Постанова

від 29.10.2008 по справі 16/373

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 29 жовтня 2008 р.                                                                                   

№

16/373 

Вищий 

господарський  суд  України 

в  складі  колегії 

суддів:

Бернацької

Ж.О. -головуючої (доповідач),

Малетича

М.М.,

Остапенка

М.І.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою

відповідальністю науково-виробничого підприємства "Медар" на рішення

господарського суду Полтавської області від 25.12.2007 та постанову Київського

міжобласного апеляційного господарського суду від 21.05.2008 в справі № 16/373

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою

відповідальністю науково-виробничого підприємства "Медар" про

стягнення суми

за

участю представників сторін:

від

позивача: не з'явилися,

від

відповідача: не з'явилися, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

-фізична особа-підприємець ОСОБА_1. у листопаді 2007 року звернувся до

господарського суду Полтавської області з позовною заявою до відповідача

-товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства

"Медар" про стягнення заборгованості за поставлений та несплачений

частково товар у сумі 74383,1 грн., на підставі статті 625 Цивільного кодексу

України 3% у сумі 1467,46 грн., збитків внаслідок інфляції в сумі 4834,9 грн.,

всього на суму  80685,46 грн.

Рішенням

господарського суду Полтавської області від 25.12.2007 (суддя Тимощенко О.М.)

позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю

науково-виробничого підприємства “Медар” на користь фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1. 73983,1 грн. основного боргу, 1467,46 грн. інфляційних витрат, 4834,9

грн.  3 % річних з підстав правомірності

та обґрунтованості позовних вимог в цій частині; провадження в частині

стягнення 400 грн. припинено з підстав сплати відповідачем зазначеної суми.

Постановою

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.05.2008 (судді:

Зеленіна Н.І. -головуюча, Жук Г.А., Чорногуз М.Г.) рішення залишено без змін з

тих самих підстав.

Постанова

мотивована тим, що рішення прийнято з повним і достовірним встановленням всіх

фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, та

правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Не

погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та

направлення справи на новий розгляд.

В

обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на неповне з'ясування

судами обох інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм

матеріального та процесуального права. 

Обговоривши

доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна

скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами

попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2007 між фізичною особою

-підприємцем ОСОБА_1. та товариством з обмеженою відповідальністю

науково-виробничого підприємства “Медар” укладено договір № 1

купівлі-продажу. 

Відповідно

до договору позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар, а відповідач

зобов'язувався здійснити оплату товару на підставі виставлених рахунків.

Згідно

пункту 3.3 договору вартість товару за договором складає орієнтовно 100000 грн.

Відповідно

до пункту 1.1 договору позивачем на адресу відповідача поставлено товар на суму

82383,1 грн.

Згідно

пункту 5.1 договору відповідачу виставлені рахунки № 1 від 10.01.2007 на суму

41865,6 грн., № 4/1 від 23.03.2007 на суму 19829,5 грн. та № 7 від 17.05.2007

на суму 20688 грн.

Станом

на 01.11.2007 відповідач частково розрахувався з позивачем  на суму 8000 грн.

Згідно

акту звірки взаєморозрахунків від 10.10.2007 заборгованість відповідача перед

позивачем  становить 74383,1 грн.

Відповідно

до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для

виконання сторонами.

Згідно

статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона

(продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність

другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти

майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 

В

силу частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525

Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або

одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено

договором або законом.

Відповідно

до пункту 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526

Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору.

Згідно

частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання

боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення

вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник

повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення

вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів

цивільного законодавства.

Як правильно

встановлено судами обох інстанцій, для оплати товару позивачем були виставлені

рахунки.

Відповідно

до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний

оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів

на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати.

Отже,

як правильно встановлено судами обох інстанцій, обов'язок оплатити продукцію

передбачено саме після факту його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих

документів на нього, навіть у випадку не виставлення продавцем вимоги про

оплату товару.  

Враховуючи

викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що станом на день

подання позовної заяви розмір основного боргу, заявленого позивачем, становить

74383,1 грн.

Судами

також правильно встановлено, що відповідачем 07.11.2007 та 13.11.2007

відповідно платіжними дорученнями № 358 та № 364 частково погашена

заборгованість за договором № 1 у сумі 400 грн.

Відтак,

судами обох інстанцій правильно припинено провадження в частині стягнення 400

грн. та зменшена сума основного боргу до 73983,1 грн.

Відповідно

до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив

виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити

суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час

прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший

розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки

статтею 625 Цивільного кодексу України не передбачено жодних обмежень щодо

нарахування інфляційних витрат та 3 % річних, які нараховані позивачем у 2007

році, суди обох інстанцій прийшли до правильного висновку, що вимоги позивача

про стягнення інфляційних втрат у сумі 4834,9 грн. та 3 % річних у сумі 1467,46

грн. є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно

до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх

вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового

процесу.

Згідно

статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд

приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які

відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скаржник

посилається на те, що суди обох інстанцій зазначили, що стягненню підлягає

73983,1 грн., проте помилково штрафні санкції стягнуто виходячи із суми 74383,1

грн.

Із запереченнями

скаржника погодитися не можна, оскільки частково сплата заборгованості в сумі

400 грн.( платіжні доручення від 07.11.2007 та 13.11.2007), скаржником сплачена

після подання позовної заяви та порушення провадження в справі ухвалою від

07.11.2007, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку щодо стягнення

річних та збитків від інфляції із суми 74383,1 грн.

Інші

доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових

актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не

знайшли.

Враховуючи

викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних

висновків щодо встановлених обставин  і

правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та

процесуального права, відтак рішення господарського суду та постанова

апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для

їх скасування не вбачається.

Керуючись

статтями 1115, 1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства

"Медар" залишити без задоволення.

Рішення

господарського суду Полтавської області від 25.12.2007 та постанову Київського

міжобласного апеляційного господарського суду від 21.05.2008 в справі № 16/373

залишити без змін.

Головуючий,

суддя:

Ж.

Бернацька

Судді:

М.

Малетич

М.

Остапенко