Постанова

від 18.10.2012 по справі 6/047-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2012 № 6/047-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Волошинович О.П., довіреність б/н від 10.01.2012 року,

Сорока В.В., директор - особисто, згідно наказу № 12 від 16.12.2011 року,

відповідача 1: Шишкін П.В., довіреність б/н від 14.12.2011 року,

відповідача 2: Щербак Н.А., довіреність б/н від 31.08.2012 року,

третьої особи: Круглик О.Ю., довіреність № 61 від 23.12.2011 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга"

на рішення господарського суду Київської області від 12.07.2012 р.

у справі № 6/047-12 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Малого підприємства "Будкомплект"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга",

за участю третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство "Будкомплект" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" про визнання договору недійсним.

Рішенням господарського суду Київської області 12.07.2012 року в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Київської області змінити, шляхом виключення абзаців з мотивувальної частини рішення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

20.05.1994р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (продавець) та Організацією орендарів орендного тресту "Поліськсільбуд" (покупець) було укладено договір № 43 купівлі - продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" .

Згідно із п. 1.1. даного договору продавець продає а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного тресту "Поліськсільбуд" шляхом викупу майна трудовим колективом на підставі укладеної з регіональним відділенням Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди (щодо викупу майна) державного майна орендним трестом "Поліськсільбуд" № 104 від 31.12.1992р.

Як вбачається з акту приймання - передачі майна від 12.09.1994р. продавець передав а покупець за договором № 43 прийняв державне майно станом на 01.01.1994р.

Додатком до акту приймання - передачі майна орендного підприємства трест "Поліськсільбуд" станом на 01.01.1994р. визначено яке майно було передано покупцю за договором № 43, за якою адресою знаходиться це майно та із зазначенням його інвентарного номеру.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист № 05-14-1729 від 21.06.2012р. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яким Фонд підтвердив факт передачі майна Орендному підприємству трест "Полісьсільбуд", згідно акту приймання -передачі майна від 12.09.1994р.

Крім того, листом № 01-16-1903 від 09.07.2012р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області повідомило суд про те, що приватизація державного майна цілісного майнового комплексу Орендного тресту "Полісьсільбуд" була завершена 12.09.1994р.

Так, на підставі договору № 43 купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" від 20.05.1994р. Орендному підприємству трест "Полісьсільбуд" було видане свідоцтво про власність за реєстраційним № 103-ВП від 12.09.1994р.

В подальшому, на підставі Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди (щодо викупу майна) державного майна орендним трестом "Поліськсільбуд" № 104 від 31.12.1992р., договору № 43 купівлі - продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" від 20.05.1994р. між Орендним трестом "Полісьсільбуд" (далі - продавець) та Малим підприємством "Будкомплект" (далі - покупець) було укладено договір купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р., відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець продав а покупець викупив державне майно шляхом викупу майна трудовим колективом.

На виконання умов договору купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р. продавець передав а покупець прийняв майно, що підтверджується актом приймання -передачі від 12.12.21994р., який підписаний сторонами договору. Зі змісту складеного акту від 12.12.1994р. вбачається, що сторони надали майну такі ознаки як: назва майна, його площа та вартість.

За цим актом вбачається, що Мале підприємство "Будкомплект", позивач у справі, прийняв від Орендного тресту "Полісьсільбуд": "Корпус № 1 1809 кв.м.; Открытый склад с эстакадой 1203 кв.м.; Кислородный цех 108 кв.м.; Гараж возле котельной с кладовой 48 кв.м.; Механический цех /корпус № 2 576 кв.м.; Склад алєбастру 120 кв.м.; Автомашина ЗИЛ-130, Оборудование".

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 28.03.1998р. Бородянським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за Малим підприємством "Будкомплект" майно (майновий комплекс): "Механічний цех літ. Б; Кисневий цех літ. Р; Корпус № 2 літ. В; Склад алебастру літ. П ; Гараж" літ. С за адресою: селище Бородянка, вул. Вокзальна, 2 про що зроблено запис в реєстровій книзі за № 16.

Таким чином Мале підприємство "Будкомплект" є власником придбаного майна за договором купівлі-продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р.

Позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу від 28.04.1992 року укладений між Орендним трестом "Поліськсільбуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Господарською асоціацією Малих Підприємств, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інга" на підставі ст.ст. 47, 48 ЦК УРСР яке діяло на момент укладання оспорюваного договору.

Так, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р. укладена між Орендним трестом "Поліськсільбуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Господарською асоціацією Малих Підприємств, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інга". Відповідно до умов цього договору (п. 1) Господарська асоціація Малих Підприємств купує у Треста: "Производственный цех № 1; Производственный цех № 2; Оборудование цехов; Здание контейнерной; Мостовой кран".

Проте, як вбачається зі змісту оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р. позивач, який звертається за захистом свого права не є особою яка підписувала цей договір, тобто не є стороною цього правочину.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недісними", встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину".

