та покупцем товару залежно від умов поставки товару, про що торгуючі сторони домовляються при укладанні контракту. Якщо умови поставки передбачають оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару, то такі витрати додаються до фактурної вартості. При цьому, відповідно до норм законодавства, до фактурної вартості додаються транспортні витрати до моменту перетинання товаром митного кордону України, якщо вони підтверджуються документально.

Графи A, C, D/J, G, H, S, F, ВМД заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи ВМД заповнюються декларантом.

Відповідно до підпунктів 3.1.1, 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

ввезення товарів (супутних послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, встановлені пп. 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з матеріалів справи, на кожний факт надання послуг експедитори, які в деяких випадках виступали і перевізниками (постачальники послуг з перевезення) були складені акти-приймання передачі послуг, в яких здійснено розрахунок вартості перевезень з розмежуванням вартості до кордону України та територією України, при цьому, до вартості перевезень до кордону України сплачувався ПДВ. Водночас, як вже зазначалося, за даними перевірки, з інформації отриманої безпосередньо від перевізників, загальна вартість послуг здебільшого збігається, однак суми розподілені навпаки (сума транспортних витрат до кордону України є меншою від суми транспортних витрат по території України).

Крім того, вартість послуг перевезення у більшості випадків значно перевищує вартість задекларовану позивачем.

При визначенні митної вартості під час митного оформлення товарів за ВМД позивач керувався довідками перевізників, що були надані до митного оформлення. Проте, зазначені довідки не являються документами, що підтверджують фактичні витрати на транспортування до перетину митного кордону та фактичну сплату вартості цих витрат та не являються первинними документами бухгалтерського обліку ТОВ «Моньє».

Також, при перевірці первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують таку сплату встановлено, що ТОВ «Моньє» у деяких випадках були сплачені суми за транспортування до митного кордону України вищі, ніж зазначені у довідках.

Пунктом 3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339, передбачено, що контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митними органами відповідно до пункту 5 частини першої статті 41, статей 60, 69 Митного кодексу України, зокрема, у разі виявлення обставин, що мали вплив на митну вартість товарів та не були відомі чи документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей про її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, для підтвердження митної вартості на вимогу митного органу, декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України відповідач діяв виключно в порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339, а саме на підставі пунктів 7-9 зазначеної постанови за результатами моніторингу митних оформлень, проведеного Державною митною службою України, які стали обставинами, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості товару.

Щодо порядку формування вартості перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України, слід відмітити наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 року № 1955-IV, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Враховуючи відповідні вимоги Закону, позивач зобов'язаний був здійснити оплату за перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України на підставі документів (рахунків, накладних тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Однак, дані експедиторів (які в деяких випадках виступали перевізниками) і перевізників є різними саме по розподіленню витрат до митної території України та після, що призвело до порушення вимог статті 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості і спричинило несплату до бюджету належних платежів та податків.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача, що підприємство не повинно сумніватися в правдивості наданих експедитором даних, а те що дані перевізника і експедитора не співпадають не повинно ставитися у вину позивачу.

Слід відмітити, що право на отримання документів, які підтверджують вартість транспортних витрат, понесених перевізником, підприємству, як споживачу послуг експедитора, надано статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а саме платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що розбіжності в документах позивача, які йому надавалися експедиторами (в деяких випадках виступали і перевізниками), та в отриманих відповідачем безпосередньо від перевізників свідчать про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ, мита та митних зборів.

Тим більше майже у всіх випадках, зазначених у додатку 1 та в деяких по додатку 2 до Акта перевірки транспорті витрати вказані у ВМД та зазначені в актах приймання-передачі послуг, які надавалися позивачу від експедиторів, різні, при чому позивачем задекларовано було транспорті витрати за територією України менше ніж в актах, наданих перевізником, а суми взагалі відрізняються від отриманих від перевізників документів.

Слід відмітити, що довідки, які надавалися до митного оформлення збереглися тільки за 2009 рік, оскільки відповідно до Інструкції з діловодства в митній службі України, затвердженій наказом Державної митної служби України 28.12.2002 року № 747 строк зберігання був встановлений у три роки.

Водночас, наданими відповідачем доказами доведено факт заниження податкового зобов'язання по сплаті мита, по сплаті ПДВ та митних зборів.

Те що вказані заниження сталися не з вини позивача, оскільки саме експедитори надавали такі довідки, а позивач не знав які документи подавалися експедитору від перевізників, не береться судом до уваги, оскільки у випадках по додатку 1 та деяких випадках додатку 2 та 3 -перевізник і експедитор це одна особа і отримані митницею первинні бухгалтерські документи не співпадають з наданими позивачем. Також, у випадках коли експедитор залучав інших осіб для здійснення перевезення акти приймання-передачі послуг які надавалися перевізником експедитору взагалі не містять розподілення витрат до митної території України і по території України, а експедитор самостійно проводив таке розподілення.

Вказані обставини свідчать про факт недоплати ПДВ, митних зборів та мита, а оскільки відповідальною особою є саме декларант, правомірність винесення оскаржуваних повідомлень-рішень є очевидною.

Також суд не бере до уваги посилання позивача на порушення з боку відповідача пункту 3.2.2 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби від 30.03.2006 року № 254.

Так, позивач вказує, що відповідач не зазначив первинних документів, що свідчить про наявність порушення. Звідки відповідач отримав данні, які він зазначив у додатках до Акта перевірки, позивачу не відомо.

У судовому засіданні представник відповідача та свідки спростували такі твердження позивача, надали пояснення з відповідно підтверджуючими доказами, що під час проведення перевірки були зроблені запити по різних митниць з метою отримання інформації по перевізникам. Саме отриманими документами від перевізників керувалися перевіряючі під час проведення перевірки. Всі документи на підставі яких відповідач донарахував зобов'язання були оглянуті судом.

Щодо посилань позивача на той факт, що Акт перевірки не є належним та допустимим доказом у зв'язку з тим, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду дії відповідача по проведенню перевірки були визнані протиправними, слід відмітити наступне.

Як вже зазначалося вище, суд при розгляді вказаної справи виходив з того, що відповідач довів правомірність донарахування зобов'язань з ПДВ, мита та митних зборів враховуючи встановлені судом факти заниження цих зобов'язань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо відсутності факту заниження зобов'язань з ПДВ, мита та митного збору не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відповідач на підставі наданих доказів довів суду правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач надав суду всі докази і обґрунтував правомірність прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно були виставлені податкові повідомлення - рішення форми «Р»від 09.02.2010 року № 9, № 10 та № 11, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє» до Київської обласної митниці, за участю Прокуратури Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 09.02.2010 року № 9, № 10 та № 11, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 жовтня 2012 р.