Ухвала

від 07.11.2013 по справі 2а-4481/10/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4481/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

07 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє» до Київської обласної митниці, за участі Прокуратури Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» № 9, № 10 та № 11 від 09.02.2010, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТзОВ «Моньє» звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної митниці, за участі Прокуратури Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» № 9, № 10 та № 11 від 09.02.2010.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Моньє» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 32831998.

Київською обласною митницею на підставі наказів № 188 від 13.05.2009, № 224 від 03.06.2009, № 291 від 29.07.2009 та № 387 від 30.09.2009 та направлень на перевірку проведено позапланову документальну перевірку стану дотримання ТОВ «Моньє» законодавства України з питань митної справи за період з 01.06.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт № 12/9/125000000/32831998 від 30.11.2009 (надалі - акт перевірки).

На підставі даних, отриманих під час проведення перевірки, митний орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог статей 81 та 267 Митного кодексу України, пункту 4.3 статті 4 Закону України № 168/97 від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», підпункту «б» пункту 2.1 Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 821 від 27.09.2006 року, а також вимог постанови Кабінету Міністрів України № 65 від 27.01.1997 «Про ставки митних зборів», в результаті чого позивачем занижено митну вартість імпортних товарів на суму 1431372 гривень, податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 430361,35 гривень та митних зборів у сумі 1610,06 гривень.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки позивач подав до Київської обласної митниці заперечення від 08.12.2009 до акта перевірки. За результатами розгляду заперечень позивача Київською обласною митницею складено висновок від 25.12.2009 та прийнято рішення про внесення змін до акта перевірки. Так, згідно з додатком № 1 до висновку зменшено розмір заниження позивачем: митної вартості імпортних товарів до суми 129594, 54 гривень, зобов'язання з податку на додану вартість - до суми 388853,36 гривень та податкове зобов'язання зі сплати митних зборів - до суми 1485,01 гривень.

На підставі акта перевірки (із змінами, внесеними за результатами розгляду заперечень позивача) Київської обласною митницею прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 9 від 09.02.2010, згідно з яким позивачеві донараховано мито на товари, що ввозяться на територію України, у сумі 194361,81 гривень, з них 129594,54 гривень - за основним платежем та 64767,27 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 09.02.2010 № 10, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 583280,04 гривень з них: за основним платежем - 388853,36 гривень та 194426,68 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 11 від 09.02.2010, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів у сумі 2227,52 гривень, з них 1485,01 гривень - за основним платежем та 742,51 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення направлено на адресу позивача, проте до Київської обласної митниці повернуто конверт цього поштового відправлення з позначенням поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

Відповідачем 11.03.2010 складено акт про невручення податкових повідомлень-рішень.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2а-1862/10/1070 апеляційну скаргу ТзОВ «Моньє» - задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою ТзОВ «Моньє» до Київської обласної митниці про визнання дій протиправними -задоволено.

У постанові зазначено, що оскільки в посвідченнях, наданих посадовими особами Київської обласної митниці, питань, необхідність перевірки яких стала підставою для перевірки TOB «Моньє», не зазначено, то колегія суддів приходить до висновку про те, що посадові особи відповідача не мали правових підстав проводити таку перевірку, у зв'язку з чим дана перевірка є неправомірною.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року»від 21.12.2009 року № 502 встановлено обмеження щодо проведення позапланових перевірок суб'єктів господарювання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Позивач посилається на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-1862/10/1070 як на одну з підстав для задоволення позовних вимог, оскільки підстав для проведення перевірки не було, дії перевіряючи визнано неправомірними, а тому приймати будь-які рішення за результатами перевірки відповідач не мав права, а прийнятті рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Так, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, за період, що підлягає перевірці, позивачем здійснювалися імпортні операції з придбання товарів, відповідно до укладених зовнішньоекономічних контрактів з іноземними підприємствами на умовах FCA.

За період з 01.06.2006 по 01.06.2009 підприємством здійснено митне оформлення імпортованого товару по 1961 вантажній митній декларації.

Згідно з ВМД, оформленими в режимі ІМ-40 нараховані податки та збори, які внесені на відповідні рахунки державного бюджету.

Головним бухгалтером підприємства 18.05.2009 отримано запит про надання документів до перевірки.

За час проведення перевірки документів безпосередньо на підприємстві (з 18.05.2009 по 03.06.2009) робочій групі надані наступні документи: договори на експедиційне обслуговування за 2008-2009 роки, акти виконаних робіт за 2007-2009 роки та податкові накладні за 2007-2009 роки. Посадовими особами підприємства копії документів не надано. При перевірці наданих посадовими особами підприємства податкових накладних за 2007 рік робочою групою встановлено, що зазначені документи надано не в повному обсязі, а саме: податкові накладні, отримані підприємством від перевізників (експедиторів), у наданих до перевірки документах були відсутні.

Пояснень щодо даного факту посадовими особами підприємства не надано. Інших документів, які зазначено у запиті, посадовими особами підприємства до перевірки не надано. У зв'язку з вищезазначеним, робочою групою встановлено, що перевірку дотримання підприємством законодавства України з питань митної справи можливо провести лише щодо частини задекларованих витрат на транспортування імпортних товарів, використавши надані підприємством документи під час перевірки (з 18.05.2009 по 03.06.2009) та отримані від перевізників копії документів, які свідчать про фактичні витрати з транспортування імпортованих підприємством товарів.

Перевезення імпортованих товарів здійснювалося на умовах поставки. Підприємством на підтвердження задекларованої митної вартості товару подавались документи відповідно до пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003 та пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006.

Результати проведеної перевірки по кожній ВМД було сформовано у додатках 1,2 та 3.

В додатках 1, 2 та 3 до акта перевірки відображено розрахунок податкових зобов'язань, несплачених підприємством внаслідок заниження митної вартості імпортованих товарів через подання недостовірних відомостей про транспортні витрати, понесені з метою транспортування імпортованих ТОВ «Моньє» товарів.

З пояснень допитаних свідків в суді першої інстанції - осіб, які проводили перевірку - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що розрахунки проведено наступним чином. Відповідно до наказу Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997 визначено порядок заповнення граф ВМД. Так, Різниця графи 12 ВМД «Відомості про вартість» та графи 22 «Валюта та загальна сума за рахунком», зазначених в додатку, свідчить про наявність додаткових складових митної вартості (вартість транспортування, страхування, навантаження, суми ліцензійних платежів, інше). При цьому, вартість транспортних витрат, зазначена в актах виконаних робіт, які надані до суду як відповідачем так і позивачем, є вищою за різницю між графою 12 ВМД «Відомості про вартість» та графою 22 «Валюта та загальна сума за рахунком», що свідчить про заниження митної вартості товарів.

Судом першої інстанції встановлено, що проведеною перевіркою на підставі актів виконаних робіт та податкових накладних встановлено заниження задекларованих підприємством показників у рядку 17 Декларацій митної вартості «Витрати на доставку», які подавалися підприємством до вантажних митних декларацій, зазначених у графі 1 додатку 1) на загальну суму 1 004 909,71 гривень.

Фактичні транспортні витрати за окремими вантажними митними деклараціями визначались шляхом порівняння номерів транспортних засобів, якими здійснювалося транспортування імпортованих товарів, в актах виконаних перевізниками (експедиторами) робіт з урахуванням дати митного оформлення.

В ході перевірки робочою групою при співставленні актів виконаних робіт та відповідних податкових накладних, виданих ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 встановлено наступне: вартість перевезень за межами митного кордону України, зазначена в податкових накладних, значно перевищує вартість даних послуг (перевезення за межами митного кордону України), зазначених у відповідних актах виконаних робіт.

Перевіркою встановлено, що загальна вартість транспортних послуг, наданих ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 і в актах виконаних робіт, і у відповідних податкових накладних відповідає одна одній. Проте, при розподілі вартості транспортних послуг на вартість за межами державного кордону України та вартість по території України зазначеними перевізниками вказані в документах різні суми. Крім того, загальна вартість, зазначена в актах виконаних робіт, також при проведенні арифметичних розрахунків не дорівнює сумі, яка складається з податку на додану вартість, нарахованого на послуги з транспортування по території України, вартості послуг по території України, (розраховано з урахуванням вказаної в акті суми ПДВ) та вартості перевезень за межами України.

Отже, фактичну вартість транспортних послуг, наданих ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 за межами державного кордону України, встановити не можливо. В результаті, виділення вартості витрат, понесених ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 при транспортуванні товарів для підприємства по території України, із загальної суми понесених витрат підприємством документально не підтверджено. Таким чином, підприємством порушено статтю 264 Митного кодексу України в частині надання до митного оформлення відомостей, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних. Отже, вартість транспортних послуг з перевезення імпортованих підприємством товарів, наданих ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6, відповідно до пункту 5 частини другої статті 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості товарів підлягає включенню до митної вартості в повному обсязі.

Відомості щодо фактичного розміру витрат на транспортування ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 товарів, імпортованих підприємством на митну територію України, наведені в додатку № 1 до акта перевірки.

Судом першої інстанції проаналізовано додаток 1 акта перевірки шляхом співставлення наданих позивачем актів виконаних робіт з ВМД, які подавалися при розмитнені товарів та з наданими відповідачем інформацією, отриманою від податкового орану по ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6

Позивачем надано до суду першої інстанції акти виконаних робіт, реквізити яких (дата і номер) та сума зазначено в додатку 1 акта перевірки. При перевірці даних, зазначених в додатку 1 акта перевірки, та актів виконаних робіт розбіжностей не виявлено. Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» базою нарахування податку на додану вартість є вартість транспортних послуг, наданих на території України. Проте, в актах виконаних робіт податок на додану вартість нарахований всупереч зазначеним вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», тобто базою нарахування податку не є зазначена в акті виконаних робіт сума транспортних послуг по території України. Отже, загальна вартість, зазначена в актах виконаних ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 робіт, при проведенні арифметичних розрахунків не дорівнює сумі, яка складається з податку на додану вартість, нарахованого на послуги з транспортування по території України, вартості послуг по території України, (розраховано з урахуванням вказаної в акті суми ПДВ) та вартості перевезень за межами України.

Позивач по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 (додаток 1 до акту перевірки) визнав, що суми транспортних витрат, заявлені в ВМД та в наявних у позивача актах приймання-виконання робіт не співпадають, про що була складена відповідна таблиця (а.с. 141-151 Т.5), водночас зазначив, що встановити причину таких розбіжностей не видається можливим, оскільки немає в наявності ані декларацій митної вартості, що подавалися під час розмитнення товару, із зазначенням сум витрат на транспортування оцінюваних товарів позивача до місця ввезення на митну територію України, ані довідок підприємств-перевізників із сумами таких витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що, по-перше, в додатку 1 до акту перевірки ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 виступали одночасно і експедиторами і перевізниками, у ВМД позивач вказував одну суму транспортних витрат поза межами території України, яка не співпадає із сумою транспортних витрат поза межами території України в наданих актах приймання-передачі послуг від ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6

По-друге, в частині додатку 1 до акта перевірки в якій позивач не визнає факту розбіжностей (ВМД 302874, 302875, 392878, 302929, 303061, 303170, 303174, 303215, 303223, 303697, 304082) судом першої інстанції встановлено, що позивач вказував одну суму вартості транспортних послуг, в довідках, які подавалися перевізником (довідки за 2009 рік збереглися враховуючи термін зберігання таких документів 3 роки) під час розмитнення вказано іншу суму - меншу за вказану у ВМД.

У ВМД 400651, відповідно до додатку 1 акта перевірки (сума по якій позивач не визнає розбіжність) встановлено, що в акті приймання-передачі послуг від ОСОБА_6 наданому суду для огляду виокремлено суму транспортних витрат за межами території України. Зазначено, що сума транспортних послуг за перевезення товару по маршруту Ополе-Київ становить 7827 гривень в тому числі за межами території України 1800 гривень.

