Рішення

від 30.10.2008 по справі 2/417-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

30.10.2008                                                             

  Справа №  2/417-08

Господарський суд Херсонської області у складі судді

 Скобєлкіна С.В. при секретарі

Котенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу             

за позовом

Приватного підприємця  ОСОБА_1

до

відповідача-1: Управління комунальної власності 

до відповідача-2: Херсонської

міської ради, м.Херсон

за

участю представників сторін:

від  позивача - ОСОБА_2, довіреність від

28.03.2008р.

від

відповідача-1:  Трибушна Л.В.,

довіреність № 31 від 18.01.2008 р.

від

відповідача-2: Мороз  А., довіреність у

справі

про

стягнення 30123,85 грн. збитків та 20000,00 

грн. моральної шкоди

в с т а н о в

и в:

Приватний підприємець ОСОБА_1

звернулась до суду з позовом до управління комунальної власності міста Херсона

про стягнення  збитків у розмірі 30132,85

грн. та моральної шкоди в сумі 20000,00 грн. у зв'язку з вчиненням недійсного

правочину. Позовні  вимоги ґрунтуються на

ствердженні  про те, що 17 серпня 2004

року приватним підприємцем ОСОБА_1(позивачем) та управлінням  комунальної власності м.Херсона

(відповідачем) укладено  нотаріально

посвідчений договір  оренди

комунального  майна міської

територіальної громади. Предметом договору є передача Орендодавцем у строкове

платне користування нежилого приміщення, розташованого в місті Херсоні по

вул.Комунарів/Червонофлотська, 7/33, загальною площею 194,7 кв.м. для

здійснення підприємницької діяльності.

Рішенням господарського суду у

справі № 13/373-0 від 08.06.2007р., залишеним без змін постановою Запорізького

апеляційного господарського суду у справі № 13/373-0 від 18.07.2007р. та

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2007р. визнано

недійсним договір оренди від 17.08.2004р., укладений між позивачем та

відповідачем. Судові акти мотивовані тим, що спірне орендоване приміщення не

належить до комунальної власності Херсонської міської ради.

В договорі оренди вказано, що

приміщення, яке передається в оренду належить Орендодавцю на підставі Свідоцтва

про право власності на нерухоме майно, виданого Херсонською міською радою

12.08.2004р. на підставі розпорядження міського голови № 1177-р від

10,08.2004р. і зареєстрованого в Херсонському державному бюро технічної

інвентаризації 16.08.2004р. за № 1360 в реєстровій книзі № 4.

Рішенням виконавчого комітету

Херсонської міської ради № 631 від 29.12.2005р. скасовано назване розпорядження

міського голови від 10.08.2004р. №1177-р "Про видачу свідоцтв про право

власності" в частині видачі свідоцтва про право власності на нежилі

приміщення, загальною площею 194,7 кв.м. по вул.Комунарів, 7/

вул.Червонофлотській, 33 та анульоване свідоцтво про право власності на

нерухоме майно від 12.08.2004р. № 268948, видане Херсонській міській раді на

згадані нежилі приміщення. Цим же рішенням виконавчому комітету вирішено

вважати таким, що втратило чинність рішення виконкому від 21.09.2004р. в

частині затвердження розпорядження міського голови від 10.08.2004р. № 1177-р

щодо видачі свідоцтва про право власності Херсонській міській раді. Також з

рішення виконкому № 631 від 29.12.2005р. вбачається, що однією з підстав його

прийняття є рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 02.02.2005р.,

яким визнано незаконними правові акти, що видані органами місцевого самоврядування

на підтвердження права комунальної власності Херсонської міської ради. В

рішенні Суворовського районного суду м.Херсона констатовано  відсутність доказів фактичної передачі у

комунальну власність нежилого приміщення, площею 194,7 кв.м. по вул.Комунарів/вул.Червонофлотській,

7/33 в м.Херсоні. Натомість, в рішенні суду з цивільної справи, яке набрало

законної сили і є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які

встановлені судом і мають значення для вирішення спору, відповідно до частини

четвертої статті 35 ГПК України, констатується факт, що спірні приміщення не

передавалися до комунальної власності м.Херсона з житловим фондом, а

були продані в грудні 1991 року Херсонському торгівельному підприємству

"Торгрічтранс" Херсонським річковим портом.

