Постанова

від 12.02.2008 по справі 27/308

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.02.2008                                                                                          

№ 27/308

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

     Ропій  Л.М.

 при секретарі:           

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_2. - представник, дов.

№1125 від 20.04.2007,

 від відповідача - Москаленко О.А. -

представник, дов. б/н від 16.01.2008,

від третьої особи - не викликався

та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним

чином,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від

28.11.2007

 у справі № 27/308 (Дідиченко М.А.)

 за позовом                               Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

 до                                                   Товариства

з обмеженою відповідальністю "Мехремверстат"

 третя особа           Приватне підприємство

"Промінь"

 про                                                 

стягнення 9 574,53 грн.

 На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України

22.01.2008 розгляд справи відкладено на 12.02.2008.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від

28.11.2007 у справі №27/308 в позові відмовлено повністю; підлягає стягненню з

третьої особи в доход Державного бюджету України штраф у розмірі до ста

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій,

покладених господарським судом на сторону у сумі 1 700,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що хоча

чинним законодавством встановлено обов'язкову письмову форму разового договору

на перевезення вантажів автомобільним транспортом, однак сторонами на вимогу

суду не надано оригіналу заявки на транспортні перевезення від 22.12.2006, який

надав би змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному

законодавством, та беручи до уваги той факт, що копія факсу заявки заповнена з

певним порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в

Україні, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем не було

укладено відповідного договору на перевезення вантажу ТОВ

"Мехремверстат", типова форма якого передбачена зазначеними Правилами;

з належним чином засвідчених копій товарно-транспортних накладних №№ 148238,

148250 не вбачається на підставі яких договірних відносин позивачем було

здійснено перевезення вантажу замовника; також у матеріалах справи відсутні

дорожні листи; правовідносини по перевезенню вантажу ТОВ

"Мехремверстат" до Республіки Польща виникли внаслідок укладення

договору № 27/04-Ми31/33 від 27.04.2006 між відповідачем, як замовником, та

третьою особою, як експедитором; відповідно до договору на експедитора було покладено

обов'язок організації перевезень вантажів замовника автомобільним транспортом,

які були виконані перевізником відповідно до товарно-транспортних накладних №№

148238, 148250 та оплачені відповідачем експедитору за надані останнім послуги.

Позивач в апеляційній скарзі

просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2007 у справі №

27/308 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають

значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які

місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків,

викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи,

порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення

про задоволення позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги

обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, судом

необґрунтовано застосовано положення Правил перевезення вантажів автомобільним

транспортом в Україні до відносин перевезення вантажів автотранспортом в

міжнародному сполученні та не прийнято до уваги, що питання міжнародних

перевезень вантажів автотранспортом регулюються, зокрема, положеннями Конвенції

ДПВ, крім того відповідно до п. 4 ст. 179 ГК України типова форма договору не є

обов'язковою до застосування всіма перевізниками та замовниками транспортних

послуг.

Заявник посилається на помилковість

висновків суду про те, що відсутність дорожніх листів є одним з доказів

відсутності договірних відносин між відповідачем та позивачем та посилання з

цією метою також на товарно-транспортні накладні №№ 148238, 148250.

Заявник вважає, що погодивши умови

та обмінявшись факсовими копіями документу - заявкою на транспортні

перевезення, склавши оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних,

замовник послуг - відповідач та перевізник - позивач дотримались вимоги

законодавства щодо письмової форми договору згідно зі ст. 639, п. 2 ст. 909 ЦК

України, відповідно до ст. 207 ЦК України та ст. 181 ГК України допускається

фіксація письмового правочину сторін у формі факсокопій.

Заявник стверджує про порушення ст.

129 Конституції України, ст.ст. 203, 207, 627 ЦК України, ст. 181 ГК України,

ст.ст. 4-2, 34, 38, 43 ГПК України.

На думку заявника, враховуючи, що

до оформлення міжнародних товарно-транспортних накладних мають відношення

тільки відправник (замовник послуг) вантажу - відповідач, отримувач вантажу і

перевізник, то є правомірним вважати встановленим факт наявності правовідносин

між замовником послуг (відповідачем) та перевізником (позивачем), що

відображено відповідними записами у товарно-транспортних накладних, у яких

згідно зі ст. 4 Конвенції ДПВ було наведено більшість істотних умов договору

перевезення вантажу.

Заявник стверджує, що не зі своєї

вини не зміг надати суду оригінал замовлення на транспортні перевезення,

оскільки відповідач на запити та пропозиції перевізника не повернув останньому

підписані та посвідчені відтисками печатки оригінали замовлення на транспортні

перевезення, акту виконаних робіт, тому суд, на думку заявника, стверджуючи

протилежне, порушив вимоги ст. 614 ЦК України.

Заявник посилається на те, що після

розміщення ним в Інтернеті відомостей про дислокацію свого вільного транспорту,

позивач та відповідач підписали та скріпили відтиском печаток заявку на

транспортні перевезення, яка направлялась по факсу, також посилається на те, що

позивач довів факт реального настання правових наслідків, передбачених заявкою,

надавши суду міжнародні товарно-транспортні накладні, а відповідач всупереч ст.

9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність," не

надав товарно-транспортних накладних на підтвердження доказів надання йому

послуг експедитором.

На думку заявника, суд безпідставно

не прийняв до уваги докази звернень позивача до відповідача після завершення

перевезення з вимогами оплатити послуги.

Заявник посилається на відсутність

оцінки суду наданим відповідачем двом заявкам, погодженим з експедитором, які

майже ідентичні заявці, наданій позивачем та те, що довгостроковий договір від

27.04.2006 і два замовлення від 14.12.2006 не відповідають вимогам п. 3 ст. 203

ЦК України щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності

правочину, у зв'язку з чим зазначені документи, а також акти надання послуг №№

А/ДБ-298, А/ДБ-299 мають оцінюватись як неналежні докази відповідача.

Заявник вважає безпідставним посилання

суду на те, що контракт № 73 від 27.04.2006 доводить існування правовідносин

між замовником і перевізником і тим більше - між замовником послуг і

експедитором.

Заявник стверджує про те, що факт

ненадання третьою особою суду документів, які підтверджували б існування

договірних відносин експедитора з перевізником, свідчать про відсутність у

експедитора таких договірних відносин з перевізником.

На думку заявника, судом не

виконано свого обов'язку, передбаченого ст. 38 ГПК України, та не перевірено,

чи не повертались замовнику послуг пізніше кошти, раніше ніби-то сплачені ним

експедитору, як помилково перераховані, також, як вважає заявник, суд міг

прийняти рішення про стягнення з експедитора безпідставно отриманих від

замовника коштів з метою оплати послуг фактичного виконавця послуг - позивача.

Заявник стверджує про те, що

прийняття судом рішення у справі № 27/308 в умовах, коли не відбулося

фактичного залучення до участі у справі третьої особи - експедитора, свідчить

про те, що судом прийняте рішення про права і обов'язки особи, яка фактично не

була залучена до участі у справі, що створює підстави для скасування рішення

суду у справі № 27/308 в будь-якому випадку згідно з вимогами ч. 2 п. 3 ст. 104

ГПК України.

Відповідач у відзиві на апеляційну

скаргу, заперечуючи доводи скарги, посилається, зокрема, на те, що відповідач

жодної угоди чи договору стосовно виконання перевезення свого вантажу з

позивачем не укладав; відповідачем укладено договір № 27/04-Ми31/33 від

27.04.2006 транспортного експедирування із третьою особою, а останньою

укладалась відповідна угода на здійснення перевезення; відповідачем оплачені

послуги експедитора з організації перевезення; Інструкція про порядок

виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації

для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної

роботи, затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та

Мінстату від 07.08.1996 № 228/253 втратила чинність згідно з висновком

Міністерства юстиції України від 15.05.2006 № 10/68; Конвенція про договір

міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена 19.05.1956 в м.

Женеві, набрала чинності для України 17.05.2007, тобто на момент здійснення

перевезення не діяла.

