Постанова

від 22.10.2012 по справі 41/150-35/175-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2012 № 41/150-35/175-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Буравльова С.І.

за участю представників:

від прокуратури - Лиховид О.С., прокурор відділу прокуратури міста Києва, посвідчення № 002628 від 05.09.2012;

від позивача -Фрейдун О.М., довіреність № 07/06/2012/1 від 07.06.2012;;

від відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрмонтажсервіс" - представник не прибув;

від відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" - Гойдик В.М., довіреність № 01-0509/2012 від 05.09.2012;

від третьої особи - Фрейдун О.М., довіреність № 738 від 20.06.2012;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" на рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2012 у справі № 41/150-35/175-2012 (колегія суддів у складі: Літвінова М.Є. -головуючий суддя, судді: Сташків Р.Б., Шаптала Є.Ю.) за позовом Дочірнього підприємства „Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрмонтажсервіс" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" за участю Прокуратури м. Києва про визнання недійсним договору № 24-УВ-1 від 24.10.2008

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство „Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрмонтажсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 24-УВ-1 від 24.10.2008.

Рішенням господарського суду м. Києва від 21.10.2011 у справі № 41/150 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року у справі №41/150 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.03.2012 року рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року у справі 41/150 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами скасування рішень попередніх інстанцій стало те, що судами не була надана повна та всебічна оцінка доводам позивача про те, що продукція, яка поставлялась першим відповідачем позивачеві передана не за договором поставки, а за правочинами, вчиненими відповідно до ст.11 ЦК України та ст.181 ГК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.08.2012 у справі № 41/150-35/175-2012 позов задоволено повністю: визнано недійсним договір №24-УВ-1 про відступлення права вимоги від 24.10.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмонтажсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал".

При ухваленні даного рішення, суд, встановивши факт неукладеності договору №115 від 16.03.2006 визнав недійсним договір про відступлення права вимоги №24-УВ-1 від 24.10.2008, який було укладено на його підставі, мотивуючи це тим, що передача вимоги за неіснуючим зобов'язанням спричиняє недійсність договору про відступлення права вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал", звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2012 у справі № 41/150-35/175-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга, мотивована, зокрема, тим, що підтвердженням укладеності договору №115 від 16.03.2006 є виконання його умов обома сторонами, а отже, відповідно і підстави для визнання договору про відступлення права вимоги №24-УВ-1 від 24.10.2008 відсутні.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" у справі №41/150-35/175-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є. Ю.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 41/150-35/175-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2012 у справі № 41/150-35/175-2012 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 10.10.2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 справі розгляд справи №41/150-35/175-2012 відкладено на 22.10.2012.

У судовому засіданні 22.10.2012 представник апелянта - другого відповідача у справі надав пояснення, якими підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи у справі надали пояснення, якими заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги.

Другий відповідач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від відповідача не надійшло.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Дочірнім підприємством "Луганський облавтодор", як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмонтажсервіс", як продавцем, 16.03.2006 складено та підписано договір №115, відповідно до предмету якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар: нафтопродукти.

Відповідно до пункту 6.4 договору він діє до 31.12.2010 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного погашення боргу.

На підставі вказаного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмонтажсервіс", як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтеграл", як новим кредитором, 24.10.2008 укладено Договір №24-УВ-1 про відступлення права вимоги.

Відповідно до умов пункту 1.1 даного договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові згідно договору №115 від 16.03.2006, укладеним між первісним кредитором (постачальник) та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (покупець) виключно в частині, визначеній пунктом 1.2 цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 оскаржуваного Договору предметом права вимоги, яка відступається згідно з цим Договором, являється заборгованість в сумі 8 124 435,96 грн., яка існує у ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" перед первісним кредитором по договору №115, як по основному зобов'язанню так і по штрафних санкціях (неустойка, пеня), які вже виникли і можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з пунктом 3.1 Договору перелік документів, що підтверджують право вимоги дебіторської заборгованості та штрафних санкцій за договором, складається з: договору № 115 від 16.03.2006; специфікації № 1-13; видаткових накладних в кількості 13 штук; рахунків - фактур в кількості 11 штук; залізничних (автомобільних) накладних; акту звірки розрахунків від 08.10.2008.