З огляду на встановлені обставини,

з посиланням на ст.283 ГК України, ст.203, 215, 761 ЦК України суди попередніх

інстанцій дійшли висновку про недійсність договору оренди майна від

08.06.2007р., оскільки Управління комунальної власності м.Херсона не мало права

розпоряджатися спірним приміщенням, тобто укладати договір його оренди з ПП

ОСОБА_1.

З посиланням на положення ст.ст.216

ч.2, 22 ЦК України, позивач вказує, що в результаті  вчинення вказаного договору, йому  завдані збитки, які полягають у витратах  ним понесених на  покращення стану вказаних нежитлових

приміщень.

Позивачем  були понесені витрати на обладнання газової

системи в сумі 18097,00 грн. та системи опалення в сумі 12035,85 грн., всього

30132,85 грн. (докази додаються).

Вина відповідача у заподіянні

збитків полягає на думку позивача в тому, що не маючи правових    підстав розпоряджатись  вказаним 

майном,  ним  було 

укладено  з  позивачем договір оренди, який визнано

недійсним. Таким чином, позивач будучи введеним в оману відповідачем стосовно правомірності

укладеного договору оренди, здійснив поліпшення майна, яким, як виявилось

пізніше користувався незаконно.

Посилаючись на положення  ст.ст.1167, 1173 ЦК України, ПП

ОСОБА_1вказує, що незаконними діями 

відповідача, які виразились в укладенні договору оренди майна, прав на

яке відповідач не мав, позивачу було завдано моральної шкоди, що виражається у

моральних стражданнях і переживаннях, порушенні нормального, звичного способу

життя. У зв'язку з оспорюванням законним власником нерухомого майна законності

вказаного договору оренди, вона була змушена брати участь у багаточисельних

засіданнях судів, з метою захисту своїх прав та інтересів звертися за

кваліфікованою юридичною допомогою, витрачати кошти на цю допомогу, а також

витрачати свій вільний час на відвідання судових засідань, що потребувало

значних моральних і фінансових зусиль. Все це дуже сильно відволікало її від

ефективного здійснення  підприємницької

діяльності, в тому числі у вказаних приміщеннях, що також  негативно відображалось на  психічному і душевному стані позивача.

У судовому засіданні  позивач в особі свого представника

підтримав  заявлений позов з посиланням

на надані докази та матеріали справи і 

просить стягнути  з управління

комунальної власності м.Херсона на користь ПП ОСОБА_1 30132,85 грн. збитків,

20000,00 грн. моральної шкоди, а також 

судові витрати по справі.

Відповідач-1, яким є управління

комунальної власності м.Херсона, позов не визнає, про що ним було зазначено як

у письмовому відзиві  на позов, так і

через свого представника в судовому засіданні. Відповідач-1 наголошує на тому,

що передані  в оренду позивачу

приміщення  належали міській

територіальній громаді на  підставі  свідоцтва 

про  право  власності 

від 12.08.2004р.,  

зареєстрованому   в   Херсонському   державному  

бюро  технічної інвентаризації

16.08.2004р. за номером 1360.

При укладенні договору оренди

сторони керувалися Законом України "Про оренду державного та комунального

майна". Керуючись ст.10, зазначено Закону, домовилися щодо усіх істотних

умов договору. Укладена угода передбачає платне строкове користування нежилим

приміщенням. Угода виконана сторонами у повному обсязі, сплачувалась орендна

плата.

Оскільки користування майном

можливо припинити лише на майбутнє, то і припинення зобов'язань за Договором

оренди комунального майна міської територіальної громади від 03.08.2007р. №

900, можливе лише на майбутнє.         

Стосовно витрат на обладнання

газової системи в орендованому приміщенні. Так, позивачем до управління

комунальної власності надано кошторис на виконання зазначених робіт. Однак,

кошторис - це прогнозована сума коштів, необхідних для виконання ремонтних

робіт, яка обчислюється на основі чинної кошторисно-нормативної документації та

складається з кошторисної вартості ремонтних робіт, устаткування та інших

витрат, безпосередньо пов'язаних із проведенням ремонту. Позивачем не доведено

факту виконаних робіт: не надано ні аудиторський висновок, ні акти виконаних

робіт.         

Щодо відшкодування моральної шкоди,

відповідач-1 зазначає під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового

характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ,

заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю

інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі,

гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з

ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі

інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з

незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих

зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні

стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Вважає,

що позовні вимоги не підпадають під зазначене трактування. Позивач вважає, що

шкода була заподіяна в результаті при виконанні зобов'язань управлінням

комунальної власності. Правовідносини, що виникли між сторонами в нашому спорі

є договірними, тому відшкодування моральної шкоди у випадку їх порушення

законом не передбачено.

Крім того, заявлені витрати,

позивач  вважає збитками, понесеними з

вини управління комунальної власності. З такими доводами відповідач-1 не

погоджується, оскільки під  збитками ч.2

ст.224 ГК України розуміє виграти, зроблені управненою стороною, втрата або

пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона

одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил

здійснення господарської діяльності другою стороною, а понесені позивачем витрати

фактично не є збитками.         

На підставі договору оренди позивач

частково сплачував орендну плату. Тобто, сплачена за договором орендна плата

фактично компенсована іншим матеріальним благом - користуванням нежилим

приміщенням.

Посилаючись на Постанову Пленуму

Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику

в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідач-1

вказує, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності,

престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням

здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав,

наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням

під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через

неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з

оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З посиланням на пункт 2 постанови

Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 відповідач-1 вказує, що

спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної

(немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування

безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень. З

викладеного видно, що в даному випадку відшкодування моральної шкоди закон не

передбачає.

На підставі викладено вище

управління комунальної власності вважає, що обов'язок відшкодування моральної

шкоди пов'язаний із зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, а не

із зобов'язання, яке виникає з договору і тому позовні вимоги не визнає.

Ухвалою  господарського суду Херсонської області від

21.09.2008 року до участі у розгляді справи № 2/417-08 залучена у якості

відповідача-2 Херсонська міська рада, з урахуванням роз'яснень наданих

відповідачем-1 відносно того, що власником майна є саме Херсонська міська рада.

Відповідач-2, яким є Херсонська

міська рада, позов ПП ОСОБА_1також не 

визнав, про що ним було повідомлено у письмових  запереченнях 

та його представником в судовому засіданні. Херсонською міською радою не

визначаються позовні вимоги по справі з огляду на невідповідність  доводів позивача дійсним обставинам  справи та 

обґрунтування позову хибним 

тлумаченням норм чинного законодавства й невірного застосування до

виниклих  правовідносин, без врахування

існуючих  обставин, прав і обов'язків

сторін.

Так, відповідач-2 вказує, що як

зазначає сам позивач, "відповідно до ч.2 ст.216 Цивільного кодексу України

якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій

особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною

стороною".

Відтак, з огляду на процитовану

норму, окремого доведення потребує факт завдання відповідних збитків і

відповідно моральної шкоди позивачу.

Разом з цим, у зв'язку з наведеним

відповідач-2 зазначає, що як вірно наводить позивач орендні відносини між ним

та управлінням комунальної власності виникли ще у серпні 2004 року. В свою

чергу рішення суду яким визнано договір недійсним набрало законної сили лише

18.07.2007р. (у відповідності до умов договору оренди строк відносин спливав

17.08.2007р.).

Таким чином фактично договір діяв

та відповідно орендар використовував свої права орендаря на протязі 3 років без

одного місяці (до 18.07.2007р.).

Водночас за умовами укладеного

договору який діяв біля трьох років:

- Вступ   Орендаря  

у   користування   майном  

настає   одночасно   з  

підписанням сторонами цього договору та акта прийняття-передачі

вказаного майна (пункт 2.1. договору). Це підтверджує факт вступу в

користування позивачем орендованим майном.

- У разі розірвання цього Договору,

поліпшення орендованого майна, здійсненні Орендарем за рахунок власних коштів і

з дозволу Орендодавця, визнаються власністю Орендодавця (пункт 11.3. договору);

наведений пункт договору доводить, що узгодженні з Орендодавцем поліпшення

зачитаються за останнім, що в свою чергу виключає можливість орендаря в

наступному ставити вимоги про їх вилучення або компенсацію. З цими умовами

договору орендар погоджується з моменту підписання договору.

- Орендар має право: з дозволу

Орендодавця, вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його

реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Відповідне доводить необхідність погодження будь яких робіт в орендованому

приміщенні з Орендодавцем у тому числі шляхом погодження кошторисної, проектної

документації.

