Рішення

від 01.11.2012 по справі 5020-1031/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2012 року справа № 5020-1031/2012 За позовом Виконуючого обов'язки прокурора

Гагарінського району міста Севастополя,

(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)

в інтересах Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 24872845

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

до: 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України

в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі,

ідентифікаційний код 20677058

(99008, м. Севастополь, пл. Повсталих, 6),

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Грей",

ідентифікаційний код 22306001

(99008, м. Севастополь, вул. Генерала Крейзера,19)

про визнання недійсним договору про внесення змін,

за зустрічним позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Грей",

ідентифікаційний код 22306001

(99008, м. Севастополь, вул. Генерала Крейзера,19)

до Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 24872845

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

про визнання недійсним абзацу другого пункту 5.3 Договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003, в редакції від 27.01.2003,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (виконуючий обов'язки прокурора Гагарінського району міста Севастополя) -Шульга А.М. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 005749 від 25.09.2012;

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) (Севастопольська міська Рада) -явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив;

перший відповідач (за первісним позовом) (Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі) -Овечкіна С.П. -начальник відділу юридичного забезпечення, довіреність № 44 від 21.08.2012;

другий відповідач (за первісним позовом) (позивач за зустрічним позовом) (Товариство з обмеженою відповідальністю „Грей") -Сорокопуд О.Ю. -представник, довіреність від 01.09.2012.

Обставини справи:

14.09.2012 виконуючий обов'язки прокурора Гагарінського району міста Севастополя (далі -прокурор) в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та Товариства з обмеженою відповідальністю „Грей" про визнання недійсним договору від 30.01.2008 про внесення змін до договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003.

Позовні вимоги із посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, пункт 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 2041 від 29.10.1998, вмотивовані тим, що оспорюваний договір укладений відповідачами без відповідного рішення Севастопольської міської Ради, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю „Грей" отримало пільги з орендної плати, а місцевий бюджет недоотримав коштів.

Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі -перший відповідач) надало суду відзив на позовну заяву /арк. с. 50-53/, в якому із позовом прокурора не погодилось та просило у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що: 1) необхідність продовження строків завершення будівництва пов'язана із тим, що договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, укладений з вини позивача майже через 5 років з моменту укладення договору купівлі-продажу, а до того часу ТОВ „Грей" було позбавлено можливості здійснювати будівництво; 2) відповідачі отримали згоду Севастопольської міської Ради на продовження строків завершення будівництва об'єкта приватизації; 3) у Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як органу приватизації немає повноважень відмовляти суб'єкту господарювання у внесенні змін до договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом об'єкта нерухомості за відсутності згоди органу місцевого самоврядування на продовження строків будівництва.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Грей" (далі -другий відповідач) також надало суду відзив на позовну заяву /арк. с. 62-63/, в якому позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що оспорюваним договором змінено не строк завершення будівництва (який залишився незмінним -5 років), а порядок відліку цього строку: не від дати укладення Договору купівлі-продажу, а від дати укладення Договору оренди землі. За таких обставин, на думку другого відповідача, згода відповідного органу місцевого самоврядування взагалі не була потрібна, хоча й була надана, що убачається з протоколу від 23.01.2008, затвердженого Головою Севастопольської міської Ради та начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Крім того другий відповідач зазначає, що Севастопольська міська Рада сама не бажала отримувати плату за землю, адже укладення договору оренди землі тривало майже 5 років.

Ухвалою від 11.10.2012 для спільного розгляду із первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Грей" до Севастопольської міської Ради про визнання недійсним абзацу другого пункту 5.3 Договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 (в редакції від 27.01.2003) /арк. с. 64-65/.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що, на думку позивача за зустрічним позовом, абзац другий пункту 5.3 оспорюваного договору купівлі-продажу суперечить вимогам статті 22 Закону України „Про основи містобудування", статтям 24, 29 Закону України „Про планування та забудову територій" та статті 125 Земельного кодексу України, оскільки за відсутності документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, його добудова неможлива /арк. с. 66-69/.

Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надало суду письмові пояснення щодо зустрічного позову /арк. с. 103-105/, в яких погодилось із правовою позицією позивача за зустрічним позовом стосовно того, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Севастопольська міська Рада явку уповноваженого представника у судові засідання 18.10.2012 та 01.11.2012 не забезпечила, про причини неявки до суду не сповістила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином /арк. с. 42, 109/.

Оскільки явка сторін, зокрема позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), обов'язковою не визнавалась, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи від учасників судового процесу не надходило, суд вважає можливим розглянути позовні вимоги по суті у відсутність представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів за первісним позовом, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Грей" (Покупець) укладено договір № 151/40 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва: промбази комбінату залізобетонних виробів, розташованого за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний /арк. с. 10-15/.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Голобородьком О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 264.

Відповідно до пункту 5.3 Договору обов'язковою умовою продажу об'єкта приватизації є завершення будівництва об'єкта й уведення його в експлуатацію в строк до 5 років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

03.08.2007 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Грей" (Орендар) відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 10.07.2007 № 2401 укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 38,4371 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний /арк. с. 19-28/.

Даний договір зареєстрований 23.10.2007 у Севастопольській міській філії ДП „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 040765900181.

06.08.2007 орендована земельна ділянка передана Товариству з обмеженою відповідальністю „Грей" за Актом приймання-передачі, підписаним сторонами /арк. с. 29/.

Відповідно до пункту 4.2 зазначеного Договору оренди земельної ділянки величина річної орендної плати за користування земельною ділянкою згідно з розрахунком становить:

а) на період будівництва: 37 294 477 * 0,013 = 484 828,20 грн;

б) на наступний період: 89 506 746 * 0,013 = 1 163 587,60 грн.

При цьому нормативна грошова оцінка земельної ділянки для періоду будівництва береться до уваги не довше, ніж протягом строку будівництва, визначеного умовами приватизації згідно з договором купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003, укладеним між РВ ФДМ України в АР Крим та м. Севастополі та ТОВ „Грей", від дати приймання-передачі земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка для наступного періоду приймається з моменту введення в експлуатацію об'єкта будівництва, але не пізніше строку будівництва, визначеного умовами приватизації.

30.01.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Грей" (Покупець) укладений договір про внесення змін до договору № 151/40 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва: промбази комбінату залізобетонних виробів, розташованого за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Голобородьком О.Є. за реєстровим № 264 /арк. с. 16-17/, яким внесені зміни до пункту 5.3 Договору № 151/40 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.01.2003, а саме: абзац другий пункту 5.3 Договору викладений в наступній редакції: „ -ввести об'єкт в експлуатацію протягом 5 років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди), на якій розташований об'єкт".

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Голобородьком О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 225.

Прокурор вважає, що Договір про внесення змін до основного Договору купівлі-продажу порушує інтереси держави та територіальної громади міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, оскільки у зв'язку зі зміною строків завершення будівництва місцевий бюджет недоотримує грошові кошти у вигляді орендної плати за землю, адже її розмір безпосередньо залежить від періоду будівництва.

Наведене спричинило звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради.

Вважаючи, що задоволення позову прокурора призведе до відновлення первісної редакції абзацу другого пункту 5.3 Договору № 151/40 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 27.01.2003, яка суперечить чинному законодавству, Товариство з обмеженою відповідальністю „Грей" звернулось до суду із зустрічним позовом про визнання вказаного абзацу недійсним.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає первісні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України унормовано, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Оскільки в межах адміністративно-територіальної одиниці міста Севастополя розмежування земель не проведено, органом, уповноваженим розпоряджатися землями міста Севастополя є Севастопольська міська Рада.

Отже, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.

Проте, не зважаючи на правильне визначення позивача позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб як визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Обґрунтовуючи первісні позовні вимоги прокурор посилається на те, що оспорюваний договір суперечить акту цивільного законодавства -Положенню про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, яке затверджене наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 № 2041 та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 11.11.1998 за № 717/3157. Невідповідність вказаному нормативному акту проявляється в тому, що за відсутності дозволу органу місцевого самоврядування на продовження строків будівництва в органу приватизації (Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі) не було достатніх повноважень на укладення договору про внесення змін до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва. На думку прокурора, такий дозвіл повинен прийматися Севастопольською міською Радою виключно на пленарному засіданні. Цю думку прокурор підкріплює листом Севастопольської міської Ради від 17.07.2012 № 03-15/2955 /арк. с. 34/, в якому голова міської Ради зазначив, що дозволу на внесення змін до договору купівлі-продажу радою не надавалось.

