Рішення

від 05.11.2012 по справі 2/0115/186/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/0190/7070/2012Головуючий суду першої інстанції:Забара Г.Я. Доповідач суду апеляційної інстанції:Берещанська І. І.

РІШЕННЯ

"05" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Берещанської І.І. СуддівКузнєцової О.О., Новікова Р.В При секретаріТаранець О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» про визнання незаконним та скасування протоколів загальних зборів учасників товариства, визнання наказу про звільнення незаконним в частині формулювання підстав звільнення, розірвання контракту на управління підприємством, зміни формулювання причин звільнення та зобов'язання відповідача внести відповідні зміни в запис в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, компенсації витрат на найм житла, використання особистого автомобілю, середнього заробітку за час затримки трудової книжки, стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» на заочне рішення Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ», в якому просить визнати незаконними и скасувати рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» за протоколами № 21/02/12 від 21.02.2012 року, № 20/03/12 від 20.03.2012 року, № 12/04/12 від 12.04.2012 року в частині відсторонення від роботи його як директора товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ»; наказу № кр-00000021 від 24.05.2012 року товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» в частині формулювання підстав його звільнення за ст. 36 п. 8 КЗпП України - припинення контракту на управління підприємством від 13.04.2010 року на підставі п.п. 7 п. 7.6 вказаного контракту; визнати розірваним за його ініціативою контракту, укладеного з ним товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» на управління підприємством від 13.04.2010 року на підставі п.п. 1 п. 7.5 вказаного контракту та зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» внести відповідні зміни в його трудову книжку в частині формулювання підстав його звільнення за ст. 38 ч. 3 КЗпП України за власним бажанням; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» на його користь вихідну допомогу в сумі 415249,64 грн., компенсацію витрат на найм житла з 13.04.2010 року по день розгляду справи в суді в сумі 82266 грн.; компенсацію за використання особистого транспорту з 29.05.2012 року по день розгляду справи в суді в сумі 10733 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку з 29.05.2012 року по день розгляду справи в суді в сумі 28846,72 грн.; моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що наказом № 02Л-П від 12.04.2010 року він був призначений на посаду директора ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ», 13.04.2010 року з ним укладений контракт на управління підприємством з наступними доповненнями до нього. Свої обов'язки весь час виконував сумлінно в інтересах підприємства, що підтверджується результатами роботи підприємства за цей час. 21.02.2012 року протоколом загальних зборів ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» його було відсторонено строком до 21.03.2012 року від посади директора та вилучено з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців інформацію про нього як керівника. Відсторонення його здійснено без будь-яких пояснень, тільки в зв'язку зі зміною керівництва учасника ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» ТОВ «ЛК Юкрейн Груп». На підприємстві призначено виконуючим обов'язки директора іншу особу, з підприємства виводяться кошти, активи, матеріальні цінності, звільняються працівники. Всі документи і офіс переведено до м. Джанкой. Загальні збори і його відсторонення проведено з порушенням статуту підприємства без його повідомлення і запрошення на збори, рішення прийнято в порушення ст. 46 КЗпП та 9.1 статуту, згідно якого директор виконує свої обов'язки до моменту звільнення з товариства або до моменту звільнення його з посади директора рішенням загальних зборів учасників. Його позбавили службового автомобілю, вилучили ноутбук, позбавили можливості у користуванні оргтехнікою, мобільним зв'язком. Порушили умови контракту, не сплачується використання особистого транспорту, витрати на найм житла, тобто повністю позбавили можливості виконувати свої обов'язки, відповідно до контракту. Відсторонивши від обов'язків директора, йому не визначені інші обов'язки для виконання.

Не зважаючи на те, що 16.03.2012 року товариство мало аудиторський звіт, замовлений ними на перевірку його діяльності, який не виявив ніяких порушень з його боку, 20.03.2012 року протоколом загальних зборів учасників товариства було продовжено без подальших пояснень його відсторонення від обов'язків директора до 13.04.2012 року. 12.04.2012 року таким же чином протоколом учасників товариства було продовжено відсторонення його від роботи до 13.05.2012 року.

В зв'язку з тривалою невизначеністю його стану в товаристві, грубого порушення відносно нього вимог ст. 45 Конституції України і обмеження прав як керівника, він 24.04.2012 року звернувся до власника та керівництва товариства з заявою про розірвання контракту з 25.04.2012 року на підставі п. 7.5 контракту, який передбачає, що керівник може зі своєї ініціативи розірвати контракт до закінчення терміну його дії у випадку систематичного невиконання вищим органом своїх обов'язків за цим контрактом, прийняття ним рішень, що обмежують або порушують компетенцію та права керівника, або втручання до його оперативно-розпорядчої діяльності. Просив звільнити його за ст. 38 ч. 3 КЗпП за власним бажанням, з застосуванням наслідків п. 7.7. контракту щодо виплати вихідної допомоги, передбачених компенсаційних виплат. До цього часу його заява не розглянута, відповідь на неї не дана, тому 16.05.2012 року він звернувся до суду з позовом.

Заочним рішенням Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково:

- визнано незаконними та скасовано рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» за протоколами № 21/02/2012 від 21.02.2012 року, № 20/03/12 від 20.03.2012 року, № 12/04/12 від 12.04.2012 року в частині відсторонення від роботи директора товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» ОСОБА_6;

- визнано незаконним та скасовано наказ № кр-00000021 від 24.05.2012 року товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_6 за ст. 36 п. 8 КЗііП України - припинення контракту на управління підприємством від 13.04.2010 року на підставі п.п. 7 п. 7.6 вказаного контракту;

- визнано розірваним за ініціативою ОСОБА_6 контракту, укладеного з ним товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» на управління підприємством від 13.04.2010 року, на підставі п, 1 п. 7.5 вказаного контракту та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» внести відповідні зміни в трудову книжку ОСОБА_6 в частині формулювання підстав його звільнення на підставі п.п. 1 п. 7.5 контракту в зв'язку з систематичним невиконанням вищим органом своїх обов'язків за цим контрактом і прийняття ним рішень, що обмежують або порушують компетенцію та права керівника, або втручання до його оперативно-розпорядчої діяльності;

- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» (№ 35874053) на користь ОСОБА_6 вихідну допомогу в сумі 220611 (двісті двадцять тисяч шістсот одинадцять) грн. 84 коп. без урахування відповідних платежів до бюджету та відповідних державних фондів;

- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» (№ 35874053) на користь ОСОБА_6 компенсацію витрат на найм житла в сумі 41935 (сорок одна тисяча дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 90 коп.;

- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» (№ 35874053) на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 29806 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот шість) грн. 46 коп., без урахування відповідних платежів до бюджету та відповідних державних фондів;

- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» (№35874053) на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

В інший частині позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» (№ 35874053) у дохід держави судовий збір у розмірі 3423 (три тисячі чотириста двадцять) грн. 50 коп.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Лендком Крим» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Посилаються на те, що застосування ст. 99 ЦК України як специфічної форми захисту корпоративних прав позивача, невідворотно спричиняє відповідні правові наслідки щодо трудових відносин із усунутими від виконання обов'язками, а саме спричиняє правомірну зміну їх змісту. Зокрема апелянт зазначає, що судом порушено ч.1 ст. 233 КЗпП України в частині оспорювання рішень загальних зборів від 21.02.2012 року, оскільки тримісячний строк для звернення до суду сплинув 21.05.2012 року, а позовна заява подана до суду 06.06.2012 року. Посилання суду на те, що при звільненні ОСОБА_6 було порушено порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності не відповідають дійсності, так як ні в одному з рішень загальних зборів, ні в наказі про звільнення не ставилося питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Також посилаються на те, що суд вийшов за межи позовних вимог та розглянув питання звільнення з підстав, передбачених контрактом, хоча таких вимог позивачем не заявлялося, а лише просив змінити формулювання звільнення на «за власним бажанням». Підстава звільнення «за власним бажанням» виключає можливість для застосування ст. 44 КЗпП України, оскільки нею не передбачена підстава для виплати будь-якої вихідної допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів прийняті з порушенням законодавства та порушують трудові права позивача.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, тому що вони не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 3, 4, 11, 27, 31 ЦПК України право визначити предмет, підставу позову і спосіб захисту порушеного права належить позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову, підставами і змістом позовних вимог (способом захисту цивільного права) позивач визначив, відповідно визнання незаконним та скасування протоколів загальних зборів учасників товариства, визнання наказу про звільнення незаконним в частині формулювання підстав звільнення, розірвання контракту на управління підприємством, зміни формулювання причин звільнення та зобов'язання відповідача внести відповідні зміни в запис в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, компенсації витрат на найм житла, використання особистого автомобілю, середнього заробітку за час затримки трудової книжки, стягнення моральної шкоди.