Відповідно до вимог ухвал

апеляційного господарського суду від 08.01.2008, 22.01.2008 у справі № 27/308

позивачем надано письмове пояснення від 07.02.2008, копії деяких документів,

відповідачем надані копії документів, а оригінали для огляду надані в судовому

засіданні.

Розглянувши апеляційну скаргу,

перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи

доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмове пояснення позивача, колегія

суддів встановила наступне.

Позивачем пред'явлено позов з

позовними вимогами про стягнення з відповідача 8 080,00 грн. основного боргу у

зв'язку з несплатою за надані послуги з перевезення вантажів за CMR №№ 148238,

148250, 406,65 грн. пені, 71,72 грн. 3% річних, 16,16 грн. інфляційних

нарахувань за прострочку платежу, 1 000,00 грн. збитків у зв'язку з наданням

юридичних послуг та судових витрат. Позивачем подано уточнені розрахунки від

08.08.2007.

Підставами позову зазначені ст.ст.

16, 22, 525, 526, 530, 549, 625, 629, 909, 916 ЦК України, ст.ст. 193, 222.

224, 229, 231, 232, 307, 311, 315 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи,

за CMR №№ 148238, 148250 здійснено перевезення вантажів від відповідача, згідно

з гр. 1 CMR відправника, до іноземної юридичної особи Республіки Польща, за гр.

24 CMR - одержувача.

Відповідно до даних гр.гр. 16, 23

CMR № 148238 перевізником вантажу є Приватний підприємець ОСОБА_3, автомобіль

НОМЕР_1, а згідно з гр.гр. 16, 23 CMR № 148250 перевізником вантажу є

Підприємець ОСОБА_4, автомобіль НОМЕР_2.

Наступним перевізником у гр. 17 CMR

№№ 148238, 148250 зазначено позивача.

Позивачем до позовної заяви додані

копії договорів оренди №№ 01/10/2006 від 02.10.2006 з Приватним підприємцем

ОСОБА_3, та Приватним підприємцем ОСОБА_4., за договорами орендодавцями,

автомобілів, вказаних у CMR №№ 148238, 148250.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за

договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні

(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення

господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України

під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів

господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та

реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,

що мають цінову визначеність.

Статтею 800 ЦК України передбачено,

що наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй

діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори

перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного

засобу.

Згідно з п. 3.2.1 договорів оренди

№№ 01/10/2006 позивач має право використовувати орендоване майно на свій розсуд

для виробничих потреб, які не суперечать умовам договору.

Отже укладення позивачем договорів

оренди транспортних засобів не змінює та не впливає будь-яким чином на встановлений

законодавством порядок укладення та виконання договорів перевезення.

Позивач стверджує, що перевезення

вантажів за CMR №№ 148238, 148250 ним здійснено на виконання погодженої між

позивачем та відповідачем заявки на транспортні перевезення від 22.12.2006,

копію факсограми якої позивачем додано до позовної заяви.

Проти вказаної обставини відповідач

заперечує та стверджує про те, що перевезення вантажів за CMR №№ 148238, 148250

здійснене на підставі договору від 27.04.2006 № 27/04-Ми31/33, укладеного між

відповідачем, за договором замовником, та третьою особою, за договором

експедитором, для виконання контракту № 73 від 06.09.2006 із юридичною особою

Республіки Польща та заявок від 14.12.2006 №№ ДБ-000000298, ДБ-000000299 і за

надані відповідачу послуги була здійснена попередня плата експедитору.

Пунктом 4.1 контракту № 73 від

06.06.2006 передбачені умови поставки товару - СІР, м. Сенниця, Республіка

Польща на підставі "Інкотермс 2000", пункт відвантаження - м. Київ,

Україна, пункт поставки - м. Сенниця, Республіка Польща.

Відповідно до розд. А п. 3 СІР

"Інкотермс 2000" продавець, яким є відповідач за контрактом № 73 від

06.09.2006, зобов'язаний договір перевезення укласти на звичайних умовах і за

свій рахунок до погодженого пункту в зазначеному місці призначення за звичайно

прийнятим напрямом і звичайним способом.