Проте, суд не може погодитися із такими доводами прокурора, тому що стаття 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" містить вичерпний перелік питань, які вирішуються на пленарних засіданнях міської ради. До цього переліку не входить питання надання міської радою згоди на продовження строків будівництва об'єктів приватизації державної форми власності.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальною нормою, яка передбачає надання згоди компетентних органів на продовження строку завершення будівництва є норма, наведена в абзаці четвертому статті 19 Закону України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", якою визначено, що у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

При цьому, чинним законодавством не встановлено якоїсь конкретної форми такої згоди органу приватизації та органу місцевого самоврядування, але зі змісту наведеної норми убачається, що це має бути одне спільне рішення органу приватизації та органу місцевого самоврядування. Отже, суд приходить до висновку, що відповідна згода може бути виражена у звичайній письмовій формі, якій притаманні всі реквізити та ознаки ділових службових дозвільних документів. Так, першим відповідачем суду наданий протокол № 1 від 23.01.2008 засідання комісії з питань внесення змін до договору купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва /арк. с. 55-56/.

Згідно із вказаним протоколом комісія запропонувала Севастопольській міській Раді затвердити протокол, а Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі прийняти рішення про продовження строків завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва -промбази комбінату залізобетонних виробів за адресою: хутір Молочний - впродовж п'яти років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (в тому числі на умовах оренди), на якій розташований об'єкт, відповідно до вимог статті 19 Закону України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" та пункту 5.1 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом ФДМ від 29.10.1998 № 2041 та зареєстрованого в Мін'юсті України 11.11.1998 за № 717/3157.

Як убачається з листа Севастопольської міської Ради від 29.01.2008 № 03-15/419 /арк. с. 78/, після проходження відповідної процедури Рада затвердила вищезазначений протокол комісії. Про затвердження цього протоколу Севастопольською міською Радою також свідчить підпис Голови Ради у лівому верхньому куті першого аркуша протоколу, який скріплено круглою печаткою Севастопольської міської Ради.

Таким чином, вказаний протокол суд вважає належною згодою органу місцевого самоврядування на продовження строку завершення будівництва в розумінні абзацу четвертого статті 19 Закону України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва".

Більше того, суд погоджується із думкою першого відповідача, що у Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі взагалі відсутні повноваження відмовляти в укладенні додаткової угоди (договору про внесення змін), оскільки Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна не містить такого права органу приватизації.

За викладених обставин позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, а тому суд відмовляє у задоволенні первісного позову.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги, суд також не знаходить підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Підставою для визнання недійсним абзацу другого пункту 5.3 договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 (в редакції від 27.01.2003) заявник визначив той факт, що умова договору щодо завершення Покупцем будівництва об'єкта приватизації й уведення його в експлуатацію в строк до 5 років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу суперечить нормам статті 22 Закону України „Про основи містобудування", статтям 24, 29 Закону України „Про планування та забудову території" та статті 125 Земельного кодексу України, адже фактично встановлює обов'язок Покупця по добудові об'єкта будівництва до отримання ним права власності чи права користування земельною ділянкою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки у задоволенні первісного позову судом відмовлено, залишається чинною редакція абзацу другого пункту 5.3 Договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003, наведена у Договорі від 30.01.2008 про внесення змін до договору купівлі-продажу, якою на Покупця (позивач за зустрічним позовом) покладено обов'язок ввести об'єкт приватизації в експлуатацію протягом 5 років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди), на якій розташований цей об'єкт.

Отже, у задоволенні зустрічного позову також належить відмовити.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У первісному позові відмовити повністю.

2. У зустрічному позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 06.11.2012.

Суддя підпис В.О. Головко