Пунктом 3.2 Договору сторони узгодили, що документи, зазначені в п. 3.1.1 - 3.1.6 цього Договору, передаються протягом 3 робочих днів з моменту набрання чинності цим Договором шляхом підписання сторонами акту прийому -передачі.

Відповідно до пункту 3.3 Договору моментом переходу права вимоги за договором № 115 до нового кредитора є дата виконання умов п. 3.2 цього Договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 517 Цивільного кодексу України визначає докази прав нового кредитора у зобов'язанні.

За частиною першою зазначеної статті первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

На підтвердження права вимоги заборгованості за договором №115 від 16.03.2006 ТОВ "Укрмонтажсервіс" 27.10.2008 було передано ТОВ "Фірма "Інтергал" документи, доказом передачі яких є акт приймання - передачі від 27.10.2008.

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним Договору № 24-УВ-1 про відступлення права вимоги від 24.10.2008 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір № 115 від 16.03.2006 року який підписаний між ДП "Луганський облавтодор" та ТОВ "Укрмонтажсервіс" є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови для такого виду договорів, а саме: номери та індекси стандартів щодо якості товару; вимоги щодо якості товару; кількість та номенклатура товару; не узгоджено строків та графіків поставки товару, не узгоджено строків подачі заявок.

Оскільки, позивач вважає, що договір №115 від 16.03.2006 є неукладеним, спірний договір, за яким передано право вимоги другому відповідачу суперечить ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, а тому є недійсним в силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікою за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (ч.2 ст. 266 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік (ч.3 ст. 267 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Господарського кодексу України у разі, якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Як вбачається з умов договору №115 від 16.03.2006 сторонами не було визначено у ньому загальної кількісті поставки товарів на рік у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні та не погоджено визначення їх у специфікаціях, а також не встановлено і порядку погодження строків поставки на наступні періоди.

На підставі умов договору № 115 від 16.03.2006 та виходячи з імперативних положень норми ч. 3 ст. 267 ГК України, оскільки сторонами не передбачений порядок погодження строків поставки на наступні періоди, то слідує, що даний договір вважається укладеним на один рік та, строк його дії відповідно закінчився 16.03.2007.

При цьому, доводи апелянта стосовно виконання умов договору №115 від 16.03.2006 обома сторонами, а отже, відповідно підстави для визнання договору про відступлення права вимоги №24-УВ-1 від 24.10.2008 відсутні, відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.

Так, за період дії договору, а саме з 16.03.2006 по 16.03.2007 сторонами не було вчинено жодних дій щодо виконання ними своїх зобов'язань за цим договором, бо як вбачається з матеріалів справи, фактична поставка товару відбулась вже після закінчення строку дії договору, про що свідчать наявні в матеріалах справи специфікації, накладні, рахункі - фактури за 2008 рік, отже документи на які посилається апелянт не свідчать про виконання вказаного договору.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог закону (ст. ст. 512-514 Цивільного кодексу України) відступлення права вимоги являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.

Відповідно до пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору згідно з договором №115 від 16.03.2006 року, укладеним між первісним кредитором (постачальник) та ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (покупець) виключно в частині, визначеній пунктом 1.2 цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору предметом права вимоги, яка відступається згідно з цим Договором, являється заборгованість в сумі 8 124 435,96 грн., яка існує у ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (далі -боржник) перед первісним кредитором по договору №115, як по основному зобов'язанню так і по штрафних санкціях (неустойка, пеня), які вже виникли і можуть виникнути в майбутньому.

Поставки, на підставі яких виникли зобов'язання здійсненні у 2008 році не є такими, що вчинені на підставі договору №115 від 16.03.2006. На підставі вказаного договору зобов'язання протягом його дії не виникали. Не могли такі зобов'язання виникнути і в майбутньому, після закінчення строку дії договору через його припинення.

Отже, за оскаржуваним договором передано не існуючі зобов'язання за договором №115, чим порушено вимоги ст. ст. 513, 514 ЦК України.

Таке порушення є підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору відповідно до ст. 215 ЦК України

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору №24-УВ-1 від 24.10.2008 про відступлення права вимоги, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмонтажсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал".

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні та рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає залишенню без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на другого відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Інтергал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2012 у справі № 41/150-35/175-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - другого відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 41/150-35/175-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Буравльов С.І.