Статтею 174 ГК України передбачено,

що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського

договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених

законом, але таких, які йому не суперечать,

Згідно зі ст. 11 ЦК України

підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші

правочини.

Позивач стверджує про те, що між

ним та відповідачем укладено та позивачем виконано договір перевезення вантажу

двома автомобілями за маршрутом: м. Київ, Україна - м. Сенниця, Республіка

Польща за CMR №№ 148238, 148250.

Відповідно до ст. 4 ГПК України

господарський суд вирішує господарські спори у тому числі і на підставі  міжнародних договорів, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України "Про приєднання

України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення

вантажів" був прийнятий 01.08.2006 за № 57-V і, відповідно до

встановленого порядку, зазначена Конвенція для України набрала чинності

17.05.2007, у зв'язку з чим підстави для застосування її норм щодо перевезення,

здійсненого в грудні 2006 р., відсутні. Отже відповідно до норм ст. 7 ГК

України, ст. 8 ЦК України відносини сторін зазначеного автомобільного

перевезення регулюються нормами національного законодавства про вантажне

перевезення, в тому числі автомобільне.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України

господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним

кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими

нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

ГК України не передбачено

особливостей укладання договору перевезення вантажу.

Загальним порядком укладання

господарських договорів - ч. 1 ст. 181 ГК України, встановлено, що допускається

укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну

листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом

підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні

вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивачем надано копію факсограми

заявки на транспортні перевезення від 22.12.2006 про перевезення вантажу за

маршрутом: м. Київ - м. Сенниця, Республіка Польща, із зазначенням умов щодо

перевезення, відомостей щодо автомобілів. У вказаній копії заявки на

транспортні перевезення замовником зазначено відповідача, а виконавцем -

позивача.

Відповідно до ст. 36 ГПК України

письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії;

оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до

законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших

випадках на вимогу господарського суду.

Як вбачається з наданої позивачем

копії заявки на транспортні перевезення від 22.12.2006 зазначену копію

засвідчено лише посадовою особою позивача, однак, оскільки копія відображає

документ, складений двома особами - позивачем та відповідачем, то засвідчення

його копії лише однією особою є недостатнім для того, щоб визнати, що копія

цієї заявки є належним чином засвідченою.

Отже надана позивачем копія заявки

на транспортні перевезення від 22.12.2006 не має юридичної сили доказу обміну

позивачем та відповідачем факсограмами про здійснення автомобільного вантажного

перевезення за вказаним маршрутом.

Якщо подані копії документів

викликають сумніви, господарський суд має право витребувати оригінали цих

документів (Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 №

02-5/289 зі змінами).

Оригінал замовлення на спірне

перевезення, витребуваний ухвалами апеляційного господарського суду від

08.01.2008, 22.01.2008, позивачем не надано.

Як вже зазначалось, відповідач

заперечує надання позивачу замовлення на здійснення перевезення.

Таким чином позивачем не

підтверджено відповідно до ст. 33 ГПК України тієї обставини, що між ним та

відповідачем укладено договір автомобільного перевезення вантажу за маршрутом

та на умовах, вказаних у наданій позивачем копії заявки на транспортні

перевезення від 22.12.2006.

Згідно з ч. 2 ст. 306, ч.ч. 1, 2

ст. 307 ГК України суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізник,

вантажовідправник та вантажоодержувач; за договором перевезення вантажу одна

сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною

(вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений

законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання

вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити

за перевезення вантажу встановлену плату; укладення договору перевезення

вантажу підтверджується складенням перевізного документу (транспортної

накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК

України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням

транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого

транспортними кодексами (статутами).

Як вбачається з гр.гр. 17, 23 CMR

№№ 148238, 148250, перевізником вантажів за цими міжнародними

товарно-транспортними накладними є відповідно приватні підприємці - ОСОБА_4 та

ОСОБА_3, отже згідно з накладними саме ці перевізники одержали від

вантажовідправника - відповідача вантаж та здійснили міжнародне перевезення.

Наявність у гр. 17 СMR №№ 148238,

148250 відтиску печатки позивача не тягне за собою будь-яких юридичних

наслідків, оскільки з матеріалів справи не вбачається того, що мало місце

передання вантажу від перевізника, зазначеного у гр.гр. 16, 23 накладних

наступному перевізнику, зазначеному у гр. 17 - позивачу.

Також і митні документи не свідчать

про те, що саме позивачем виконано договір перевезення.

Згідно з п. 22 ст. 1 Митного

кодексу України перевізник - це особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької

діяльності, яка в установленому законом порядку, з використанням належних їй або

найманих нею транспортних засобів переміщує товари через митний кордон України

або здійснює перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між

митними органами на території України.

Інструкцією про порядок заповнення

вантажної митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби

України від 18.04.2002 № 207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України

29.05.2002 за № 462/6750, встановлено, що у графі 50 "Довіритель"

зазначаються відомості про підприємство-перевізника (або експедитора) та

персональні дані безпосереднього виконавця перевезення товарів.

Як вбачається з гр. 50 вантажних

митних декларацій №№ 1000000/10/6/975354, 100000010/6/975355, відповідно

довірителем вказано ОСОБА_4, водій: ОСОБА_5. та ПП ОСОБА_3., водій: ОСОБА_6.

Таким чином, позивачем матеріалами

справи не підтверджено тих обставин, що між позивачем та відповідачем укладено

договір автомобільного перевезення, який виконано позивачем, отже у останнього

відсутні підстави стверджувати про наявність обов'язку відповідача сплатити

позивачу суму 8 080,00 грн. основного боргу та відповідно відсутні підстави для

застосування засобів відповідальності за прострочку платежу.

Апеляційна інстанція вважає

посилання першої інстанції на відсутність дорожніх листів безпідставним, адже

судом першої інстанції не було їх витребувано у позивача, хоча, якщо суд дійшов

висновку про необхідність наявності таких доказів, то відповідно до ст. 38 ГПК

України зобов'язаний був їх витребувати.

Також апеляційна інстанція вважає

висновки суду першої інстанції про те, що правовідносини по перевезенню вантажу

відповідача до Республіки Польща виникли внаслідок укладення договору №

27/04-Ми31/33 від 27.04.2006 між відповідачем і третьою особою та договірні

обов'язки останньої були виконані шляхом здійснення перевезення за

товарно-транспортними накладними №№ 148238, 148250 передчасними, враховуючи

таке.

В матеріалах справи відсутні

докази, підтверджуючі ті обставини, що міжнародне автомобільне вантажне

перевезення за вказаними накладними виконано за вказівкою Приватного

підприємства "Промінь", який є експедитором за договором №

27/04-Ми31/33, оскільки наявні у справі документи зазначену обставину не

підтверджують, враховуючи те, що Приватним підприємством "Промінь"

виставлені рахунки-фактури №№ 3/ДБ-298, 3/ДБ-299, а відповідачем здійснена їх

оплата за платіжними дорученнями №№ 1168, 1169 від 18.12.2006 та ними складені

акти про надання транспортно-експедиторських послуг ще до часу здійснення

міжнародного перевезення, адже згідно з гр. 21 міжнародних товарно-транспортних

накладних №№ 148238, 148250 ці накладні складені 28.12.2006.

Проте зазначені висновки суду

першої інстанції не вплинули на правильність висновку про відсутність підстав

для задоволення позову.

Із доводами апеляційної скарги

немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Твердження заявника про те, що

сторони обмінялись факсограмами не відповідає матеріалам справи, оскільки

позивачем надано неналежним чином засвідчену копію лише однієї факсограми.

Оскільки позов не ґрунтується на

обставинах відповідальності позивача за порушення зобов'язання, то відсутні

підстави посилатись на норми ст. 614 ЦК України, а обов'язок позивача довести

ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, передбачений

ст. 33 ГПК України.

Та обставина, що позивач звернувся

до відповідача з вимогою оплатити послуги, не свідчить про укладення між

позивачем та відповідачем договору перевезення.