Отже, беручи до уваги суб'єктний склад сторін договору, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір купівлі -продажу майна від 28.04.1992р., не будучи стороною цього договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Враховуючи обов'язок позивач щодо доведення порушеного його права та законних інтересів, позивач, вказуючи на набуття ним права власності на майно відповідно до договору купівлі -продажу державного майна від 12.12.1994р., зазначає про порушення його права на це майно як заінтересованої особи зі сторони відповідача 2. - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інга" (правонаступник покупця - Господарської Асоціації Малих Підприємств), оскільки останній придбав майно належне позивачу, згідно оспорюваного договору від 28.04.1992р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що предметом оспорювого договору є майно, частина якого зараз належить позивачу, а саме твердження, що за оспорюваним договором були продані: "Виробничий цех № 1, Виробничий цех № 2, Об'єднання цехів, Будівля контейнерної, та Мостовий кран", що знаходяться за адресою: Київська обл., смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України докази є будь-які фактичні данні, на підстав яких господарський суд у визначеному законі порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема таким є письмові докази.

Так, позивач у своєму позові посилається на договір купівлі -продажу від 28.04.1992р., який порушує права позивача, як власника нерухомого майна розташованого за адресою: Київська обл., смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2, а саме: частини корпусу № 1 та відкритого складу з естакадою, частина корпусу № 2 та яке було набуте ним за договором купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач 2 (правонаступник Господарської асоціації малих підприємств) купив у відповідача 1. (правонаступник Орендного тресту "Полісьсільбуд") за договором купівлі -продажу від 28.04.1994р. таке нерухоме майно:

"- Производственный цех № 1;

- Производственный цех № 2;

- Оборудование цехов;

- Здание контейнерной; Мостовой кран".

При цьому, позивач у справі купив у Орендного тресту "Полісьсільбуд" за договором купівлі - продажу від 12.12.1994р. таке нерухоме майно:

"- Корпус № 1 1809 кв.м.;

- Открытый склад с эстакадой 1203 кв.м.;

- Кислородный цех 108 кв.м.;

- Гараж возле котельной с кладовой 48 кв.м.;

- Механический цех /корпус № 2 576 кв.м.;

- Склад алєбастру 120 кв.м.;

- Автомашина ЗИЛ-130,

- Оборудование".

Стаття 181 Цивільного кодексу України дає визначення нерухомого майна - до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі ст. 184 Цивільного кодексу України до індивідуально визначених речей відносяться речі якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними.

З матеріалів справи вбачається, що вказане в позовній заяві майно відноситься до майна, яке за своєю правовою природою необхідно характеризувати не за родовими ознаками речі а за індивідуально визначеними ознаками, яке можна виокремити з поміж іншого майна.

Сдом встановлено, що в оспорюваному договорі (договір купівлі -продажу від 28.04.1992р.), так і в договорі купівлі -продажу від 12.12.1994р. сторони не наділили предмети договорів достатніми індивідуальними ознаками, які надали б суду можливість ідентифікувати належне позивачу майно по відношенню до майна переданого за спірним договором купівлі -продажу від 28.04.1992р.

Так, передане майно за спірним договором від 28.04.1992р. сторони наділили лише однією властивістю -назвою, а за договором від 12.12.1994р., окрім його назви, зазначили також площу цього майна, згідно акту приймання -передачі від 12.12.1994р.

Проте, вивчивши майно передане за цими договорами суд дійшов висновку про їх відмінність в назві, відсутність у договорі від 28.04.1992р. площі проданого майна та адреси місцезнаходження.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що суд не вправі робити припущення, що площа переданого майна за договором купівлі -продажу нерухомого майна від 12.12.1994р. належить майну проданого на момент укладення оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р., так само як і не може робити припущення, що назва майна вказана у договорі від 28.04.1994р. і договорі від 12.12.1994р. є тотожною, тобто такою, що вказує на одне й те саме майно; Наприклад: "Производственный цех № 1" (договір від 28.04.1992р.) - "Корпус № 1" (договір від 12.12.1994р.).

Таким чином, позивачем не доведено, що належне зараз позивачу майно було предметом оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р.

Слід зазначити, що судом не береться до уваги "Перелік мана, що викупається Орендним трестом "Полісьсільбуд" в якості доказу передання майна, наданий Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській області (а.с. 200), оскільки цей перелік свідчить лише про намір передати визначене майно. Крім того, перелік цього майна було затверджено самим підприємством за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства. Відтак, фактом такого передання є акт від 12.09.1994р. та додаток до нього станом на 01.01.1994р у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК.

Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом свої порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відтак, вищенаведене вказує про недоведеність порушень прав та інтересів позивача оспорюваним договором на момент звернення з позовною заявою до суду.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача у даній справі колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що рішення господарського суду Київської області від 12.07.2012 року у справі № 6/047-12 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Київської області від 12.07.2012 року у справі № 6/047-12.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 12.07.2012 року у справі № 6/047-12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Шапран В.В.