Відповідач наголошував на тому, що сума перевезення за межами території України майже в 3,5 рази менша ніж по території України. Такі твердження відповідача вірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки не підтверджуються належними та допустити доказами, а є лише припущеннями, суд першої інстанції виходить з того, що відповідно до вказано акта суму ПДВ не виокремлено, хоча позивачем було сплачено ПДВ у розмірі 433,33 гривні з суми понесених транспортних витрат - 7827 гривень (7393, 67 гривень + ПДВ 433,33). Тобто, ПДВ було сплачено із загальної сими витрат на транспортування без виділення за межами території України та по території України, а у ВМД задекларовано суму витрат на перевезення за межами території України у сумі 1800 гривень.

Відповідачем надано розшифровки податкових зобов'язань по ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6, які підтверджують зазначені в додатку 1 суми податку на додану вартість, що свідчить про те, що розмір витрат на транспортування за межами України імпортованих ТОВ «Моньє» товарів не піддається обчисленню

В додатку 2 акта перевірки наведено інформація згідно актів виконаних робіт/послуг, отриманих в ході перевірки від перевізників, які здійснювали транспортування імпортованих ТОВ «Моньє»товарів, та які здійснювали розрахунок виділення з загальної вартості транспортування вартість витрат на транспортування товарів після ввезення.

При цьому, вартість витрат на транспортування товарів за межами України є більшою від заявленої при декларуванні ТОВ «Моньє». Крім того, різниця між графою 12 ВМД «Відомості про вартість»та графою 22 ВМД «Валюта та загальна сума за рахунком», наведених в додатку 2, є нижчою від зазначеної в актах виконаних робіт вартості транспортних витрат за межами України. Це свідчить про заниження митної вартості товарів.

По додатку 2 позивач також погодився з встановленим фактом невідповідності заявлених у деяких ВМД сум з сумами вказаними в актах приймання-передачі робіт, водночас наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності відповідачем сум понесених транспортних витрат.

В додатку 3 акта перевірки та у деяких випадках додатку 2 наведено інформація згідно актів виконаних робіт/послуг, отриманих в ході перевірки від перевізників, які здійснювали транспортування імпортованих ТОВ «Моньє» товарів, та не здійснювали виділення з загальної вартості транспортування вартість витрат на транспортування товарів після ввезення.

В наданих позивачем актах приймання-передачі послуг суми транспортних витрат до території України та по території розподілені, однак вказані акти були виписані позивачу експедиторами, а відповідач під час проведення перевірки шляхом запитів до різних митниць отримував дані безпосередньо від перевізників.

З актів отриманих митницею під час перевірки вбачається, що сума витрат за територією України по даним перевізників є значно більшою ніж сума таких витрат даних позивача, отриманих від експедиторів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Київська обласна митниця виставила податкові повідомлення на підставі пункту 1.9 статті 1, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 як контролюючий орган. Правомірність таких дій підтверджується Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України № 04-5/218 від 14.07.2005 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної справи», де зазначено, що митні органи, які є контролюючими органами, мають право надсилати податкове повідомлення платнику податку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на кожний факт надання послуг експедитори, які в деяких випадках виступали і перевізниками (постачальники послуг з перевезення) були складені акти-приймання передачі послуг, в яких здійснено розрахунок вартості перевезень з розмежуванням вартості до кордону України та територією України, при цьому, до вартості перевезень до кордону України сплачувався ПДВ. Водночас, як вже зазначалося, за даними перевірки, з інформації отриманої безпосередньо від перевізників, загальна вартість послуг здебільшого збігається, однак суми розподілені навпаки (сума транспортних витрат до кордону України є меншою від суми транспортних витрат по території України).

Вартість послуг перевезення у більшості випадків значно перевищує вартість задекларовану позивачем.

При визначенні митної вартості під час митного оформлення товарів за ВМД позивач керувався довідками перевізників, що були надані до митного оформлення. Проте, зазначені довідки не являються документами, що підтверджують фактичні витрати на транспортування до перетину митного кордону та фактичну сплату вартості цих витрат та не являються первинними документами бухгалтерського обліку ТОВ «Моньє».

При перевірці первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують таку сплату встановлено, що ТОВ «Моньє» у деяких випадках були сплачені суми за транспортування до митного кордону України вищі, ніж зазначені у довідках.

Пунктом 3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року № 339, передбачено, що контроль за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України здійснюється митними органами відповідно до пункту 5 частини першої статті 41, статей 60, 69 Митного кодексу України, зокрема, у разі виявлення обставин, що мали вплив на митну вартість товарів та не були відомі чи документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей про її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, для підтвердження митної вартості на вимогу митного органу, декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України відповідач діяв виключно в порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 09.04.2008 , а саме на підставі пунктів 7-9 зазначеної постанови за результатами моніторингу митних оформлень, проведеного Державною митною службою України, які стали обставинами, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості товару.

Враховуючи вимоги статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» № 1955-IV від 01.07.2004 позивач зобов'язаний був здійснити оплату за перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України на підставі документів (рахунків, накладних тощо), виданих суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Однак, дані експедиторів (які в деяких випадках виступали перевізниками) і перевізників є різними саме по розподіленню витрат до митної території України та після, що призвело до порушення вимог статті 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості і спричинило несплату до бюджету належних платежів та податків.

Право на отримання документів, які підтверджують вартість транспортних витрат, понесених перевізником, підприємству, як споживачу послуг експедитора, надано статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а саме платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розбіжності в документах позивача, які йому надавалися експедиторами (в деяких випадках виступали і перевізниками), та в отриманих відповідачем безпосередньо від перевізників свідчать про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ, мита та митних зборів.

Тим більше майже у всіх випадках, зазначених у додатку 1 та в деяких по додатку 2 до акта перевірки транспорті витрати вказані у ВМД та зазначені в актах приймання-передачі послуг, які надавалися позивачу від експедиторів, різні, при чому позивачем задекларовано було транспорті витрати за територією України менше ніж в актах, наданих перевізником, а суми взагалі відрізняються від отриманих від перевізників документів.

Довідки, які надавалися до митного оформлення збереглися тільки за 2009 рік, оскільки відповідно до Інструкції з діловодства в митній службі України, затвердженій наказом Державної митної служби України № 747 від 28.12.2002 строк зберігання був встановлений у три роки.

Наданими відповідачем доказами доведено факт заниження податкового зобов'язання по сплаті мита, по сплаті ПДВ та митних зборів.

Те що вказані заниження сталися не з вини позивача, оскільки саме експедитори надавали такі довідки, а позивач не знав які документи подавалися експедитору від перевізників, вірно не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки у випадках по додатку 1 та деяких випадках додатку 2 та 3 -перевізник і експедитор це одна особа і отримані митницею первинні бухгалтерські документи не співпадають з наданими позивачем. Також, у випадках коли експедитор залучав інших осіб для здійснення перевезення акти приймання-передачі послуг які надавалися перевізником експедитору взагалі не містять розподілення витрат до митної території України і по території України, а експедитор самостійно проводив таке розподілення.

Вказані обставини свідчать про факт недоплати ПДВ, митних зборів та мита, а оскільки відповідальною особою є саме декларант, правомірність винесення оскаржуваних повідомлень-рішень є очевидною.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на порушення з боку відповідача пункту 3.2.2 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби № 254 від 30.03.2006.

Позивач вказує, що відповідач не зазначив первинних документів, що свідчить про наявність порушення. Звідки відповідач отримав дані, які він зазначив у додатках до акта перевірки, позивачу не відомо.

У судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідача та свідки спростували такі твердження позивача, надали пояснення з відповідно підтверджуючими доказами, що під час проведення перевірки були зроблені запити з різних митниць з метою отримання інформації по перевізникам. Саме отриманими документами від перевізників керувалися перевіряючі під час проведення перевірки. Всі документи на підставі яких відповідач донарахував зобов'язання були оглянуті судом.

Таким чином, колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку, що відповідач довів правомірність донарахування зобов'язань з ПДВ, мита та митних зборів враховуючи встановлені факти заниження цих зобов'язань.

З урахуванням викладеного, доводи апелянта щодо відсутності факту заниження зобов'язань з ПДВ, мита та митного збору не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відповідач на підставі наданих доказів довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моньє» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 12.11.2013.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.