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права.

При цьому захист цивільних прав у випадку їх порушення (або оспорювання) за своїм змістом включає в себе передбачені законом матеріально-правові способи охорони цивільних прав (способи захисту), як загальні, встановлені статею 16 ЦК України, так і спеціальні способи захисту цивільних прав, що передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні цивільні правовідносини. Взагалі, у будь-якому випадку, у сенсі статей 1, 3, 4, 16 ЦК України, обраний позивачем судовий спосіб захисту його цивільних прав повинен відповідати способам захисту, встановленими законодавством.

Судом встановлено, що 12.04.2010 року наказом №02Л-П ОСОБА_6 був призначений на посаду директора ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» (т.№1 а.с.10).

13.04.2012 року зборами учасників товариства в особі ОСОБА_8, якій діяв на підставі протоколу з ОСОБА_6 укладено контракт на управління підприємством строком до 13.04.2011 року (т. №2 а.с.11-17).

08.02.2011 року між сторонами укладена додаткова угода до контракту від 13.04.2010 року, якою продовжена його дія до 13.04.2012 року (т. №1 а.с.18). 15.11.2011 року зборами учасників товариства укладена додаткова угода до вказаного контракту, яким продовжено дію контракту до 13.04.2014 року, а також доповнено п.4.1, 5.5 і в новій редакції викладено п.7.7 контракту (т. №1 а.с.19-20).

21.02.2012 року протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» №21/02/12 ОСОБА_6 було відсторонено від роботи з посаді директора ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» на підставі ст. 99 ЦК України та вилучено з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців інформацію про нього як керівника строком з 21.02.2012 року до 21.03.2012 року.

20.03.2012 року протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» №20/03/12 було продовжено відсторонення від роботи до 13.04.2012 року

12.04.2012 року протоколом загальних зборів ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» №12/04/12 було продовжено відсторонення від роботи до 13.05.2012 року.

На час відсторонення на підприємстві призначено виконувати обов'язки директора іншу особу.

Як зазначає представник відповідача застосування ст.99 ЦК України щодо позивача з боку товариства мало характер правомірної поведінки з боку товариства, що, в свою чергу, виключає будь-які порушення його прав, оскільки за правомірну поведінку відповідача не може бути притягнуто до будь-якої відповідальності.

Колегія суддів погоджується із доводами представника відповідача, оскільки правомірність застосування ст.99 ЦК України відносно позивача підтверджується Рішенням №1-рп/2010 від 12 січня 2012 року Конституційного Суду України у справі У справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (справа № 102/2011)

Так, відповідно до вказаного Рішення КСУ, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 Цивільного кодексу) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 Цивільного кодексу, тобто не с предметом регулювання нормами трудового права.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд у сенсі цього роз'яснення невірно зазначив, що було прийнято рішення про відсторонення позивача ОСОБА_6, тобто буквально трактував зміст ст. 46 КЗпП України, оскільки в даному випадку мало місце саме усунення.

"Усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в сенсі трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що застосування відповідачем ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» ст. 99 ЦК України у відношенні позивача ОСОБА_6 було правомірною дією, що було зумовлено особливим правовим статусом позивача як виконавчого органу товариства, та являла собою правомірне, гарантоване ст.99 ЦК України застосування товариством специфічної форми захисту у корпоративних правовідносинах, шляхом позбавлення позивача відповідних управлінських та представницьких повноважень.

Крім того, колегія суддів вважає, що відсутність у ОСОБА_6 корпоративного права на управління ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» та здійснення відповідних представницьких повноважень щодо товариства, означає, що відповідні повноваження позивача були правомірно зупинені і у відношенні його трудової функції на підприємстві.

Тому колегія суддів вважає, що судом невірно витлумачено суть прийнятих у відношенні позивача рішень, так як за своїм змістом вони полягали у застосуванні ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» до ОСОБА_6 способу захисту у корпоративних правовідносинах, яка передбачена ст. 99 ЦК України. Крім того, фактичне усунення позивача від роботи не мало місця та фактичними доказами це не підтверджено, оскільки позивач отримував заробітну плату в повному обсязі, отримав компенсацію за житло та автомобіль, перешкод у доступі йому на робоче місце не чинилося з боку відповідача, із заявами до загальних зборів товариства, його виконавчого органу про забезпечення його будь-якими засобами не звертався.