Договір № 27/04-Ми31/33 на надання

експедиторських послуг у сфері організації перевезення вантажів автомобільним

транспортом від 27.04.2006, укладений між відповідачем та Приватним

підприємством "Промінь", заявки №№ ДБ-000000298, ДБ-000000299 від

14.12.2006, за якими відповідач є замовником перевезення, а Приватне

підприємство "Промінь" - експедитором, рахунки-фактури останнього №№

3/ДБ-298, 3/ДБ-299 від 14.12.2006, акти про надання транспортно-експедиторських

послуг, складені 22.12.2006 відповідачем та Приватним підприємством

"Промінь", не є доказами того, що саме між позивачем та відповідачем

укладено договір перевезення, який виконано саме позивачем.

Відповідно до ст. 34 ГПК України

господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Оскільки здійснення розрахунків між

відповідачем та третьою особою не має значення для вирішення спору між

позивачем та відповідачем, то у суду не було потреби досліджувати рух грошових

коштів по цих розрахунках.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 06.09.2007 у справі № 27/308 до участі у справі в якості третьої

особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача залучено Приватне підприємство "Промінь". Твердження

заявника про те, що не відбулось фактичного залучення до участі у справі

третьої особи не відповідає матеріалам справи та не ґрунтується на нормах ГПК

України.

Порушень або неправильного

застосування норм ГК України, ЦК України, зазначених заявником, не встановлено.

Твердження позивача у письмовому

поясненні про те, що у міжнародних товарно-транспортних накладних орендодавці

транспортних засобів робили відбитки своїх ідентифікаційних штампів через те,

що були власниками транспортних засобів не відповідає нормам законодавства,

якими не передбачено участі у договорі перевезення крім відправника та

перевізника, який зобов'язаний вручити ввірений йому відправником вантаж

одержувачу, інших сторін, у тому числі і власника перевізного засобу: ст. 307

ГК України, ст. 909 ЦК України, також це не передбачено і міжнародною

товарно-транспортною накладною, зміст якої чітко регламентований, її графи

мають відповідні найменування, а відтиски штампів та печаток підприємця

ОСОБА_4. та Приватного підприємця ОСОБА_3. поміщені саме у графах CMR №№

148238, 148250, які призначені для заповнення перевізником.

Як вже було зазначено, статтею 800

ЦК України передбачено, що наймач укладає договори від свого імені.

Згідно зі ст. 34 ГПК України

обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені

певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами

доказування.

Таким чином, оскільки згідно зі ст.

307 ГК України, ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення

підтверджується складенням транспортної накладної, листи від 07.02.2008

Підприємця ОСОБА_4. та Приватного підприємця ОСОБА_3. про те, що вони не брали

участі у організації та технічному забезпеченні перевезення вантажу,

оформленого міжнародними товарно-транспортними накладними №№ 148250, 148238, не

мають юридичної сили доказу щодо укладення договору перевезення. Крім того,

лист від Підприємця ОСОБА_4. також не має юридичної сили через те, що не

підписаний.

З огляду на викладене, колегія

суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, як такої, що не

відповідає законодавству та не ґрунтується на матеріалах справи.

Статтею 83 ГПК України

господарському суду надано право стягувати в доход Державного бюджету України з

винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на

сторону. Однак, щодо третіх осіб таке право господарського суду не передбачено.

Отже рішення суду першої інстанції

підлягає зміні, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, шляхом

виключення з резолютивної частини рішення пунктів 2 та 3.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104,

105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької

діяльності - фізичної особи ОСОБА_1залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду

міста Києва від 28.11.2007 у справі № 27/308 змінити, виключивши з резолютивної

частини пункти 2 і 3 про стягнення з Приватного підприємства

"Промінь"(61125, м. Харків, вул. Червоно шкільна набережна, 16, оф.

404; 61093, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, код 31343888) в доход

Державного бюджету України штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом

на сторону у сумі 1 700 грн. 00 коп. та видачу наказу.

В решті частини рішення

Господарського суду міста Києва від 28.11.2007 у справі № 27/308 залишити без

змін.

3. Справу № 27/308 повернути до

Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                     

Губенко Н.М.

 Судді                                                                               

          Барицька  Т.Л.

Ропій  Л.М.

 15.02.08 (відправлено)