Постанова

від 10.10.2012 по справі 53/620

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2012 р. Справа № 53/620 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І., суддів :Гончарука П.А, Стратієнко Л.В., розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі за позовомПАТ "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до ЖБК "Екран-3" простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2009 року, АЕК "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з ЖБК "Екран - 3" 57 970,48 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді у період з 01.10.2006 року по 01.10.2009 року, 11 761,29 грн. на відшкодування інфляційних втрат, 2 382,78 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2012 року позов задоволено частково та постановлено про стягнення з відповідача 10 123,78 грн. боргу, 844,41 грн. інфляційних втрат, 319,65 грн. 3 % річних, а в решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 02.10.2012 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судами матеріальних та процесуальних норм, і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Постановляючи про часткове задоволення позову місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд виходили з того, що вартість послуг теплопостачання за період з 01.10.2006 року по 01.10.2009 року повинна нараховуватись за тарифами, встановленими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року за № 1245, а тому обґрунтування суми боргу іншими тарифами, затвердженими рішеннями органів місцевого самоврядування без відповідної їх державної реєстрації, безпідставне.

Проте погодитись з наведеними мотивами часткового задоволення позову не можна.

Дійсно, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року, відсутність державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації здійсненої з дотриманням вимог Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та "Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 є порушенням, що тягне за собою відповідні правові наслідки.

Проте зазначене, тобто наявність чи відсутність державної реєстрації нормативних актів щодо затвердження тарифів не є визначальним при вирішенні спору у цій справі.

Предметом позову, який розглядається судом, є заборгованість за теплову енергію, постачання якої здійснювалось на умовах, визначених договором № 8604007 від 01.05.2001 року.

При цьому, взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а і нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання" котрий у свою чергу визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії ( 1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тариф повинен враховувати повну собівартість теплової енергії з забезпеченням рівня рентабельності не нижче граничного або порядок компенсації теплопостачальній організації її витрат у разі встановлення тарифів нижче собівартості теплової енергії та граничного рівня рентабельності (ст. 20 Закону України "Про теплопостачання").

Закріплене у нормах Закону України "Про теплопостачання" право теплопостачальної організації вимагати оплати поставленої ним теплової енергії за тарифами, які б враховували затрати на її виробництво та граничний рівень рентабельності зобов'язувало суд з'ясувати не лише питання щодо набрання чинності нормативних актів про затвердження тих чи інших тарифів, а і перевірити відповідність тарифів, на застосуванні яких наполягає позивач, вимогам ст. 20 Закону України "Про теплопостачання".

Але ці обставини судами не з'ясовувались, дійсна вартість теплової енергії, яка постачалась у спірний період, за відсутності спору щодо обсягу спожитого, судом не визначена, а тому визнати, що судові рішення ґрунтуються на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи та відповідають дійсності, не можна.

За таких обставин, судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, та у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 85, 111 9 -111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.

Головуючий М. Остапенко

Судді П. Гончарук

Л. Стратієнко