Постанова

від 20.09.2012 по справі 4/638

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2012 № 4/638

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі: Горголь І.С.

за участю представників:

від позивача - Зубков С.С.

від відповідача - Бойко Н.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росіо» на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2012 року (суддя Грабець С.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрафлекс Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСІО»

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Теплоелектромонтажсервіс» (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» (далі - відповідач) про стягнення 1 741 525,71 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.07.2012 року позов Приватного підприємства «Теплоелектромонтажсервіс» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» на користь Приватного підприємства «Теплоелектромонтажсервіс» основний борг у розмірі 1 607 000 грн., інфляційні втрати у розмірі 81 957 грн., 3% річних у розмірі 52 568,71 грн. та судовий збір у розмірі 34 830,51 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2012 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2012 року.

Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судове засідання 20.09.2012 року з'явилися представники відповідача.

Представники позивача у призначене судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

За таких обставин, враховуючи належне повідомлення позивача про розгляд справи, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» (позичальник) та Приватним підприємством «Теплоелектромонтажсервіс» (позикодавець) виникли на підставі укладеного 16.11.2009 року договору №1/1109 про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (далі - договір, а.с. 15-16).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору за цим договором позикодавець передає у власність грошові кошти в розмірі, обумовленим цим договором, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів без процентів у строк, що обумовлений умовами цього договору. Грошовими коштами за цим договором є національна валюта України -гривня.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що розмір зворотної безвідсоткової фінансової допомоги за цим договором становить 3 000 000 (три мільйона) гривень, без ПДВ.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 договору зворотна фінансова допомога надається в безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на рахунок позичальника. Позикодавець надає зворотну фінансову допомогу частками протягом дії даного договору.

У відповідності до п. 4.1 договору термін надання першого платежу зворотної безвідсоткової фінансової допомоги позичальнику становить три календарних дні, з моменту підписання цього договору.

16.11.2009 року між Товариством (сторона 1) та Підприємством (сторона 2) було укладено додаткову угоду №1 до договору (далі - додаткова угода).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 додаткової угоди фінансові засоби за договором зворотної фінансової допомоги використовуються стороною 1 для розробки, виготовлення та експериментально-промислового випробування імпульсно-динамічних пристроїв (ІДП) для десульфурації сталі на металургійних підприємствах України. В рамках реалізації програми десульфурації сталі за допомогою ІДП, сторони створюють спільне підприємство з наступним розподіленням часток в статутному фонді: сторона 1 - 40%; сторона 2 - 60%.

Згідно із п.п. 4.1-4.3 додаткової угоди рівень фінансування робіт по п. 2.1 становить 3 000 000 (три мільйони) гривень. Сторона 2 надає кошти спільному підприємству на закупівлю матеріалів та запуск виробництва ІДП. Обсяг фінансування - 2 000 000 (два мільйони) гривень. Строк надання коштів -після отримання коштів за п. 4.1 в повному обсязі. Повернення коштів здійснюється частками після надання 2 000 000 грн. у повному обсязі. Сторона 1 повертає стороні 2 фінансові кошти за договором з підприємства.

Задовольняючи позов, місцевий суд встановив, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

Обов'язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник зазвичай стає зобов'язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Як вбачається з матеріалів справи, із погодженої п. 2.1 договору розміру позики у сумі 3 000 000,00 грн. у період з 16.11.2009 року по 06.05.2010 року підприємством в якості надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором було перераховано на користь товариства грошові кошти у загальному розмірі 1 607 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та довідкою товариства.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, положення п. 7.1 договору не дають підстав вважати, що договір є укладеним на суму позики 3 000 000,00 грн. в момент надання першого платежу, оскільки правова природа договору позики на відміну від деяких видів цивільно-правових договорів (ст.ст. 655, 759, 806, 809 Цивільного кодексу України) не передбачає права сторін визначити умови, в залежності від яких договір буде реальним чи консенсуальним. Стаття 1046 Цивільного кодексу України має імперативну норму щодо реальності договору позики, яка згідно ст. 6 Цивільного кодексу України не може бути змінена за волею сторін.

Таким чином, договір позики є укладеним виключно в частині надання 1 607 000,00 грн., тобто суми переданих грошей.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із п. 5.2 договору позичальник повертає зворотну фінансову допомогу частками, в строк дії договору, після надання фінансової безвідсоткової допомоги в повному обсязі.

Передбачення сторонами в п. 4.3 додаткової угоди умови щодо повернення коштів з спільного підприємства, яке має бути створене, не узгоджується із положеннями ст. 511 Цивільного кодексу України стосовно неможливості створення зобов'язання для третьої особи, а тому не змінює обов'язок саме позичальника повернути кошти.

Враховуючи зміст п. 7.3 договору та здійснення першого платежу 16.11.2009 року (платіжне доручення №27) строк дії договору закінчився 16.11.2010 року.

Таким чином, позика мала бути повернута до 16.11.2010 року, а з наступного дня позичальник в розумінні ст. 610 Цивільного кодекс України є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання.

Твердження апелянта стосовно того, що у відповідача не має підстав для повернення отриманих фінансових коштів, оскільки кошти від позивача отримані не в повному обсязі колегією суддів до уваги не приймається, оскільки як зазначено вище договір є укладеним на суму 1 607 000,00 грн., які надано відповідачу.

Зважаючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по поверненню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, та не надав належних доказів оплати заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 607 000,00 грн.

Крім того, у зв'яку з простроченняv виконання грошового зобов'язання по поверненню позики у період з 17.11.2010 року по 19.12.2011 року позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційних втрат у розмірі 81 957,00 грн. та 3% річних у розмірі 52 568,71 грн.

В силу вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду з врахуванням наданого позивачем розрахунку розмір інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню грошових коштів у розмірі 1 607 000,00 грн., становить 86 778,00 грн. та 52 568,71 грн. відповідно.

Враховуючи, що за перерахунком суду першої інстанції розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми позики за договором, є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення, то за відсутності правових підстав для виходу за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому до стягнення розмірі 81 957,00 грн.

Водночас місцевим господарським судом вірно задоволено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 52 568,71 грн.

Посилання апелянта на ту обставину, що відповідач не отримував від позивача вимоги щодо сплати заборгованості, а отже у останнього не виник обов'язок щодо сплати суми основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки п. 5.2. сторони погодили, що позичальник повертає зворотну фінансову допомогу частками, в строк дії договору, строк дії договору закінчився 16.11.2010 року, отже за умовами договору позика мала бути повернута до 16.11.2010 року.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2012 року у справі № 4/638 не підлягає скасуванню.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові технології і інвестиції» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2012 року - без змін.

Матеріали справи 4/638 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.