Ухвала

від 06.02.2012 по справі 22-ц-356/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-356/12 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А. І.

Провадження № 22-ц/1390/356/12 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого -судді Цяцяка Р.П.,

суддів Кота І.Н. і Шеремети Н.О.,

при секретарі Винарчику О.П.,

за участю позивача ОСОБА_3 і його представника -адвоката ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5 і його представника -адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 травня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

04.01.2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок злочину, та просив стягнути з відповідача на його користь 1 093 грн. 33 коп. матеріальної шкоди та 60 000 грн. моральної шкоди.

Оскаржуваним рішенням позов частково задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 394 грн. 36 коп. заподіяної матеріальної шкоди і 10 000 грн. завданої моральної шкоди, а всього 10 394 грн. 36 коп. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржили обидві сторони спору.

Позивач ОСОБА_3 просить рішення суду в частині присудженого судом розміру відшкодування моральної шкоди змінити та стягнути таку у розмірі його позовних вимог (60 000 грн.), покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, присуджений судом до стягнення на його користь, є замалим, оскільки до заподіяння йому відповідачем травм працюючою у їхній сім'ї була лише його дружина, яка отримувала заробітну плату у розмірі 670 грн., а він доглядав за трьома малолітніми дітьми, а тому вони змушені були позичати гроші на лікування.

Стверджує, що до цього часу не може позбавитися негативних наслідків отриманої травми.

Відповідач ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права.

Заперечує вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння та на ґрунті особистих неприязних відносин з позивачем, оскільки власне останній перебував в стані алкогольного сп'яніння, вимагав в одного з свідків по кримінальній справі пригостити його горілкою і після відмови вилив цьому свідкові стакан з горілкою в обличчя.

Стверджує, що його розписка про зобов'язання компенсувати позивачу усі витрати на лікування (яка знаходиться в матеріалах кримінальної справи і на яку послався суд при ухваленні оскаржуваного рішення), ним була написана „під страхом за своє життя і здоров'я" .

Покликаючись на те, що після виписки з лікарні у зв'язку з одужанням ніяких рекомендацій лікарів щодо подальшого медикаментозного лікування позивачу не призначалося, вважає невірним висновок суду про тривалі переживання позивача у зв'язку з розладом здоров'я, „так як такі переживання не підтверджені матеріалами медичних карт" .

Вважає, що судом не було встановлено протиправність його дій і його вину.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів і їх представників на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також оглянувши в судовому засіданні матеріали кримінальної справи № 140-2439 по обвинуваченню ОСОБА_5 за ч.1 ст.122 КК України („кримінальна справа"), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3) і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - п.9).

Згідно обвинувального висновку по кримінальній справі, відповідач ОСОБА_5 04.11.2008 року приблизно о 01 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у кафе-барі-вагончик на вул. Чернівецькій, 7 у м. Львові, на грунті особистих неприязних відносин наніс позивачу ОСОБА_3 два удари кулаком по обличчю, в результаті чого спричинив ОСОБА_3 подвійний перелом нижньої щелепи, що згідно висновку судово-медичної експертизи від 09.02.2009 року відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалості розладу здоров'я, тобто -скоїв злочин, передбачений ч.1 ст. 122 КК України.

07.12.2009 року ОСОБА_5 подав до суду заяву про те, що своєї вини у інкримінованому йому злочині він не визнає, але просить застосувати до нього Закон України „Про амністію" від 12.12.2008 року та звільнити його від покарання.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 07.12.2009 року, ОСОБА_5, як підсудному по кримінальній справі, було роз'снено наслідки закриття цієї справи та звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України „Про амністію" від 12.12.2008 року, ці наслідки він зрозумів, однак підтримав свою заяву про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі згаданого закону, тобто -за нереабілітуючими його обставинами (арк. 97-103, 144, 145 т.2 кримінальної справи).

Крім цього, у матеріалах кримінальної справи знаходиться його власноручна розписка, написана ним в цей же день -04.11.2008 року, згідно якої він визнає факт перелому ним нижньої щелепи ОСОБА_3 (за обставин, що наведені у вище згаданому обвинувального висновку) та зобов'язується „всі витрати по лікуванню компенсувати на вимогу потерпілого" (арк. 56 т.2 кримінальної справи).

В той же час, ОСОБА_5 не подано до суду будь-яких доказів, які можна було б визнати належними і допустимими, про написання ним вище згаданої розписки „під страхом за своє життя і здоров'я" , на що міститься посилання в доводах поданої ним апеляційної скарги.

За наведених обставин, згадані доводи апеляційної скарги, а також доводи про те, що судом не було встановлено протиправність його дій і його вину, до уваги прийматись не можуть.

Безспірним є той факт, що позивач в результаті кримінально караних дій відповідача (перелому щелепи позивачу) зазнав, як моральних, так і фізичних страждань, а також інших негативних явищ, і ці фактори мали місце тривалий час, а відтак доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду про тривалі переживання позивача у зв'язку з розладом здоров'я, „так як такі переживання не підтверджені матеріалами медичних карт" , також до уваги прийматись не можуть.

.

Матеріалами кримінальної справи стверджується, що позивач ОСОБА_3 під час конфлікту, що мав місце 04.11.2008 року приблизно о 01 год. 30 хв. ночі, перебував у стані алкогольного сп'яніння і однією з причин, яка сприяла виникненню цього конфлікту, була саме його поведінка (відмова від оплати за замовлену випивку та продукти харчування, вилиття одному з учасників конфлікту стакану горілки в обличчя тощо).

За вище наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що визначене судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а відтак доводи обох апеляційних скарг в цих частинах до уваги прийматись не можуть.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційні скарги на нього, які не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити та залишити рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 травня 2011 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: