Ухвала

від 25.09.2012 по справі 2а-1870/1513/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 р.Справа № 2а-1870/1513/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-1870/1513/12

за позовом субєта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -СПДФО звернувся ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області, в якому просив:

-скасувати податкові повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції від 13.02.2012 року №0000271711 яким визначено суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем податку з доходів фізичних осіб на суму 5356,80 грн., № 0000281711 за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 900,91 грн.

Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову позивач зазначив, що за результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем був складений акт № 38/17-1/2386812338/66 про результати документальної позапланової виїзної перевірки щодо правомірності формування податкового кредиту і податкового зобов'язання з ПДВ за період - листопад 2009 року, правомірності формування валового доходу та валових витрат за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року, у якому було встановлено заниження податку на додану вартість та заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності позивача. 13.02.2012 року на підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000271711 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податку з доходів фізичних осіб на суму 5356,80 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000281711 за платежем податку на додану вартість на загальну суму 900,91 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції від 13.02.2012 року №0000271711 яким визначено суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем податку з доходів фізичних осіб на суму 5356,80 грн., № 0000281711 за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 900,91 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, відповідач посилається на те, що відповідно до висновків акту перевірки позивача, перевіркою встановлено порушення позивачем ст. ст. 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ст. 13 ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян"в результаті чого занижено податку на додану вартість та заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності позивача. Апелянтом зазначалось, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень. Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем був складений акт № 38/17-1/2386812338/66 про результати документальної позапланової виїзної перевірки щодо правомірності формування податкового кредиту і податкового зобов'язання з ПДВ за період - листопад 2009 року, правомірності формування валового доходу та валових витрат за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року, у якому було встановлено заниження податку на додану вартість та заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності позивача ( а.с.12-28).

13.02.2012 року на підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000271711 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податку з доходів фізичних осіб на суму 5356,80 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000281711 за платежем податку на додану вартість на загальну суму 900,91 грн. ( а.с.8,9).

До такого висновку відповідач дійшов на підставі листа ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова від 19.11.2010 р. яким було повідомлено, що при перевірці ТОВ "ТД "Балакліяпродукт"встановлено нікчемність правочинів з контрагентами, в т.ч. з СГД ФО ОСОБА_1

Крім того, посилаючись на бази даних ДПС, податкову звітність, відповідач встановив укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ "ТД "Бакаліяпродукт" укладений договір купівлі-продажу від 02.11.2009 року та договір про надання транспортно-експедиційних послуг №2-т від 01.11.2009 року ( а.с.79-80, 84).

На виконання зазначених договорів позивач придбав товар ( соняшник), який в подальшому продав ПП "Юліс АгроВ»який був доставлений продавцем відповідно до договору про транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема, податковими накладними, видатковою накладною рн-7/3 від 02.11.2009 року, квитанціями до прибуткового касового ордеру від 02.11.09 року на суму 10000 грн., від 03.11.09 року на суму 10000 грн., від 06.11.09 року на суму 10000 грн., від 09.11.09 року на суму 10000 грн., від 11.11.09 року на суму 2854,40 грн., від 04.11.09 року на суму 5040,00 грн., актами приймання-передачі виконаних робіт.( а.с. 81,82, 83,85,86,87).

Статтею 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю передбачено, що до складу валових витрат безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств "(тут і далі по тесту, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено поняття господарської діяльності і значення якого використовується у цьому Законі, а також в Законі України "Про податок на додану вартість", а саме господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також і п.п. 1.2. п. 1. та п.п. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Мінюсті України від 05.06.1995р. № 168/705. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи, складені позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ "ТД "Бакаліяпродукт" , а саме: податкові накладні, видаткова накладна, акти приймання - передачі виконаних робіт відповідають вимогам первинних документів.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі по тесту, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. (обігу), нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6. цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7. Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) або іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього ж пункту Закону.

За правилами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Законом встановлено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат на сплату ПДВ, а саме: відсутність податкової накладної (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від спроможності органів податкової служби провести перевірку контрагента, постачальника товару та від належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум до державного бюджету та обов'язку належним чином вести податкову звітність.

Неможливість проведення перевірки постачальника товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару. Відсутність контрагента за місцем реєстрації не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та на право отримати відшкодування з цього податку у випадку виникнення його від'ємного значення.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Навіть у випадку невиконання контрагентами своїх зобов'язань, щодо сплати податкових зобов'язань з ПДВ не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для застосування до останнього відповідальності.,

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, в даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень та не надав доказів в спростування вищевикладеного, на відміну від позивача, який довів обґрунтованість вимог, заявлених у позові.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року по справі № 2-а-1870/1513/12 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-1870/1513/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.