Відповідно Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду корпоративних спорів» від 24.10.2008 року №13 встановлено, що спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові угоди, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади , розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. Судам необхідно звернути увагу на те, що у цьому разі позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманого працівника, а не акціонера (учасника) господарського товариства.

Згідно із матеріалами справи та поясненнями представника відповідача встановлено, що ОСОБА_6 як директор ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» не будучи звільненим, одночасно був виконавчим органом і членом СВК «Докучаєвський» з яким укладав договори оренди нерухомого та рухомого майна, яке належало на праві власності кооперативу із завищеною орендною платою за користування таким майном. Загальні збори ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ» відзначили, що комерційні інтереси товариства суперечать інтересам СВК «Докучаєвський».

Тому, внаслідок здійснення директором ОСОБА_6 керівництва та контролю за СВК «Докучаєвським», то він об'єктивно не міг діяти виключно в інтересах ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ», так як має такий же обов'язок в силу ч.3 ст. 92 ЦК України діяти в інтересах СВК «Докучаєвський» добросовісно та розумно.

Такі дії директора ОСОБА_6 вже призвели до несприятливих економічних результатів діяльності товариства через необхідність сплати завищеної орендної плати на користь підприємства та має конфлікт інтересів.

Наведені факти надають підстави і можливість вважати, що вказані господарські операції були здійснені ОСОБА_6 не в інтересах товариства, а в інтересах СВК «Докучаєвський» з метою отримання СВК «Докучаєвський» додаткових підстав для стягнення з товариства сум завищеної орендної плати та додаткового обтяження товариства завищеними грошовими зобов'язаннями на користь СВК «Докучаєвський».

Крім того, судом та загальними зборами також встановлено, що 25.04.2012 року ОСОБА_6 самовільно перебуваючи на зборах в с. Гришине Первомайського району АР Крим, в присутності в.о. директора товариства ОСОБА_9 та працівника підприємства ОСОБА_10 закликав селян-орендодавців землі до співпраці із СВК «Докучаєвський», а також негативно висловлювався щодо ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ», що явно і прямо суперечило і суперечить інтересам товариства по збереженню та розширенню площ орендованих земель для товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, місцевим судом необ'єктивно надана оцінка обставинам, які були визначені відповідачем як такі, існування яких було підставою для припинення контракту з ОСОБА_6

Більш того колегія судів зазначає, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог в частині звільнення з підстав, передбачених контрактом, оскільки цих вимог позивачем не заявлялося, тому що ним були уточненні позовні вимоги, в яких він просив звільнити його за формулюванням «за власним бажанням», а не за ч.3 ст. 38 КЗпП як вирішив суд.

Проте, підстав для застосування ст. 38 ч.3 КЗпП України не має, оскільки ця норма застосовується щодо трудових договорів, укладених на невизначений строк, а з позивачем укладено строковий трудовий договір (контракт), а тому повинні застосовуватися положення ст. 39 КЗпП України.

ОСОБА_6 було звільнено не за порушення трудової дисципліни, його звільнення не мало характеру накладення стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення.

Судом першої інстанції проігноровано те, що норми статей 40, 41, 148-149 КЗпП України на випадки звільнення з підстав п.8 ст. 36 КЗпП України не поширюються, так як мало місце звільнення у зв'язку з існуванням умов (обставин), які передбачені трудовим контрактом. Вказана підстава згідно ст. 36 КЗпП України є самостійною підставою для припинення трудового договору (контракту). Вирішуючи позові про поновлення на роботі, осіб звільнених за п.8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

А тому висновки суду проте, що при звільнені ОСОБА_6 було порушено порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності не відповідають матеріальному закону, фактичним обставинам справи, оскільки не в одному з рішень загальних зборів учасників ТОВ «ЛЕНДКОМ КРИМ», ні в наказі про звільнення позивача не ставилося питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, посилання суду щодо правильності задоволення позовних вимог в цій частині є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, суд першої інстанції при розгляді даного спору допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції у випадку неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного Суду АР Крим, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» задовольнити.

Заочне рішення Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДКОМ КРИМ» про визнання незаконним та скасування протоколів загальних зборів учасників товариства, визнання наказу про звільнення незаконним в частині формулювання підстав звільнення, розірвання контракту на управління підприємством, зміни формулювання причин звільнення та зобов'язання відповідача внести відповідні зміни в запис в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, компенсації витрат на найм житла, використання особистого автомобілю, середнього заробітку за час затримки трудової книжки, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.