Зазначені пункти договору, за

думкою відповідача-2 є суттєвими при розгляді позовних вимог з огляду на пункт

3.2. Роз'яснень Вищого арбітражного суду N02-5/111 від 12.03.1999р. "Про

деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод

недійсними" за якими: "За загальним правилом угода, визнана

недійсною, вважається такою з моменту її укладення" (частина перша статті

59 Цивільного кодексу). Це стосується і згаданих раніше угод, визнаних

недійсними у судовому порядку.

Виняток з цього правила становлять

угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє,

оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене

користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо.

У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд

повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина

друга статті 59 Цивільного кодексу).

Якщо угода визнається недійсною

лише на майбутнє господарським судам слід виходити з того, що у відповідних

випадках порушені (оспорювані) права і охоронювані законом інтереси сторони за

угодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові на

загальних підставах.

Оскільки домовленість сторін про

розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за

зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування

заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання)

зобов'язань, це не позбавляє сторони права на звернення в подальшому з позовом

про визнання такої угоди недійсною".

Відтак, ставлячи вимоги викладені у

позові позивач грубо ігнорує рішення господарського суду Херсонської області по

справі № 13/373 від 08.06.2007р. яке набрало законної сили 18.07.2007р. і за

яким суд вирішив: "при цьому судом враховується положення статті 236 ЦК

України щодо визначення моменту недійсності правочину. Так, за цією статтею

правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а якщо

з недійсним правочином права та обов'язки  

передбачалися   на   майбутнє, можливість настання їх у

майбутньому припиняється. В даному випадку, оскільки спірний договір за своєю

правовою природою є договором найму, сторони не можуть бути приведенні у стан,

що передував до укладення договору, а тому договір підлягає визнанню недійсним

на майбутнє".

Втім, у супереч наведеному, в

обґрунтування позовних вимог Орендар зазначає: "в результаті вчинення

вказаного договору оренди позивачу завдано збитки, які полягають у витратах

понесених позивачем на покращення стану вказаних нежитлових приміщень".

Втім, роблячи такі висновки, за думкою відповідача, орендар не враховує факт

фактичного користування приміщенням.

Так, враховуючи процитовані вище

пункти договору та визнання останніх недійсними виключно на майбутнє, тобто їх

дію до винесення рішення суду, позивач не врахував, що наслідки зроблених ним

поліпшень угодою передбачені, а саме: залишення їх у власності Орендодавця;

більш того узгодження проведених поліпшень існує лише на суму 18,097 тис грн.

(в матеріалах справи узгоджений кошторис втім без доведення фактичної наявності

поліпшень (висновок аудита)) і це в свою чергу доводить не підтвердження

заявленої суми позову загалом.

Зазначене виключає застосування до

проведених поліпшень терміну "збитки", адже останні були проведені в

рамках орендних відносин. Поряд з цим, як встановлює Господарський кодекс

України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата

або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона

одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил

здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до Цивільного кодексу

України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, угоди

(договори) та зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Відповідач-2 зазначає, що між позивачем та Херсонською міською радою не існує

жодних договірних відносин.

Поряд з цим, розмір компенсації

моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також

від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. Таким чином,

при розгляді позовних вимог в частині стягнення суми моральної шкоди з

відповідача, останній вважає за необхідне зазначити, на відсутності будь який

дій, бездіяльності пов'язаних з договірними відносинами між позивачем та

відповідачем. Також відповідач-2 зауважує про відсутність будь-яких

документальних доказів спричинення моральної шкоди позивачу Херсонською міською

радою.

З огляду на зазначене, враховуючи

існуючи обставини та факти, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні

позовних вимог за їх недоведеністю.

Розглянувши матеріали справи,

дослідивши докази, заслухавши  сторони,

суд  прийшов до висновку про те, що позов

ПП ОСОБА_1по даній справі не підлягає 

задоволенню з огляду на наступне.

Згідно положень статті 22

Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення

її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких

особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,

які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права

(реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних

обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущеною вигодою є

ті втрати, яких фактично зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та

інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у

випадку відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання. При

обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення

достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа перед бачала

отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру

тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право,

покладається на по терпілого.

Відповідно до ст.224 ГК України на

кредитора покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому

порушенням зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише точно підрахувати

розмір заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже,

пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди)

покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є

абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання

боржником своїх обов'язків.

Відповідач до статті 610 Цивільного

кодексу України, правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею

611 того ж кодексу, в тому числі  і

відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов'язання, несе

відповідальність  за наявності її вини

(умислу, необережності), якщо  інше не

встановлено договором або законом (п.1 ст.614 ЦК України).

Статтею 623 Цивільного кодексу

України передбачено, що боржник, який 

порушив  зобов'язання, має  відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір  збитків завданих  порушенням зобов'язання, доказується

кредитором.

Згідно зі статтею 218 ГК України

підставою господарсько-правової 

відповідальності учасника господарських 

відносин є вчинення ним правопорушень у сфері господарювання.

На кредитора покладається обов'язок

доказати розмір збитків, завданих йому порушенням зобов'язання. При цьому,

кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й,

підтвердити їх документально. Отже, пред'явлення вимог про відшкодування

неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести,

що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі

належного виконання боржником своїх обов'язків.

Статті 218 ГК України і 614 ЦК

України визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок

наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання

збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності

таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до

господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених

законом умов. їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є

підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського

правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі

відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну

та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по

зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері

кредитора, противоправна поведінка суб'єкта господарювання, а також причинний

зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб'єктивну

сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою

психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.

Відсутність хоча б одного із

вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення,

звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської

діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як право

порушення.

Статтею 623 ЦК України передбачено,

що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим

збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується

кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день

добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання

має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день

пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може

задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що

існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів

(упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відшкодування збитків - це міра

відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування

можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом.

Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення

господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним

збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Виходячи з системного аналізу

вищезазначених норм права, враховуючи фактичні обставини справи та досліджені

докази, суд прийшов до висновку про 

недоведеність позивачем факту спричинення йому  збитків відповідачами у розумінні норм

цивільного господарського законодавства та статей 32-33 Господарського

процесуального кодексу України, а отже вважає необґрунтованими вимоги про

стягнення збитків у заявленій сумі.

Позивач також просить стягнути з

відповідача-1 моральної шкоди, посилаючись 

на перелік негативних наслідків, що виникли в результаті укладання з ним

договору  оренди майна, прав на яке він

не мав.

Відповідно до п.2  Роз'яснень президії  ВАСУ від 29.02.1996 року "Про деякі

питання  практики вирішення спорів,

пов'язаних  з відшкодуванням моральної

шкоди", моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її

законних немайнових прав.

Позивач - ПП ОСОБА_1та його

представник не надали суду доказів порушення відповідачем-1 або відповідачем-2

його законних немайнових  прав як

приватного підприємця. Докази того, що внаслідок  протиправних 

дій  відповідачів  ПП ОСОБА_1були  завдані моральні страждання і переживання,

порушився звичайних  спосіб життя,

виникли додаткові  фінансові  витрати, погіршився  психічний 

і душевний  стан потерпілої, в

матеріалах  справи відсутні. Суду взагалі

не було надано жодних  доказів заподіяння

моральної шкоди.

З огляду на викладене, за обставин

відсутності елементів складу цивільного 

правопорушення, вимога  позивача

про стягнення з відповідачів 20000,00 грн. моральної шкоди не підлягає

задоволенню.

Вирішуючи спір за даним позовом,

суд також  враховує обставини і факти,

встановлені та досліджені  при

розгляді  справи № 2/416-08 між тими ж

сторонами, а також висновки, до яких 

прийшов суд, зазначивши це у своєму рішенні.

Судові витрати по справі у

відповідності до положень ст.49 ГПК України суд покладає на позивача,

безпідставність вимог якого встановлена в судовому засіданні при розгляді даної

справи.

На підставі викладеного,

вищезазначених правових норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд

-

в и р і ш и

в:

1. У задоволені  позовних вимог відмовити.

2. Рішення направити сторонам

по  справі.

3. Рішення господарського суду

набирає законної сили  після 

закінчення десятиденного  строку з

дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише  вступну і резолютивну частини рішення, воно

набирає законної сили  після закінчення

десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті

84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова,

мотивувальна  і резолютивна частини).

Суддя                                                                                     

С.В.Скобєлкін

           Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК

України                      18.11.2008р.